
Тисячі лазоревок були знайдені хворими або мертвими в Німеччині, що викликало розслідування з боку природоохоронних груп і вчених.
За останні два тижні німецької природоохоронної групою NABU було зареєстровано понад 11 000 випадків смерті і захворювання птахів, в основному лазоревок. Більшість з них відбулися на заході Німеччини.
Лазоревка зустрічається по всій Європі. Вони харчуються комахами, гусеницями, насінням та горіхами.
Згідно NABU, симптоми хворих птахів включають проблеми з диханням, відмова від прийому їжі і спроби втекти при наближенні людей. Група радить людям припинити годувати або робити поїлки для птахів, щоб знизити ризик передачі захворювання між птахами.
Перші результати лабораторних досліджень мертвих птахів виявили бактеріальну інфекцію (Suttonella ornithocola), яка була відома з 1990-х років і яка вражає птахів аналогічним чином.
Виявлена інфекція викликає пневмонію у птахів. Вони стають млявими з розпушеним оперенням і утрудненим диханням.
Представникам громадськості було рекомендовано повідомляти про будь-яких хворих або мертвих птахів через Garden Wildlife Health.
Автор ПЕТРО ОЛЕЩУК
Рік після президентських виборів: що змінилося і чому?Петро Олещук, політолог
Рік після другого туру виборів президента суттєво змінив Україну – хоча далеко не всі зміни ми помітили. Фактично, маємо іншу Україну. У дечому вона нагадує попередню, у дечому – разюче від неї відрізняється.
Тектонічні зсуви, які пережила за цей час українська політика, нагадують ситуацію початку 90-х. Але тоді не відбулося реальної зміни політичної еліти: колишня радянська номенклатура оперативно "перефарбувалася" у жовто-блакитні кольори та перетворилася із комуністів на "націонал-демократів", "лібералів", "соціалістів". Тому нова Україна, яку ми почали будувати майже 30 років тому, так підозріло нагадувала СРСР.
Зараз же еліта оновилася суттєвіше. При цьому ми побачили, що власне прихід "нових облич" не є панацеєю. І "хороший хлопець" не завжди може виконувати покладені на нього обов’язки. Тому, приміром, сформований виключно із таких облич уряд Гончарука залишиться в історії з неоднозначними конотаціями. Це був перший уряд в історії України без корупційних скандалів, але водночас таким, що не зміг знайти адекватні відповіді на більшість викликів сучасності.
Що відбулося за цей рік? Певні зміни вже сприймаються як дещо зрозуміле. Наприклад, серйозне ставлення до виконання передвиборчих обіцянок. Ми роками жили із твердим переконанням, що заяви політиків перед виборами є апріорі порожніми словами заради привернення уваги. Тепер ми побачили: як не дивно, передвиборчі програми можна сприймати як реальне керівництво для подальших дій.
Навіть такі "страшні" закони, як про скасування депутатської недоторканності та виборчий кодекс, що загрожують статусу самих депутатів, можуть бути ухвалені швидко. Без тривалих розмов, що це "не на часі", без взаємних обвинувачень та пошуків "крайніх".
На цьому тлі смішно виглядає обурення декого, мовляв, три парламентські партії, які йшли на вибори із обіцянками "ринку землі", все-таки разом ухвалили відповідний закон. У підсумку, ми вже звикли сприймати це як норму, хоча ще рік тому ніхто не міг про таке й подумати.
Парламент оновився – і змінилися проблеми, про які прийнято говорити у контексті Верховної Ради. Ні, "кнопкодавство" повністю не зникло, що засвідчено численними скандалами. Але воно вже не вважається нормою вітчизняного парламентаризму. І неособисте голосування, і невиконання депутатом своїх обов’язків – все це вже має конкретні форми покарання та є незрозумілим.
Швидко забулася Верховна Рада річної давнини, де кілька самотніх "піаністів" почергово натискали кнопки за цілі фракції, поки "серйозні депутати" вирішували свої "нагальні справи" за межами парламенту. Ми навчилися не толерувати все це, не слухати пояснення, що, мовляв, неособисте голосування пояснюється тим, що "депутат зайнятий" тощо.
Непомітно для всіх стало природним, що відставка когось із державних посадовців – не кінець світу і не катастрофа, а звичний механізм "налагодження" управлінської вертикалі. Якщо генпрокурор не може забезпечити виконання конкретних завдань щодо змін у відведеному відомстві, то він просто йде. Незважаючи на те, як ефективно він працював у передвиборчому штабі майбутнього президента. Яким би чудовим та некорумпованим хлопцем не був прем’єр, він йде, якщо не може забезпечити необхідних фінансово-економічних та соціальних показників.
Жодної сакральності у посадах та статусах уже немає. Ні депутат, ні міністр, ні президент уже не можуть сприйматися як "небожителі". Вони просто виконують певні суспільні функції. Успішно або ні – а суспільство дає їм оцінку. Це нормальне розуміння влади, до якого наше травмоване тоталітаризмом суспільство прийшло лише через десятиліття після розпаду СРСР.
Так само ми звикли до того, що питання у сфері зовнішньої політики можна реально вирішувати, а не обмежуватися яскравими промовами та гучними обвинуваченнями. Українські заручники, які роками утримувалися у в’язницях "Мордору", щодо яких було зроблено купу заяв, можуть повернутися на Батьківщину. А "Газпром" все ж таки можна примусити платити та виконувати рішення міжнародних судів. Зрештою, і самого Путіна можна всадити за стіл переговорів, навіть не залучаючи для цього посередників з числа його власних кумів. І все це теж вважається чимось природним.
Справжні зміни – вони такі. "Непомітні". Без гучних святкувань та колективного виконання гімну. Без гасел про перемогу та без встановлення "дня" цієї перемоги. Зміни – це коли щось стає "нормою", а не "винятком". Бо винятки швидко забуваються, а норма залишається.
Звісно, ми зараз перебуваємо ближче до початкової точки змін, а не до їхнього завершення. І багато в чому лишаємося тією самою УРСР, що виявляється у ставленні до закону, до держави та свого місця у цій державі з боку більшості громадян. Але ми все одно змінюємось. І українська політика – у першу чергу. Вона вже точно не буде такою, якою була ще рік тому. Як би далі не розвивалася ситуація в Україні.
Серйозні запити до влади нікуди не подінуться. Десакралізація влади, що так разюче нас відрізняє від більшості пострадянських країн, теж не зникне. Вже ніколи. Так само, як і бажання не припиняти осушення того владного болота, яке дісталося сучасній Україні від попередніх поколінь. І ці значимі і "непомітні" для когось зміни – не у владі, а у самому суспільстві – це, мабуть, найважливіше, що відбулося за цей рік.
Автор ЄВГЕНІЯ КРАВЧУК
Рік людини. Як змінив Україну рік президентства Володимира ЗеленськогоЄвгенія Кравчук, заступник голови фракції "Слуга Народу"
Минулої осені у Fаcebook я розповідала історію, як один із наших депутатів переплутав картку для голосування і ледь не «проголосував» проїзним квитком на метро. Серед коментарів запам’ятався такий: «Ви – випадкові люди, і поїздки на метро – єдине ваше досягнення». І зараз, підбиваючи підсумки року президентства Володимира Зеленського, хочеться відповісти.
https://ua.interfax.com.ua/news/blog/656444.html?fbclid=IwAR0khIGreCJZ2tQ7Ha8qvqq4pmyAwm9dw5oBe7hBMxrHD7S80GYoFy5d7mQ
БГ: Це є класика "без коментарів", бо сказано тут "Володимир Зеленський такою Людиною став" - до того він людиною не був!

Звісно ж, це неправда. Досягнень багато – і у Володимира Зеленського, і в його команди. Нормандська зустріч, розведення військ і повернення полонених. Подолання «кнопкодавства» і покарання депутатів-прогульників. Антикорупційна, прокурорська та земельна реформи. Легалізація грального бізнесу та діджиталізація документообігу.
За великими гучними рішеннями майже непомітними залишаються десятки законопроектів, які покращують ту чи іншу сферу життя українців. Ми називаємо такі закони «маленькими перемогами».
Чому батьки змушені стояти в черзі, щоб прилаштувати доньку до дитячого садка? Чому серіал «Чорнобиль» знімали не в Україні, а в Литві? Чому в наших цирках знущаються над тваринами? Чому щовесни палає вся країна? Чому в епоху смартфонів ми змушені носити стоси паперових документів? На ці та багато інших запитань ми вже відповіли конкретними законопроектами.
До речі, «маленькі перемоги» – наша відповідь на звинувачення у «випадковості» Зе!команди. Так, більшість із нас дійсно не планували опинитися у владі. Майже всі ми не були професійними політиками. Але що таке «професійний політик» в українських реаліях? В найкращому випадку – бюрократ. В найгіршому – корупціонер. Найчастіше – два в одному.
Натомість ми прийшли з різних сфер. Ми – юристи, журналісти, інженери, аграрії, комунікаційники, викладачі, вчені. Так, і весільні фотографи теж. Малий бізнес, приватні підприємці – це мільйони українців. Які також мають бути представлені в парламенті.
Бо це – Верховна Рада України. А не «рада директорів», як називали парламент за часів Януковича, коли туди входили власники великих підприємств з рейтингу топ-100 найбагатших українців.
Після завершення каденції хтось із нас залишиться в політиці, а хтось – повернеться до роботи за фахом. Тому нам вкрай важливо, щоб в кожній сфері працювати було комфортно.
Але повернімося до метро. Без жодного сарказму я вважаю це досягненням нинішньої влади. Щоб усвідомити його, уявіть собі таку стрічку новин.
«Президент Зеленський змінив Конституцію: тепер він може залишатися на посаді ще 20 років». «Відомий блогер засуджений на п’ять років суворого режиму через коментар у Facebook про «зелену чуму». «Житомирська траса перекрита на виїзд: депутат Євгенія Кравчук зі своїм кортежем їде додому на Тернопілля».
Маячня? Але в пострадянських країнах – це буденні новини. А декілька років тому так виглядали і українські реалії.
Володимир Зеленський не «дорвався» до влади. І він сам, і народні депутати від фракції «Слуга Народу» ще до обрання на державні посади були успішними реалізованими людьми. Влада не перетворила нас на «золотих батонів». Недарма першими нашими рішеннями стали скасування депутатської недоторканності та процедура імпічменту президента. Ми не тримаємося за владу. Якщо ми її втратимо – кінець світу не настане.
Коли закінчиться карантин, нас знову можна буде зустріти на вулиці або в київських кав’ярнях, куди ходять обідати звичайні офісні співробітники. Ми поїдемо на метро та на потягах. А поки що ми не їздимо навіть на службових машинах: усі 25 автомобілів комітетів Верховної Ради передали для потреб столичних лікарів, які цілодобово борються з коронавірусом.
До речі, я дуже сподіваюся, що до скарбнички наших досягнень вдасться покласти і боротьбу з COVID-19. На відміну від деяких інших країн, Україна зіграла на випередження, і 70% підтримки карантинних заходів свідчать про те, що наша влада обрала правильний шлях.
У східному календарі кожен рік присвячений певній тварині. Ми хочемо створити власний український календар, де кожен рік буде присвячено Людині. Головна умова для цього – керівник держави сам має бути Людиною. А не свинею, щуром, вівцею чи драконом.
Володимир Зеленський такою Людиною став. І це – найголовніша зміна, що відбулася в країні.
Про що Україна дізналася при Зеленському
1. Запровадити ринок землі – можливо.
2. Міністр – не святий: якщо він не справляється – може залишити посаду навіть за місяць.
3. Монобільшість не означає диктатуру – як було б у Росії.
4. Полонені можуть повернутися навіть з Мордору.
5. Депутатська недоторканність – не повірите! – знімається.
6. Щоб відправити у відставку Генпрокурора, не потрібно чекати наступного президента або дзвінка з Вашингтону.
7. Прем’єра можуть насварити за високі зарплати чиновників.
8. Президент може давати пресконференцію 14 годин, до останнього запитання.
9. Міністр може добровільно піти на карантин, тільки щоб заспокоїти людей.
10. Держава може оплатити десятки літаків, щоб повернути додому громадян, які застрягли за кордоном.
11. Президентська партія може добровільно відмовитися від державного фінансування.
12. Під час пандемії президент може звертатися до людей частіше, ніж мер вашого міста.

Петро Порошенко і Володимир Зеленський
КИЇВ. 21 квітня. УНН. Попередні результати Національного екзит-полу свідчать про перемогу на виборіх президента України Володимира Зеленського з найбільшим, за всю історію незалежно України, результатом, повідомляє УНН.
Так, за попередніми результатами Володимир Зеленський набирає 78,8% голосів, виборців, що проголосували у ІІ турі, тоді як його опонент, діючий Президент України Петро Порошенко — 21,2%.
Попередній найвищий результат відданих за одного з кандидатів голосів був зафіксований у 1991 році, тоді Леонід Кравчук набрав 61,59% голосів тих, хто проголосував проти 23,27% у В'ячеслава Чорновола.
У 1994 році Леонід Кучма переміг Леоніда Кравчука з результатом 52% проти 45,06%.
У 1999 році Кучма став єдиним поки що главою держави, який зміг переобратися на другий термін. На виборах його головним опонентом був Петро Симоненко. За Кучму тоді віддали голосів 56,25% виборців, що проголосували, а за Симоненка - 37,8%.
У 2004 році остаточні результати голосування визначилися у ІІІ турі: переміг Віктор Ющенко (51,99 %). Другим став Віктор Янукович (44,20 %).
У 2010 році у другому турі переміг вже Віктор Янукович (48,95%), який обійшов Юлію Тимошенко (45,47%).
У 2014 році вже у першому турі переміг Петро Порошенко, який набрав 54,7 % голосів виборців. Юлія Тимошенко отримала тоді 12,81%.
Національний екзит-пол: перемагає Зеленський
КИЇВ. 21 квітня. УНН. Оголошено попередні результати Національного екзит-полу після завершення повторного голосування на виборах президента України, передає УНН.
Дані оприлюднені після закриття о 20.00 дільниць для голосування, але станом на 18 годину.
Володимир Зеленський — 73,2%
Петро Порошенко — 25,3%
Зіпсували бюлетень 1,5%
Довідково. Польовий етап дослідження “Національний екзит-пол 2019” здійснювали дві провідні українські соціологічні компанії — Київський міжнародний інститут соціології та Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.
Генеральна сукупність екзит-полу — виборці, які проголосували на виборчих дільницях на території України (крім спеціальних дільниць — лікарні, тюрми, військові частини, закордонні дільниці, та за винятком окупованих територій). Вибірка буде репрезентативною для України в цілому й для її 4 регіонів (Захід, Центр, Схід, Південь).
Кількість виборчих дільниць — 300 (по 150 для кожної соціологічної компанії).
Обсяг вибірки — близько 13 687 респондентів.
Кількість інтерв’юерів — на кожній виборчій дільниці працюватиме 2–3 особи, усього задіяно близько 750 інтерв’юерів.
Статистична похибка вибірки з врахуванням дизайн-ефекту не перевищуватиме 2,5%.
Застосовувалася методика “таємного голосування”.

КИЇВ. 30 квітня. УНН. Центральна виборча комісія оголосила остаточні результати повторного голосування 21 квітня 2019 року з чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року, передає УНН.
За офіційними даними ЦВК, перемогу здобув Володимир Зеленський, за якого проголосували 73,22% виборців. Петра Порошенка підтримали 24,45% виборців.
Нагадаємо, перший тур на виборах президента України відбувся 31 березня. Явка виборців становила 63,52%. Під ранок 4 квітня ЦВК опрацювала 100% протоколів з результатами голосування 18 893 879 виборців. Володимир Зеленський отримав 30,24%, Петро Порошенко - 15,95% голосів виборців.
У ЦВК офіційно оголосили про проведення другого туру виборів 21 квітня.
Участь у голосуванні в другому турі взяли 18 491 837 виборців. Явка під час повторного голосування становила 62,07%. У п’ятницю, 26 квітня, ЦВК прийняла на опрацювання протоколи з "мокрими" печатками від усіх 199 окружних виборчих комісій.
Окрім того, за інформацією ЦВК, 2,31% виборчих бюлетенів були визнані недійсними по Україні.
Раніше повідомлялось, що Центральна виборча комісія у вівторок, 30 квітня, оголосить результати повторного голосування на виборах президента України.

18-річний Юрій Поправка – перший закатований під час російської агресії на Донбасі активіст. Його вбили у між 17 та 20 квітня 2014 року. «За даними слідства, убивством мого сина, Юри Дяковского та Володимира Рибака керував особисто Гіркін», – розповідає сьогодні мама Юрія. У річницю загибелі юнака Радіо Донбас.Реалії нагадує його історію.
(Ця стаття вперше була опублікована у грудні 2019 року)
Передісторія. «Візитівка Яроша»Весною 2014 року події в Україні розвивалися більше ніж просто стрімко. У квітні у захопленому російськими гібридними силами Слов’янську з’явилася інформація про так званий пасхальний розстріл. Тоді бойовики угрупування «ДНР» під керівництвом російського полковника Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) заявили, що бійці «Правого сектору» розстріляли їхній блокпост прямо на Великдень, 20 квітня.
Напад тоді намагалися «повісити» на групу активістів Майдану, серед яких були 18-річний Юрій Поправка, 25-річний Юрій Дяковський та 22-річний Віталій Ковальчук. Насправді ж вони не могли навіть теоретично розстріляти блокпост поблизу Слов’янська, адже 20 квітня двоє з трьох хлопців уже були вбиті.
Через два роки, навесні 2016-го, тепер уже екслідер «Правого сектору» Дмитро Ярош в інтерв’ю «Цензор.Нет» розповів, що напад на блокпост бойовиків угруповання «ДНР» й справді був. Тоді ж народилася «візитівка Яроша» – її й справді знайшли на місці бою. Поправка, Дяковський і Ковальчук не були причетні до тих подій – вони потрапили у полон орієнтовно 17 квітня.
За словами Яроша, у великодньому бою загинув 31-річний киянин Михайло Станіславенко. Його тіло перепоховали уже після звільнення Слов’янська. Також під час перестрілки був поранений 25-річний боєць «Правого сектору» Ярослав Антонюк із позивним «Бурий». Хлопець отримав першу групу інвалідності.
Юрія Поправку, Юрія Дяковського, а також незнайомого з ними депутата міськради Горлівки Володимира Рибака закатували ще до 20 квітня. Їхні тіла кинули у річку Торець. 18-річного Поправку поховали під Києвом 28 квітня. А з 25-річним Дяковським попрощалися у рідному місті Стрий аж 8 травня.
Віталій Ковальчук – єдиний з групи активістів Майдану, хто вижив після полону. За його словами, йому пощастило, адже погодився перейти на російську мову і сказати, що ходить до храму Московського патріархату. Дяковський та Поправка під час допитів продовжували говорити українською. І обидва заявили, що не визнають ніякої іншої церкви, окрім (тоді ще) церкви Київського патріархату.
Майже через шість років після вбивства Юрія Поправки Радіо Донбас. Реалії зв’язалися з його мамою Ярославою Поправкою. Жінка виховує двох малюків, семи і двох років, але не перестає наголошувати, що має троє синів. Нижче – її монолог.
Кати з «Оплоту»«Ми в родині, – розповідає жінка, – ніколи не насаджували Юрі ненависть до російської мови. Та й правила говорити лише українською не було. Мова – його свідомий вибір. До смерті сина я могла перейти на російську у відповідь. Після трагедії – принципово не переходжу. Тепер це і мій свідомий вибір.

Хлопці не були підготовлені, але були вкрай патріотично налаштовані, і просто не могли змиритися, що хтось захоплює їхню країну
Весною 14-го разом з іще чотирма активістами Майдану Юра таємно поїхав партизанити під Слов’янськ. Хлопці не були підготовлені, але були вкрай патріотично налаштовані, і просто не могли змиритися з тим, що хтось захоплює їхню країну. Мені він сказав, що їде до друзів у Харків. Врешті, виявилося, що у Харкові вони просто пересідали до активістів Автомайдану, які погодилися підвезти хлопців до Ізюму. Далі всі п’ятеро йшли по навігатору. Ледь не одразу їх група попалася бойовикам: двоє дивом втекли, троє – Дяковський, Ковальчук і мій Юра, – потрапили в полон.
За даними слідства, убивством мого сина, Юри Дяковского та Володимира Рибака керував особисто Гіркін
Тоді я ще цього не знала, і почала пошуки сина. Пам’ятаю, як дзвонила на його мобільний, а слухавку знімав якийсь дядько і відповідав російською, що Юру вбили.
Дуже важко було, коли мене покликали на впізнання у Києві. Слідчий показував жахливі фото після катувань і якогось часу у воді. Перед смертю над Юрою знущалися – йому, зокрема, розрізали живіт. Я досі не знаю, як таке взагалі могли зробити люди.
Палачі, виконавці катувань, також встановлені. Це – громадяни України, жителі Харкова й члени «Оплоту»
За даними слідства, убивством мого сина, Юри Дяковского та Володимира Рибака керував особисто Гіркін.
Палачі, виконавці катувань, також встановлені. Це – громадяни України, жителі Харкова й члени «Оплоту» – проросійської організації і бійцівського клубу одночасно. Є інформація, що їх уже немає в живих. Але я, певно, до кінця життя думатиму, як же люди, у яких є діти, змогли до смерті закатувати чужих дітей.
Коли тіла знайшли, столичні слідчі сказали, що у Слов’янськ ніхто з них не поїде. Мовляв, забирайте самі. Я вже почала збиратися і думати, на кого нам із чоловіком залишити меншого сина, аж тут подзвонив мій брат Андрій Тарасенко. Він був рятувальником, працював у ДСНС. Щоб геть не втратила глузд, мене посадили на сильнодіючі заспокійливі: і перевозку тіла, і організацію поховання, здебільшого, взяв на себе брат. Пізніше він і сам героїчно загинув. Влітку 2015-го Андрій ліквідовував пожежу на «БРСМ-Нафта» під Києвом. Як завжди, поїхав рятувати інших, але сам не повернувся.

З дня прощання з сином я пам’ятаю, як намагалася якомога більше його торкатися. Щоб запам’ятати деталі
За ці майже шість років без Юри я говорила з десятками людей. З випадковими свідками, з безпосередніми учасниками подій, з тими, хто також був у полоні. Всі вони єдині у тому, що у сина був шанс жити, якби він все-таки перейшов на російську мову і збрехав, як хотіли кати, що ходить у церкву Московського патріархату.
У травні українці відпочиватимуть цілих 12 днів. Робочими будуть залишилися 19.
У травні нас чекає два довгих вікенду - по 3 дні поспіль. Перший - на День праці (1-3 травня), другий - на День Перемоги (9-11 травня). Про це пише "Українська правда".
Також ніхто не скасовує звичайні 6 вихідних.

Як раніше писав Vgorode, до Дня Києва (30-31 травня) відкриють оновлену частину парку Партизанської слави , яка буде зустрічати киян нової вхідною групою з арками і пішохідними фонтанами.
Також ми писали про те, що з'явився розклад трансляцій Великодніх богослужінь на українських телевізійних каналах.

