о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«В цей пасхальний період оновлення, відновімо наші зусилля для того, щоб любити та цінувати чудесний дар землі, нашого спільного дому, та піклуватися про всіх членів людського роду», – таким побажанням Папа Франциск підсумував свої роздуми, якими він поділився під час загальної аудієнції в середу, 22 квітня 2020 р., що збіглася із 50-м відзначенням Всесвітнього Дня Землі. За його словами, це відзначення є слушною нагодою для того, аби оновити нашу любов до спільного дому та заопікуватися ним і найслабшими членами нашої великої родини.

«Як це нам показує трагічна пандемія коронавірусу, лише разом і взявши на себе тягар найуразливіших, ми можемо перемогти глобальні виклики. Енцикліка «Laudato si’» має саме цей підзаголовок: “про дбання про спільний дім”. Сьогодні ми разом замислимося над цією відповідальністю, якою позначений “наш перехід цією землею” (LS, 160)», – сказав він.

Святіший Отець зазначив, що ми «зроблені із земної матерії», тож «плоди землі» підтримують наше життя. Однак, Книга Буття нагадує нам про те, що ми не просто «земні», але носимо в собі «життєдайний подих, що походить від Бога». «Отож, ми живемо в спільному домі як єдиний людський рід і в біорозмаїтті з іншими Божими творіннями, – мовив він. – Як Божий образ, ми покликані дбати про створіння та шанувати їх, та підтримувати любов і співчуття до наших братів і сестер, особливо – найслабших, уподібнюючись до любові Бога до нас, яку Він виявив у своєму Синові Ісусі».

Однак, через егоїзм ми занедбали нашу відповідальність «сторожів й управителів землі». Щоб побачити це, вистачить щирого погляду навколо себе. Ми забруднили наш спільний дім, ставлячи під загрозу наше ж життя. У цьому контексті Глава Католицької Церкви подякував різним міжнародним і місцевим рухам, що стараються розворушити сумління, додаючи, що «нашим дітям ще доведеться виходити на вулицю, щоб навчити нас очевидного, тобто, що для нас немає майбутнього, якщо знищимо довкілля, яке нас підтримує». «Ми, – додав він, – згрішили проти землі і проти свого ближнього, і, по суті, проти Творця, доброго Отця, Який забезпечує кожного і бажає, щоб ми жили разом у спільності та процвітанні».

Святіший Отець зауважив, що наслідки цієї провини проти створеного світу можна підсумувати аргентинським прислів’ям, яке стверджує, що Бог завжди прощає, ми, люди, прощаємо деколи, природа, натомість, ніколи не прощає. Щоб відновити гармонійні взаємини із землею та рештою людства, а гармонія є плодом Святого Духа, ми потребуємо «нового погляду на наш спільний дім», який не є «складом ресурсів для спустошення». Для віруючих світ природи є «Євангелієм створіння», що вказує на «творчу могутність Бога». «Відзначаючи сьогодні Всесвітній День Землі, ми покликані повернути відчуття сакральної пошани до землі, бо вона є не лише нашим домом, але також Божим. З цього в нас зроджується усвідомлення того, що стоїмо на священній землі!» – наголосив Папа, закликаючи в світлі Апостольського напоумлення «Querida Amazonia» пробудити «естетичне та споглядальне чуття, вкладене в нас Богом».

Водночас, як зазначив далі Святіший Отець, ми потребуємо «екологічного навернення, що виражатиметься у конкретних вчинках». За його словами, як «єдина і взаємозалежна сім’я», ми потребуємо спільного плану, щоби запобігти загрозам проти спільного дому. Це вказує на «важливість співпраці як міжнародної спільноти», тож Глава Католицької Церкви закликав представників влади відповідально поставитися до двох міжнародних конференцій: COP15 на тему біорозмаїття, що запланована в Куньміні (Китай) та COP26 щодо кліматичних змін у Ґлазґо, (Сполучене Королівство).

Папа також заохотив організовувати різні заходи на національному та місцевому рівнях, спонукаючи також «рухи знизу», адже й відзначення Всесвітнього Дня Землі народилося саме так. Кожен з нас, за його словами, може зробити свій внесок. Адже, як написано в енцикліці «Laudato si’», не слід вважати, що ці зусилля неспроможні змінити світ: «Такі дії поширюють добро в суспільстві, яке завжди приносить плоди, поза тим, що можна констатувати, бо викликає в лоні землі добро, що завжди схильне поширюватися, іноді, невидимо».

«В цей пасхальний час оновлення, відновімо наші зусилля для того, щоб любити і цінувати чудесний дар землі, нашого спільного дому, та піклуватися про всіх членів людського роду. Як брати й сестри, якими ми є, разом благаймо нашого Небесного Отця: Пошли Духа Твого й онови обличчя землі», –закликав Святіший Отець.

Тисячі лазоревок були знайдені хворими або мертвими в Німеччині, що викликало розслідування з боку природоохоронних груп і вчених.

За останні два тижні німецької природоохоронної групою NABU було зареєстровано понад 11 000 випадків смерті і захворювання птахів, в основному лазоревок. Більшість з них відбулися на заході Німеччини.

Лазоревка зустрічається по всій Європі. Вони харчуються комахами, гусеницями, насінням та горіхами.

Згідно NABU, симптоми хворих птахів включають проблеми з диханням, відмова від прийому їжі і спроби втекти при наближенні людей. Група радить людям припинити годувати або робити поїлки для птахів, щоб знизити ризик передачі захворювання між птахами.

Перші результати лабораторних досліджень мертвих птахів виявили бактеріальну інфекцію (Suttonella ornithocola), яка була відома з 1990-х років і яка вражає птахів аналогічним чином.

Виявлена інфекція викликає пневмонію у птахів. Вони стають млявими з розпушеним оперенням і утрудненим диханням.

Представникам громадськості було рекомендовано повідомляти про будь-яких хворих або мертвих птахів через Garden Wildlife Health.

Петро Олещук, політолог

Рік після другого туру виборів президента суттєво змінив Україну – хоча далеко не всі зміни ми помітили. Фактично, маємо іншу Україну. У дечому вона нагадує попередню, у дечому – разюче від неї відрізняється.

Тектонічні зсуви, які пережила за цей час українська політика, нагадують ситуацію початку 90-х. Але тоді не відбулося реальної зміни політичної еліти: колишня радянська номенклатура оперативно "перефарбувалася" у жовто-блакитні кольори та перетворилася із комуністів на "націонал-демократів", "лібералів", "соціалістів". Тому нова Україна, яку ми почали будувати майже 30 років тому, так підозріло нагадувала СРСР.

Зараз же еліта оновилася суттєвіше. При цьому ми побачили, що власне прихід "нових облич" не є панацеєю. І "хороший хлопець" не завжди може виконувати покладені на нього обов’язки. Тому, приміром, сформований виключно із таких облич уряд Гончарука залишиться в історії з неоднозначними конотаціями. Це був перший уряд в історії України без корупційних скандалів, але водночас таким, що не зміг знайти адекватні відповіді на більшість викликів сучасності.

Що відбулося за цей рік? Певні зміни вже сприймаються як дещо зрозуміле. Наприклад, серйозне ставлення до виконання передвиборчих обіцянок. Ми роками жили із твердим переконанням, що заяви політиків перед виборами є апріорі порожніми словами заради привернення уваги. Тепер ми побачили: як не дивно, передвиборчі програми можна сприймати як реальне керівництво для подальших дій.

Навіть такі "страшні" закони, як про скасування депутатської недоторканності та виборчий кодекс, що загрожують статусу самих депутатів, можуть бути ухвалені швидко. Без тривалих розмов, що це "не на часі", без взаємних обвинувачень та пошуків "крайніх".

На цьому тлі смішно виглядає обурення декого, мовляв, три парламентські партії, які йшли на вибори із обіцянками "ринку землі", все-таки разом ухвалили відповідний закон. У підсумку, ми вже звикли сприймати це як норму, хоча ще рік тому ніхто не міг про таке й подумати.

Парламент оновився – і змінилися проблеми, про які прийнято говорити у контексті Верховної Ради. Ні, "кнопкодавство" повністю не зникло, що засвідчено численними скандалами. Але воно вже не вважається нормою вітчизняного парламентаризму. І неособисте голосування, і невиконання депутатом своїх обов’язків – все це вже має конкретні форми покарання та є незрозумілим.

Швидко забулася Верховна Рада річної давнини, де кілька самотніх "піаністів" почергово натискали кнопки за цілі фракції, поки "серйозні депутати" вирішували свої "нагальні справи" за межами парламенту. Ми навчилися не толерувати все це, не слухати пояснення, що, мовляв, неособисте голосування пояснюється тим, що "депутат зайнятий" тощо.

Непомітно для всіх стало природним, що відставка когось із державних посадовців – не кінець світу і не катастрофа, а звичний механізм "налагодження" управлінської вертикалі. Якщо генпрокурор не може забезпечити виконання конкретних завдань щодо змін у відведеному відомстві, то він просто йде. Незважаючи на те, як ефективно він працював у передвиборчому штабі майбутнього президента. Яким би чудовим та некорумпованим хлопцем не був прем’єр, він йде, якщо не може забезпечити необхідних фінансово-економічних та соціальних показників.

Жодної сакральності у посадах та статусах уже немає. Ні депутат, ні міністр, ні президент уже не можуть сприйматися як "небожителі". Вони просто виконують певні суспільні функції. Успішно або ні – а суспільство дає їм оцінку. Це нормальне розуміння влади, до якого наше травмоване тоталітаризмом суспільство прийшло лише через десятиліття після розпаду СРСР.

Так само ми звикли до того, що питання у сфері зовнішньої політики можна реально вирішувати, а не обмежуватися яскравими промовами та гучними обвинуваченнями. Українські заручники, які роками утримувалися у в’язницях "Мордору", щодо яких було зроблено купу заяв, можуть повернутися на Батьківщину. А "Газпром" все ж таки можна примусити платити та виконувати рішення міжнародних судів. Зрештою, і самого Путіна можна всадити за стіл переговорів, навіть не залучаючи для цього посередників з числа його власних кумів. І все це теж вважається чимось природним.

Справжні зміни – вони такі. "Непомітні". Без гучних святкувань та колективного виконання гімну. Без гасел про перемогу та без встановлення "дня" цієї перемоги. Зміни – це коли щось стає "нормою", а не "винятком". Бо винятки швидко забуваються, а норма залишається.

Звісно, ми зараз перебуваємо ближче до початкової точки змін, а не до їхнього завершення. І багато в чому лишаємося тією самою УРСР, що виявляється у ставленні до закону, до держави та свого місця у цій державі з боку більшості громадян. Але ми все одно змінюємось. І українська політика – у першу чергу. Вона вже точно не буде такою, якою була ще рік тому. Як би далі не розвивалася ситуація в Україні.

Серйозні запити до влади нікуди не подінуться. Десакралізація влади, що так разюче нас відрізняє від більшості пострадянських країн, теж не зникне. Вже ніколи. Так само, як і бажання не припиняти осушення того владного болота, яке дісталося сучасній Україні від попередніх поколінь. І ці значимі і "непомітні" для когось зміни – не у владі, а у самому суспільстві – це, мабуть, найважливіше, що відбулося за цей рік.

Про що Україна дізналася при Зеленському

1. Запровадити ринок землі – можливо.
2. Міністр – не святий: якщо він не справляється – може залишити посаду навіть за місяць.
3. Монобільшість не означає диктатуру – як було б у Росії.
4. Полонені можуть повернутися навіть з Мордору.
5. Депутатська недоторканність – не повірите! – знімається.
6. Щоб відправити у відставку Генпрокурора, не потрібно чекати наступного президента або дзвінка з Вашингтону.
7. Прем’єра можуть насварити за високі зарплати чиновників.
8. Президент може давати пресконференцію 14 годин, до останнього запитання.
9. Міністр може добровільно піти на карантин, тільки щоб заспокоїти людей.
10. Держава може оплатити десятки літаків, щоб повернути додому громадян, які застрягли за кордоном.
11. Президентська партія може добровільно відмовитися від державного фінансування.
12. Під час пандемії президент може звертатися до людей частіше, ніж мер вашого міста.