Богдан Гордасевич
Дякуючи гугл-перекладачу я все читаю виключно українською мовою, як і цей матеріал поширюю в україномовному варіанті для ознайомлення, що є москалі, які в Україні вже і ДНР, І ЛНР мають суто російськомовні - ну всі умови для національного розвою, а все одно тупо живуть в несприятливих умовах українських реалій в якості фекалій.
Вірус русофобії в Україні
Автор: Павло Волков, Україна.ру
08.04.20 9:49 257Вірус русофобії в Україні
Міністерство охорони здоров'я України видало рекомендації по запобіганню від коронавируса на мовах нацменшин: польською, румунською, угорською та татарською. Створений Кабміном сайт Covid19.com.ua, де збирається вся актуальна інформація по епідемії в Україні, - українською та англійською мовами. російського немає
Як потрібно це розуміти людині, яка живе в Києві, майже повністю російськомовному місті? Так чи, що цю людину для держави не існує і не треба йому знайомитися з противірусної інструкцією?
Зрозуміло, що всі ми вчили в школі (і в радянській, і в пострадянській) українська мова і легко можемо прочитати цю інструкцію українською, навіть незважаючи на те, що в останні роки він був потворно зіпсований. Але ж і громадяни України румунської, польської, угорської походження точно так же володіють «держмовой». Якщо переклад робиться з поваги до всіх народів, які проживають в Україні, а також з урахуванням того, що деяка кількість людей похилого віку, які, до речі, знаходяться в особливій зоні ризику, дійсно мовою не володіє, то де переклад на російську?
Нам же багато років говорили, що це один з мов нацменшин, хоч ми з таким визначенням і не згодні. За українською Конституцією, у російської мови - особливий статус серед мов нацменшин. Є підписана Україною в 1996 році і вступила в силу в 2003 році Європейська хартія регіональних мов, згідно з якою мова, якою говорить навіть невелика кількість жителів регіону, автоматично може використовуватися у всіх сферах суспільного життя, в тому числі в офіційній документації. Так де переклад?
Взагалі-то, гра в російське нацменшина з подальшою боротьбою за його права - це таке наперсточнічество, погоджуючись з правилами якого, ми самі робимо себе все більш безправними. Шулерство в тому, що, приймаючи концепцію нацменшини, ми автоматично приймаємо і російську мову як мову нацменшини, незважаючи на те, що на ньому говорять не тільки російські, але й українці. Більш того, навіть офіційно російською мовою вдома (тобто поза офіційною обстановки) говорять половина громадян України, якби вони були татари, українці або євреї за національністю.
Нам тридцять років зі шкільної лави розповідають: раз ми громадяни України, ми - українці. Я ж прекрасно пам'ятаю, як це було ще в 90-х.
- Діти, підніміть руки, хто українець.
Підняли.
- А ти, Танечка, чому не піднімаєш?
- А я росіянка.
- Ти в Запоріжжі народилася?
- Так.
- А Запоріжжя в Україні?
- Так.
- Значить, ти українка.
Дитина спантеличений, але сперечатися з дорослою тітонькою не в змозі.
- А ти, Вася, чому не підняв руку?
- А я теж російський.
- Ти народився в Запоріжжі?
- Ні, в Самарі.
- Але живеш-то в Запоріжжі?
- Так.
- Ну ось, значить, українець.
Люди звикли так думати і часто не розуміють різницю між національністю і громадянством. Ніколи не забуду, як років дванадцять тому влаштовувався на роботу маркетологом не те в агентство, не те в торгову мережу. Пафосна рекрутерша (з тих, які захоплюються псевдофілософію «особистісного зростання») простягає мені казна-звідки взявся радянський бланк відділу кадрів. У ньому - в тому числі графа «національність».
- Навіщо це вам? - запитую я.
- Так просто форма така, - відповідає рекрутерша, реально не знаючи, навіщо їй це треба.
- Ви будете приймати рішення про прийом на роботу на підставі моєї національності?
- Ні, що ви. А яка у вас національність, в чому проблема її вписати?
- Ні в чому, російська. Просто не розумію, для чого це.
На обличчі рекрутерші подив.
- Так у вас же в паспорті громадянство України варто, - невпевнено каже вона. - А ви говорите, російська.
На роботу мене в результаті не взяли. А ось у представників справжніх нацменшин (вірмен, греків, поляків і т.д.) з таким розумінням все нормально. Жоден має паспорт громадянина України азербайджанець, перебуваючи при здоровому розумі, не скаже, що він не азербайджанець, а українець. А російські скажуть, бо очевидної різниці немає взагалі.
З тих демократичних часів (2012 рік), коли в Україні йшла дискусія про дві державні мови, у мене збереглася 200-сторінкова брошура, видана за сприяння британського посольства, університетів Оксфорда, Кембриджа, Барселони і ще двох десятків організацій, під назвою «Багатомовна Європа ». Це велике дослідження, проведене в 24 країнах Європи, в тому числі і в Україні. Я віддав десять років життя соцопитуваннями і можу компетентно сказати, що при деякій вправності соцопитування не виявляє думку громадян, а формує його. Відповідь багато в чому залежить від того, як поставлено питання.
Пам'ятайте Всесоюзний референдум про збереження СРСР березня 1991 року, на якому більшість проголосувала ... а за що насправді проголосували тоді більшість? За збереження СРСР як «оновленої федерації рівноправних суверенних республік». Вибачте, але якщо республіки суверенними, тобто не підкоряються рішенням центральної влади, то народ за фактом проголосував проти збереження СРСР. А здається, що «за».
Як же поставили питання по мовам в Європі? Австрія - «мова, якою користуєшся вдома», Англія - «мова, якою користуєшся вдома + основна мова», Іспанія - «мова, якою користуєшся вдома», Італія - «мова, якою користуєшся вдома», Франція - «мова, якою користуєшся будинки », Україна -« рідна мова ». Уже з'являються питання, чи не так? А ось і відповідь. В кінці розділу - глосарій: «Рідна мова - це мова, якою оволодівають в першу чергу і який розуміють. Традиційне питання дослідників щодо рідної мови в масштабних європейських дослідженнях поступово змінюється дослідженням питання щодо мови, який використовується будинку, оскільки останнє поняття є прозорим для інформаторів, ніж концепція «рідної мови».
Отже, «мова, яка використовується вдома», - прозоріше поняття, і саме про нього запитали жителів переважної більшості європейських країн. Для України ж пропонується концепція «рідна мова», яка, по суті, є думкою. А як у нас йдуть справи з думкою, ми вже побачили. З концепції «раз ви громадяни України, то ви українці» випливає наступна - якщо ви українці, то ваш рідну мову українську. Той факт, що люди при цьому говорять по-російськи, офіційною пропагандою пояснюється тим, що свого часу царі / більшовики (вибрати на свій смак) проводили насильницьку русифікацію. Тому повертайтеся, так би мовити, в лоно, переходите на «рідний» українську мову. У моє завдання не входить пояснювати, чому російські на південному сході України є корінним населенням, а російськомовні українці ніколи спеціально не русифікована. Я лише хочу показати,
Брошура «Багатомовна Європа» описує стан мов в Україні в такий спосіб: «За даними Держслужби статистики за 2011 рік в Україні проживає 45,7 млн осіб. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року, 77,8% населення складають українці, 17,3% - росіяни, решта національності разом - 4,9%. У 2001 році 67,5% жителів України заявили, що їхньою рідною мовою є українська, а 29,6% - російську ».
Основні висновки: «наявні в сучасній Україні мовні співвідношення з одного боку є продовженням процесів тотальної русифікації, а з іншого - відображенням новітнього прагнення українців до національного і політичного самосвідомості».
Цікаво, що в Нідерландах окремо розглянули Фрісландії, в Іспанії - Каталонію і Басконії, в Великобританії - Північну Ірландію, Уельс і Шотландію, а в Україні той же Крим окремо ніхто не розглядав. Але нехай так. Для чистоти експерименту краще розглядати ситуацію в при найгірших показниках. Якщо врахувати загальне зменшення населення до 37 млн осіб, втрату в основному російських за національним складом Криму і частини Донбасу, то кількість російських (для яких перекладу інструкції МОЗ немає) і кількість поляків, румунів, угорців (для яких такий переклад є) все одно незрівнянно . А якщо брати не тільки російських, але і російськомовних українців? Очевидним чином, не менше половини населення України російськомовно, але в 2001 році тільки 29,6% назвали своєю рідною мовою російську. чому, ми вже розібралися - концепція «рідна мова» замість концепції «мова, що вживається дому» спекулятивна в умовах пропаганди в дусі «живеш в Україні - значить ти українець; раз ти українець, твоя рідна мова - українська ».
Розчулює і висновок про тотальну русифікацію з прагненням українців до національної самосвідомості. Оскільки я живу на південному сході України з моменту утворення цієї держави, тенденцію за тридцять років я бачу прекрасно, і полягає вона в поступальної і цілеспрямованої українізації, яка почалася аж ніяк не після євромайдан і навіть не після «помаранчевої революції», а також прекрасно йшла при Януковичі, в город якого кидає камінь це європейське дослідження. Що стосується прагнення до самосвідомості, я помічаю таке психічний розлад у одиниць, на яких раніше поглядали як на досить агресивних, але в цілому нешкідливих фріків, а зараз з побоюванням, оскільки у них з'явилися зброю і загони бойовиків. Ось тільки немає у психічно здорових українців такого масового і нездоланного прагнення.
А ось дані дослідження RATING за 2012 рік: 50% вважають своєю рідною мовою українську, 29% - російську, 20% - одночасно і російська, і українська, 1% - інші мови. Вже дещо інша картина, чи не так? При 1% інших мов МОЗ переводить на них інструкцію, а при як мінімум 29% чисто російськомовного населення (білінгвів поки не беремо), на російську мову не переводить.
Цікаво, чи проводив хтось опитування по «мови, що використовується будинку», а не по «рідної мови»? Так, Київський міжнародний інститут соціології провів подібне опитування в 2004 році. За його даними до 46% громадян України говорить вдома російською. При цьому цифри по південному сході гранично високі, аж ніяк не на рівні мови нацменшин: Крим - 97%, Дніпропетровська область - 72%, Донецька область - 93%, Запорізька область - 81%, Луганська область - 89%, Миколаївська область - 66%, Одеська область - 85%, Харківська область - 74%. І це по областям, де жителі сільської місцевості і дрібних міст використовують у повсякденному спілкуванні так званий суржик, який з тим же успіхом можна віднести до діалекту російської мови, як і українського. У великих містах Південного Сходу російська мова використовується поголовно.
Британське посольство, з огляду на дані перепису населення 2001 року, чомусь не врахував дослідження Gallup 2008 року, в якому 83% респондентів вибрали російськомовний варіант заповнення анкети. А це більш репрезентативно, ніж відповідь на спекулятивний питання про «рідну мову».
Неслаба різниця в результатах при різній постановці питання - від 29% до 70-80% і навіть майже 100% в окремих регіонах. Але навіть при найгірших результатах ми, росіяни, до сих пір є в такій кількості, яку важко назвати нацменшиною. Так чому міністерство не опублікувало інструкцію по запобіганню від коронавируса російською мовою? Чому для держави Україна існують українські поляки, українські татари, українські угорці, а українських росіян не існує? Адже навіть якщо піти на поводу у «кремлівської пропаганди» і припустити, що Україна з деяких пір керують нацисти, вони повинні бути стурбовані виживанням своєї нації - російський цілком може заразити українця. Навіть з такої, чисто утилітарною точки зору, міністерство могло б зробити інструкцію для всіх, а не тільки для расово чистих.
Справа в тому, що концепція держави в розумінні українських націоналістів не припускав не тільки російських, але і угорців, татар, румунів і т.д. Просто з їх присутністю можна миритися, оскільки є Євросоюз, перед яким треба хоча б формально дотримуватися прав людини, а також мала чисельність представників цих національностей об'єктивно не дозволяє їм бути політично активної спільністю в рамках всієї держави.
З російськими - інша справа. Навіть якщо їх прирівняти до інших національностей (яких на порядки менше), не давати ніяких додаткових прав, а тільки виконати те, що на даний момент написано в Конституції і міжнародних угодах, раптом виявиться, що немає ніякого української національної держави, а є держава двох рівнозначних народів. А в чому проблема? Для народів - ні в чому. Проблема для місцевих олігархів, яким єдиний економічний простір з Росією (про яку мріяло більшість росіян, поки їм ще дозволяли мріяти) загрожує ураженням в конкурентній боротьбі з олігархами російськими і втратою найголовнішого - власності. Для того щоб убезпечити власність, потрібно вивести російське суспільство України з політичного процесу, зробити його апріорі «ворогом України», маргіналізувати.
З цією метою олігархи, які ще вчора ходили з гвардійської стрічкою на День Перемоги, зійшлися з ще вчора маргінальними нацистами. Саме тому в кінцевому рахунку українське МОЗ не бачить російських навіть серед нацменшин. Російські є, але це прикра випадковість, історична флуктуація, відхилення від норми, свого роду хвороба української держави. Якщо створити для неї несприятливі умови і намагатися не помічати, вона з часом сама розсмокчеться. І так, з часом російський громадянин України починає називати себе українцем, бо простіше жити в сприятливих умовах, ніж в несприятливих.
- Навіщо вивчати в школі російську мову? - починає запитувати сам у себе такий поставлений в несприятливі умови російська обиватель України. - Адже ми вдома і так на нього говоримо, а в університеті знадобиться український.
І що ти на це заперечиш? Будеш волати до національної самосвідомості, необхідності зберегти культуру і традиції? Смішно. В гетто і резервації теж можна ходити в косоворотці з балалайкою, навіть церква побудувати можна. А університет не можна. Прикольно, екзотика, місцеві навіть будуть купувати туди квитки, щоб розважитися на вихідних.
Чи хочемо ми такої долі? Нехай для початку кожен запитає про це сам у себе.
