Шановні пані і панове України, звертаюсь до вас з простим проханням: якщо у вас є можливість - то допоможіть мені, Богдану Гордасевичу, в моїй роботі на благо України та перекажіть дещицю гривень на мій картковий рахунок.
Ситуація вимагає допомоги, або прийдеться все закинути і податись з торбою в світи. На жаль, я не жартую. Нижче я подаю свою автобіографію, щоб знали краще хто я і чим займався.
Можливо хтось зацікавиться моїми проектами або запропонує іншу співпрацю - щиро прийму кожну пропозицію
З повагою, Богдан Гордасевич.

Прошу ласкаво мої координати

найпростіше зробити це на карточку ПриватБанку (https://privatbank.ua)

№ карткового рахунку 5363 5420 1632 6861

Призначення платежу: поповнення карткового рахунку

Гордасевич Богдан Олексійович

АВТОБІОГРАФІЯ

Я, Гордасевич Богдан Олексійович, народився 19 червня 1961 року у м. Макіївка Донецької області. З 1962 по 1988 рік жив і навчався у м. Донецьку.
Після закінчення восьмирічки в м. Донецьку 3 роки навчався у ДСПТУ-29 м. Запоріжжя, після чого у 1980-1982 рр. служив в Радянській армії - м. Червоноград Львівської області.
З 1984 по 1986 вчився в Донецькому державному університеті, а далі у Тернопільському державному педагогічному інституті.
Завершив навчання 1997 р. і є за фахом "вчитель української мови та літератури". Освіта вища закінчена.
З 1990 року проживаю постійно у м. Львові.
Одружений, маю доньку Соломію.
Приймав активну участь у процесах державотворення Незалежної України в якості журналіста і помічника своєї мами, відомої української письменниці Галини Гордасевич.
Працював кореспондентом в газеті "Літературний Львів" при ЛОО НСПУ та у Львівському видавництві "Каменяр".
Публікувався в газетах "Голос України", "Літературна Україна", "Високий замок", "Неділя", "Ратуша", "Українське слово", "Поклик сумління" і ще інших газетах та журналах.
З 1998 року перейшов до книговидавничої справи і видав понад 30 різножанрових книг, серед яких особливо відзначаю 3 перевидання книги Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф", мартиролог "Нескорена Берегиня" про 115 українських жінок-політв’язнів та видатний альманах "Наш Львів" у 780 сторінок А-4 формату, приурочений до 750-річчя Львова.
У 2000 р. дебютував як поет в екстравагантному проекті "Жорж Дикий: поезії в стилі андеграунд "Мотлох", з яким багато виступав на різних творчо-естрадних заходах. За цей доробок був прийнятий до Творчої спілки АДЕМУ ЛОВ.
Є серед засновників та членом правління ГО "Разом" - Львівська область. Проводив різноманітні громадські та культурологічні заходи. Є штатним відеокореспондентом Громадського інтернет-телебачення "Разом ТV".
Люблю мистецтво, громадську та культурологічну діяльність, тому і займаюсь дотепер.   


Проект "Центру ідей "Майбутнє України"

Задум проекту полягає в тому щоб збирати і оприлюднювати ідеї стосовно того, якою ми хочемо бачити свою країну Україну в майбутньому.
Майбутнє починається з мрії" - тому давайте почнемо мріяти і припинимо бідкатись як все погано і зле.
В основу проекту закладено фундаментальну ідею позитивізму світової еволюції, через що деструктивні та антигуманні пропозиції не приймаються і не розглядаються. Критика можлива тільки в якості обгрунтування позитивних пропозицій та задумів.
Життя людина залежить від Бога, зміст її життя залежить від людей, а щастя в житті - тільки від себе особисто. Якщо хочеш бути сам щасливим і жити серед щасливих людей - працюй над цим, а для початку - просто по мрій!
Напрямки досліджень і генерації ідей "Майбутнє України"
1. Історична правда про Україну, бо хто не знає і не цінує минулого - той не вартий і майбутнього.
2. Культурологічні і громадські проекти та ініціативи, спрямовані у майбутнє:
    а) існуючі вже на цей час;
    б) задум і проекція нових;
3. Соціально-економічні проекти щодо реформування і розвитку життя в Україні як розвинутої світової країни.
4. Політологічні дослідження українського середовища з проекцією у майбутнє.
5. Технологічні задуми під загальним гаслом "Зроблено в Україні"
6. Наукові і дослідницькі розробки, праці та гіпотези, щоб Україна стала країною генерування інтелекту і знань.
7. Творчість у самих різних напрямках і задумах з особлиою увагою на:
    а) етнографічну сферу щодо збереження, відтворення і розвитоку-продовження історичної народної творчості в Україні
    б) продукування творчості в дитячому і юнацькому середовищі під загальним гаслом "Якою я хочу побачити Україну у майбутньому, щоб жити тут і почуватися щасливим"
Задум проекту укладено Богданом Гордасевичем  під час святкування Івана Купала 7 липня 2011 р. у королівському місті Львові коло знаменитої "Порохової вежі".
Приєднуйтесь до нас, хто хоче особисто творити своє і майбутнє України!


Проект «Велична Україна»

автор ідеї – Богдан Гордасевич

Створення Інтернет-ресурсу під назвою «Велична Україна» є комерційним бізнес-проектом, який скеровано на створення всеукраїнської мережі збирання, опрацювання та використання самої різноманітної інформації про Державу Україна.
Умовно проект «Велична Україна» можна порівняти з вже діючою Вікіпедією, але цей ресурс буде побудовано за іншим принципом візуалізації: основним вихідним елементом стане карта України, а від неї починається градація переходів до різних тем і підтем, зокрема: карта України історична, політична, економічна, географічна, мистецька, туристична, етнографічна, метеорологічна тощо – перелік може зростати безкінечно згідно за накопиченням інформації.
Перехід на загальну карту-тему включає різні підпункти, які для історичної є карти віків, перехід на карту окремого віку включає під-карту України з градацією цього віку по роках. Аналогічно політична карта дає каскад переходів. Так само перехід на економічну карту включає вибір карт важкої та легкої індустрії, корисних копалин, природних та соціальних ресурсів тощо.
Наступна якість кожної візуальної теми-карти України буде те, що «клікнувши» на область чи район, – з'являється вся інформаційна група по даній темі суто цієї області або району, а далі і міста, селища і будь-якого іншого поселення та місцини на території України.
Таким чином можна збудувати глобальну інформаційну мережу під загальною назвою «Велична Україна», яка буде дуже затребувана в загальносвітовому масштабі при всій її фактичній локальності у межах однієї держави Україна.
Прибуток Інтернет-ресурс «Велична Україна» буде одержувати від надавання різноманітних рекламних та інформаційних послуг.
Значним економічним ефектом щодо проекту «Велична Україна» має стати відсутність потреби створювати офісну мережу та утримання штату їх працівників, оскільки вся діяльність ресурсу може перебувати виключно у віртуальній площині за наявності одного глобального сервера і центру керівних модераторів у будь-якому місці України.
Зацікавленість щодо надання інформації ресурсу буде її оплата на різних умовах, як і взагалі ідеєю проекту є надати можливість якнайбільшій кількості учасників ресурсу «Велична Україна» заробляти гроші на інформації та різноманітних наукових дослідженнях тощо. Кількісне зростання учасників обумовлює вагу ресурсу, отож стимулювання грошима зробить цей процес надзвичайно потужним.
Вся інша деталізація щодо проекту «Велична Україна» буде надана інвестору за умов укладання договору про співпрацю.

моб. 0978228421
м. Львів-Рясне

Кілька днів тому цей малюнок і напис до нього зробив мій онук 5-річний Русланчик, коли його залишили вдома на кілька годин і сказали, щоб якось завантажити: "Намалюй щось..." Коли ж побачили це "щось" - всі ахнули: ось якими темами переймається така мала дитина! Написав текст Русланчик сам! Просто він має старшого брата Миколку 8-річного, що ходить до школи у 2-й клас, то і меншенький коло нього по-своєму щось пише часом. Але подив у тому, що вдома ніхто на подібні теми не говорить, тому всі так шоковані. Воістину: Устами младенца глоголит истина!




Хто не зрозуміє почерку, то подаю текст "в розшифровці":

я башаю щоби перестала бути війна

башаю дати здоровля цій планеті

руслан

ЦИВІЛЬНІ ВІЙСЬКОВІ

Не знаю про інші країни, але я знаю про один стратегічний ресурс, який однозначно залишається поза увагою наших військових стратегів з Геншатбу, РНБУ та Міністерства оборони України, а дуже і дуже даремно. Ще недавно я сам входив до цього ресурсу і знаю про що говорю з середини, а мова йде про різні охоронні підрозділи як в складі МВСУ так і про різноманітні приватні охоронні фірми, які мають в загальному чималу кількість людей з доброю фізичною підготовкою і (увага!) – у тому числі з допуском до вогнепальної зброї. Фактично в Україні є готова величезна армія, яку складають охоронці! Це значна маса людей – значна! Але  з точки зору військового використання вона наразі абсолютно непридатна, тому що можна бути чудовим охоронцем і абсолютно ніяким бійцем у військовому відношенні. Для того, щоб не бути тупим «гарматним м’ясом», всім охоронцям потрібно пройти спеціальну мілітарну підготовку і отримати чітке уявлення про свої дії у випадку війни чи терористичного акту.    
 Єдине, на що хочу зробити одразу наголос: це має бути окрема програма підготовки так званих «цивільних військових», тобто цей силовий масив має займатись не фронтом, а тилом, що на сучасний період так званих «гібридних воєн» має величезне значення. Абсолютно безглуздо під час воєнного стану надавати кадровим військовим частинам поліцейських функцій для охорони правопорядку в містах і тилу, коли вони найбільше потрібні на передовій. Так само ясно, що наявні сили МВСУ за штатами мирного часу не в силі будуть справитись з обов’язками підтримки правопорядку на період воєнної кризи, тому тільки організоване підсилення їх одразу за продуманим мобілізаційним планом всіма службами охорони всіх структур і приналежності зможе виправити ситуацію на контрольовану та допоможе уникнути масової паніки, як і масового мародерства.
Військова підготовка охоронців не потребує суто військових знань тактики бою чи спеціалізації типу гранатометника, кулеметника або снайпера, –  тут потрібно дати загальні знання з можливих військових дій, вірогідного розвитку ситуацій та вміння розуміти як тому протистояти. Охоронцям потрібно чітко знати, що може відбутись за певних обставин і як на це потрібно реагувати, зокрема при нанесенні ударів як звичайною тактичною зброєю, так і зброєю масового знищення різних форм: ядерна, хімічна, бактеріологічна, психотропна тощо. В іншому випадку всіх навчить практичний досвіт, але коштуватиме він безмежно дорого сотнями тисяч жертв. На жаль, час такий в світі настає, що все щозавгодно може відбутись.
Стосовно того, що всі охоронці повинні пройти спеціальну антитерористичну підготовку – тут навіть немає про щось особливо казати і доводити. Тут ми просто страшно спізнились і маємо терміново надолужувати згаяний час і в короткий термін провести антитерористичні навчання з усіма вже працюючими охоронцями. Такий антитерористичний курс має бути пройдено як обов’язковий кожним охоронцем ще під час підготовки до початку служби як такої.
До речі, я не в курсі, бо мені ніхто не звітує, тому я тільки здогадуюсь, але до програми антитерористичних сил варто залучити всіх таксистів та експедиторів, тому що це наймобільніші споглядачі за всім, що діється серед нас безпосередньо. Їх зведення мають бути особливо швидко доведені до відповідних органів реагування на терористичну загрозу.


 НАДУТІ ЗАХИСНИКИ

Ідея не нова, але на диво забута на сучасному етапі воєнних озброєнь. Мова йде про елементарні аеростати різних форм та призначення. Дуже дивує, що в нашій армії на передовій для спостереження за тилами ворога не використовують невеликі прозорі зонди з наповненням гелієм на капронових розтяжках, які дозволяють надійно і непомітно фіксувати зонд на потрібній висоті. Безпілотні летальні пристрої дуже корисні, але вони і дорогі, і складні, і короткотривалі щодо спостереження, а зонд може висіти скільки завгодно. Апаратура також може бути багатофункціональна, тобто з нічним спостереженням, радіоперехопленням тощо. Тут можлива величезна кількість варіантів – величезна!
Одразу зауважу щодо ворожої протидії та збивання аеростатів: та нехай збивають! Викликати вогонь на себе є однією з форм їх призначення, тому що під час обстрілу аеростату ним же будуть виявленні вогневі засоби ворога і їх розташування, отже і буде гарна можливість їх знищити вогнем у відповідь. Краще, щоб ворожий снайпер «засвітив» свою позицію через спроби збити повітряну кульку, аніж через його постріли у живі об’єкти. В тому і зміст застосування аеростатів, що то є наддешева за собівартістю військового призначення продукція: просто надута кулька! До того ж можна використовувати гірлянди та різні варіанти сегментного автономного наповнення аеростатів.  Також і блоки з апаратурою можуть бути багаторазового використання завдяки протиударним чи парашутним системам тощо, але і з функцією самознищення також. При сучасних нанотехнологіях матеріали для аеростатів мають величезний функціональний спектр від самозаклеюючих пробиття до корпусів-радарів.
Ще один важливий аспект застосування аеростатів, як оборонних засобів повітряної охорони міст та важливих об’єктів у тому, що вони, по-перше, можуть значно посилити швидкість попереднього виявлення ворожих цілей і їх подальшого спостереження, а, по-друге, наявність на потужних аеростатах ракетних комплексів з ракетами класу «повітря-повітря» робить перехоплення повітряних цілей більш мобільним та ефективним засобом від ракетних комплексів ППС наземного базування.
Не варто обминати і той позитивний момент, як відсутність на аеростатах безпосередньо людини і відсутній ризик її життю, чого неможливо уникнути на військових літаках та вертольотах. Всі аеростати можуть бути керовані дистанційно або навіть діяти в автономному режимі з наперед запрограмованим автоматичним комплексом дій на випадок підступного нападу! Гіпер-звукові ядерні боєголовки потребують і гепер-перехоплення для захисту від них.
Водночас ніщо не забороняє виготовити і підняти в повітря потужні аеростати з якісно обладнаними гондолами та з відповідно підготовленим персоналом, добрим технічним обладнанням та потужними моторами, які можуть працювати як мобільні центри уніфікованого призначення, зокрема типу АВАКС тощо.
Однозначно аеростати у військових цілях є корисними – це буде дешево і сердито. То реально є стаціонарний бойовий пост в повітрі!


ІНДИВІДУАЛЬНІ КАПСУЛИ-СХРОНИ

Про щось подібне я ніде не знаю, тому вважаю пропозицію застосування індивідуальних капсул-схронів (далі: ІКС) для військових на передовій своїм особистим винаходом. Ідея проста і досить актуальна, тому що сучасні системи влучності та площ враження артилерійського озброєння виключають якісь скупчення людей на передовій та прифронтовій зоні. Статистика доводить, що найбезпечнішим є індивідуальні окопчики-щілини глибиною 2-2,5 метри. Водночас комфорт в таких засобах захисту мінімальний, а чому, спитатись?  Чому не можна поєднати певний комфорт з безпекою? Втомлений і перемучений воїн – поганий боєць, що ворог знає, тому і проводить періодичні обстріли, аби не дати перепочити.
Отже я пропоную наступне: метрового діаметру труба з легкого сплаву (дюраль чи алюміній) довжиною у 2,5 метри з одного боку запаяна овальної форми, а з другого міцна герметична кришка, що може складатись удвоє і має мати азбестове або аналогічне термозахисне покриття. Далі б годилось подати схему, але краще я змалюю то словами. Так само згодилось би придумати спеціальну бурову установку, але хто жити захоче – і вручну викопає два перехресні шурфи по 2,5 метри: один вертикально, а другий під нахилом приблизно 45 градусів до площини поверхні в стінці вертикального шурфа в бік ворога, в який і всталяється указана вище індивідуальна капсула-схрон (ІКС). Далі йдуть деталі, але головне вже сказано: є безпека і можливість відпочинку. Безпосередньо військові будні обкатають і доповнять ідею своїми деталями, а я даю свої пропозиції.
Загальний об’єм 2,5м. на 1м. ІКС доволі значний, але з врахуванням повного захисного та допоміжного комплекту спорядження на бійцеві, як власне його зброї та боєприпасів це є цілком виправдано. Також не повинна капсула тиснути психічно наче вузька домовина. Водночас якщо справді вибухом поряд все землею засипле, то щоб відкопуватись ту землю потрібно кудись відкидати, а куди, як не в капсулу.  Взагалі те все ще потребує практичного опрацювання, тому зараз виключно всі ідеї викладаю і робіть з тим, хто що схоче. Бо можливість герметичності капсули вже обумовлює систему автономної регенерації повітря, як і в потребі рятівної кисневої маски, подібну до наявних у шахтарів. Хімічна зброя існує і про неї потрібно пам’ятати та враховувати її несподіване застосування.
Щодо нахилу капсули, то задумка у тому, щоб там закріпити спеціальне крісло, на якому бійцеві можна було напів-сидіти і напів-лежати подібно до космонавтів. Щоб відпочивати і водночас бути напоготові – це оптимальний варіант комфортного положення для бійця у повному бойовому спорядженні. Наступна важлива деталь в тому, що крісло в капсулі має функцію пружинної катапульти на направляючих рейках, тобто бійцю не потрібно багато часу, щоб вибратись з капсули, а натиснув відповідний важіль на кріслі під рукою і кришка в капсули сама відійшла та боєць з кріслом плавно виїхав на потрібний рівень і вже моментально готовий до активних дій та бою. Так само і в капсулу можна буде не тільки проблемно заповзати, але і з комфортом з’їзджати, одночасно ставлячи крісло-катапульту на бойовий режим. Начебто дрібниці, але коли життя залежить від кількох миттєвостей – все набуває глобального значення. Зокрема мають бути в капсулі-схроні ємкості з питною водою і для сечі, аптечка, сухий пайок, ліхтарик, саперна лопатка, сірники тощо. Звичайно, має бути рація або інший переговорний пристрій, а в покращеному варіанті боєць міг би вести прямо з капсули панорамне відіоспостереження за тим, що відбувається на поверхні, як і міг би дистанційно керувати автоматизованими вогневими точками, коли це стане можливим.   
Не маловажною є і така річ, що земля-матінка не тільки захищає, але ще й взимку зігріває, а в літку – навпаки охолоджує без усіляких кондиціонерів. Вдягненому в зимовий одяг бійцю цілком достатньо буде того тепла, що є в землі на глибині 2-х метрів, і яке передається до капсули-схрону. Що для зими є тепло, то в літку стане бажаною прохолодою, тому що температура в землі майже не змінюється в усі пори року. Тобто не варто робити якісь теплоізоляційні покриття на капсулі зовні чи з середини, бо в тому і вся суть, що алюмінієва в 0.5 - 0.8 товщини капсула має бути легкою, щоб її можна було встановити самотужки, а вже потім за потребою дочеплювати броньові пластини до сторони, що в гору тощо.
Ще одна деталь, як маскувальні насувні щити на отвір вертикального шурфу роблять розташування ІКС фактично непомітним навіть стоячи над нею. Також варто продумати над тим, щоб кришка ІКС могла бути опорною площадкою для стояння на ній при відкритому положенні, отже боєць може мати опору для підвищення, щоб вести вогонь безпосередньо з місця перехову і тим постає дієва вогнева точка.  

На тому свої фантазії на воєнну тему завершую, бо головне вже сказано і най іде в люди. Оприлюднюю через Інтернет, як необхідність, але я проаналізував можливість ФСБ взнати про мої ідеї – це їм нічого аж надто не дасть окрім знання, що є такі ідеї. Всі вони для ЗС РФ не підходять в абсолюті: армія агресора не має честі, своїх військових там зневажають і ніхто їх гарно навчати не буде, бо їх муштрують за тими схемами, що описам Віктор Суворов у книзі «Акваріум». Все інше стосується також виключно оборони: охоронці, аеростати та ІКС – агресорам це не потрібно.

Богдан Гордасевич  
11:48 01.02.2015
м . Львів

Передмова до передумови, яка мене спонукає оприлюднити все, що тільки винайдено і надумано мною за минулі часи: а набридло! Набридло намагатись до когось достукатись з своїми ідеями та пропозиціями. З іншого боку я розумію, що це може бути або просто якась дурня, або виявитись насправді цікавою знахідкою інформаційного, промислового чи військового значення, але як його перевірити, коли нема можливості з ким треба поговорити та розказати що і як. Пробував багато раз і все безтолку. Найсмішніше, що то не мені потрібно, бо віддаю майже задурно: достатньо визнати моє авторство ідеї, а там як буде. Також не хотілось завчасно видавати зайвої інформації конкурентам чи й ворогам, але мене нещодавно заспокоїли таким чином: Богданчику, не переживай, бо якщо буде щось насправді не так, або щось дійсно важливе, то за тобою самі прийдуть кому треба… Я і заспокоївся, бо до державних таємниць доступу не мав і не маю, а за свої фантазії можу відповісти і заповісти.
Свого часу ще у 2012 році я запропонував як актуальну тему: територіальна  Добровільна Армія України  (http://blog.i.ua/community/1925/855765/), яка несподівано і для мене знайшла свою реалізацію у 2014 році у сформованих з виключно добровольців територіальних батальйонах, які зупинили інтервенцію на Сході України з боку Російської Федерації. Водночас у Криму ця ідея не спрацювала, бо тільки кримські татари були готові на збройний спротив окупантові, але інше місцеве населення сприяло агресору, отож сили і реалії були нереальні для воєнних дій та успішних боїв. Панство з генералів та інших дегенератів у відставці може багато базікати, що начебто наша тогочасна влада України могла в березні 2014 р. Крим утримати і захистити, а я ось протилежної думки: і не могла, і добре, що здали Крим мирно та час виграли на хоч якусь підготовку до агресії суто на землі України. У нас тоді Українська армія була чисто номінально! На папері! Фізично її не існувало, як не існувало і військово-морського флоту! Ні військового спецназу! Ні СБУ з його «Альфою», а спецназ МВД навіть з беззбройними власними громадянами не міг ради дати, то ж де йому озброєних терористів зупинити. Воно все це начебто і було, ще й гроші чималі брало, але як військова реальна сила – нічого не було!  Що тут доводити і виясняти? Нам тоді світила повна і безумовна капітуляція перед військовою потугою ЗС РФ – це однозначно. І щось базікати про «могли і не зробили» є вкрай безвідповідально, як для будь-якого військового чина навіть колишнього. Дякувати Богу та нашим добровольцям і волонтерам, що ось маємо наразі таку ситуацію з кастрованим Лугадоном, а не цілу Новоросію, як планувалось у генштабі ГРУ РФ та ще декого у голові з ботексом.
Зараз я зовсім не збираюсь видавати себе за великого стратега, як це роблять (ох роб-блять!) багато хто з українських журналістів або ще деякі розумоподібні мудаки з «гражданки», які ні за що не відповідають, але ну дуже багато критикують всіх військових і особливо все їх керівництво включно з Урядом та Президентом України. Я б таких горлопанів у першу чергу забирав до призову і на фронт, а тоді вже хай говорить скільки захоче, якщо схоче, коли повернеться живим і неушкодженим. Щодо себе, то я давно на передовій найпроблемнішого українського фронту – інформаційного та ідейного, а покличуть на фронт інший – піду, як потреба в мені буде. Я для себе ще в грудні 2013-го у Києві на Євромайдані твердо вирішив не здаватись, а постановив чітко і однозначно: свобода або смерть! Знову повертатись у рабство типу «совка» я бажання не маю, а якщо вже доведеться помирати – то краще вільною людиною. І за Україну!  
Вступ завершено, тому перейдемо до справи.


ТЕКТОНІКА ВІЙНИ

Гарно звучить така назва, але насправді я не збираюсь оперувати глобальними категоріями і якраз навпаки хочу обговорити важливі дрібниці при реформуванні чи точніше: формуванні нової Української Армії. Причому я чомусь впевнений, що підняті мною теми мало турбують інших пишучих на військові теми.
Криваві бої на Сході України фактично вже сформували новітню основу Української Армії як по-суті великого братства без чино виокремлення та чино приниження старшим молодшого за званням. Маю переконання, що такий стан стабілізується та зафіксується в Українських Збройних Силах наскрізь по всіх вертикалях та горизонталях (це в розумінні відсутності одіозної «дідівщини» в Радянській армії та ЗС РФ).  
Українська Армія – це Армія Честі, тому ставлення в ній військових одне до одного має бути поважливе і побудоване на взаємодовірі, а не приниженні, образах та матюках. Хто був у військових місіях від ООН – той знає про що йдеться. Естетика взаємовідносин поміж військових на сучасному етапі не потребує тотальної грубості та зверхності. Для кожного солдата військовий обов’язок стати вбивцею людей не означає і не обумовлює тим самим перестати самому залишатись людиною з власною гідністю. Потрібно чітко усвідомлювати різницю, що власне відчуття воїном почесності своєї місії як захисника, як Воїна Світла і оборонця від сил зла робить місію військового справедливою і благородною, а не ганебною, подібно до просто найманого вбивці і мародера. Така ідейна позиція має бути наскрізною в усьому: український військовий – Воїн Світла, а всі Збройні Сили України є Армія Честі.
Наступний важливий момент у принципах підготовки військових у ЗСУ полягає в боєздатності кожного воїна – кожного! Бо коли йдеться про надання переваг для різних підрозділів спеціального призначення, то на це є одна чітка відповідь: Українська Військо має бути все одностайно спецназом! Баласту там не має бути! Так зване військове «гарматне м'ясо» не для нас. Знаю, про що кажу, бо є так звана військова доктрина «оптимальної спеціалізації», коли вважається головним, щоб окремий військовий мав добрі навики виключно з свого фаху і на тому крапка. Водій має добре володіти керуванням машиною, БМП чи танком, а знання рукопашного бою чи стрілецької зброї йому без потреби. Зв’язківець знай свою рацію і на тому вистачить. Механіку тим більше знай свою справу і нащо тобі вміти стріляти. Тобто: виконав свої функції під час бою і на тобі крапка. Як виживеш – знову буде так само. А як власне вижити під час бою – то особисті проблеми кожного. Я вважаю це неправильним, тому вимагаю готувати всіх військових у всіх фахових спеціальностях за нормативами військ спецназу. Війна не має пощади і не перепрошує, якщо чогось не вмієш і не знаєш під час бою. Не вб’єш ти – вб’ють тебе. Іншого не дано, отож виживе краще підготовлений.
В одному документальному фільмі про Корейську війну був такий епізод, коли кореспондент запитував ветерана-льотчика США з тієї війни чи було йому важко під час боїв у повітрі, на що той влучно відповів: – Страшно – бувало, а важко – ні. Важко було в учебці літати, коли вчився.
Головний критерій підготовки військового ЗСУ має стати навчити спершу бути універсальним солдатом, а вже далі – спеціалістом в окремій функції. І це основа з основ. Цілком доречним буде і нагадати відомий девіз Олександра Суворова: «Важко у навчанні – легко в бою». Щоправда я мало вірю про легкість стосовно будь-якого бою, бо пуля хоч вона і «дура», але тому і «дура», що вбиває не питаючи і не перепрошуючи. Легких і небезпечних боїв не буває апріорі – завжди можлива смерть. Бути підготовленим і напоготові потрібно бути постійно і скрізь всім військовим.
Класик військової теорії Клаузевіц чітко визначив, що будь-який масовий бій все одно в кінцевому розподілі завершується на окремих поєдинках, а від перемог чи поразок в кожному з тих індивідуальних поєдинків і постає підсумковий результат масштабної битви. Жоден військовий геній ще не виграв битв з поганою армією, тобто яку складають слабкі і невмілі вояки. Жоден! Перемагали малими арміями великі – так, але це ставалось виключно завдяки високій якості особистого складу армій геніального полководця, а не навпаки. Якби у знаменитій фаланзі Олександра Македонського були слабкі місця з поганими воїнами – вона б ніколи не стала непереможною, а Олександр – видатним воєначальником. Цьому передував тривали вишкіл всіх бійців, хто складав фалангу – дуже і дуже високоякісний вишкіл і відбір. А вже тоді були перемоги. За тим якість кожного військового під час бою є головною темою в розумінні тектонікою війни: кожен воїн ЗСУ має бути універсальним солдатом спецназу – кожний!


ВАЖЛИВІ, АЛЕ ЗНЕВАЖЕНІ

Звичайно, що вже існує чимало різних методик підготовки солдат та офіцерів, а тому я буду говорити про в цілому загальновідомі речі серед військових, але які вони часто ігнорують та зневажають і роблять це дуже навіть даремно. Особливо це стосується стройової підготовки через «дурну надокучливу муштру», хоча вже однозначно доведено важливість цього засобу вишколу на формування психічно-фізіологічного комплексу установок для кожного військового щодо дотримання дисципліни та взаємодовіри. Можна багато чого пояснювати, але я навпаки намагаюсь висловитись тезами, чого для розумного вважаю що вистачить, а дурням знати без потреби.

Щоденний обов’язковий вишкіл:

- щоденна стройова підготовка і щоденне ранкове та вечірнє спільне вишиковування на плацу з виконанням гімну України та почесним маршем;
- фізичний гарт на витривалість (біг-крос на 5-15 км.) та плавання у відкритих водоймах (басейні) щоденно;
- щоденно відстріляти 5 патронів з табельної або іншої стрілецької зброї у тому числі й іноземних армій;
- щоденні бої-спаринги за жеребом з різних видів єдиноборств, як і групові битви-тренування (звикнути битись є основа кожного воїна, але суворе покарання за травмування партнера, бо це йде на користь ворога);

Загальні обов’язкові вміння:
( як теми окремих курсів, бо вивчення зброї, мін, бомб,  ворога, тактики бою тощо має йти постійно!)
 
- основи саперної справи: вміння окопуватись та маскуватись, робити схрони, безпечні табори для відпочинку та оборонні опорні пункти;
- медична підготовка включно з перебуванням в хірургії на операціях та анатомічному розтинанні тіла, зокрема і допомога в морзі, в аваріях з жертвами у ДТП і подібних надзвичайних подіях;
- проста підготовка до виживання без звичної їжі та умов її віднайти: що можна з рослинного і тваринного середовища їсти і як можна, а чого – в жодному разі, зокрема вздуті консерви чи вовчі ягоди (класична школа виживання);
- всім побувати на бійні і попрацювати помічником різника по розрізанню туш включно з обов’язковим особистим заколюванням і розбиранням не менше 10 тварин різної худоби (також там і над рукопашними ударами попрацювати для їх вдосконалення);
- особисто молодим солдатам викопувати ями для могил загиблих в боях воїнів ЗСУ та участь у похоронах, перенесенні труни виключно на плечах та в спусканні труни до ями – все повинні робити рекрути, щоб знали і відчули свою можливу долю;
- обов’язкова підготовка до випадків полону і допитів, до перебування у в’язниці в реальному форматі, можливі умови втечі і подальше поводження в місті та на безлюдді, одночасно набути і навички поводження з полоненими;
- володіння холодною зброєю та різними підручними матеріалами, як каміння, палки, цепи, саморобні луки та різноманітні пастки тощо з одночасним навчанням захисту від цього;
- ще рекомендую для ЗСУ зробити масовим спортом класичний регбі, як дуже функціональну гру: вона важка фізично, контактна і дуже командна, тобто все в ній як на війні в бою.

Повторюю, що це мої особисті думки на підставі доступних джерел інформації, бо коли навіть офіцери під час бою втрачали свідомість від побаченої крові при пораненні або трупів, то це є повна безвідповідальність при їх підготовці. З того всього об’єму воєнної підготовки я обрав начебто малозначимі теми, але вони насправді значимі, бо рекрути, що викопали яму для могили загиблому воїну, однозначно ретельніше почнуть ставитись до своїх обов’язків по службі і навчанню. А в спогадах ветеранів УПА не раз лунали нарікання про їх непідготовленість до арешту і полону, допитів та різних підступних дій ворога. Так само в АТО під Іловайськом наші наївно  повірили в приобіцянні ворогами «безпечні коридори для відступу», які насправді стали місцем масової страти і розстрілу наших воїнів. Ворог – завжди ворог, а війна помилок, наївності і невміння не прощає.  За тим потрібно обгрунтовано визначити той мінімум загально-обов’язкового вишколу, що його повинен пройти кожен рекрут рядового складу, як і визначити той максимум, що його  має пройти кожен офіцер ЗСУ.
Стосовно сержантів, то це повинні бути дійсно найкращі в підрозділі воїни за підготовкою і вразі непослуху когось з підлеглих могли спокійно викликати їх на спортивний спаринг і в чесному двобої вказати хто і чому має саме його слухатись. Також я б рекомендував узяти за методику рейтингових оцінок, що добре опрацьовано в українському «Пласті», коли сержант не буде постійно гарчати і кричати на підлеглих, як пес у пастухів на стадо худоби, а навпаки як справжній хижак буде споглядати і фіксувати хто і як його команду виконує, а за тим на вечірній повірці оголошує офіційний рейтинг за день в кожного бійця, який заносить до його особової справи, що впливає на подальше просування по службі, як і на оплату в контрактників. Чесно і порядно, як і має бути в Армії Честі – ЗСУ. Чогось особливого у тому немає, бо в професійному спорті всі спортсмени мають офіційні рейтинги, а  чому в армії не можна ввести цей принцип – треба!
В завершення ще одне важливе: звання військових ЗСУ мають отримувати тільки ті, хто справді бойовий спеціаліст, а жодної «прислуги в погонах» бути не повинно. Кухарі, писарі, комірники чи різні комунальні працівники не повинні бути в складі ЗСУ. Є давно вже встановлені рівні секретності, допусків та відповідальності також для цивільного персоналу щодо обслуговування військових частин та об’єктів як в мирний, так навіть у воєнний час.  А всі, хто носить військову форму ЗСУ, мають постійно проходити вишкіл незалежно від чинів і посад, щорічно здавати обов’язкові нормативи і офіційно їх декларувати, подібно як держчиновники і депутати мають оприлюднювати свої декларації про доходи і витрати.

Богдан Гордасевич
1 лютого 2015 р.
м. Львів

ТИРАН

Злоба моя і безсилля,
ницість свою збережіть.
битись, кусатись з безділля,
жадобу гріть і плодить…
Тільки б здобути всесилля –
владу до рук захопить:
стане тоді товсте гілля
трупом, як плодом рясніть...

Крові розіллються ріки,
гори воздвигну з кістя,
стану назавжди, навіки
генієм злого життя.
Буду чавити всім пики,
гадити без каяття,
слухать, як спів, ваші крики,
мать насолоду з биття.

О! моя лютість безкрайня!
Лихо ми будем творить!
Стане країна, мов стайня,
кинеться всяк догодить:
скажуть, яка жертва – крайня!
скажуть, що з нею робить!
О! моя лютість безкрайня –
весело буде нам жить!

Жорж Дикий, збірка «Мотлох»

 


Марко ЗАЦЬКОВАНИЙ

СКАРБНИЦЯ МОЄЇ ДУШІ

(Поезії 1977-1980 рр.)


О Боже вічної стихії,
пошли мені дар крилатого слова,
щоб міг я ним поразити
все зло на землі!
(епіграф)

Книжка Трохима Шинкарука, що взяв собі псевдонім Марко Зацькований, – це передсмертна віршована сповідь незламного політв'язня, який промучився в совєтських концтаборах понад 30 років і був розстріляний 1981 року.
Всі вірші написані в останні роки його неволі: в Центральній Владимирській закритій в'язниці та в таборах на Донеччині, – з попередніх років, правдоподібно, не збереглися.
Читаючи книжку Трохима Шинкарука, схилімо голови перед його світлою пам'яттю і самопожертовною боротьбою за волю України...

Видавництво: «III тисячоліття», м. Чугуїв, 2001р.

Ця книжка видана за кошти її упорядника Івана Гнатюка й письменниці Лесі Храпливої
 
Упорядник, автор вступного слова та редактор Іван Гнатюк

© Марко Зацькований (Трохим Шинкарук), 2001
© Іван Гнатюк, упорядкування, вступне слово, 2001


Наново відсканував збірку і виклав її до Інтернету в січні 2015-го Богдан Гордасевич, м. Львів.

Коментар Богдана Гордасевича: Мене особисто вразило найбільше оте благородне «...помилування просити не буду». А ще вважаю ці вірші як ніколи важливими для тих, хто зі зброєю в руках та власним життям боронить Україну та свою і всіх нас свободу власне у тих місцях, де рука ката обірвала життя непересічної людини і поета – Трохима Шинкарука, який взяв собі цілком прозорий псевдонім: Марко Зацькований. Помстимось за нього, за його скалічене життя і ніколи не зречемося прагнення жити вільно у своєму рідному краї – ВІЛЬНІЙ І СОБОРНІЙ УКРАЇНІ!

Слава героям!

Смерть московським окупантам і агресорам!


ПАМ'ЯТНИК НА БЕЗІМЕННІЙ МОГИЛІ ПОЕТА


Усякі бувають несподіванки – сумні і радісні, часом такі, що й трудно визначити їхні ознаки. Прочитав я в четвертому числі часопису «Зона» посмертну публікацію віршів мого друга з часів колимської неволі Трохима Шинкарука, підписаних псевдонімом – Марко Зацькований, – і серце несамовито забилося, не в силі стримати водночас радості й суму: де я міг тоді, в п'ятдесятих роках, думати, що в його мужньому серці жевріє почуття ніжності й поезії?
Трохим Шинкарук, з яким я познайомився і здружився, перебуваючи в концтаборі ім. Бєлова, був безстрашним і незламним в'язнем, вірним і самовідданим другом та щирим побратимом. У його вироку значилося, що він – «провідник УПА», хоч насправді ще малолітнім хлопцем, знаючи болотисту місцевість Полісся, часом переводив повстанців важкопрохідними його стежками. У спецтаборах він став сміливим захисником слабосилих в'язнів, передовсім українців. Захищав їх безоглядно і безпощадно. Вищий середнього зросту з мужнім вольовим обличчям, рішучий у вчинках і скупий на слово, – саме такий, який міг стати пліч-о-пліч у небезпечній боротьбі з кримінальними злочинцями, що, вислуговуючись перед жорстокою концтабірною адміністрацією, довгими десятиліттями знущалися над політичними в'язнями. Такі, як Шинкарук, завезені в концтабори переважно з областей Західної України, організовано стали на самозахист і навели в них необхідний, щоб вижити в'язням, лад і порядок.
Ще до нашого знайомства, перебуваючи в якомусь іншому концтаборі, Трохим Шинкарук, не стримавшись у справедливому гніві, одного разу, коли наглядач немилосердно побив його нізащо, дав йому такої здачі, що він більше не міг уже ні над ким знущатися. Трохим Шинкарук убив його привселюдно на плацу як ката. За той вчинок судили Трохима й добавили йому нове двадцятип'ятилітнє покарання, – добре, що тоді смертна кара в совєтській державі була скасована, і його не розстріляли.
Після смерті Сталіна та Берії, коли тоталітарний режим і свавілля імперії зла похитнулися, стали багатьох в'язнів звільняти достроково,  Шинкарука десь у п'ятдесят шостому чи сьомому році завезли в мордовські спецтабори відбувати до кінця довголітнє покарання.
Довго про нього не мав я ніякої звістки, і тільки в дев'яностих роках блаженної пам'яті Патріарх Володимир (Василь Романюк), який перебував з ним у мордовських концтаборах, у принагідній розмові сказав мені, що Трохима Шинкарука розстріляли вже нібито за горбачовської перебудови, принаймні так йому розповів хтось із колишніх совєтських в'язнів. Одначе, як видно із згаданої публікації в часописі «Зона», зокрема, з дат написання його віршів та власноручної записки перед смертю до друга, Трохима Шинкарука розстріляли десь на початку вісімдесят першого року.
Завдяки працівникам редакції «Зони», які надрукували й зберегли решту Шинкарукових віршів, Василеві Гурдзану та Юрієві Хорунжому, я вперше довідався, що він був не тільки дивовижно волелюбною і мужньою особистістю, але й талановитим поетомсамоуком з доброю і ніжною душею. Так само відгукнувся про нього й Василь Стус, який, будучи з ним в одному з мордовських спецтаборів особисто знайомий, прочитав рукопис Шинкарукових віршів і поділився думкою про них з тодішнім політв'язнем Василем Овсієнком, сказавши: «Ніколи б не подумав, що в крицевомужньому характері Трохима Шинкарука зріє такий талановитий поет і така добра людина». Про Стусову оцінку його віршів зовсім випадково розповів мені сам Василь Овсієнко, – я просто зобов'язаний згадати про це в короткому вступному слові до Шинкарукової поки що рукописної книжки. Може, передсмертне волання до друга: «Зроби так, щоб ці вірші не померли зі мною» не стануть голосом у пустелі, і поезії Трохима Шинкарука  Марка Зацькованого з останніх років життя (писані раніше – не збереглися) побачать світ у підготовленій автором збірці «Скарбниця моєї душі» і хоч вона стане пам'ятником на його безіменній могилі.

Іван ГНАТЮК
(Стаття передрукована із часопису «Зона» за 1998 рік, ч. 13)


СЛОВО ПРО ЛЮДИНУ, ЯКА НЕ СКОРИЛАСЬ

Цю збірку поезій – грубий зошит з написаними рукою автора віршами – до редакції передали Ніна і Євген Обертаси. Вони й самі до ладу не знали про долю Марка Зацькованого, аж поки не зголосився Павло Кулик, спогад якого, написаний на прохання редакції, ми друкуємо як переднє слово до прекрасних поезій Трохима Шин
карука, котрий прибрав псевдоніма Марко Зацькований.

Редакція часопису «Зона» (1993р., число 4)

ЛИСТ ПАВЛА КУЛИКА
 
З Трохимом Шинкаруком я познайомився в зоні 10-го табору особливого режиму 1961 року. В грудні мене перевезли до 17-го табору, а Трохим ще деякий час залишався на старому місці. В тому 10-му були Юрій Шухевич, Анатолій Лупиніс, Василь Жогла, Андрій Турик.
Трохима Шинкарука перевели з 10-го до 17-го табору в Соснівці («до Шведа») в січні 1962-го. Влітку мене перекинули з розформованого 17-го до 7-го, де ми й потоваришували з Трохимом.
Табірне начальство ненавиділо Шинкарука, бо він ніколи не йшов з ним на компроміс, тому влаштовувало всілякі провокації, розповсюджувало різні вигадки, аби знеславити його добре ім'я. Використавши якогось провокатора з українців, підіславши до Трохима, начальство звинуватило Шинкарука в кримінальному злочині – мужолозтві – і посадило до ізолятора. Всі ми знали того провокатора і його натхненників. «Кум» (начальник зони - ред.) потерпів поразку, бо та його затія була шита білими нитками. Трохима хутко випустили з ШІЗО (штрафного ізолятора - ред.), але все ж таки знайшлися люди, які клюнули на цю «кумову» брехню. Увечері гурт в'язнів покликав Трохима і, не зважаючи на його пояснення, побив Шинкарука. Щоправда, другого дня прийшли вибачатися, що зробилися жертвою кагебістської брехні.
Трохим дуже багато писав віршів і завжди читав мені. Ховав їх у робочій зоні і в житловій. На роботі ховав за обшивку вхідних дверей до цеху, в якому працював. У житловій зоні закопував на подвір'ї. Він умів уникнути наглядачів і сховати свої рукописи, а вони, розлючені, садовили Шинкарука в ШІЗО. Хоча декілька разів знаходили написане й відбирали. Такі випадки Трохим дуже переживав, але продовжував творити.
Не знаю, чи вдалося йому при звільнені вивезти вірші на волю, чи їх конфіскували. Я пригадую, що Трохим читав мені понад сто віршів, написаних на той час. У серпні 1963 року мене перевезли до 11-го табору, а Трохим залишився в сьомому. Більше в зоні ми не зустрічалися.
8 листопада 1970 року до моєї оселі в селі Горенці завітав Трохим Шинкарук і сказав, що втік з міліції і переховується. Розповів, що провокатор-каґебіст ударив його, а Трохим дав здачі сокирою й обох забрали до лікарні на перев'язку. Поки перев'язували провокатора, Трохим утікчерез вікно і прибув до мене. Після звільнення аґенти КҐБ не давали йому спокою. Якась комуністка заявила, що він робив наклепи на КПСС, йому присудили рік таборів. Відбув строк, але провокації не припинялися і ото дійшло до сокири.
Трохим побув у мене декілька днів, а потім поїхав у харківському напрямку, по дорозі був заарештований. Весну й літо 1971 року перебував у Київській психлікарні. Я передавав йому туди гроші на куриво. Пізніше я отримав від нього листа з повідомленням, що він засуджений на 12 років і сидить у Володимирській в'язниці... А за ті двадцять п'ять літ, які він відсидів раніше, йому повідомили, що засуджено його незаконно.
Ми листувалися, поки він сидів у Володимирці. А йотім Трохим повідомив, що скінчився строк за політичною статтею і його переводять до табору в Горлівці Донецької області. Звідти він написав мені кілька листів, я відповів і надіслав декілька посилок.
Узимку 1981 чи 1982 року (напевне не пам'ятаю) я одержав від незнайомої людини загальний зошит з віршами Шинкарука, а після й повідомлення, що Трохима засуджено до смертної кари і перебуває він у СІЗО (смертний ізолятор). За кілька днів надійшла і маленька записочка: «Прощайте: я засуджений до смертної кари і чекаю смерті. Писати про помилування не буду. Трохим»
Ми написали йому і до начальника тюрми, але невдовзі лист повернувся з повідомленням, що адресат вибув...
За деякий час я отримав листа від Сашка – в'язня, який був засуджений в одній справі з Трохимом. Сашко писав, що справа спровокована КГБ з метою знищити Трохима Шинкарука. І вони свого таки домоглися.
 
Розповідь Сашка:

«Ми з Трохимом дружили. Одного вечора до нашого табірного барака зайшли табірні бандити з залізними прутами, стягнули з нар в'язня і побили його мало не до смерті. Трохим, бачачи це, спитав їх: «За що б'єте?» Бандити наказали Трохимові перейти спати в інше місце, але Трохим відмовився. Тоді вони, погрожуючи, пішли геть і пообіцяли Трохимові зробити таке ж, як і тому в'язневі.
Трохим, знаючи, що чекає на нього, випередив їх і разом з другом зробив так, що вже ніколи й нікого вони не зможуть убити... За це він одержав смертний вирок, а його молодший друг – 15 років».


Трохимові рукописи, які переслав його друг Сашко, я передав своїм друзям Євгенові й Ніні Обертасам.

Павло КУЛИК,
м. Ковель, лютий 1993 р.



ПРОЛОГ

Я не поет і ніколи не ставив собі за мету віддати життя лише поезії. Інша стихія підхопила мене і понесла в простори людського існування. Проте я шаную віршоване слово і віддаю йому належне. У хвилину смутку чи пафосу, – а за гратами, де я перебуваю вже понад тридцять років, це трапляється, – перо стає моєю зброєю, залишаючи в собі неповторні рядки, якими я відображаю світ і життя в своїй уяві. Кому це не сподобається, нехай скривить уста у глузливій посмішці – це не викличе гніву моєї душі, а той, хто знайде в моїх скромних рядках здорове зерно доброго посіву, нехай несе його в майбутні покоління для затвердження здорової моралі на оплаканій землі моєї святої Батьківщини.

Марко Зацькований (Трохим Шинкарук)

ОСІНЬ – 1
 
Ще у тумані спочиває світ,
Ще снять луги і мріє ліс в сповиті,
Та скоро ти, лиш з пелени пощезне слід,
Побачиш зміну в сонячній блакиті:
І силу золотавої над барвами дерев,
І те, як під загрозливо-суворий рев,
Ключі лелек знялись в осінній переліт,
Як порина в обійми золотавої цей світ!
 
м. Володимир, 27.9.1977

 
* * *
Кудлатий Лев мав підлабузи вдачу
І скрізь, як тільки-но когось побачив,
Мов цуценятко, хвостиком крутив.
Та гордий рід його ж і не злюбив,
Хоч ніби діяв він на славу роду,
Та цим ганьбив левиную природу...
 
м. Володимир, 1977


ТРОЯНДА

        Присвячується пам'яті Алли Горської
 
Трояндо, втілення краси мойого краю,
Його дихання у буремні дні злигод,
П'янливий чар в квітучому розмаї,
Вершина щастя й мрійних насолод.

Трояндо, плід землі оплаканого степу,
Обагреного кров'ю витязів доби,
Якої меч, заржавлений у склепу,
Навалі зайд розкроював лоби.

Трояндо, скошена злочинною рукою
Сполигача заброд у вихорі змагань,
Де хвилі мрій Славутича в двобою
Вдаряли в скелю стогону й ридань!

Трояндо, вир скорбот кипить, мов на негоду:
Святиню поглинає зла лихого тінь,
Тополя втратила одвічну вроду,
Що пестив вітер дужих поколінь!

Трояндо, сум чорнить казковий чар блакиті,
Од гірких сліз моря виходять з берегів,
І беркути знялися, мов несамовиті:
Не знайде ганьба виправдання слів!

Лиш в оргіях заквітчані каштани
В байдужих посмішках потворили уста,
Коли тобі спиняли серце рани,
Коли й вели на наглу смерть Христа!

м. Володимир, 23.10.1977


СУПУТНИЦЯ

О мріє крилата, супутнице сива,
Народжена сумом запалих могил,
Над долею котрих тополя журлива
Риданнями тьманить віки небосхил.
Там степ і Славутич німіють від болю,
Як-но пригадають забуту їх долю,
Там збилося безліч неситих смертей
І томлять пожадливі більма в чеканні,
Коли над проваллям в нестерпнім стражданні
Прикутий до скелі скона Прометей!
 
Там скрегіт меча об широкі кольчуги
Незламної волі потверджував гарт,
Там чесною платою був за наруги
У посвисті шаблі сталевої жарт.
Куди б не вела ти, богине закутих:
На цвинтар владарності предків забутих,
Чи в хащі незнані майбутніх століть –
Там точить хробак з поколінь в покоління
Посіву прирослого в землю коріння
На славу підлоти сумних лихоліть!

Не раз ти водила мене із в'язниці
В простори, де в'ються невтомні орли,
Де спалі відлуння з вершин громовиці,
Немов стоголосі литаври гули.
Де тиші могильної хижі кайдани
Троюдять вдові незагоєні рани,
Сирітства знеможених збільшують слід,
Де з правіку темрява келій глибоких
Гасила надії сердець одиноких
На променя світлого жданий прихід!
 
Водила й на берег під верби похилі
З коханою журної пісні співать,
Де в дзеркалі вод, наче там, в небосхилі,
Зірки зачудовано так миготять!..
Де юнь невблаганна в надранкову пору
Долає в коханні твердинь непокору,
Де кров по артеріях вихрем буя,
Де серця удари під трель солов'їну
Торують майбутнього довгу стежину
В журчянні чарівних казок ручая!

Веди ж мене, мріє, призначена Богом
В супутниці вірні моєї судьби,
За хмари, навислі над рідним порогом,
На материн поклик у смерч боротьби!
Дерев урагану шаліє в негоду,
Де шал вулканічний осушує воду,
Де стогнуть в змаганнях бурхливі моря –
Там криється велич жаданої втіхи:
Там прадіда меч був підпорою віхи,
Там сяє з висот Прометея зоря!

м. Володимир, 17.11.1977


ПЕРЕД ЗАГРОЗОЮ

Земле, здригайся, гори, здимайтесь:
Хмари навислі небо чорнять,
Квіти рожеві, з сонцем прощайтесь:
Час пелюстки до сну позгортать.

Ніч ось надходить, сяйво тьмяніє,
Привидом суне з долу туман,
Світ колисковий старцем блідніє,
Здалеку чути: мчить ураган.

Бійся, людино: захід в заграві –
Зірний провісник змін майбуття:
З правіку крилась в тій золотаві
Люта загроза далей життя.

м. Володимир, 19.11.1977


ПОБАЖАННЯ

Хай сонце і зорі
На ріднім просторі
Тобі, незабудко, освітлюють шлях,
Хай радість кохання,
Як квітки буяння,
Не гасне в твоїх променистих очах!

м. Володимир, 19.11.1977


БЕРЕЗИ

Берези, берези, стрункі й кучеряві,
Ви в спогадах – наче дівочий вінок:
Коли ви зелені, коли й золотаві,
Красою ви – вірні русалки з казок.

Чи я на край світу, де хуги й морози,
Чи вдома плекаю троянди й красу,
Я вас, кучеряві, крізь вихри і грози
Зігрітими в серці в простори несу.

Ви краю мойого нескінчені думи
І мрії безсонні співучих пташин,
Обірвана пісня в пісках Каракумів
Чи в сопках засніжених вічно вершин.

Берези, берези, стрункі й кучеряві,
Ви в сяєві – наче перлини роси,
Коли ви зелені, коли й зеленаві,
Мойого Полісся ви – велич краси.

м. Володимир, 23.111977

 
ТУГА В ПТАШИНОМУ СВІТІ

Не пісня в сумному квилінні –
Це серця пташиного плач
Поглинув діброви осінні,
Як вічної туги сурмач.

Не часті його переливи,
В них вогнику щастя нема,
Як пісня руйнівної зливи,
Де голосу міра німа.

Не шепчуть пожовклі листочки
Чарівного задуму їм,
Немов бідарю без сорочки,
Де туга панує над всім.

– Що ж криється в тиші гнітючій –
Якої мети таїна?
Чи то не в потворі дрімучій
Закладена в серці вона?

– У схованій в землю потворі –
В могильниці сяєва зір,
Що душить життя у просторі
Прихований радості звір.

Гучніше шалійте в наброді,
Пісень чарівних руйначі,
Бо ще не зросли у природі
Вимогливих дум слухачі.

Ще сплять заворожено гори,
Славутич принишк – ні гугу,
Ще лицарський дух непокори
Терпить колискову нудьгу.

То й пісня в сумному квилінні –
Це серця пташиного плач,
Краплина іржі на сумлінні –
Це туги одвічний сурмач.

м. Володимир, 24.11.1977


КРАСУНЯ

        До спогаду Анастасії Т.:
        «Хай буде проклятий той, хто в'яжеться
        з ворогом хоча б у подружній любові:
        слабого духом така злука полонить
        гірше татарського аркана, сильного зламає,
        наче буря самітного дуба в полі».
        Юліян Опільський
 
Красуне смугла, грецької породи,
Невдалий плоде кинутих рослин,
Прищеплених стихією злигоди
На тлі здавна окрадених руїн
Моєї, кров'ю злитої, святині,
То ж їм зігрітою не в самотині –
В сім'ї зросла на хлібі й на воді,
В живій сім'ї привітного народу,
Отам, в степах, оплаканих тоді,

Коли вітри північної стихії
Чорнили небо протягом століть,
Коли в степах шаліли суховії
І тьмарилась пожарами блакить,
Коли гриміли криці передзвони,
Коли в екстазі смертному нерони
Поживою бродячих псів були,
Коли над прахом ворога крізь хмари,
Як вольності крилатої примари,
У височінь здіймалися орли.

Коли в Славутича прозорі хвилі
Лились потоки материних сліз,
Коли владар, підтоптаний на силі,
Не сухаря – з дерев коріння гриз...
Отож тоді моя привітна мати –
Щоб людяність і далі прославляти –
Пригріла щиро на своєму тілі
Стихією занесену стеблину
І, мов душі улюблену жоржину,
Поїла соком власної землі.

Плекала щиро ласкою матусі –
Промінням сонця, як своє дитя,
На чатах мліла, щоб, бува, безвусі
Не тьмарили їй променів життя.
Ішли літа – мінялись покоління,
Немов зубами, прийняте коріння
Вгризалось в тіло під колючий глід –
Зросла... крукам розкосим на потіху,
Мов Богом послана для глуму й сміху,
Красуня смугла – цей невдалий плід!

Зросла, зросла!.. А краще б не родилась,
Не множила б їм бур'яну в житах,
Чи путом на осиці задушилась,
Упир не мав би здобичі в степах!
На смітниках кохання б не шукала,
Потворою безчестя б не блукала
На тлі моїх озорених святинь,
Не гасло б над могилами сузір'я,
На блиск перлин і святості довір'я,
Не впала б зради проклятої тінь!

Шумлять бори, шаліє хуртовина,
Осика жде дарунка від проклять,
Старенька мати молиться на сина,
Коли встає, коли й лягає спать!
Аж дрож невтомний, мов лавина струму, –
За святість, кинуту на здобич глуму, –
Красуні душу холодом скував,
Сумління голос, наче бас владики,
Її щоранку кличе до осики,
Куди їй присуд шлях давно проклав!

м. Володимир, 28.11.1977


ОСІНЬ-2

Зловіснії хмари вже світ зачорнили,
Повіяло вже і холодним дощем,
Зажурені квіти навік пробудили
На серці обкраденій болісний щем.

Йому не судилося зрілості солод
Донесхочу пити з бурхливих джерел:
Осінньої мряки безжалісний холод
Звивався над ним, мов над зайцем – орел.

Гнітюча пора нескінченого смутку,
Неначе залізом, скувала цвітінь,
І, мов на допалену кимсь самокрутку,
На мріяну радість насунула тінь.

Зловіснії хмари вже схід зачорнили,
Повіяло вже і холодним дощем,
Зажурені квіти навік пробудили
На серці обкраденім болісний щем.

м. Володимир, 4.12.1977


ВІДПОВІДЬ ХИЖАКУ

О ні! Нехай не в'ється наді мною
І не лякає хижістю людей:
Людина скрізь залишиться собою,
І серця їй не вирвати з грудей.

Хіба лиш підлий раб, злякавшись смерті,
Чоло схилити може перед ним:
Казки, на милість хижака оперті,
Були людині голосом чужим.

Дарма чигає й марно томить крила:
На здобич ласий – смерть собі знайде,
З віків природа хижих не щадила,
Людина ж в світ людиною піде.

м. Володимир, 12.12.1977


* * *
Служив собака все життя
Сумлінно – з шкіри пнувся, неборака,
Та сліду не лишив у майбуття,
Бо жив і згинув– як собака.

м. Володимир, 1977

Христос народився!   Славімо його!

ВЕСЕЛИХ   СВЯТ !!!

У 1951 і 1952 рр., коли в наслідок московсько-большевицької аґресії в різних частинах вільного світу виникла можливість вибуху третьої світової війни, на Заході, головно в Німеччині й США, появилася ще одна форма московського імперіялізму, звернена проти еміграцій поневолених Москвою народів. Так зв. біломосковські політичні групи, очолені А. Керенським, розпочали інтенсивну політичну акцію з програмою знищити большевизм, але зберегти імперію, затримуючи в дальшій неволі “всі народи Росії”. Для своєї диверсії вони здобули велику підтримку з боку американських кіл; тоді постали такі творива, як СОНР, АКВБ, КЦАБ і т. п. з спільним завданням звести до спільного кітла політичні сили еміґрацій поневолених народів, а їхню боротьбу проти Москви і її імперіялізму перетворити на боротьбу лише проти большевицького режиму й комуністичної системи.

Ці ворожі для української справи затії затаврував Ст. Бандєра у своїх статтях: “З москалями нема спільної мови”, та в двох наступних — “Первородний гріх проросійської концепції” і “Відкриті карти”. Провід ЗЧ ОУН видав дві заяви, підтримуючи спільні “Позиції українських політичних установ та організацій” з 27. 12. 1952 р. та спільну “Деклярацію національних політичних центрів і Національно-Виз-вольних Організацій” поневолених Москвою народів з 14. 12. 1952 р. (Див.: “ОУН у світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р.”, збірка документів, Бібліотека Українського Підпільника, ч. 1. Видання ЗЧ ОУН, 1955 р., стор. 264-282 “Наше становище до біжучих подій” і “Доповнююче становище Проводу Закордонних ОУН”).

Нижче наведена стаття була друкована за підписом Ст. Бандери в тижневику. “Український Самостійник”, Мюнхен, рік III, ч. 42/143 з 12. 10. 1952 р.



"З МОСКАЛЯМИ НЕМА СПІЛЬНОЇ МОВИ" - СТАТТЯ СТЕПАНА БАНДЕРИ

В українській політиці вже давно устійнилася однодушна негативна постава до всіх, явних чи замаскованих, намагань впрягти українську справу до московського імперіялістичного воза. Всюди, поза засягом московського насильства, українська національна спільнота ставиться до того роду московських затій так, як звичайно до ворожих починів. І кожна спроба з боку москалів зробити вилім в українському фронті є цілком безнадійна.

Тим часом за таке завдання — змінити цю послідовну поставу української політики, — приймають ті американські політичні кола, які в теперішній психологічній війні з большевизмом організують американські акції на цьому відтинку. Вони різними засобами намагаються звести в одно річище і визвольні змагання народів поневолених Москвою, в першу чергу України, і протирежимні, антикомуністичні тенденції серед московського народу, репрезентовані його політичною еміграцією. Базою спільної дії мало б бути передусім саме неґативне ставлення до большевизму, як до режиму і комуністичної системи, боротьба за його усунення та за встановлення на його місце демократичного ладу. Що ж стосується державно-політичного укладу на місці СССР, то мала б залишитись російська імперія в дотеперішньому складі, до якої далі належала б Україна й інші народи, хіба, що самі форми їхньої підлеглости були б у дечому змінені. Максимальні “концесії”, які допускала -б ця концепція народам, що борються за своє визволення від Москви, — це було б відкладення їхнього державного визначення на пізніше, після переможення большевизму спільними силами і встановлення демократії в російській імперії. До того часу Україна й інші народи мали б переставити свої визвольні змагання тільки на протирежимну, протикомуністичну боротьбу і провадити її в аспекті неподільности російської імперії, з пристосуванням до московських бажань.

Така концепція зустрілась з одностайним різким відпором усіх українських політичних середовищ на еміграції, коли московські чинники на еміграції пробували ввести її в дію, а американські аранжери й покровителі тримались за лаштунками. Після того американська політична акція в цьому ж напрямі почала виявлятись щораз виразніше, ставлячи цю проросійську, єдинонеділимську концепцію, як офіційну лінію політики США. Різні засоби політичного натиску і з'єднування мають зламати одностайність українського відпору та перетягнути слабкі і податливі на такі методи елементи серед української політичної еміграції. Настійливість американських чинників, які ведуть цю акцію, готова посунутись до таких меж, що, мовляв, становище української сторони до такої їхньої концепції вони будуть трактувати як чинник українсько-американських взаємин. Тобто, що керівні політичні кола США будуть так ставитися до українських політичних сил, як ці ставитимуться до їхньої проросійської політичної акції.
[ Читати далі ]

Цей 2015-й рік я розпочинаю під  гаслом:
"Степан Бандера рекомендує NIBE!"

Повірте, я бачив на власні очі, як це все працює - це супер! Повна автономія постачання тепла у величезному обсязі! Повна екологічна чистота і безпека!

Багато хто не може зрозуміти, як це працює, то я кажу, що всі ми маємо вдома холодильник і чомусь не дивуємось його роботі: з маленького простору завдяки енергетичним властивостям фріону зайве тепло забирають і викидають його у зовнішнє повітря, але якщо це робиться навпаки, то люди з цього дуже дивуються і чогось не уявляють, хоча тут все ще простіше! В землі, повітрі чи водоймах завжди є наявним тепло, яке можна спокійно звідти відбирати та подавати в житло.

Ще цікавіше, що цей процес може бути і зворотнім, тобто влітку ваші батереї працюють на охолодження, отже не потрібн дужеі енергозатратні і шкідливі повітряні кондиціонери.

NIBE - це революція в енергетиці, а Степан Бандера очолював саме Революційну ОУН задля добра українців! Геть окупацію світового енергетичного газо-нафто-вугільного мафіозного клану в Україні! Дамо дітям екологічну енергетику і чисте довкілля!

Хто мені не повірить - най сам перевірить, бо в Україні вже діє не один об'єкт, а нещодавно запрацював у Рава-Руській перший в Україні дитячій садочок на тепловій енергії просто від землі. В Польщі таких об'єктів вже сотні! Чому у нас про це тихо? А як влада буде народ контролювати, якщо його одною рукою не обдирати, а другою - подачки роздавати за покірність... Бути вільною людиною можливо, якщо ти незалежний! В першу чергу - енергетично!

Захисти свою домівку і родину теплом рідної землі!
 
Геотермальне тепло в домівки українців!

Приклади тут: NIBE в Україні! Подивіться і зрозумійте, що це вже є і діє, просто про це мало говорять, але це основа енергетичної незалежності України від інших держав і убезпечення українців від власних вітчизняних олігархів!

http://nibe.com.ua/category/%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B0/



NIBE Heating є лідером у виробництві побутових опалювальних приладів на ринках Польщі, Чехії, а так само Балтійських і Скандинавських країн. Нашими клієнтами є люди, які займаються будівництвом нових або реновацією існуючих приміщень, які активно цікавляться новою продукцією, яка економить кошти і створює екологічну атмосферу для спокійного і комфортного життя.Підприємство NIBE Industrier AB (зареєстровано в Швеції., р. Маркарід) котирується на стокгольмській біржі цінних паперів з 1997р.

NIBE Industrier європейський виробник теплового обладнання, що спеціалізується на опаленні приміщень використовуючи геотермальні джерела енергії, а так само на виробництві бойлерів, водонагрівачів, котлів та ін. опалювальної техніки, якісної продажі та обслуговуванні.

Продукція

Ґрунтові (геотермальні) теплові насоси, грунт-вода

Це теплові насоси, які використовують грунт або грунтові води в якості джерела тепла. Ваші витрати на опалення, використовуючи ґрунтові теплові насоси NIBE, знизяться на 75%.

Так само, застосовуючи ґрунтовий тепловий насос від NIBE, існує можливість безкоштовного охолодження Вашого будинку.

 
Повітряно-водяні теплові насоси

Перетворюють енергію зовнішнього повітря в тепло для Вашого будинку і створюють в ньому комфортну температуру. Установка повітряно водяного теплові насоси NIBE призведе до скорочення енерговитрат на опалення і гаряче водопостачання на 60% у порівнянні з звичайними опалювальними системами.

Вам необхідно вибрати повітряно-водяний тепловий насос NIBE у разі відсутності можливості укладання колектора тепла або буріння свердловини.

Вентиляційні теплові насоси

Свіже повітря - основний фактор здорового життя

З початку 80-х в прогресивних країнах з'явилося поняття «Синдром Хворих Будівель». Спочатку «Синдром Хворих Будівель» проявляється у проживаючих людей у вигляді «некомфортного перебування», потім, як наслідок, виникають алергічні реакції, поступово слабшає імунна система, хронічні захворювання.

Водонагрівачі (бойлери) і буферні ємності

Водонагрівачі NIBE нестаріючого дизайну. Виготовлені згідно з виробничим стандартам і відповідають всім вимогам безпеки.

Екологічно чиста ізоляція водонагрівачів. У виробництві не використовується речовина CFC.

У представленому асортименті Ви знайдете водонагрівачі, призначені як для невеликих садиб, так і для великих комерційних об'єктів.

Буферні ємності NIBE передбачають підключення сонячних панелей і електронагрівачів. Покриття внутрішніх поверхонь міддю або емаллю знижує втрати тепла і збільшує термін працездатності. Разом з тепловими насосами акумулятори та бойлери створюють повний комплекс опалення Вашого будинку та басейну.
 
Сонячні колектори (солярні системи)

Завдяки сонячним колекторам, ми маємо можливість скористатися єдиним всюдидоступним і 100 %-але безкоштовним джерелом відновлюваної енергії - Сонцем. Солярні ( сонячні ) системи - це надзвичайно універсальне рішення: в житлових будинках (індивідуальних і багатоквартирних ) сонячні колектори використовуються в системах гарячого водопостачання , підігріву води для басейнів і навіть в якості допоміжного джерела тепла в системах опалення; в громадських , нежитлових будівлях (готелях , пансіонатах , санаторіях , спортивних спорудах і т. д.) колектори допомагають у приготуванні гарячої води для потреб цих установ , на промислових об'єктах солярні системи використовуються для попереднього підігріву води для виробничих потреб . Сонячні колектори здатні забезпечувати близько 50-60 % річної потреби гарячого водопостачання (найвища їх продуктивність протягом року досягається в період з квітня по вересень). NIBE - BIAWAR пропонує плоскі сонячні колектори і вакуумно - трубчасті . Це дозволяє інвестору вибрати систему , яка найкраще задовольнить його потреби

http://nibe.com.ua/

У Києві відсвяткували 106-ий день народження Степана Бандери 1 січня 2015 року
   


Прихильники "Свободи" та "Правого сектору", а також бійці добровольчих батальйонів провели смолоскипну ходу з нагоди 106­го дня народження ідеолога українського націоналізму. Всього було близько 5 тисяч людей. Традиційно колона рушила від пам'ятника Шевченку. На Майдані Незалежності провели віче.  

Тут цікаве відео, яке не грузиться у  блог
http://1tv.com.ua/uk/news/2015/01/01/63281

МОЇ ЖИТТЄПИСНІ ДАНІ

Частина автобіографії, написана в квітні 1959 року й призначена для американського генерального консуляту в Мюнхені, де Ст. Бандера безуспішно намагався одержати американську візу для поїздки до США. Про ці заходи є згадки в листах Ст. Бандери до Ігната Білинського (27 червня 1959), проф. Л. Добрянського та Ін.
Ця автобіографія була перший раз публікована в тижневику “Гомін України”, Торонто, чч. 42/648 - 45 651 з 14-го жовтня по 4-го листопада 1961 р.; передрукована, з доповненням д-ра Гр. Васьковича, в збірці матеріялів за редакцією Данила Чайковського “Московські вбивці Бандери перед судом”, Українське В-во в Мюнхені, 1965, стор. 439-445.

Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами: Буковиною і Закарпаттям.

Мій батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик був у той час парохом в Угринові Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було — Білецька. Моя мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого — Володимира Ґлодзінського і Катерини з дому Кушлик. Я був другою дитиною моїх батьків. Старшою від мене була сестра Марта. Молодші: Олександер, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям.
[ Читати далі ]