"Вона приїхала до нього несподівано. Подзвонила і сказала, що чекає на нього біля будинку. Він посміявся і попросив її не жартувати так. Але вона сказала, що не жартує і він сам може переконатися в цьому, подивившись у вікно. Що він і зробив. Це було справді несподівано... Ну, коли вона приїхала і стоїть біля його будинку, довелося запросити її... Не добре вийде, якщо він протримає несподівану гостю на вулиці.

Вони увійшли до квартири. Вона озирнулася, посміхнулася своїм думкам, що випливли на мить у пам'яті, і сказала:

- Давно я тут не була. Наче в іншому житті це було все.

Він запросив її на кухню, запропонував чай-каву. Вона подивилася на нього і з усмішкою сказала:

- Пам'ятаю, що ти на свій день народження вино з черешні пив. Пригостиш?

Він глянув на неї і на його вустах промайнула лукава посмісшка, ніби він усміхнувся до своїх думок. Але вона у відповідь усміхнулася так само, даючи зрозуміти, що не він один про це подумав. Сходивши за вином і наливши у келихи (не буде ж вона сама пити), він сів за стіл навпроти. Вони чокнулися, келихи брязнули і вона сказала невеличкий тост:

- За тебе, за твій день народження, що минув. Шкода, що ти один його відсвяткував.

Випивши вино, вона глянула на нього і в її очах затанцювали вогники.

- А я тобі боржок хочу повернути, - сказала вона. - Пам'ятаєш, коли ти поїхав від мене без поцілунку? Я лише в щоку тебе поцілувала тоді. Я ще з такими кумедними та смішними хвостиками була.

- Пам'ятаю, - відповів він.

- Так ось, - продовжила вона. - Ось саме цей поцілунок я тобі і хочу віддати. Сподіваюся, він не запізнілий?

А далі вже було без слів. Вона вийшла із-за столу, підійшла до нього і сіла йому на руки обличчям до обличчя. Йому нічого не залишалося робити, як обійняти її. Вони дивилися одне одному в очі, потихеньку зближуючи обличчя. Вони були так близько одне до одного, що відчували гаряче дихання одне одного. Її очі дивилися в його очі, і це тяжке очікування зростало, розпалювалося. Дихання ставало дедалі частіше. Його руки все сильніше і сильніше притискали її до нього... Її груди все частіше підіймалися від частого дихання... І ось нарешті вона легенько доторкнулася до його вуст. Потім ще раз... Потім провела язиком по його губам і більше він не зміг чекати. Він притягнув її до себе настільки близько, так міцно обійняв, і вп'явся своїм ротом у її вуста, запускаючи язик у її рот. Так вони цілувалися кілька хвилин.

Він підхопив її під сідниці, вона обійняла його ногами і він поніс її до спальні. А там на ліжку вона знову взяла гору. І в них у пам'яті спливли спогади, де вона, дражнячи, гралася з ним, то наближаючи свої вуста до його, то віддаляючись. І знову все повторилося. Вона тримала його руки на ліжку біля голови і дражнила, наближаючи вуста до його губ, проведе по них язичком своїм і віддалить голову, не дозволяючи йому поцілувати її. Але гра тривала не довго. Вся ця ситуація, ця гра настільки сильно його збуджувала, розбудивши в пам'яті всі ті почуття, що він відчував тоді... Вон, така ж дражливо спокуслива, була зараз поряд, не в спогадах, а в реальності. Він може її обійняти, погладити, поцілувати... І в її очах такі самі вогники, як і тоді. І не гаючи часу, він вирвав з її захоплення свої руки, схопив її і перевернув на спину, притиснувши своїм тілом до ліжка. Він вп'явся в її вуста і вони цілувалия так, поки їм вистачало повітря..."

Шо тут у вас нового, де всі оті люді шо.... 

Да, я забугром - чіво і вам жилаю!

Всех кого знаю обнял (типа)

Привіт народ! Ось моя свіжа писанина, чекаю критики.

Якщо звичайно хтось прочитає)))))))

Вони познайомилися в компанії спільних друзів, хоча спільних друзів в них і було багато, але зустрілися вони вперше. Вона була в темно-синіх джинсах, червоній толстовці і в кепці з написом Obey. Він теж був в темно-синіх завужених джинсах, різнокольоровій  футболці  з  принтом лева і написом One Love, та шкіряній куртці .
                Він почав розмову не з банального "Привіт", а з наїзду на те що філософія Obey, втратила свою суть, коли це стало мейстрімом, а під мейстрімом він має на увазі стадо баранів, яке йде до стійла. Вона ж не розгубившись звинуватила його в тому, що носити завужені джинси з заниженою талією -це прерогатива дівчат і те що метросексуали гірші за геїв, і схожі вони на горилу в стрінгаг з нафарбованими губами. Звернувши увагу на його футболку, додала що культура Растафаріанства, теж стала мейстрімом і відповідно перетворилася на стадо баранів, за його версією. Коли хтось  з компанії дивлячись на їхнє бурхливе спілкування, запитав чи вони знайомі, вони майже хором відповіли що вперше бачать: він - цю курку, вона - цього козла.
                На далі вони весь вечір сперечалися, не зважаючи ні на кого. Сперечалися про абсолютно різні речі: про дощ та сніг, ранок чи вечір. Про Тібет, Ісуса, Джа, та Будду. Про волосся, книги, музику, про дерева та птахів, про світлофори... Він казав що треба переходити дорогу на зелений, відповідно дивитися на світлофор. Вона ж казала що треба дивитися на машини, тому що світлофори ще нікого не збивали, а на світлофори забити.
                 Нарешті хтось приніс досить великий пакет з щастям. З полиці дістали  майже півметровий, скляний бонг. Стало добре чути запах маріхуани і білий, густий дим почав поволі заповнювати всю кімнату. Всім було просто добре, всі були розслаблені і про щось собі тихо говорили, сидячи на підлозі, по серед кімнати.
                Бонг пішов по другому колу. Коли бонг дійшов до нього і він вже намірився підпалити те що щойно засипав в ковпачок, аж тут раптом вона вирвала бонг з його рук, хоча він в неї був буквально дві людини тому.  Охуївший від такої наглості і  розгублений від того що вона зробила, він просто дивився на неї з відкритим ротом і не знав що робити. Компанія теж затамувала погляд і чекала що буде далі. "Видихай і не дихай поки я не дозволю!", сказала вона владним тоном і хитро всміхнулася до нього. Він сидів і дупля не різав що вона задумала, але йому стало цікаво що буде далі, тому вирішив зробити так як було сказано.
                Вона спеціальною запальничкою підпалила те що було в ковпачку, зробила маленьку тягу. Скляний, прозорий бонг, наповнився густим білим димом, неначе молоком.  Витягнула ковпачок і одним махом втягнула в себе весь дим.  Сіла навпроти нього, взяла його голову в свої руки. Він дивився за тамавувавши подих як вона впевнено наближається до його губ. Він не витримав і почав вдихати повітря, в той самий час їхні губи торкнулися і  вона випустила весь дим з легень, він його вдихнув...
                Густий дим маріхуани змішався з запахом її парфумів, запахом її тіла і теплом її губ. Це було щось неймовірне!  Він не міг зрозуміти, що його зараз більше вставляє,  вона чи маріхуана. Його  ще ніхто не цілував, так ніжно і тепло, так зухвало і безцеремонно. Він вдихнув в себе весь дим і намагався  як довше його тримати в легенях. Він вже мало розумів що діється, але знав що таке відчуття він переживає в перше.  Вона дивилася на нього і посміхалася тепер вже ніжно, а він дивився в її очі і не міг від них відірватися. Потім вона дала йому легенького ляпаса і сказала "На перший раз вистачить. Видихай!"
                Відтоді він вдихав дим маріхуани лише з її губ. Дні з нею видавалися казковими, час летів дуже швидко. Вони робили абсолютно божевільні речі та вчинки. Він її вмовив поїхати в Клевань, погуляти по тунелю кохання, але вже там воно його переконала прямо звідти поїхати подивитися місто-привид Прип'ять, мотивуючи це тим, що ще не скоро в них буде можливість виїхати з міста. Вони гуляли тримаючись за руки по мертвому місці, хоча самі були живішими чим будь хто.  Коли їм не хотілося нікуди йти, вони забиралися на дах самої високої багатоповерхівки в місті і проводили там всю ніч. Навколо них мерехтіли сотні вогнів, зверху зірки з місяцем, знизу вогні нічного міста.
                Спливав час, він не помітив як вже пройшло 2 місяці з того їхнього першого поцілунку. Він кохав її настільки сильно, що реально не міг прожити  і дня без неї. В ті години коли вони були чи на роботі чи на навчанні, вони постійно писали одне одному в соціальній мережі.  Завжди коли він просив, вона висилала йому своє фото, таку, яка вона є на даний момент. Він дуже любив її ранкові фото: коли вона ще сонна, розпатлана, не нафарбована і дуже-дуже ніжна.
                В один день її не стало... Просто не стало і все, зникла!  Телефон поза зоною, в онлайні теж  не з являється, друзі нічого не знають. Якийсь її знайомий хіпстер сказав що бачив як вона заскочила з валізою в якийсь поїзд, перед самим його відправленням і поїхала.
                Потім він зрозумів що нічого про неї не знає. Вона ніколи не давала йому провести себе до дому, не казала де працює і де навчається, хто її батьки. Він про це в неї ніколи не запитував, тому що просто забував з нею про все. Коли вона була поруч, все інше було просто не важливо. Минали дні, він не знав де себе подіти. Весь час писав їй в мережі, хоча вона туди не заходила, слав СМСки, які не до ходили, телефонував, але замість її голосу, чув голос робота який казав що "Ваш абонент знаход....".
                Він не знаходив собі місця, вже минуло два тижні, а від неї жодної звісточки. Він не знав що з нею, де вона, що зараз робить, з ким вона зараз. Найбільше його гризло, що він нічого не може вдіяти щоб її побачити.  Він роздобув кораблик трави, думав хоч вона йому допоможе хоч на кілька годин забути про неї і стане так само добре як з нею. Але трава без її губ була гіршою за сигарети, які він так не любив, і не довела його до забуття. Стало лише гірше, запах маріхуани знову нагадав дотик її губ. Тоді він прийняв снодійне і заснув.
                Пройшов місяць, він намагався просто не думати про неї. Занурився по голову в роботу. Вже котрі вихідні друзі доставляли його до дому п'яного в хлам. Він не дуже поважав алкоголь, але маріхуаною вбиватися він теж не міг, тому що вона нагадувала йому про ту, котру він так хотів забути.
                Вона з'явилася так само раптово, як і зникла. Просто пробралася до нього в переповненій маршрутці коли той  їхав з роботи, і сказала "Привіт!". Потім, десь в якісь кав'ярні, вона довго і зі сльозами на очах просила в нього пробачення, казала що більше так не буде і що сильно його кохає, але не може сказати йому чому і куди вона зникла. Потім вона попросилася до нього до дому.
                Вони сиділи поруч в нього на ліжку. Вона була заплакана, з розмазаним макіяжем, але все одно дуже красива і ніжна. Він просто сидів обнявши її і боявся ворухнутися, щоб вона знову не зникла. Вона дістала з сумочки маленьку трубку, спеціально для куріння трави і герметичний пакетик з подрібненим зіллям. Коли все було готово, вона так як тоді наказала йому видихнути і затримати подих...
                Потім вони довго кохалися. Ні, вони кохалися і раніше, але цього разу це було всю ніч, надзвичайно пристрасно і ніжно водночас. Вони кохалися як ніколи до цього, вони кохались до повного виснаження, аж поки не зійшло сонце. Лише потім міцно заснули в обіймах один одного.
                Вона знову була поряд, він знову відчував себе щасливим, вони знову робили все що їм приходило в голову, для них двох не було табу чи обмежень. Якось він стояв на стрьомі а вона балончиком малювала на міліцейському бобіку, Капітошку.  Скупили в якогось дідуся всіх живих раків, які він продавав, і відпустили назад в озеро. Грали хто більше винесе з супермаркету солодощів, їм завжди фартило в тому ділі, тому цукерки і шоколадки в них були завжди.
                Але вона знову зникла. Він так само як і перше, все пережив заново, мучився аж поки вона не з'явилася. Відтоді його життя поділилося на два періоди: коли вона є і коли її немає. Як день і ніч, як чорне і біле. Він ніколи не питав куди і чому вона пропадала, лише просив щоб вона цього більше не робила. Хоч вона плакала і клялась що це востаннє, але все повторювалося знову і знову.
                На якісь вечірці, коли вона знову зникла а він знову намагався втопити себе в алкоголі, її подруга розповіла куди вона весь час зникає. Вона просто любила бути з іншими чоловіками, вона хотіла перепробувати їх як найбільше, вивчити як під мікроскопом, розкусити їх. Зі слів подруги, вона не могла пояснити навіщо вона це робить. Просто їй так хотілося і нічого з цим вдіяти не могла. Вона ніколи не кого не кохала з тих чоловіків і не поверталася до них в друге. Він став винятком, він зміг її відкрити, лише з ним вона була розкута, вільна, була сама собою.
                Коли вона в черговий раз з'явилася просто не звідки, він застав її в своїй квартирі, в своєму ліжку, він їй не сказав що знає правду. Вони знову провели неймовірні два місяці разом. Було море щастя, веселощів, ніжності, кохання, безсонних ночей і неймовірних днів. Він дуже надіявся на те, що одного разу вона прийде і залишиться з ним на завжди.

Чижук Володимир (П. Р.) © 

Його не прочитаєш

Прошепочу тобі слова

Яких ти не пізнаєш.

Сніг падатиме цілий день

О ні, не я не цілую вже

Як ми зустрінемось і де?

Тобі так боязно й мені.

Дарма, що рими вже нема

Як почуттів, що були

Слова,любов,але не гра!!!

Тому ми є і будемо.

....з чернеток,шкода дати в них нема...

грудень’13

Піздата

Знаєш, мені так прикольно про тебе писати,

Про не розділену любов, про те яка ти піздата.

Про твоє місто, в якому я знаю лише окремі райони.

Якось не здружився я з ним, ми навіть не добрі знайомі.

Цікаво як ти там? Надіюсь все нормально! Правда?

Друзі, робота, знаю що спорт твоя улюблена справа.

Надіюсь не саменька, біля тебе поруч той самий,

Якому ти даруєш своє тепло і ніжно кличеш "Коханий".

Без пафосу скажу що ти і справді піздата,

Вихована спортом, сама даєш собі раду!

Впевнена, розумна дотепна й красива.

Коли в перше тебе побачив, подумав що побачив диво!

А ти міська, дворова романтика, падікі, клуби.

Знаю що тусуєш з пацанами, які репчину мутять.

Час іде, але не лікує, він міняє нас з середини.

Походу він забив на мене, бо знайомі змінились,

А я той самий до нині.

Думав що не буду більше про тебе писати.

Але надворі зима і я згадав як думав про тебе на парах.

Мріяв про тебе, що колись будуть "Ми", літав десь у змарах.

Як ловив твій погляд на перервах в коридорах,

З надією на щось, але Хепі Енд буває лише в фільмах добрих.

Надіюсь ти щаслива. Ти піздата. Правда!

І поряд той, хто дійсно тебе вартий! 

© Вовка Чижук (ПР)

Ми не читаємо книжки, зате читаєм пабліки

І всі підсіли на власний сорт героїну, 

як на голку наріки!

В ночі, коли одні, коли в тиші,

Ми думаєм про тих хто у душі,

Про тих хто в самому сердці!

І в багатьох заради них, воно ще б'ється.

Кохання перетворили на наркоту.

Якщо так, то так то похуй.

Дилер, дай дозу, по вені їбану!

А мені б таку як ти, тільки щоб кохала.

Я не знаю де її знайти, але я скучаю, правда!

А мені б таку як ти, тільки щоб поряд, щоб взаємно!

Та тебе тут нема, лише в текстах ці сентименти...

Самотність для сильних! Але і сильних ламає,

Коли Самотність роками, починаєш вити

На місяць разом з вовками!

В пацанів студія, текста, сепли, біти.

А в мене клава, монітор, плюс чотири стіни.

Вітер в небі підхоплює парашути.

Хай там як, в кожного з нас свої дороги,

свої маршрути!

А я ще й досі не вдуплився який мій маршрут,

В якій стороні мене чекають, де мій приют?

Де буду свій серед своїх!

Де назвуть мене братом.

Де будуть казкові метелики її лагідних вій!

Я таки був цілковито правий в цій замітці. Текст написаний на емоціях, але як воно швидко нахлинуло, так само швидко кудись зникло. Тай фіг з ним, якось зовсім не шкода, це лише мережа! Зате текст піздатий на кнопався))) 

Більше реалу люди!))))))

Я не Гура і не вмію як він тексти складати,

Але одну історію хочу тобі розказати!

Я раніше думав що почуття в мережі Фейк!

Це щось не реальне!

Але раптом зявилась ти!

І я забув про сон нормальний.

Тепер лише про тебе всі мої 

Думки, мрії і бажання, 

Хочу писати тобі віршовані рядочки,

Ти моя кохана!

Ти та, заради якої тепер я хочу жити!

Зустрітися, пригорнути, від зими захистити!

Між нами відстань, обставини, мости...

Та якщо ми разом, ми зможем все пройти!

Я вірю що колись ми зустрінем сонце на даху!

Я триматиму твої руки, поцілую, 

І розкажу, як сильно тебе люблю!