хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «життя»

Иногда нужно и подумать

Я в общем ничего конкретного тут ине предлагаю,

просто уж очень зацепила одна ссылка

незнаю, может это годы, хотя .... какие наши годы


P.S. прощу прощения, за то, что разослал всем :)

Сказати хочу!!!

Добрий вечір, шановне панство!
Почитала стрічку блогів та накрило мене хвильою ностальгії. Та такою, що не можу не висловитися.
Колись у далекому 2010 я відкрила для себе розділ приколів на нашому сайті ай.юа. Особливо вподобала картинки, бо їх так зручно було вставляти в презенетації. Але прийшов день, коли для збереження картинок необхідна була реєстрація на сайті, тому я була змушена завести нік та імейл. Трохи згодом почала щось постити сама. Крім розділу "приколи", відкрила для себе ще "блоги", але вони мене особливо не зацікавили. Мої так звані "замітки" коментувало півтора землекопи, але то мене не обходило.
Прийшов буремний 2013, політика модераторів почала мінятися, багато моїх проукраїнських приколів видалялося, найлегші адмінами перекидалися у блог. Я випадково щось наклікала й вийшла на стрічку блогів, побачила інших різних жителів народу. І читала. Здебільшого мовчки.
На початку 2014 мене перевели на підвищення до столиці, це було за кілька днів до розстрілів на Майдані. Тепер уявіть собі стан тієї 33-річної жіночки: на роботі все по-новому, в столиці своя специфіка, керівництво ближче, підлеглі нові, і кожен з них сам хотів посісти це місце, шалені столичні затори, навігатор тупить, за 500 км від мене закінчує 4 клас рідненька донечка, і моє материнське серце дуже сумує, і на додачу до всього в центрі омріяного Києва "Плине кача по Тисині", якісь виродки в Криму та казна-що в рідному Дніпрі. Забула додати, що близьких друзів я в Києві не мала. Єдиним звичним був сайт ай.юа. І блоги зі звичною сторінкою. Мене тоді дуже підтримали люди. Віскарь, Хельга, АльКазлов, Мідна Феєчка, Золотко, Лана Скала, Гала, Любомирчик, Татоша, Помадка, Ланц, ще були люди, і багато, перепрошую, якщо раптом когось забула. Коли мені подобався чийсь коментар - я тикалася в друзі, зазвичай ніхто не відмовляв. Звісно, нікому не скаржилася на самотність, але в ті 3-4 міс айка замінила мені сім'ю та друзів.

..................

Тепер блоги стали іншими. І я не про інформаційне наповнення, бо інформацією стрічку наповноюємо самі хто чим хоче.
Блогери стали інші, ми з вами, ти і я, і вона, і він. Коли це сталося, дорогенькі? Ви ж нормальні були: гостинні, привітні, позитивні. І я теж на масовій хвилі міркую, френдити ту жіночку з обмеженими можливостями чи ні... Мені що, шкода місця у френд-листку? Ну буде діставати - завжди ж можна видалити. Це через засилля "нових-старих" незрозуміло яких особистостей, що не зізнаються, ким були раніше? Чи через Змєєловів, що зробили зухвале матюче хамство майже трендом? Чи через Мілєдь ми зачерствіли? Боїмося, що нас зурочить по інтернету тьотя-ексгібіціоністка з діабетичною енцефалопатією?

Дякую, що прочитали. Всі питання з попереднього абзацу риторичні та спрямовані перш за все до себе. Написала й відпустило.

А взагалі-то мій вечір сьогодні отакий
http://photo.i.ua/user/4959475/490057/15127768/
Розігнала всіх по таборах-чергуваннях та відпочиваю.
Тим, хто сюди дочитав, бажаю гарних вихідних. Я знаю, ми білі та пухнасті, просто прихворіли чомусь трохи.
ПиСи. ДЯКУЮ, що свого часу прийняли мене такою, як є!

Вигадайте для назви будь-які матюки.

Курвамать... з чого би почати? Діло було вчора-сьогодні, але розтягну на дві замітки.
Пам'ятаєте історію про моцик ІЖ, який з гімна і патиків склепав мій старший синок? Хто пам'ятає, той зрозуміє, наскільки веселе може бути життя, коли в сім'ї виріс ветеринар-моторіст 80-го левела... в рот мені ноги.
Так от. Моцик стирили, ви в курсі, я писала. Наступна сходинка яка?!!!! Вгадали!!! Машина. Але машина яка? Хрен ви вгадаєте.
Далі по хронології...
- Ма, я їду в Козелець до Олега (Олег це теж ветеринар-моторіст, але який почав не з ІЖа, а з Жигуля), там чувак займається машинами, то я подивлюся.
- Добре. Дивися, але без нас з батьком нічого не бери.
- Канєшно-канєшно, як щось буде нормальне, я пофоткаю і перешлю папі на телеграм.
З тим і порішили.
Я тим часом збираю всіх інших дітей і їду на село. А село в 12 км від славнозвісного Козельця - клоаки ветеринарів-мотористів, бо в містечку 99% населення вчились на ветеринарів, але просто тому, що там є цей технікум. Воно їм в житті мало пригодилося, а от вміння дістатися до шлунку корови через сраку, то діло безцінне, особливо, коли маєш якусь бляху.
Приїхала, значить, я на село. Вигребла з городу бадилля і т.і. Телефоную...
- Максим, ти де?
- Ми з Олегом в кафе, п'єм каву.
- Ну що?! Ти дивився?
- Я купив! Я зара їду на село.
Розуміючи, що вже ніч і стаж кермування машиною у Максима 20 занять з інструктором і 20 хв на машині Олега, я виїжджаю на зустріч. Домовляємось зустрітись на автостанції в Острі (місто між селом і, мать його за ногу, Козельцем). Стою. Чекаю. Тут одночасно бачу, як прямо біля мене паркуються поліцейські на нічне чергування і розумію, що в срачці забула сумку з документами. Телефоную...
- Максим, явка провалена. Зустрічаємось за містом біля моста.
- ОК.
Стала біля моста. Ніч така, як у нєгра... ну ви зрозуміли де. Адреналін зашкалює, бо хер його знає, хто там в темряві на мене дивиться. Чекаю хвилин 30, але в тій чорній сраці здається, що пройшла осінь і почалася зима... ядерна. Світло не вмикаю, бо зі світлом страшніше. Л - логіка. Зі світлом мене маніяк помітить одразу, а без світла може і ні.
- Ма, я їду.
Нарешті бачу фари. Вмикаю ліхтарі.
Повз мене проноситься... сукабля#ьна@уй біла ВОЛГА!!!
А перед цим ми з батьком вмовляли... Тільки не Волгу, тільки не Волгу!!! Вона здорова як корова і жере так само. В Києві ти хрен де припаркуєшся, вона тяжка, вона тормознута. Чого я знаю? Бо у мого батька була чорна 24.10. Він її купив у 1986 році за 16500 рублів і їздив до останнього, поки в 2013 не подарував її брату в село.
Заїхали у двір.
Дивлюся я на це одоробло та на щасливу пику Максима і розумію, що кров моя закипає.
- Максим, а оформити?
- Та тут мужик віддав техпаспорт, сказав, що завтра зведе з власником.
Дивлюся я на Максима і починаю переходити на ультразвук!
Беру себе в руки. Сідаю і починаю говорити спокійно. Не знаю, якими словами і мольбами, я вмовляю його на ранок поїхати і віддати це... це... це корито назад. Ввечері чувак, що продав машину, телефон вимкнув. Бінго, курва!
Встаєм вранці. Їдем.
Хочу ще сказати, що сдєлка вєка відбулася на секретному об'єкті типу Ферма, оздобленому двома старими коровниками, будкою для сторожа і старим псом, що навіть не виліз з будки. Телефонуємо. Жіночий голос повідомляє, що абонент не доступний.
Бачу, що Максим нарешті допетрав весь масштаб піхвецю. Я спокійна. Я думаю.
Їде якась жіночка на лісапеті.
- Добрий день, - кажу я.
- Доброго дня, - вітається жіночка.
- А ви, случайно, Толіка не знаєте?
- Знаю. А що він вже утворив?
- Та впихнув сину машину без документів.
- А!!!! Той може. Ви не перші, хто його шукає.
- Але я перша, хто його знайде!!!
Бачу по очах, що жіночка мені вірить.
Далі буде....

А це "ласточка", най би її холєра вхопила.


P.S. Ну що?!!! Скучили за моїм "веселим" життям? Завтра буде продовження. Але наперед скажу, що я його знайшла. Ви ж не сумнівалися?

Продовження: http://blog.i.ua/user/6314888/

Мить. Спалах часу

Мить. Спалах Часу. Й вже…

Моя скороминущість…

Я – епізод, сюжет,

Експеримент, сполучність

 

Скінченна.

                                                        Суєта

Тримає нас в лабетах -

Прискорює міста -

Розбещує планету…

 

Світ дріб'язкових справ,

 І метушні щодень – 

Як твань! Загруз - пропав…

Мовчи – анітелень!

 

******

Сердечний щем!... З-під вій

Вода…

                                                        Сузір'їв сонм

Згортається в сувій –

Чумацький Шлях… Це сон! -

 

Про вільнокрилий злет

У Всесвіт, до зірок,

Ширяння між планет

У Вічності…

                                                        Мій рок!

 

Сузір'їв хор вгорі

Бентежить… Щем!..

                                                        З-під вій

Сльоза… Вогнем горить!

Дрібні лелітки мрій

 

У вічність відліта;

Чумацький Шлях сувій

Свій розгорта… Літа -

Піщинками…

                                                        Подій

 

Потік стрімкіше… Й вже!

Час вичерпано.  Мить –

Скінченність -  я - сюжет

У Всесвіті…

                                                         Щемить!..

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109280098

Смертельний рейс

Ще вчора вони були з-поміж нас…

І по житті з своїм народом крокували.

Та рідну землю бачили в останній раз,

Коли у рейс смертельний вирушали.

 

Із найріднішими прощались у цей день,

Щоби ніколи вже назад не повернутись.

Невтішним горем для батьків і для дітей

Польоту цьому треба було обернутись.

 

Вже швидко їх смертельний час проб’є…

Вони ж безпечно у літак сідають.

Вони іще живуть… І в кожному надія є…

Та в небі ангели уже на них чекають.

 

Тільки серця  бездушні і пусті

В цей день не обливаються сльозою.

Це попередження страшне для нас усіх,

А не трагедія окремого народу.

 

 Спасіння вже нема…Вогонь, жахливий крик…

А в небесах вже реквієм лунає.

Нехай Господь воскреслий прийме їх усіх.

А на землі нехай їм буде вічна пам'ять.rose

Ну і я, трясця, про вакцинацію...

Щось я відчуваю, що писати буду багато... Замахало це все середньовіччя в головах людей.
Перше: "А ви вакцинуєте свого собаку?" Ну я розумію, що це питання більше до власників стафордширів, бульдогів, спаніелів і отих лупоглазих чіхуахуашек (останніх я взагалі за собак не вважаю, але най буде). В селах віддати три рази по 300 грн за вакцину це вважається збоченням. Подумаєш, пес здох! Є, звісно, виключення, але рідко. А от ті, хто віддав за собаку дурні гроші і спить з ним морда до морди? Ви вакцинуєте?!
Більшість скаже: "Канєєєшно вакциную. Моя собачка дуже ніжна і у неї відсутній імунітет". А ти? Ти не така сама собачка? Від природнього відбору, у тебе, повір, залишилося нуль!!! Навіть якщо ти народився синій і 1 кг ваги, тебе все одно випустили в цей світ. Навіть якщо твої гени дали збій, то ти можеш ніколи про це не дізнатися і плодити таких самих дітей. Твої батьки і ти, з самого народження, лікуються антибіотиками. Ну і т.д.
А тепер, мої перелякані хомосапієнси, я напишу свої хлопські роздуми на питання антивакцинаторів:
1. ДЛЯ ЧОГО ЩЕПЛЕННЯ?
Що таке імунітет? Це захисна реакція організму на конкретну заразу. Він виробляється тільки тоді, коли організм зустрівся з заразою і виробив антитіла. Є два шляхи зустрічі: випадкова і спланована. До випадкової твій організм підготовлений хреново. Доза зарази може бути настільки великою, що він просто не витримає і загнеться. Єдиний логічний шлях - це ввести необхідну дозу гадості, щоб організм постраждав мінімально, а захистився максимально.
2. НАС ВАКЦИНУЮТЬ ЯКОЮСЬ ХЕРНЬОЮ!!!
Любі мої, а чи знаєте ви (тут я повернуся до собачок), що тваринки дуже давно хворіють на коронавірус? Для ветеринара зробити тест на корону для котика - це звична справа вже багато років. Знаєте, як запобігають захворюванню у чотирилапих? Правильно, щеплюють. А знаєте чим? Пфайзером! Так-так, здивовані мої. Вже купу рочків вакцина цієї фірми працює на котиках і песиках. І процент виживаємості після вакцинки максимальний, що не скажеш про непривитих. Коронавірус у тварин такий самий нещадний, симптоми інші, але різновид вірусу той самий. Боротьба з ним іде вже багато років - і це своєчасне щеплення. Але не спішіть викидати свого непривитого пса на вулицю. Вірус від котів і собак не передається... ну хіба ви спочатку переспите зі своїм псом, а потім ще й з'їсте. Буееее... Уявила цю картину.
3. НАС ПРИМУШУЮТЬ КОЛОТИСЬ! Я МАЮ ПРАВА!!!
Милі мої борці за свободи, наше суспільство таке сіре і малограмотне, то нас треба не тільки примушувати, а ще й бити по горбу патиками. Хочете мати права? Лец гоу в ліси Чернігівської області і започатковуйте там кібуц.
4. НАМ БАТЮШКА В ЦЕРКВІ КАЗАВ, ЩО ТО ВІД ДИЯВОЛА!!!
Святі ви мої, батюшка вам таке саме казав про ідентифікаційні коди. Ви так само пручалися і ходили на мітинги. А тепер сам батюшка має той код, бо інакше б не мав банківської картки і не купив собі Лендкрузер.
5. ПІСЛЯ ЩЕПЛЕННЯ ЛЮДИ МРУТЬ ПРЯМО У ЦЕНТРАХ ВАКЦИНАЦІЇ!
Перелякані мої квіточки, ви бачили хоч один відосик, як хтось помер одразу після щеплення? А відосики, як люли задихаються, а потім лежать в мішечках, ви 100% бачили. Процент смертності після вакцинації є, я цього не заперечую, але він в тисячі й тисячі менший за смертність від хвороби. І ці пару випадків смертей будуть мусолити й мусолити, щоб ви панікували і створювали чудове підгрунтя для тих, кому паніка необхідна.
6. НАМ ВВОДЯТЬ ЧІПИ!
Темні ви мої, ви уявляєте, як чіпують собаку? Ви той чіп бачили взагалі? А голочку...голку...голкіще для чіпування тварини ви бачили? Навіть якщо ви вірите у той мікро-міні чіп для людей, то яка має бути сильна віра у наших медсестер, які з першого разу можуть злови той чіп у бутилочці з вакциною.
7. ЧОМУ ВАКЦИНА БЕЗКОШТОВНА?
Ну тут, я думаю, все сухо і банально. Просто хтось розумний порахував, що колоти нас безкоштовно для держави буде дешевшим, ніж помре вся робоча сила. Ну і це велика помилка думати, що доза робиться задурно. Ми заплатили за неї з налогів і може навіть переплатили. І заплатили всі: і вакциновані, і невакциновані.
8. САМАЛЬОТАМИ НА НАС РОЗПИЛЮЮТЬ ЗАРАЗУ!!!
Тут, вибачте, але пояснень вашій дурості я вже не знаходжу. Якщо ваші сумніви дійшли до восьмого запитання, то ні я, ні Боженька вже безсилі.
І ще. Не треба також йти на щеплення, якщо у вас є протипоказання. Ваш дільничний лікар дасть вам справочку і ніхто до вас не домахається, просто носіть масочку і мийте руці. Справочка діє. Перевірено на моїй кумі. Їй заборонили робити щеплення після хвороби і операції. Вона принесла її на роботу в школу і все.
Ну і, на останок, ми не боїмося війни, не боїмося їздити без ременів безпеки, ми проголосували за Зеленського, ми їмо майонез, наші діти ходять у вузьких коротких штанах з голими щиколотками і робимо ще багато небезпечної херні, але ми боїмося вакцини. Загадка вєка, курвамать.

P.S. Це моя особиста думка. Вона не завжди правильна, але близька до істини ))).

P.P.S. Я вакцинувалася і хлопці мої теж. А ви як хочете.

А тут фоточка... Це я ходила в ліс по гриби і знайшла. Грибів, до речі, не знайшла. Ви знаєте, що ризики отримати інсульт після віагри дуже великий? Але я собі подумала, це як треба хотіти, щоб йти в ліс кохатися. Мабуть, у них теж в хаті троє дітей )))



Люблю вас всіх, але вакцинованих трохи більше.
Цьомаю крепко, але невакцинованих не в засос.

Бабунчик :) Історія одного кохання.

Юная бабушка! Кто целовал
Ваши надменные губы? (с)
Марина Цвєтаєва


Моя бабуня Фросина народилася у вересні 1920 року, діва за гороскопом і справжня українська жінка-мати-берегиня по життю. Народилася третьою  з чотирьох діток у родині заможних селян-"куркулів". 
Пережила голод-33, втратила старшу сестру Мотрю. Після примусової колективізації збідніли, батько був вимушений піти на службу у лісництво, бо домашнє господарство не забезпечувало потреби сім'ї. Фрося після досягнення повноліття теж пішла працювати якимось обліковим спеціалістом у контору до батька.

... Прийшла війна, молода Фрося була завзята і... потай від батьків навчилася стріляти, збиралася на фронт, аж поки про то не прознала її мама Таня (мене назвали на її честь) та не поховала всі документи разом з посвідченням Ворошиловського стрілка строптивої доні. Думала, вберегли. Гляди-бо! 
Коли німець швидко прийшов на дніпропетровську землю, лісництво було евакуйовано, але ні бабуня, ніхто з її сім'ї не захотіли покидати свої краї і лишилися на окупованій території. Оскільки хата була найкраща на кутку - окупанти вирішили зробити з неї штаб (пам'ятаємо - колишня куркульська хата), і (чому я не здивована?) саме моя завзята бабуля почала за ними слідкувати та доносити інформацію у сусіднє село своєму двоюрідному дядькові - голові місцевого партизанського осередку. Ситуація ускладнилася ще і тим, що бабуня впала в око німецькому офіцерові, він виявився порядною людиною (серед них були і такі) і почав до неї виявляти знаки уваги у вигляді німецької тушонки та пропозиції вийти заміж, стати його фрау та поїхати по закінченню війни до Німеччини. Бабуля була нормально політично загартованою дівчиною, тож ховалася від того залицяльника і по сундуках, і по лісах, і по родичах у сусідніх селах, бо хтозна, що йому прийде у його фашистську голову.
Заради справедливості хочу відмітити, що жодна жінка у їхній місцевості не була взята силою німецькими  солдатами. Алеж побоювання були.
Був у Фросі сердечний друг Павло. Не те, щоб дуже закохана, але щоб уникнути залицянь німецького кавелера, вийшла за нього заміж навесні 43 року. Ось така вона була гарненька.

Прошу звернути увагу, наречені обидва у вишитих сорочках, Фрося зі стрічками.
Звісно, це фото зусиллями її найменшого сина було відновлене з чорно-білого варіанту.
Сімейне щастя було недовгим, бо після звільнення Дніпропетровщини від загарбників Павла призивають до лав армії, Фрося лишається вагітна жити у своїх батьків.
У лютому 44 Фрося народжує чудову здорову доню, Павло у березні приходить на 10 днів у відпустку, тішиться дитинкою... Вони бачаться востаннє у житті. За місяць його наздожене німецька куля. Фрося лишається молодою невтішною удовою... Вона не хоче вірити, що він помер і життя обійшлося з нею так жорстоко. Кінчається війна, повертаються вояки, є і гарні, і вільні. Дівчат багато, хлопців менше, бо багато загинуло. На неї все одно звертають увагу, вона не втрачає надії на повернення Павла.
... Минає довгих чотири роки.
Аж ось - якась вечірка в куми. Багато молоді, в парах і без пар, різного віку. Люди радіють, що пережили війну, що молоді та здорові. Її примітив Іван, що повернувся з батьком з евакуації. Він гарний та молодший від Фросі практично на 9 років. Коли він прив'язався проводити її з вечірки, вона жартівливо відрізає: "В мене доня практично твого віку, чи тобі молодих дівчат мало?" Але провести дозволила, бо сама теж чомусь стала до нього небайдужою. Іван почав ходити до їхнього двору, Фрося - виходити до нього на пів-годинки під акацію ввечері. Фросіна мама Тетяна лютує, бо Іван з бідної сім'ї, щойно з евакуації: ні статків, ні житла. З сватання зчинила ґвалт і відмовила жениху. Молоді все одно мовчки ідуть реєструють шлюб та ставлять батьків перед фактом. Фросін батько був мудріший за свою дружину, бере нового зятя у прийми, наділяє землею і дає настанову думати про власне житло. 
За пів-року молода сім'я вбирається в свою ж таки маленьку мазану хатку, ще за пів-року нарождується їхній спільний первісток. У холодному лютому місяці, на підводі за десяток кілометрів від пологового будинку Іван просто перекусив пуповину)) Так народився мій батько.

Дід працював на шпалопропитувальному заводі  вантажником, згодом - слюсарем.

На цій фото бабуні десь 32, діду - 23. Моєму батькові (нема на фото) пара років.
Дід завжди гарно працював, отримував премії, щороку фоткали на дошку пошани.

Кажуть, замолоду був схожий на актора Віктора Рибнікова, тодішнього секс-символа.
Начебто від нього шаленіли жінки, але бабуня була мудрою дружиною...

Дід працює, має змогу виписати на роботі шпали, починає думати над проектом більшої хати.
Тим часом бабуня у 37 років вагітна третьою дитинкою, народжує сина. Найменшого, для неї вже пізнього, і такого найулюбленішого.
Вона так більше і не виходить на роботу у повному розумінні цього слова, іноді працює у дитячому таборі кухарем у сезон, виховує трьох діток. Дивуюся, як їм на все вистачало грошей? І будинок будували, і свиней тримали, і трьох діток ростили, і бабуня завжди була модною пані з новими платтями для себе і для старшої доні. 
Першими серед сусідів у 1962 році купили телевізор, вся вулиця до них ходила дивитися, а мій малий тато намагався "збити" з глядачів по копійці. Сусіди так заможно не жили. Секрет для мене досі лишився нерозгаданим. 
Бабуня каже, дід завжди приносив гроші і віддавав їй. І ніколи не питав, куди витратила.
Десь у 70 році роблять входини у нову велику хату (10х10, до стелі 3 метри, біла цегла), видають заміж старшу доню...
Час спливає... Діти одружуються, розлітаються з гнізда.
У році 80 народилася я. Бабуні 60, дідові 51, він ще працює. Я була "нєсадічним рєбьонком" (був такий термін тоді, вживався для хворобливих діток), тож частіше була з бабуньою, ніж у садочку. Моє ліжечко стояло біля їхнього з дідуньом великого.
Ох, скільки бабуся від мене натерпілася! Був і безлад, і хвороби, і розлитий єдиний флакон "Красної Москви", і десь закинута у процесі дитячих ігор її обручка... Згодом, десь за тиждень, знайшлася, алеж це був тиждень стресу!
Ми з бабуньою перечитали всі казки народів світу! Всі міфи давньої Греції! Перерахували всі зорі в небі та квіточки на клумбі! Причому читали наввипередки! І, звісно дідуня (він на той час вжебув на пенсії) визнавав переможницею в читаннях саме мене! І я свято вірила у чесність теї боротьби!
А борщ! Смачнішого борщу, ніж варила бабуня, я не їла ніколи ніде ні в кого в житті! А вареники! А пиріжки та домашні ковбаси.... Мммм... 
Я з дідуньом перетанцювала на всіх весіллях у сусідів, друзів і родичів!
Вони вже пенсіонери, діти самостійні, онуки підросли - живи собі і радій, але ж не все так просто. Дідові ставлять неприємний діагноз - тромбофлебіт правої нижньої кінцівки і у 91 році ампутують ногу. Він, життєлюб та балагур, починає морально здаватися. Спочатку ще намагається їздити у візочку, згодом просто ходити на милицях по двору, далі гірше - від ліжка до столу - все. Може, ще вплинула втрата сина у 99 році. Бабуня діда любить, доглядає, розраджує.... У 2001 в акурат на мій день народження в дідуся відривається тромб і він помирає... 
Бабуня Фрося лишається одна у двох хатах та великому дворищі. Сама себе обслуговує, сапає город, прибирає, пере, готує їжу.  Діти-онуки приходять, але не так часто, як би їй хотілося. Вона звикла, що хтось є удома, рух, дитячий сміх... В неї завжди є для нас цукерочки, аби тільки приїздили.
Так, здоров'я поступово "здає". Так, їй сумно самій. Так, вона щодня згадує такого любимого Ванічку.
У 2013 бабуня захворіла на пневмонію, до неї приїхала доглядати доня. І Фрося вже не встає з ліжка. Може, і встала би, якби не боялася, що, якщо зможе самостійно ходити, - знову лишиться сама. А вона так не любить самотності! Ще добре орієнтується в політичній ситуації, чітко розуміє, що Путя нам ворог, голосує за Порошенка (на жаль, за Яроша я не змогла переконати - каюся), бо за Симоненка вже голосувати не можна.
Каже, що коли побачить Ваню уві сні - просинається знову молодою і сповненою сил. Моя мама навіть їй вірш присвятила:

Чоловіки, що пішли навіки,

Сняться вдовам своїм молодими.

Як світлий подарунок долі:

Давно без нього, але все ще з ним.

Ванюшо, Ваню,  як тебе люблю!

В старечій тузі я забутись хочу,

Щоб в темряві спасительної ночі

Себе відчуть здорову й молоду.

Прикута до ліжка, немічна й стара.

За девяносто вже перевалило.,

Надію маю: є ж Господня сила,

Щоб знову нас із Ванею звела.

Грудень 2013

Крайнього разу (сподіваюся не востаннє) я бачила бабунчика на Великдень ось такою. 
Має п'ятеро онуків, семеро праонуків та трьох прапраонуків :)


Вона вперше в житті мене, улюблену онуку, не взнала. Я тихенько плакала, не подаючи виду.
Час невблаганний. Сподіваюся, ми ще побачимося і вона мене згадає. Нехай не одразу.
Любіть своїх близьких. Знаходьте для них час саме тоді, коли їм це треба. І коли ще не занадто пізно!
Щастя вам і статків! І кохання, звісно. Справжнього. На все життя. 
Це в бабуні навесні такі проліски. Років 30 тому я їй понаносила з лісу корінців.
Розрослися так, що тепер їм тісно.


І лелека навгороді. Як знак того, що життя триває))


Восени бабуні буде 95. Дай їй Боже здоров'я. 
Психічного та фізичного. І миру всім нам.




Парі на душу

<}>rose rose rose<{>

За гарний малюнок висловлюю подяку шановному "Prophet"...

Можливо, Ви сподівалися прочитати щось інше, але мені видалася доволі дотепною ця історія... Хотілося б аби Вам сподобався дещо... Незвичний підхід до теми, яка тут зачіпається... ))) Розумію що неоднозначно, а проте, як на мене, змушує замислитись. Приємного (таки сподіваюся) читання !!!

          Вона споглядала усе, що відбувалося довкола й міркувала собі: "І хто сказав, що тут буде коридор зі світлом в кінці? Може цей хтось, в метро давненько не катався? Такі тунелі лише там бувають. Ой, мамо, дурять же ж нас! Опаньки! Що я бачу! Еге-гей! Ха-ха. Я тут вгорі! Ось тут у вас над головами! Бовдури… Ото умора! Агов! Не треба до мого тіла підводити електрику… Ти, красунечка не надумайся цей шприц в мене вганяти!.. Дурепа. Все одно я вже тут, і назад не повернуся. Якщо б з ким поговорити, а то лікарі підуть вже скоро, зовсім нудно стане… Ой, дядечку, не треба кричати матом, що "ми її втрачаємо". Ви вже втратили. Ось вона я. І ось вона я лежу там перед вами. А нічого було п'яного анестезіолога в операційну пускати. Ой! А ти хто?"

         Красивий молодий чоловік виник нізвідки й завис поруч з нею в повітрі, закинувши ногу на ногу. Довге чорне волосся перехоплене чорною стрічкою,  трохи спадає на ліву щоку, прикриваючи одне око.  «А очі красиві… Чорні… Лише якісь нелюдські. І блідуватий чогось він, і в ганчірки якісь замотаний. Хіппі мабуть", - тривали міркування далі ... Вона відзначила деяку його привабливість, проте подумки нагадала сама собі: "Я рудих і зеленооких люблю".

         «Що, на всю лікарню знайшовся ще один п'яний анестезіолог?» – треба ж якось розмову зав'язати. Чоловік простягнув їй руку, почувши натомість: «Ні, шановний, я не танцюю. Лише співаю. До того ж, лише в туалеті і у ванні, коли нікого вдома немає. А ще погано готую, страшенно ледача, і не особливо красива. Але тепер це залишилося там. Внизу. Та скільки можна чіпляти на мене електроди! Все одно не оживе ця ваша кардіограма»!

- Підемо!

- Це ще куди?

- Підемо зі мною.

- Я запитала не "з ким мені йти", а куди! Різницю вловив? Ти взагалі хто такий?

         Він назвався. Вона переварила інформацію і дико розреготалася, страшенно образивши хлопчину.

-  А ти, сподіваюся, не від передозування помер, хлопчику? Придумав теж! Ой не можу! Сатана! Чого тоді не Господь Бог? Або хто там у вас?

          Натомість вона почула: «Не богохуль, молода діва»!  Поруч з нею виник ще один молодий чоловік .

- Та що ж таке! Поки жива була - так ніхто і увагу не звертав, а як померла, так оно вже другий клеїтся…

          Цей другий був дуже схожий на першого... Лишень увесь в білому з срібним волоссям і блакитними очима. Але вона сказала сама собі: «І все одно я люблю рудих і зеленооких»!

- Дай здогадаюся! Янгол!

- Пішли!

- Знову те ж саме. Підемо! Куди підемо, навіщо підемо? Мене і тут непогано годують!

- До Пекла. 

- До Раю.

- Хор хлопчиків. Який чудовий вибір, шановні. У вас там сьогодні день відкритих дверей, або ви рекламними агентами працюєте?

- Вибирай.

-  А ти мені, любий Сатана, не наказуй. Мені подумати треба. Ось, що я робитиму, якщо з вами піду!? Хоч з одним з вас? І як мені вибрати, що краще? У вас рекламнне оголошення або буклетик який не завалявся?

- Потрапивши до раю, ти очистишся. Тобі пробачено буде всі гріхи твої і возвиситься душа твоя…

- Так. З тобою все зрозуміло. Твої варіанти, Сатана?

- Суцільні насолоди і втіхи. Все, що прагнутимеш, чого душі твоїй тільки буде завгодно. А за хорошу службу, і тіло тимчасове дати можуть.

- Ніа. Тіло тимчасове мені не треба, он моє власне валяється.

- Не спокушай невинне дитя! Чорний біс! Чиста душа її і непорочна! Не слухай його…

- Я перший поруч опинився, Янголе! Моєю душа її буде!

      Сатана аж підвівся і показав Янголу кулак. Янгол відсахнувся, зробив дивовижний жест рукою і знову затягнув своєї.

- Зі мною підеш, спокій і умиротворення здобудеш. Інакше ходити тобі неприкаяною світом білим…

- Як до нас підеш, - нудьги знати не будеш! Радість і бенкет повсякчас! Не дивися, що Пекло - темне містечко! Там і своєї краси вистачає.

- Зможеш лікувати людей, силою, даною тобі від Бога у винагороду за віру…

- Отримаєш все, що побажаєш, за відмінну службу і пошану…

- Твоя душа житиме вечно…

- Зможеш вселитися в чиєсь тіло і жити на Землі…

- Спокій і мир.

- П'янка і гулянка.

- Радість і щастя.

- Веселість і бенкет.

- Віра.

- Вшанування.

- Постійність.

- Вічність.

- Доброта.

- Вигода.

- Знання.

- Сила.

- Розуміння.

- Влада.

- Якщо ти підеш до Пекла, - матимеш все це…

- Якщо підеш до Раю, -  матимеш все це…

- Знаєте що, хлопці? Набридло вас слухати. Як там добре, як тут добре. Напружуєте ви мене цим базіканням. Усе одно ви мені не до смаку. І цікавого, що у владі і славі, що у вірі і спокої мало. Так що, адью. Я пішла назад. Навчуся готувати, танцювати і співати. А щодо зовнішності я переборщила. Не така я вже і страшна. До того ж, у вас тут всі чорно-білі, а я люблю рудих і зеленооких…

<<<devil heart angel>>>

       Зненацька кардіограма на моніторі почала танцювати, призвівши до "легкого шоку" в пристуніх лікарів. Після перебування протягом 10 хвилин у стані клінічної смерті дівчина почала оклигувати.

<<<rose rose rose>>>

- Знаєш що, - сказав Янгол.

- Га? – буркнув Сатана.

- Ми пролетіли.

- Ага. Знову нічия. Даремно лише горлянки надривали.

- Гаразд, пішли. Там по сусідству хлопчака якогось оперують. П'ять душ, що моїм буде.

- Гаразд, Янгол, парі прийнято.

{{{ devil money money money money money angel }}}

За оригінальний текст (який і прислужився при створенні того, що Ви мали можливість прочитати), висловлюю подяку сайту "http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=654".

P.S. Прошу вибачення, якщо Ви сподівалися на продовження... Мого творчого пориву. Але на цей раз мені хотілося ознайомити Вас з чимось актуальним у контексті подій, з якими останнім часом довелося зіткнутися. Тож, мені видалися також цікавими наступні матеріали:

- Ніф, Наф, Нуф або як ними не стати ? < Раджу на це звернути увагу...

Практичний МАХ на всі грипи,чи хай їм ГРЕЦЬ- Н1N1!!!

 Ще дещо...

Дружня порада: на хвилі цієї "інформаційної кампанії" не надумайте вигадати собі якусь хворобу (й така "капость" трапляється)...

...angel Бережіть себе і будьте здорові !!! )))angel...


33%, 9 голосів

59%, 16 голосів

7%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Частина 2. Анатолій-Анатолій...


Далі...

Якщо Бог є, то саме він послав мені цю жіночку, яка не проїхала повз чужу тітку зі скаженими очима.
- А шо Толік? - питає мене жіночка.
- А не бере трубку.
- А-а-а... він такий.
- А де він живе?
- А ніде. У себе не живе. У мамки не живе. Ото видурить отак гроші і до жінки на Київ. Прогуляють - і знову сюди.
- Ага. Ясно.
- А я вам зараз знайду номер телефона його жінки.
Поки я відкривала рота, щоб сказати: "А знайдіть, будь ласка", то жіночка вже умчала в туман на вєліку. Так само через 2 хвилини вона випірнула з нього, як замурзаний янгол. Жіночка, мабуть, перед зустріччю зі мною топила піч, бо все її обличчя було в сажі. В руці янгол тримав папірець з номером.
- Але ж ви не кажіть, що то я дала, бо Толік такий гамністий...
Телефоную:
- Вікторія, мене звати Ольга. Ви давно бачили свого Анатолія?
- Недавно, пару днів тому. А що таке?
- Вікторія, передайте Анатолію, що якщо через 5 хв. він не зателефонує, то я почну діяти.
- А що? А що він зробив?
- Він нажився не на тій людині. Ваш Анатолій впарив тачку хлопцю і зробив помилку. Я його мама, але я не хочу доводити до того моменту, щоб турбувати його батька. Для вас буде краще, якщо я почну з поліції, а не з нього.
- А хто? А хто батько?
Тут я видаю версію, яка наче і правда, але не зовсім. Справа у тому, що батько Максима - це мій перший чоловік. Розвелися ми, коли Максу було 3 роки. Він з тих, що за друга і за батьківщину помре, а жінка прєдмєт не обов'язковий. Зійшлися ми в студентскій общазі. Я була чиста і наївна, а він після армії і грав на гітарі.  В житті сина він участі не приймав ні морально, ні фізично, ні материально. Але я все одно йому вдячна за сина. В 2014 році він добровольцем пішов на війну, там він і досі. Заключив контракт і служить. Саме завдяки цьому, Максим вчився безкоштовно в універі. Так би я і не згадувала свого бувшого ще довго, якби не це. До правди я додала трохи страху і фантазії і видаю...
- Батько хлопця, якому він впарив Волгу без докуменентів, вже 8-й рік на війні... і додаю: в Правому Секторі!!! Повторюю ще раз, якщо протягом 5-ти хвилин він мене не набере, то я буду дзвонити хлопцям з ПС. А якщо вони приїдуть, то вашого Толіка змішають з його соплями.
Рівно через хвилину мене набрав Толян, якого жінка типу не бачила вже пару днів. Я повторила йому все слово в слово, хоча, впевнена, що ще перший раз він все чув, бо лежав біля цицьки своєї дружини.
- Анатолій, пропоную вам апгрейдитись до нульового рівня. Я можу вас запевнити, що ваші майбутні проблеми не варті тих грошей, які ви отримали від мого сина.
Не сказати, щоб джентельмен удачі не пручався і легко захотів віддати гроші, але мої залякування подіяли. Домовились зустрітись на заправці на трасі.
Стоїмо.
Годину стоїмо.
Півтори стоїмо.
Я згадала, що мені треба заправитись.
Заправилась.
Написала першу частину замітки...
Нарешті з'являється Анатолій.
ГРЬОБАНИЙ ТИ КИТАЙСЬКИЙ НІНДЗЯ з Алі Експрес!!!
Я всю ніч переживала, що ми з Максом приїдем на ту покинуту ферму і до нас вийде амбал 22 метра, надає нам обом звіздюлей і ми поїдем додому. Мій теперишній (сподіваюся, що і останній чоловік), який зараз саме у відрядженні, схуд, мабуть, на 5 кг. Бо весь цей час він був на зв'язку і коли я вирішила їхати на розборки, він теж неслабо пересрав за нас, трохи посивів і полисів.
І тут я бачу Толіка! 145 см понтів і ярості.
- Карочє. Я з вашим хлопцем все вчора парішав. Єво все устраівало.
- А мене ні.
- Так не робицця.
- Ви праві, Анатолій, так не робиться. Не треба намахувати людей.
І тут я вмикаю наступну брехню про кума, який працює в МРЕО і продовжую...
- Як тільки син привіз це (тикаю пальцев в бік Волги) додому, я одразу подзвонила куму. Він сказав, що власник вже, скоріш за все, мертвий і оформити на себе Максим ніколи не зможе. Ви вішали лапшу, що зведете з власником. Власник же мертвий?!
- Ну-у-уууу...
На цім і закінчили. Обміняли техпаспорт на гроші. Сіли в машину і видихнули...
Тут стук у вікно. Толік тихим голоском:
- А ви мене не довезете до Києва?
- НІ!
От мале курво.

P.S. Чого я згадала першого чоловіка? Мабуть, це якесь підсвідоме бажання, щоб і він якось приймав участь у житті свого сина.

P.Р.S.  Іноді, мені здається, що занадто багато на мене одну всякої прутні. Але подивлюся на інших, які у них бідові діти, які придурошні чоловіки і трохи видихаєш. Я дуже люблю своїх хлопців, вони у мене хороші і, якщо треба, то за кожного з них виверну тельбухами назовні будь-якого Толіка. Але це не через те, що мужики у мене слабкі. Ні, просто, з часом, я теж стала трохи хлопчиком. Бо ми банда!

СЛАВА УКРАЇНІ І ПРАВОМУ СЕКТОРУ!

мої мрії

У 2010-му році моєю головною мрією була відпустка в тихій Чехії. У 2011-му провести тиждень на Азовському морі. А тепер - зібрати до кінця місяця потрібну суму на оплату комунальних платежів.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
75
попередня
наступна