хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «курвакозелець»

Вигадайте для назви будь-які матюки.

Курвамать... з чого би почати? Діло було вчора-сьогодні, але розтягну на дві замітки.
Пам'ятаєте історію про моцик ІЖ, який з гімна і патиків склепав мій старший синок? Хто пам'ятає, той зрозуміє, наскільки веселе може бути життя, коли в сім'ї виріс ветеринар-моторіст 80-го левела... в рот мені ноги.
Так от. Моцик стирили, ви в курсі, я писала. Наступна сходинка яка?!!!! Вгадали!!! Машина. Але машина яка? Хрен ви вгадаєте.
Далі по хронології...
- Ма, я їду в Козелець до Олега (Олег це теж ветеринар-моторіст, але який почав не з ІЖа, а з Жигуля), там чувак займається машинами, то я подивлюся.
- Добре. Дивися, але без нас з батьком нічого не бери.
- Канєшно-канєшно, як щось буде нормальне, я пофоткаю і перешлю папі на телеграм.
З тим і порішили.
Я тим часом збираю всіх інших дітей і їду на село. А село в 12 км від славнозвісного Козельця - клоаки ветеринарів-мотористів, бо в містечку 99% населення вчились на ветеринарів, але просто тому, що там є цей технікум. Воно їм в житті мало пригодилося, а от вміння дістатися до шлунку корови через сраку, то діло безцінне, особливо, коли маєш якусь бляху.
Приїхала, значить, я на село. Вигребла з городу бадилля і т.і. Телефоную...
- Максим, ти де?
- Ми з Олегом в кафе, п'єм каву.
- Ну що?! Ти дивився?
- Я купив! Я зара їду на село.
Розуміючи, що вже ніч і стаж кермування машиною у Максима 20 занять з інструктором і 20 хв на машині Олега, я виїжджаю на зустріч. Домовляємось зустрітись на автостанції в Острі (місто між селом і, мать його за ногу, Козельцем). Стою. Чекаю. Тут одночасно бачу, як прямо біля мене паркуються поліцейські на нічне чергування і розумію, що в срачці забула сумку з документами. Телефоную...
- Максим, явка провалена. Зустрічаємось за містом біля моста.
- ОК.
Стала біля моста. Ніч така, як у нєгра... ну ви зрозуміли де. Адреналін зашкалює, бо хер його знає, хто там в темряві на мене дивиться. Чекаю хвилин 30, але в тій чорній сраці здається, що пройшла осінь і почалася зима... ядерна. Світло не вмикаю, бо зі світлом страшніше. Л - логіка. Зі світлом мене маніяк помітить одразу, а без світла може і ні.
- Ма, я їду.
Нарешті бачу фари. Вмикаю ліхтарі.
Повз мене проноситься... сукабля#ьна@уй біла ВОЛГА!!!
А перед цим ми з батьком вмовляли... Тільки не Волгу, тільки не Волгу!!! Вона здорова як корова і жере так само. В Києві ти хрен де припаркуєшся, вона тяжка, вона тормознута. Чого я знаю? Бо у мого батька була чорна 24.10. Він її купив у 1986 році за 16500 рублів і їздив до останнього, поки в 2013 не подарував її брату в село.
Заїхали у двір.
Дивлюся я на це одоробло та на щасливу пику Максима і розумію, що кров моя закипає.
- Максим, а оформити?
- Та тут мужик віддав техпаспорт, сказав, що завтра зведе з власником.
Дивлюся я на Максима і починаю переходити на ультразвук!
Беру себе в руки. Сідаю і починаю говорити спокійно. Не знаю, якими словами і мольбами, я вмовляю його на ранок поїхати і віддати це... це... це корито назад. Ввечері чувак, що продав машину, телефон вимкнув. Бінго, курва!
Встаєм вранці. Їдем.
Хочу ще сказати, що сдєлка вєка відбулася на секретному об'єкті типу Ферма, оздобленому двома старими коровниками, будкою для сторожа і старим псом, що навіть не виліз з будки. Телефонуємо. Жіночий голос повідомляє, що абонент не доступний.
Бачу, що Максим нарешті допетрав весь масштаб піхвецю. Я спокійна. Я думаю.
Їде якась жіночка на лісапеті.
- Добрий день, - кажу я.
- Доброго дня, - вітається жіночка.
- А ви, случайно, Толіка не знаєте?
- Знаю. А що він вже утворив?
- Та впихнув сину машину без документів.
- А!!!! Той може. Ви не перші, хто його шукає.
- Але я перша, хто його знайде!!!
Бачу по очах, що жіночка мені вірить.
Далі буде....

А це "ласточка", най би її холєра вхопила.


P.S. Ну що?!!! Скучили за моїм "веселим" життям? Завтра буде продовження. Але наперед скажу, що я його знайшла. Ви ж не сумнівалися?

Продовження: http://blog.i.ua/user/6314888/