Як часто ми помиляємося в людях, безумовно і повністю їм довіряючи? Та життя вчить нас тому, що наївність та щирість — це різні речі. І як же навчитися розбиратися в людях? Відповість ця коротенька притча:
ну у крайньому разі за віком молодші, ніж були бабусі, коли розповідали нам про життя-буття, але ж коли не має світла сама атмосфера навіює спогади. 
Вже мали показувати "Голубой огоньок", а світла все не було. Вже і гості прийшли, я відволіклась від спостереження за мамою і ми пішли гратись з гостеням, який прийшов. Всі мали надію, що все ж таки хоч під куранти світло увімкнеться, але чуда не трапилось і зустрічали ми той рік з парафіновими свічками і під запах керосинової лампи. Не знаю скільки святкували батьки, а нас вклали спати і вже на ранок світло було і на радість нам йшла передача "В гостях у сказкі" з традиційною новорічною казкою "Новорічні пригоди Маші і Віті"....
) і т.д.... 
