хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «життя»

Народ, чоловіки якого ховають обличчя..

 Про туарегів — народ, чоловіки якого ховають обличчя, а у разі розлучення залишають собі лише верблюда...

Якщо при згадці виразу «народ пустелі» у вашій фантазії відразу виникають люди в синіх шатах, то ви уявляєте північноафриканських туарегів. Особливості їхнього життєвого устрою настільки не вписуються у звичні нам рамки, що ми просто не могли залишити без уваги цей загадковий народ.




  • Туареги – велика етнічна група берберів, яка не має власної території. Вони мешкають на території кількох країн Північної Африки, включаючи Малі та Алжир, а також у пустелі Сахара.
  • Вони вважаються дуже відважними людьми, оскільки не бояться природних катаклізмів. На їх честь навіть назвали позашляховик — Volkswagen Touareg.
  • А ось пов’язка на голові у чоловіків-туарегів надихнула на створення логотипу ралі-рейду «Дакар». 

[ Читати далі ]

Як часто ми помиляємося в людях...

Як часто ми помиляємося в людях, безумовно і повністю їм довіряючи? Та життя вчить нас тому, що наївність та щирість — це різні речі. І як же навчитися розбиратися в людях? Відповість ця коротенька притча:

[ Читати далі ]

50%, 5 голосів

30%, 3 голоси

0%, 0 голосів

20%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Мабуть тому, що дуже хочеться жити

.. я не пам'ятаю що то був за місяць. Але це ми вперше забули на хвилину, що йде війна і розслабились на лавці біля дому. Був сонячний чудовий день, мимо нас проходили сусіди. Ми раді були друг дружку бачити, посміхались. Нас було мало. І коли ти бачив знайому людину, було тепліше.

Потім у магазині біля дому пару днів стали продавати б/а грейпфрутове пиво, і я собі дозволила випити його при всіх у парку разом з татом. А десь в іншій реальності мама купила собі морозиво, і випадково помітила, що на вулиці гарно, легко, і вона теж хоче іноді так безтурботно подивитись на день божий.

.. Коли я була мала, більш за все боялася війни. Потім це забулося, минуло. Але за логікою вона повинна була статися? Чи ні? 



Як я казала рік тому, війна стала лакмусовим папірцем. І з самого початку я залишилась "у розбитого корита". 

Але була така казка про земляних жаб, що потрапили у молоко. Одна з них здохла, бо змирилася, а інша врятувалася, тому що не здалась. От і я вирішила жити. Перш за все склала план дій. Багато чого не могла робити, банально не було сил. Але були речі, що підтримували. Це спілкування, малювання, прогулянка по пустим магазинам, щоб щось купити, допомога сусідам та волонтерам, готування, фільми, та - щоденні візуалізації.

Наступним рятівником стала робота, яка з'явилась не одразу, але підняла мене на ноги. А далі життя потекло, з'явились нові сенси, нові люди, кохання і навіть моя Льоля - кошеня, яке врятував репортер ЗСУ. 

Що ж, я жива, в мене були і приємні моменти за рік. Мабуть тому, що дуже хочеться жити. 

Чекаю на неминучу Перемогу!

Дякую нашому президенту, ЗСУ, волонтерам, моїм батькам, друзям, сусідам та колегам

Ваше "я" являється іллюзією

Давайте уявимо собі, що ви кожну ніч можете бачити сон який тільки захочете. І що ви, наприклад, можете на протязі однієї ночі проживати 75 років життя і стільки часу скільки ви захочете. І цілком очевидно, що вирушаючи в таке сновидіння, ви втілите всі свої бажання. Ви отримаєте всі задоволення, які тільки можете собі уявити. І після декількох ночей задоволень довжиною в 75 років кожна ви скажете - "Оо, це було здорово! А тепер хай буде якийсь сюрприз. Хай я тепер побачу сон, в якому не все буде під контролем. В якому може статися щось, про що я навіть не підозрюю.". І вам сподобається, і прокинувшись ви скажете - "Вау, нічого собі! Це було ризиковано, хіба не так?!". Потім ви захочете все більше і більше ризикованих пригод. І ви станете більш азартним. І в кінці-кінців ви опинитеся там де знаходитеся зараз. І ви будете мріяти саме про таке життя, яке маєте в теперішній момент.. Це станеться в результаті вибору серед нескіннченної кількості варіантів. І коли ви будете готові, ви пробудитеся. А якщо не будете готові, то залишитеся там роблячи вигляд, що це бідний, нещасний "я". Але якщо ви всетаки прокинулися від іллюзії, тоді ви зрозуміли, що біле це чорне, а ви це хто завгодно. І що життя це смерть чи краще сказати смерть це життя.. Тоді ви зможете себе відчути не так наче ви чужий в цьому світі, не так наче ви тут з випробувальним терміном, не так наче ви просто випадковість. Але ви зможете усвідомити, що ваша присутність в цьому свті абсолютно фундаментальна. І ви зрозумієте, що насправді, в своїй основі, ви лише матеріал та структура всього сущого..
©Алан Уотс

Розмови прі свєчах ))

         Вимкнення світла звісно не дуже комфортно в 21 столітті, а тим більше коли в домі все на електриці.
Ну то таке... По-троху прилаштовуємось до графіків і до не графіків, коли позапланово мордор швиряє ракети... В проміжках між відімкненнями швиденько робимо що потрібно, а коли світло вимикають і спати рано або не хочеться, сидимо розмовляємо за чаюванням.
         Згадуємо своїх бабусь і дідусів, які під час другої світової війни взагалі були без світла, без інтернетів, зв"язку. Ми малими дуже любили розповіді бабусь і дідусів про ті давні часи. Можливо нам менше розповідали сумного, але скоріш за все люди намагались замістити погане гумором, переключитись на щось.
      Ми ще наче не старі girlkiss  ну у крайньому разі за віком молодші, ніж були бабусі, коли розповідали нам про життя-буття, але ж коли не має світла сама атмосфера навіює спогади. 
      Вчора якось прийшли спогади вже нашого дитинства, звісно радянського. Пам"ятаю як наприкінці 70-х років вимикали світло, якихось пару років дуже часто це було, бо я терпіти не могла темінь і морок, ні, я не боялась темноти, а саме не любила сидіти в темноті. Ще спливли спогади як в якомусь році під Новий рік, підряд кілька днів вимикали світло і навіть 31 грудня вдень якийсь час не було світла, а потім, коли ми чекали гостей на зустріч Нового року, мама готувала смаколики, в хаті пахло смачною випічкою і добре пам"ятаю різала олів"є при керосиновій лампі lol Вже мали показувати "Голубой огоньок", а світла все не було. Вже і гості прийшли, я відволіклась від спостереження за мамою і ми пішли гратись з гостеням, який прийшов. Всі мали надію, що все ж таки хоч під куранти світло увімкнеться, але чуда не трапилось і зустрічали ми той рік з парафіновими свічками і під запах керосинової лампи. Не знаю скільки святкували батьки, а нас вклали спати і вже на ранок світло було і на радість нам йшла передача "В гостях у сказкі" з традиційною новорічною казкою "Новорічні пригоди Маші і Віті"....

                          
      Вчора всі прийшли з роботи, розігріли вечерю і клац, кіна не буде...
Син говорить: ну як оце? що робити? спати рано, щось робити темно і без електрики й не зробиш...
Кажу йому: ну а що ти думав? не дарма ж по інтернету розганяли про те як харашо жилось в Савецкам саюзє... І оці картинки з бочкою квасу, з самой вкусной в мірє докторской колбасой, з самим вкусним плАмбірАм (я знаю, що правильно плОмбір uhmylka ) і т.д....
                           

От сусіди і вирішили нас повернути в "хароший" Савецкій Саюз... От так без війни, але з віяловими відімкненнями електроенергії, з дифіцитами і чергами за елементарними продуктами і речами але харашо в странє савецкай було жити...  Так от, Ви, які народились вже в країні Україна, дивіться, порівнюйте і знайте що таке СРСР. Вважайте, що прокатнулись на машині часу boyan
   Так що знову мінус в карму хворого сусіда uhmylka

Існування

Існування не може бути покаране...
Воно є, або зовсім його нема.
Є життя? То воно дарованне Богом!
Це не просто так і не дарма.
І ні хто, крім Бога, не сміє
Відбирати чиєсь життя.
А хто іншою думкою мріє,
Безворотньо піде в забуття.

                                 24.10.22.

© Віталій Тугай, 2022