Це місце називають місто-примара. І раз ми вже говоримо про місто, то правильніше сказати: як ми були в Орбіті. Один раз бачила про нього невеличкий репортаж, потім звичайно стало цікаво і почали ми читати що, де, як... Щоб сказати, що мені дуже хотілось туди потрапити, не скажу. Тому що з репортажу, статей і уяви мені підказувало що енергетики від відвидин цієї місцини явно не додасться. Але ж цікавість захопила. Не все ж по красотам гуляти  

1970 року розпочалося будівництво Чигиринської АЕС, а також поруч міста енергетиків на 20 тис. осіб. У 1980-их проект заморозили, а після аварії на Чорнобильській АЕС — скасували.

     Спочатку ми вирішили подивитись саме залишки недобудованої АЕС. До неї прокладена бетонна дорога, яка звичайно добре збереглась, бо по ній майже не  їздять. 

      Вся ця споруда захована прямо посеред густого лісу. Зробивши декілька поворотів по дорозі ми виїхали на досить вузьку доріжку і вже з неї відкрився вид на ще збережену височенну трубу.

       Зупинившись прямо біля труби ми пішли обстежувати місцевість, розпочавши, зрозуміло з самої труби.

       

Це безпосередньо сама труба в середині

     Навколо місцевість явно була апокаліптична. Апокаліпсису додавала і похмура погода. Сонця не було, хмари затягли небо, навколо дерева і тиша. Весь розвалений бетонний пейзаж здавав на те, що ми дійсно на якійсь орбіті. Неначе ми не на Землі, а на якійсь іншій планеті   Іноді було навіть моторошно. Але ж раз вже приїхали, треба уважно обшарити місцевість. Ми продвигались обережно, тому що повсюди були груди бетону, каміння, подекуди стирчали залізні прути. Почва повсюди піскова і перерита. Скоріш за все перерили і перетрощили тут все шукачі металу. 

        

      Марсіанства додавали якісь дивні шматки чи то стін, чи якихось сумішей, а також подекуди одинока рослинність на піску і камінні.

        Око весь час намагалось вхопити життєвих кольорів, хоч вони і осінні, але все ж кращі від бетонних удручающих пейзажів.

       Вдалині виднілись дві невеличкі будівлі. Спочатку ми подумали, що то сторожки, чи туалети. Але підійшовши ближче і заглянувши туди, з"ясувалось, що то якісь глибокі резервуари. Фоткали зі входу, бо вглиб пробиратись було опасно.

  Поряд з великою трубою є ось такі початки труб, а може залишки  

       І от в якийсь час відкрився якийсь страшний вигляд тієї труби. Здавалось, що небо зараз впаде або розпочнеться буревій

        Але як кажуть "Сама темна ніч перед світанком". І нарешті нас порадувало сонечко. Воно поступово розігнало хмари і настрій значно покращився. Все що ми бачили в суворих, темних фарбах почало розвиднюватись і розфарбовуватись в радісні осінні кольори. Все це співпало з тим, коли ми почали покидати зону Апокаліпсису     Аж легше стало. Наче ми повернулись на Землю  

    

 І лише деякі артефакти нагадували нам про недавній Марс 

     Обстеживши дику зону, ми перемістились в закинуту, але ще до кінця не розвалену територію. Тут будівля схожа на гаражі і адмінбудівля.

       

          В адмінбудівлі ще навіть  збереглись обої мейд ін совєт юніон   Згадалось як ми з батьками вперше такі ліпили (саме це слово більш підходить) подібні обої  

    Не погано зберігся кафель в туалеті  Видно, що працівники постарались гарно, садили його на якісні матеріали )))

       

        Зрозуміло, що на верхні поверхи ми не стали підійматись, лише запєчатлєлі сходи на верх. 

         Вийшли ми через центральний вхід. Вдалині вже хвилин 20 чулись якісь стрельби і легкі взривчики. Уявіть собі, тут і так моторош бере, а тут ще з"явились якісь побочні спецефекти  

В одній з кімнат адмінбудівлі ми натрапили на "арсенал", і зрозуміли, що слава Богу він навчальний, а ті стрельби, схоже на якісь ігрові збори. 

         І тут наші здогадки підтвердились у вигляді двох молодих людей в камуфляжі і з рацією.

           Вже коли їхали додому, на зустріч йшов ще один товариш в спецодягу    

          Ми пішли далі і знайшли ще залишки якихось будівель, споруд і артефактів.

          І саме цікаве, що ми знайшли купи грибів, які на жаль вже не придатні до збору, бо дуже старі і червиві. Схоже тут вони живуть свій дійсний вік. Тут їх ніхто не збирає.

Вони навіть втрати здатність ховатись 

Отже на шляху до машини ми вже бачили радісні фарби природи.

Навіть метелик спокійно позував нам ні трохи не намагаючись злетіти

      Навколо нас все ближче було чути "військові дії", та і часу ми тут вже провели достатньо, щоб мати враження про дану місцину. Отже ми збираємось і їдемо вже в поселення, де ще живуть люди, а саме: в Орбіту. 

Далі буде 

Вселенная Сталкера, это больше чем просто игра, и уж тем более больше чем просто шутер. Уникальная атмосфера созданная разработчиками, не просто изюминка игры, а целый пуд изюма, затягивающий и не отпускающий до самого конца. И даже после конца хочется ещё и ещё, что в свою очередь породило сотни фанатских дополнений и модов по всему миру.

Не смотря на уже устаревшую графику и пройденный десятки раз, практически затёртый до дыр сюжет, Сталкер не теряет своих фанатов, а время от времени появляющаяся инфа о втором Сталкере (как обычно не правдивая) регулярно подымает кучу споров и волны срача на всевозможный тематических форумах. В общем невзирая на преклонный возраст игра продолжает жить и потихоньку обрастать новыми модами, что не может не радовать.

Книжная вселенная Сталкера вобще потрясает и на сей день насчитывает свыше девяноста (!) книг.

В самой же игре можно не только побегать по сделанным с фотографической точностью локациям Припяти и близлежащим окрестностям ЧАС, с самой ЧАС включительно, но и посидеть отдохнуть у костра, побухать с другими сталкерами, послушать от них байки, анекдоты, поиграть на гитаре и губной гармошке, послушать как играют и поют другие сталкеры, в общем атмосфера рулит...

Вот некоторые из анекдотов которые можно было услышать по ходу сталкерских приключений.

От военных:

Приехал новый полкан на часть, то да сё.. Перекур.
Он с офицерами в курилку и там анекдот рассказал, все смеются, а один летёха нет.
Он ему и говорит:
 - Слышь лейтенант, всем смешно, а тебе нет?!
 - Так я не из вашей части, товарищ полковник..

Говорит как-то генерал рядовому:
 - Я как вижу, рядовой, ты что-то охрененно умный?
Тот такой:
 -Кто, я?
 -Ну так нее я жее!

Дрючит как-то командир блокпоста срочника по уставу караульной службы:
 - Слушай сюда Иванов, стоишь ты значит на посту ночью, вдруг видишь, к тебе что-то тёмное подползает, твои действия?
 - Так, это.. Вас, товарищ командир, домой отнесу..

В военном городке к генералу приходит жена капитана и говорит:
 - Товарищ генерал, я нашла в кармане у мужа лифчик, как мне быть?
 - Давайте мне, я сам разберусь
Вечером генерал возвращается домой, забытый в кармане лифчик находит жена:
 - Дорогой ты такой шутник, а я всё думаю, где я его оставила?

В небе столкнулись как-то наш и американский спутники.
Американцы врут, что их спутник был не шпионским, а наши врут, что наш спутник был.. неуправляемым..

Генерал поучает штабных:
 - И запомните, очень часто, после проверки боем, оказывается, что надёжный тыл, на самом деле является беззащитной жопой..

Поймали, значит, старого сталкера и допрашивают:
 - Люди говорят у вас, автомат есть.
 - Брээшут лююди.
 - Люди говорят у вас, пулемёт есть.
 - Та брееэшут лююди.
 - Люди говорят у вас танк есть.
 - Ааа, вот чего нет - того нет..

Проходит как-то прапор медкомиссию. Врач глазник ему:
 - Левый глаз закрой. Какие буквы видишь?
Прапор молчит. Врач ему опять:
 - Левый глаз говорю закрой, какие буквы видишь?
Прапор молчит. Доктор не врубается:
 - Ты что вобще слепой?!
 - Не доктор, не слепой.. Эти самые вижу чётко.. Тока не помню как называются..

Салабон в вещёвке жалуется:
 - Товарищ прапорщик, а чё мне фигню какую-то выдали, штаны до колен, рубаха болтается, а рукава короткие, берцы вон сами слетают.. Я тут в зеркало посмотрелся, страшно стало..
А прапор ему:
 - Всё путём солдат! Всё как надо! Запомни, мы должны внушать врагу что?! Правильно страх!

Пришел вертолетчик на медкомиссию. Ну раздели его. Осматривают.
Потом начали расспрашивать, А он, значит, отвечает:
 - Рост!
 - Сто девяносто.
 - Вес!
 - Сто два.
 - Спирометрия?
 - А ээто че за фигня?
 - Ну, выдуваешь ты сколько?
 - Дда литра два.
 - Странно. Маловато что-то. Да и в карточке написано, четыре…
 - Дык это. Ччетыре… только по праздникам!

Після того, як помер кіт, нічого не писав у цей блог. Але зараз виникла потреба. Справа в тому, що всі знайомі сталкери «злилися» — ні з ким зробити вилазки на заброшки. Може хтось бажає дослідити закинуті об'єкти?

В принципі, байдуже, хлопець чи дівчина. Головне, щоб в адекваті і цікавились заброшками.

Є декілька ідей — відносно безпалевних місць.



P.S.: Неповнолітніх прошу не турбувати.

http://www.yburlan.ru/biblioteka

З друзями вирішили залізти у недобудовану покинуту лікарню. Взагалі, прикро шо пілся розпаду СССР багато проектів провалилися, і ми навіть не можемо зберегти те шо залишилось. Скільком людям могла б вона допомогти...

Давно, поглядывая на окрестности столицы при помощи спутников, хотел я попасть в это место. Оно именовалось  как "Заброшенный хутор Рыбное", и мне хотелось сфотографировать реальное село, брошенное в лесу. И вот недавно съездил туда на велосипеде. Оказалось все далеко не так ,как думалось. А даже намного интереснее. Первую часть впечатлений можно увидеть тут, а прочитать про это - тут.