1.Навіщо нам це потрібно?
Сьогоднішні події із затриманням Тимошенко -- добре спланований сценарій по знищенню опозиції та демократії в нашій державі. Я не буду спростовувати виновність або невиновність Тимошенко, але те як сьогодні з нею поводиться суд -- циркова вистава суцільного фарсу. На її місці наступним може бути кожен із нас і кожен із лідерів опозиційних сил. Тому сьогодні ми або з Тимошенко і демократією, або проти України.

2. Що можемо зробити ми в цій ситуації?
Кожен український інтернет-користувач може прийняти активну участь в спротиві антидемократичним силам януковича-азарова:
А) висвітлювати та анонсувати через блоги і соціальні мережі акціх протесту опозиційних та народних сил;
Б) інформувати світ про події в Україні та закликати до допомоги.

3. Ідея Твіттер-просування.
На сьогодні ряд інформаційних агентств світу використовують як першоджерело новини -- блоги та соціальні мережі. Однією з найбільш використовуваних є соціальна мереж мікроблогінгу Твітер. Я пропоную аби ми вивели громадою новини про Тимошенко в найбільш обговорювані в Твітері.

4. Висвітлення новини в топ через хештеги.
В Твітері є поняття тренди -- найбільш обговорювані новини. Тобто ті теми що найбільш частіше згадуються в записах користувачів Твітеру. Виділяється тема у записі, яку хоче виділити користувач слідуючим чином:
#НАЗВА Вже відомі випадки виведення трендів росіянами таких як: #дождь, #xyz, #warinrussia. Для цього треба аби згадування слів-хештегів відбувалося за частину доби від тисячі до п'ятдсяти тисяч штук у окремих
записах.

5. Наша ідея.
Наше з вами ідея у тому аби вивести в тренд хештег #Tymoshenko аби масово привернути увагу до політичних репресій в Україні.

6. План дій
В понеділок 8-го серпня о 10-й годині ранку розпочати масове написання постів в Твіттері з хештегом #Tymoshenkо. Наприклад: «#Tymoshenkо arrested. It begin of repression», «Political repression in Ukraine. #Tymoshenkо was arrested», «#Tymoshenkо задержана. Суд так и не нашёл доказательств вины» та подібними -- на ваш розсуд. Розпочнемо о 10-й годині ранку -- завдання написати якомога більше постів з хештегом #Tymoshenkо аби вивести в тренди. Кожен із нас за кілька годин має написати кілька десятків постів -- ЧИМ БІЛЬШЕ ТИМ КРАЩЕ!!!

РОЗПОВСЮДЬТЕ ДАЛІ МІЖ СВОЇХ ДРУЗІВ ТА НА СЕРЕД СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ. СЬОГОДНІ ВОНА А ЗАВТРА ТИ! ЗУПИНИМО ЦЕ!

Захід і США більше не роблть ставки на нинішню владу і опозицію в Україні. Вони починають "розкручувати" нам нового ЛІДЕРА!
Впливова «Нью-Йорк Таймз» публікує розлогий матеріал із Києва від Ендрю Крамера, котрий не виключає, що нинішній чемпіон світу з боксу і лідер молодої політичної партії України – «Удар» – Віталій Кличко має можливості вийти в претенденти на політичній арені в Україні. Кличко ненадовго покинув свої приготування в Австрії до нового захисту світового боксерського титулу і приїхав до Києва з політичною метою – продемонструвати свою незгоду з політичним переслідуванням владою опозиціонера Юлії Тимошенко й набрати при цьому політичні бали. Газета нагадує, що рейтинг «Удару» Кличка досить високий і ця партія пройшла до місцевих органів влади у 15 областях із 25. Водночас, як зауважує Ендрю Крамер, Кличко не «заплямував» себе на виборних посадах в Україні, політичні погляди його цілком європейські та й мову українську він також шанує. До 35 відсотків українських виборців розгублені, бо не знають, за кого їм голосувати на виборах, і Віталій Кличко у цьому випадку не лише критикує владу, але й із розпорошеною опозицією України обережний. Він каже також, що «нинішня влада та опозиція, котрі періодично міняються місцями, варті одне одного».

Аналогія заголовку цієї статті з назвою надзвичайно вдалого матеріалу Вадима Ростова «Нерусский русский язык», популярність якого в Інтернеті лишається стало високою, навмисна. Пан Вадим провів дослідження і спробував довести своєму читачеві, що російська мова, будучи наче б то російською, такою насправді не є. І хай це звучить суперечливо, навіть комічно, проте під тиском наведених автором аргументів ламається впевненість найзатятіших прихильників теорії про первинність «вєлікоґо і маґучєґо». Схожу ситуацію маємо і з вітчизняною пресою: розмаїття друкованих ЗМІ чомусь звертається до нас здебільшого російською. Питання «якою ж мовою друкуватися українським газетам і часописам?» днями захлеснула нова хвиля суперечок.

А «розігрів» цю полеміку законопроект «Про державну мову та мову національних меншин», який днями подав на розгляд до парламенту народний депутат від БЮТ Юрій Гнаткевич. З-поміж низки заходів, що покликані зміцнити позиції української мови на території нашої держави (а це і переклад ліцензійного програмного забезпечення, і дублювання російських та радянських кінострічок тощо) найбільше невдоволення викликала фактична українізація ЗМІ; згідно з документом, газети й часописи мусять виходити українською мовою за винятком тих, які обслуговують інтереси національних меншин, а телевізія відтепер розмовлятиме з нами російською лише у 10-25%. Сам пан Гнаткевич заявив газеті «Коммерсантъ в Украине», що саме ЗМІ мають величезний уплив на громадськість, відтак перевівши їх на українську матимемо можливість змусити людей поважати свою мову й спілкуватися нею. На сьогодні «впливати» на людей таким чином вельми складно, позаяк близько 90% усіх засобів масової інформації виходять російською.

Російськомовна преса відразу подала своє бачення ситуації. Так, одна з найпопулярніших у Києві ранкових газет на третій шпальті помістила матеріал відверто негативного відтінку. Автор навіть провів дослідження й «дізнався» в одному зі столичних кіосків, що за день люди скуповують понад 300 екземплярів цієї самої газети, по сотні примірників інших російськомовних газет та лише 10 – «України Молодої». Чому кореспондент знехтував існуванням інших видань українською мовою, невідомо. Решта російськомовних ЗМІ висловилася або так само негативно, або нейтрально.

Між іншим, самі газетярі розділилися на два табори – «за» і «проти». Наприклад, голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко не підтримав ідеї українізації друкованих видань. На його думку, замість того, щоб змушувати людей читати українською, потрібно забезпечити підтримку мови на державному рівні. А ось мій добрий товариш, кореспондент однієї з російськомовних газет, висловився інакше: «Чудово, що нарешті намагаються навести лад у всіх цих справах. Я тільки за перехід на українську, бо народ мусить читати притаманною йому мовою, а не іноземною, колись штучно нам нав’язаною». Керуючись правилами елементарної журналістської етики, навмисно не наводжу назви газети та ім’я друга – а раптом редакція не поділить його позиції?

Російськомовних журналістів можна зрозуміти. Уявіть собі людину, котра прокинулася одного ранку й помітила, що її волосся раптово змінило колір (уже нічому в житті не дивуємося). Навіть, якщо нове забарвлення буде виглядати краще, вона все одно впродовж тривалого часу буде намагатися повернути все, як було, а отримавши у цій справі поразку опустить руки й упаде в депресію. Так і російськомовні кореспонденти не можуть миттєво перевчитись писати українською, бо вони вже звикли до іншої мови. А багато хто з них навіть востаннє писав українською на студентській лаві. Ну, або ж просто звичний ритм життя міняти не хочеться. На українізацію преси потрібні час, гроші та велике бажання – за дві секунди такі речі не робляться, як на мене.

Варто відзначити, що український народ сьогодні має аж три погляди на українізацію. Так, перші – україномовні – підтримують мовну політику влади, котра на їхню думку повільно, але таки сприяє поширенню й популяризації української серед людей. Другі виступають рішуче проти й називають усі ці спроби «уґнєтєнієм прав рускаґаварящіх». Але найцікавішу точку зору мають люди, що є російськомовними, росли, виховувалися й нині лишаються в російськомовному середовищі, проте також підтримують українізацію, у тому числі і ЗМІ. «У нас на Донбассе и так мало украинского языка! Я хочу, чтобы мои дети могли свободно развиваться именно в украинской, патриотической среде. Я не против украинизации, даже «насильственной», и не понимаю, чем так обижены мои земляки. Лучше б язык учили, а не протесты устраивали!», - коментує мешканець Донецька з ніком «Nightwolf» замітку, присвячену законопроектові пана Юрія Гнаткевича на одному з форумів у мережі. Цікавим є те, що ця тема спричинила активність саме мешканців східних регіонів, які хочуть читати газети українською – їх небагато, але вони є. Так само можна надибати і проросійських львів’ян чи івано-франківців

Я все ж таки переконаний, що варто спершу популяризувати українську мову серед населення, а вже потім переходити до таких радикальних кроків. Вони, безперечно, потрібні, проте треба створити, так би мовити, «тло», сприятливий контекст, у якому ці заходи будуть дійсно доречними. Та й саму мову підправити необхідно, позаяк нерідко в українськомовних виданнях часто наштовхуємося на перли штибу «задати запитання», «згідно наказу» та інші. Мова телебачення – це взагалі окрема тема. Доки серед «медійників» пануватимуть безграмотність і повна байдужість до мови, доти лишатиметься невирішеним питання, яким же чином поліпшити ситуацію із українською в Україні (перепрошую за каламбур). Цілковито погоджуюся з паном Лубченком – такий миттєвий перехід видань із російської на українську може мати негативні наслідки. Можливо це навіть «доб’є» і так не надто успішну вітчизняну пресу, адже читач просто розгубиться. У цьому плані розумно зробила газета «Дзеркало тижня», що виходить і російською, і українською.

На словах усі патріоти, але ж скільки можна власний патріотизм вимірювати розмірами свого комплексу меншовартості? Життєвий досвід підказує, що найщиріші патріоти – ті, хто може об’єктивно оцінити себе, свою країну та діяти на благо народу та держави, а не ті, хто за першої ж нагоди волає про свою націоналістичну спрямованість. Вищезгадана мною стаття Вадима Ростова – яскравий приклад правильного ходу думок. Цікаво, чому я змушений констатувати, що росіянин пан Ростов більший український націоналіст за наших державців? Якщо хочемо розповсюджувати українську мову, то треба змінити перш за все самих нас. А це складно, для владців – поготів…

Богдан КОВАЛЬЧУК
http://www.upu.org.ua/

  Є в мене деяка дивна багатьом любов до печатних видань. І мої близькі друзі знають, що одним з кращих сувенірів у світі для мене є звичайнісінька газета, привезена з місць, далеких від мене.
  Саме так в моїй колекції з'явилась страшенно цікава газета з Японії, привезена дійсно як сувенір спеціально для мене одним близьким другом. він взагалі летів в Україну з трьома пересадками, тому привіз мені цілу пачку різних газет Правда страшенно сумніваюсь, що при наступній нашій зустрічі він про щось подібне згадає. Але оскільки надія помирає останньою - треба йому СКАЗАТИ, щоб купив щось, коли прилетить
 А ось, власне, і сама газета. Не всі сторінки, правда, а так, навскидку всього по-трохи. Може комусь теж, цікаво
Правда фото завантажилися не з першої сторінки, вибачаюсь))

На першому фото якісь явно політичні новини. Розумію це виключно по фото))


Таки Японія - колорит, сумо


Спорт. В них там дуже популярний бейсбол


Кросворд по-японському


Ще якісь явно інтелектуальні ігри))


Дуже сподобалась ця реклама світильників - в нас подібне екзотика, для них традиції


Реклама місцевого алкоголю


Схема проїзду КУДИСЬ. Кажуть, в них це дуууже актуально, бо з адресами там напряг


Програма телепередач. Фото не дуже вдале, на жаль


Не знаю що там, але бджілка дуже сподобалася)))


Щось традиційне. В Японії це святе


А це перша сторінка. В них пишуть справа наліво, і газета гортається теж як для нас - навпаки, правою рукою, через що я хвилини дві шукала, яка ж сторона в газети початок, а тоді дійшло - там же нумерація сторінок є

 

В номері від 12 травня на першій сторінці в першій статті "День Перемоги" найпопулярніша газета Кіровоградської області (21 канал) пише про червоні прапори, які схвально сприймаються кіровоградцями на відміну від, цитую, "львівських фашистів". Приводжу скановані фрагменти газети.











Не збираюся дискутувати з тими, хто повністю поділяє таке визначення, хто налаштований на загострення протистояння між регіонами, містами України. Думаю, що якщо у НОРМАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ з інших міст буде бажання написати листи до редакції газети з висловленням обурення стосовно такого таврування мешканців великого міста, якщо таких листів буде багато, то це було б корисно. Можливо де в кого якісь думки з'являться, щось у голові зачухається?

Якщо продублювати листи ще й на адресу Обласної Держадміністрації (25002, м. Кіровоград, площа Кірова, 1), то може й очільники області звернуть увагу на неприпустимість таких висловлювань.

Останнім часом все частіше в повідомленнях прес-служб Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, обласних державних адміністрацій та різних ЗМІ можна зустріти терміни “губернатор”, “губернатори”, “губернатором”.

Дивує і обурює те, що ці терміни поширює не бульварна преса, а високопрофесійні журналісти – працівники найвищих органів влади в Україні.

Шановні “пресовики”, в сучасній Україні немає ні губернаторів, ні губерній. Є голови обласних державних адміністрацій і є області. Переконаний у тому, що Україна найближчим часом не стане губернією сусідньої держави, тому прошу вас більше не використовувати вищезгадані терміни у своїх повідомленнях.

З мого блоґу на сайті "Майдан".

Спецназ України може відвоювати окуповані території (світова преса)

Надруковано 26.12.2014:  Радіо «Свобода»



Світові ЗМІ обговорюють потенційні переможні стратегії для української армії. Інші видання пишуть про переваги та можливі загрозливі наслідки приєднання України до НАТО. Тим часом, американський часопис опублікував жартівливу уявну переписку Санта Клауса з російським президентом Володимиром Путіним, який заявляє, що «Північний полюс взагалі-то є споконвічно російською територією».

Українська англомовна газета Kyiv Post пише про важливість для української армії загонів спеціального призначення. За словами видання, якщо Україна хоче відвоювати територію, яка наразі окупована російськими військами чи їхніми прибічниками, Київ має зосередитися на наданні загонам спецназу найкращої підготовки й озброєння, яке лише можна придбати за гроші. «Регулярні війська потрібні для утримування сил противника. Однак використання призовників чи добровольців для визволення окупованих територій може призвести до великої кількості цивільних і військових втрат, може завдати шкоди інфраструктурі та майну чи навіть спровокувати широкомасштабний контрнаступ. Українські спецсили можуть змінити цю динаміку», – пише газета.

Щоб це спрацювало, зазначає видання, члени спецназу мають пройти курс інтенсивного вишколу. З іншого боку, держава має забезпечити їм високі зарплатні та гарантувати їхнім родинам привілеї впродовж всього життя. Військові спецназу мають бути забезпечені найкращою доступною розвідувальною інформацією. «Групи з трьох-шести осіб мають отримувати специфічні завдання, скажімо: як зруйнувати транспортну систему ворога, вбити військових командирів чи підірвати склади припасів, при цьому створюючи хаос, який буде відлякувати добровольців від ворога», – підсумовує Kyiv Post.

Американський часопис Forbes пише про те, що Європі варто пам’ятати, що Росія залежить від продажу природнього газу до Європи, а не навпаки. Згідно з аудиторським звітом російського «Газпрому», на який посилається часопис, компанія продала Європі на шість мільярдів кубічних метрів газу менше у третьому кварталі 2014 року, ніж за той самий період 2013 року. Згідно цих даних, зазначає часопис, прибуток Росії від продажу газу Європі цього року знизиться на 10 мільярдів доларів. «Газпром» не може собі дозволити доларові втрати такого масштабу», – пише Forbes.

Крім того, аудитори «Газпрому» майже не говорили про російську залежність від українського ринку, незважаючи на те, що раніше Україна була приблизно настільки ж великим клієнтом компанії, як і Німеччина. Якщо Київ все ж таки запровадить реформи енергетичного ринку, які дозволять позбутися марнотратства енергії, «Газпром» може повністю втратити Україну, як клієнта. «Як говорять аналітики, посилаючись на останній аудит «Газпрому», беручи до уваги сьогоденну економічну реальність, це не найкращі новини для російської правлячої еліти», – підсумовує Forbes.

Американська газета Chicago Tribune запитує, чи потрібна Україна НАТО. Приєднання України до альянсу принесе низку серйозних переваг, але і потенційно загрозливі наслідки, зазначає видання. «Для Заходу стратегічною перемогою було б те, що чергова країна вирвалася з гравітаційного поля Росії. З іншого боку, вступ України до альянсу був би величезним зобов’язанням для 28 країн-членів», – пише газета.

Однак, перш ніж Україна може офіційно претендувати на членство, вона має стабілізувати свою економіку, зміцнити свої хиткі збройні сили та переконати декілька країн-членів НАТО у тому, що українське членство є вартим можливого зіткнення з Росією, зазначає видання. «США та їхні союзники мають зробити все можливе, щоб допомогти Києву переконати інших, що світ буде безпечнішим, коли Україна стане членом НАТО», – підсумовує видання.

Тим часом, американський часопис World Affairs Journal опублікував уявну переписку російського президента Володимира Путіна із Санта Клаусом, автором якої є американський політолог Олександр Мотиль. Перший уявний лист адресований Путіну, де Санта питає про долю колишнього українського президента Віктора Януковича. «Я не мав від нього жодної вістки вже більше ніж рік», – пише Санта.

Замість відповіді на запитання, Путін у своєму листі звинувачує Санту у тому, що його сані та олені неодноразово «порушували повітряний простір Росії», що «права російськомовних ельфів систематично порушуються», та що «Північний полюс взагалі-то є споконвічно російською територією». «PS: Віктор Янукович наполягає, що ви – змовник фашистського перевороту і просить вас перестати на нього полювати», – закінчує листа уявний Путін.

Передрук з "Радіо Свобода"
Голос Америки 2014 VOA, Inc. Всі права захищені
http://ukrainian.voanews.com/content/ua-special-forces-can-free-donbas/2574732.htm

Коментар Б.Г.:Якщо в світі почали насміхатись з політичного лідера, то йому кінець. Це вже повне ла-ла-ла... А українська армія уся має стати спецназом - баласту там не потрібно.

У Луганську дітям промивають мізки журналом "Ввічливі чоловічки"

Днями в окупованому Луганську презентували дитячий журнал "Вєжлівиє люді" пропагандистського спрямування.

Про це написав журналіст Андрій Дехтяренко у своєму Facebook і навів декілька фото.

Так, у журналі розповідають про чудовиська з іменами "Великий Свин "Жадібний кролик" і "Гидкий Турчин", які засіяли всю країну "Шарвар" "пеклунським укропом", який закрив сонце, через що не росте хліб у "Шарварі".

Крім того, у журналі є картинки, які чітко нагадують зображення президента РФ Володимира Путіна, зображеного у вигляді батька .
У журналі також є "казка" про "ввічливих чоловічків", які захищали "Край холмів".

4 серпня, 2011    Юрій Луканов.

Навіть безкоштовний концерт групи «Океан Ельзи» не сподобався голові Координаційної ради російських організацій Таврії і Севастополя Володимиру Тюніну. Він заявив, що група Станіслава Вакарчука є «рупором українських націоналістів». Ось так. Не більше і не менше. На цю дурість не варто було б звертати увагу. Але біда в тому, що саме таким чином формується громадська думка не тільки в Криму, але і в Росії. Мовляв, тут скрізь нацики воюють з москалями