В статтях Степана Бандери ми можемо знайти доволі влучні прогнози подій
останніх двох десятиріч – «перебудова», розпад СРСР, відродження
російського імперіалізму та тіні можливої війни.
«Якщо завтра на зміну большевизмові
прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед
звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її
поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм,
робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні» - пише Бандера в 1950 році в статті "Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанc".
Бандера пророче передбачає майбутню «перебудову», сама назва якої
найкраще характеризує сутність цього явища – косметичний ремонт, а не
розбудова принципово нового суспільства. Він прогнозує, що
«у
Московщині може прийти протибольшевицький революційний зрив після того,
як підіймуться революційні повстання поневолених народів, як вони будуть
успішно поширюватись, а большевизм вже не зможе їх здавити. Від цього
революція може перекинутись і на московський народ. Там вона матиме
характер суспільний і протирежимний — ліквідування большевицької
системи, большевицького режиму». ("Третя світова війна і визвольна боротьба")
Причина агресивної політики Росії щодо України полягає не в якомусь
специфічному ворожому керівникові (чи то Путін, чи то Петро І), а в
самій сутності цієї держави, адже
«Росія є тільки одна —
імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде
дощенту розторощений, а російський народ не вилікується з нього через
пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха —
жертв, терпінь і падіння» ("Третя світова війна і визвольна боротьба")
Бандера застерігає від самогубного заспокоєння та марного сподівання на добросусідські відносини.
«Росія,
із своїм глибоко вкоріненим, а в сучасну добу найбільш розпаленим
загарбницьким імперіялізмом, у кожній ситуації, у кожному стані, всіми
силами, з усією запеклістю буде кидатися на Україну, щоб утримати її в
складі своєї імперії чи наново поневолити. Як визволення, так і оборона
самостійности України може в основі спиратися тільки на власні
українські сили, на власну боротьбу і постійну готовість до самооборони». ("Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном").
Бандера про «занепокоєння» Заходу
Не дуже розраховуйте на допомогу
Заходу! – ось, напевно, яку пораду міг би дати нам сьогодні Бандера. Він
цілком тверезо оцінює стан речей в країнах демократії: «Західні
народи не мають справжнього уявлення й вірної оцінки дійсного стану на
опанованих Москвою просторах. … На Заході бачать тільки Росію. Одні
взагалі не знають, або знають дуже мало про те, що вона мілітарною
аґресією підбила й насильством опановує багато народів, які не
примирились і ніколи не примиряться з тим поневоленням. Інші, хоч знають
дещо про многонаціональний склад сьогоднішнього СССР, то все ж таки
мають на увазі майже виключно російський народ, як єдиний підметний
чинник. Поневолені Росією народи, на Заході переважно трактують не як
повноцінні й самосвідомі нації, що змагаються за своє самостійне життя, а
як етнічні племена, що є тільки пасивним об'єктом у руках Москви». ("Третя світова війна і визвольна боротьба")
Саме таке ставлення до українців як до
одного з численних «етнічних племен» довгі роки панувало на Заході,
втілюючись у знаменитому russians, яким нагороджували усіх мешканців
колишнього СРСР, не питаючи, чи згодні вони самі називатися russians!
Це невігластво має цілком логічні причини. «Нехіть
серед західніх народів до революційних змагань інших народів походить з
того, що вони є ситі й задоволені, хотіли б, щоб у світі не було жодних
головніших змін, які могли б спричинити переставлення міжнароднього
укладу. Для них добре так, як є, і вони не хочуть знати про те, що інші
народи знаходяться в нестерпному становищі, борються за свої права і за
свобідне життя, що на світову арену виходять нові, ще давніше зіпхнені
під лід, нації». ("Проти ідейного роззброювання визвольної боротьби")
Бандера чітко окреслює ключову, фатальну помилку західної політики: «Це
все було б неможливе, як би в західньому світі не прийнялась і не
поширилась ілюзія, що російський народ і большевицький імперіялізм — це
дві окремі речі, що російський народ не е носієм, а тільки жертвою
останнього». ("Третя світова війна і визвольна боротьба")
Чого нам чекати?
Тривалого миру навряд чи можна очікувати, адже
«…боротьба не припиниться аж до повного зреалізування нашої мети,
якою є цілковий розрив між Україною і Москвою, відбудова Самостійної
Соборної Української Держави, розвалення СССР і побудова самостійних,
національних держав у підсоветській Европі й Азії, повний розгром
російського імперіялізму та створення навколо Росії, замкненої в її
власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла більш
виступати з імперіялістичною агресією». ("Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс")
детальніше
