хочу сюди!
 

Лилия

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «змі»

Когда о человеке «слагают небылицы» – ему лучше молчать?

Есть два типа информации.

Одна никогда и никому не будет известна ни при каких обстоятельствах. Как правило, принадлежит она либо одному человеку полностью и уходит в небытие вместе с ним, либо что-то знает группа людей (каждый в курсе только какой-то своей части) и такая информация тоже почти никогда не будет сведена в единую картину, чтобы явится публике в ее целостном варианте.

Вторая – или сразу же, или со временем обязательно становится достоянием широкой общественности. Какой бы секретной на первый взгляд она не казалась. Об этом потом говорят, смакуют подробности, живо обсуждают детали, критикуют или поддерживают фигурантов. Другое дело здесь – насколько эта информация будет правдивой, насколько точно она будет соответствовать действительности!

Есть интересное выражение: «Что бы ты сам о себе не говорил – все равно другие расскажут интереснее». Правдивость информации – вот что всегда и везде ключевое. А кто же лучше знает о том или ином событии? Конечно же – сам фигурант. Первое лицо! Именно оно знает все досконально и может объяснить точно, почему событие выглядело так, а не иначе. Оно, будучи максимально в материале, почти стопроцентно уловит даже то, кому выгодно было (и почему) подать определенное событие в искаженном виде. 

В США, как и в большинстве западных стран, СМИ ищут сенсацию, часто не забираясь в глубине вопроса. Серьезные же журналисты или именитые СМИ – они все равно аккуратны даже в поисках сенсаций, ибо их репутация для них очень ценная, и они могут сильно упасть, если вдруг возникнет какой-то скандал. Бывает, что СМИ что-то напечатает, а потом выплывет ложь. Да, СМИ могут потом что-то исправить или дать опровержение, но все равно им репутационно это очень дорого будет стоить. Вообще, очень многое зависит от того, кто пишет, о ком пишет и что именно пишет.

По моему личному опыту, по опыту моих клиентов, коллег и друзей, я скажу так: когда журналисты обращаются за комментарием или уточнением информации – им всегда нужно отвечать. Если какая-то информация не связана с официальной сферой, государственными вопросами, где уже нужно присутствие, например, юристов и так далее, то с журналистами нужно комуницировать максимально.

Одна из ошибок, которую в свое время сделал лично я – не всегда я шел с журналистами на контакт. Помню, раз ко мне обратились журналисты по довольно интересному вопросу, а я воздержался и среагировал уже несколько позже. Поэтому, когда к Вам обращается журналист и говорит, что планирует писать о Вас статью или ему интересна какая-то тема, связанная с Вами, то в подавляющем большинстве случаев нужно идти на контакт. Это доказано практикой. Люди, которые имеют хороших пиарщиков-представителей (это, кстати, в США очень дорого), могут контактировать с медиа через них. Но, если человек сам относительно грамотен, у него есть возможность с кем-то посоветоваться, то с журналистами ему намного выгоднее идти на контакт, чем молчать и избегать этого. Единственный негатив тут в том, что как только человек реагирует на тему, то он дает больше легитимности итоговой статье на эту тему. Если статья слабая, а автор – никто и звать его никак, то тут нужно уже смотреть по ситуации. Есть отдельные случаи, когда пишут просто дикий бред, что будет низко на него реагировать. Но, если это – не бред, если пишет не какой-то «левый» блогер или какой-то непонятный автор откровенные глупости, то нужно реагировать обязательно.

Если что-то не правильное написано, нужно делать четкую корректировку. Если Ваши ответы вдруг не полные или не все, если размыт контекст, то нужно реагировать и корректировать такую публикацию. Я уже не раз рассказывал о том, как в США тяжело судиться с журналистами. Но, у нас можно требовать корректировки. Можно сделать так, как однажды сделал я: на одну из публикаций обо мне, которая была полнейшим бредом, я ответил своей публикацией. Разместил я ее тогда в, пожалуй, самом сильном издании у нас в стране – The Wall Street Journal. Я не собирался себя возвышать, на кого-то или на что-то жаловаться. Я просто хотел логично объяснить, что то, что написано было обо мне – полный бред и откровенная ложь.

Часто обо мне писали без доказательств, многое было «притянуто за уши». Были в свое время люди, которые писали все, только бы найти сенсацию: о каких-то якобы моих делах непонятных с одним из губернаторов, о каких-то якобы моих контактах с Манафортом и так далее. Опытные серьезные журналисты, с которыми я встречался и обсуждал эти публикации, не находили в них ни истории вопроса, ни доказательств, ни стандартов, ни фактов. Все базировалось либо на каких-то предположениях, либо на каких-то личных выводах тех горе-журналистов, а вот доказательств не было вообще.

Я как-то уже рассказывал о некоторых из таких писак, об отчете McClatchy, об отдельных явно проплаченных публикациях. Писали всякое обо мне в свое время и такой себе Кевин Холл и такая себе Анжела Харт. Это, как пример.

Хочу пару слов сказать об этой Харт. Ее статья, где я упоминался, появилась летом 2018-го года. Я потом привлек к расследованию очень респектабельную компанию. Эта Харт была в дикой панике. В итоге она сказала, что свою же статью она не писала. Абсурд! Ведь там стоит ее имя, это была ее статья. Вот так она пыталась тогда отмазаться. В этой статье были нарушены все правила журналистики. Допускаю, что они просто получили деньги за эту публикацию и просто поставили туда ее имя, как автора. Вот такие у нас ситуации случаются.

Да, у нас есть в СМИ мерзавцы. Не журналисты, а именно низкопробные бесхребетные писаки. Те, кто потом убегает и прячется от того, о ком они написали...

Если обвинение очень четкое и это чистая неправда, то, я думаю, эффективнее будет фокусироваться на своей правоте и доказывать фактами, что такого не было и это все – клевета. Если это просто какое-то мутное обливание грязью, без четких фактов, а только какие-то предположения без аргументов, то нужно публично показать, что журналист плохо сделал свою работу: не связался с тем, о ком он пишет, не уточнил детали, не прояснил для себя ситуацию, ничего не проверил.

Если Вас хотят зацепить и просо налить на Вас грязи, то, как правило, выискивают что угодно. Пишут такое, что ни на одну голову не налазит. Все это от того, что некоторые «журналисты» – просто не очень умные люди и пишут о том, о чем понятия не имеют, не обременяя себя желанием связаться с фигурантами их публикаций.

Как бороться, когда Вас оклеветали? Судится в США – очень тяжело. Во-первых, Вы как бы даете вторую жизнь любой статье. Во-вторых, сам процесс очень дорогой. Он – дико дорогой. Воевать относительно какой-то статьи – это может легко стоить Вам 2 или 3 миллиона долларов (а может – и в 10 раз больше, в зависимости от того, кто написал, что написал и куда). Судиться – это для очень богатых людей. В-третьих, карты не на Вашей стороне, как публичной фигуры (даже если Вы во многом и правы). В-четвертых, доказать, что кто-то написал о Вас что-то специально, умышленно желая нанести вред Вашей репутации – крайне и крайне сложно. Журналист тут может сказать, мол, он не знал подробностей, его не правильно информировали, запутали специально и так далее. Ибо документально (!) доказать, что он знал правду, а ложь написал умышленно, или найти документ, что ему заплатили за его ложь – почти нереально.

Не у всех, как это у меня, например, получается писать в Newsweek, WSJ или USA Today. Не у каждого есть возможность и умение писать. Но, и молчать – не выход. Нужно тогда находить людей – хороших пиарщиков, консультантов, которые помогут не оказаться в тени, чтобы в итоге из-за молчания на Вас не повесили всякие небылицы или ситуации, которых никогда и быть не могло.

Прятаться – не выход. Прячутся те, кто ничего не может сказать или им нечего сказать. А раз сказать нечего, то это первый и самый яркий признак того, что человек чувствует свою неуверенность или вину за произошедшее.

Російський есмінець «Лідер» як символ деградації російських війс

11:34 21 червень Київ, Україна



Вперше про перспективний ескадрений міноносець проєкту 23560 «Лідер» заговорили в 2009 році. Відтоді цей есмінець, що «не має аналогів в світі», «вбивця авіаносців» і «гроза НАТОвських« Арлі Бьорків», продовжує своє існування лише в форматі розмов. Хоча і цей струс повітря зайвий раз доводить, наскільки промисловість Росії готова до великих і амбітних проєктів.

Приблизно рік тому в російських ЗМІ промайнула чергова хвиля «блудословія» про те, що есмінець «Лідер» стане більше, збільшивши свою водотоннажність до 19 тис. тонн. Власне, великий і грізний корабель, мабуть, це саме те, що потрібно середньостатистичному споживачеві кремлівської пропаганди.

З іншого боку, ця «типу-патріотична» новина супроводжувалася і даними про приблизну вартість спорудження такого корабля - 100 млрд рублів. Так само цікавий був і інший момент, а саме - дослідно-конструкторські роботи по «Лідеру», заплановані на 2021 рік, тоді ж планують і закласти перший корабель, будівництво якого займе, орієнтовно, 7 років.

Що ж, інформація вкрай корисна, адже вона багато в чому підтверджує припущення, що нового есмінця ВМФ РФ не бачити.

І ось чому.

По-перше, в 2016 році повідомлялося про початок будівництва першого «Лідера»; в 2018 році про можливий контракт на 8-20 кораблів даного проєкту. Потім початок будівництва було перенесено на 2020-й, а тепер уже кажуть про 2021-2022-й. Хто дає гарантію, що закладка есмінця знову не зрушиться на невизначений термін?

По-друге, протягом останніх кількох років розміри есмінця регулярно коректувалися з 13 тис. тонн до, вже, 19 тис. тонн. Тобто, у проєктно-конструкторського бюро «Північне» досі немає єдиної затвердженої концепції про те, що з себе повинен представляти сучасний есмінець дальньої морської зони.

По-третє, на сьогодні жодна російська верф не володіє можливостями будівництва бойового корабля подібного класу і водотоннажності. Більше за всіх інших для подібного будівництва підходить «Північна верф» при проведенні відповідної модернізації, процес якої і розпочато. Але, ось яка дилема, модернізація «Північної верфі», вартість 30 млрд руб, завершиться не раніше 2022 року. Тобто, початок будівництва «Лідера» навряд чи відбудеться в 2021-му році.

По-четверте, вартість есмінця в 100 млрд рублів оцінюється за сьогоднішнім курсом і за сьогоднішніми цінами, але в умовах економічної турбулентності, як зміниться його оцінка через рік-два? Та й в принципі, наскільки реально бюджету РФ розгорнути будівництво корабля, рівноцінного трирічному (а в перспективі і більше) бюджету Костромської області?

По-п'яте, попередні терміни будівництва і те, що дослідно-конструкторські роботи почнуться одночасно з будівництвом, наштовхують на сумніви щодо дотримання термінів і не тільки.Наприклад, есмінці УРО типу «Арлі Бьорк» будуються протягом року-двох, «Лідер» же буде зводитися за термінами як повноцінний авіаносець. При цьому, з урахуванням досвіду попередніх довгобудів для потреб ВМФ РФ, не виключено, що ці терміни зростуть в рази, так само як і вартість його будівництва, а ризики конструкторських недоліків будуть зведені до ймовірності - 100%.

У підсумку, ми отримуємо досить сумнівний проєкт, який навряд чи Росія зможе фінансово і технічно здійснити. З іншого боку, 100 мільярдів рублів, які в перспективі можуть перетворитися на 200 млрд і більше, в умовах фінансово дефіциту, зайвими в процесі глобального розпилу бюджету Міністерством оборони РФ не будуть.

А тому, в добру путь - в небуття.

І вже якщо «Лідер» зовсім не лідер, а пасе задніх, про яке нарощування бойового потенціалу і про яку «морську наддержаву» кричать кремлівські гібридні пропагандисти?

На папері, можливо, є Росія, можливо є флот... в житті невелика Московія і іржаві корита!

А в той час, коли російський флот асоціюється з пів столітнім чадящим авіаносцем «Кузнєцов» і неіснуючим «Лідером», НАТО повним ходом освоюють нові технології. Наприклад, новітній «невидимий» есмінець «Замволт» USS Zumwalt (DDG-1000).

А тим часом в НАТО: РФ може цю реальність використовувати для своїх фантастичних фільмів, настільки велике відставання технологій росіян від НАТО.

«Замволт» - бойовий корабель нового покоління, екіпаж якого нараховує 148 матросів і офіцерів. Вартість першого такого есмінця, прийнятого на озброєння в 2013 році, склала 4,4 мільярда USD.

Основною зброєю есмінців даної серії є 80 крилатих ракет «Томагавк» і артилерійські системи, що зумовлює основне завдання есмінців з підтримки сухопутних військ атаками берегових цілей.

У кораблі використовується перспективна система управління всіма озброєннями через TSCE-I фірми Raytheon з відмовою від концепції локальних комп'ютерних систем. Есмінець має засоби малопомітності, що зменшують його ЕПР в 50 разів.

На сьогодні побудовано 3, в строю 2 ескадрених міноносці типу «Замволт». Вартість будівництва всіх трьох есмінців оцінюється в 12,73 мільярда доларів. Повна вартість програми, що охоплює, крім витрат на будівництво кораблів, витрати на дослідження і розробку, оцінюється в приблизно 22,5 мільярда доларів.

У порівнянні з мізерним фінансуванням російських проєктів НАТО на розвиток військово-морського флоту грошей не шкодує і своє реноме підтримують на гідному рівні.

В сьогоднішніх реаліях краще приклад брати з успішних і розвинених країн, ніж з Росії, що і робить Україна своїм прагненням і бажанням вступу в НАТО.

І спільні маневри з провідними країнами НАТО тільки посилять професіоналізм і бойовий дух українських військових під заздрісні погляди російських пропагандистів.
https://myc.news/ua/kolonka_redaktora/rossijskij_esminec_lider_kak_simvol_degradacii_rossijskih_voennyh_tehnologij

Обережно, маніпулювання!

Обережно, маніпулювання(!) або хто таки Богдани Ляшки.

Встановіть Фейко гриз  https://fgz.texty.org/  і не ведіться на дурню що її пишуть запроданці всіх кольорів і ранжирів на кшталт Богдан Ляшко на сайті ай юей look  zombobox help



Навчиться  як користуватись Фейкогризом



Навчиться розпізнавати маніпулювання вашою свідомістю щоб не стати овочем

Законопроект "про ЗМІ" не відповідає міжнародним стандартам


2 березня 2020 року представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір опублікував юридичний аналіз проекту Закону України "Про ЗМІ", який підтвердив порушення законопроектом міжнародних стандартів журналістики. Юридичний огляд підготовлений незалежним експертом зі свободи ЗМІ доктором Джоан Барата мір на замовлення канцелярії представника ОБСЄ.

На думку Арлема Дезіра законопроект повинен бути приведений у відповідність з міжнародними стандартами, зобов'язаннями ОБСЄ і "передовою практикою в області свободи вираження думок і свободи інформації, щоб уникнути будь-якого негативного впливу на свободу ЗМІ в країні". У незалежного експерта викликали побоювання обмеження, що зачіпають контент, який заборонено поширювати на території України. Затвердження та теми, що потрапляють під заборону, охоплюють законні політичні думки та дискусії, пов'язані з питаннями, що становлять суспільний інтерес.

На думку доктора Джоан Барата мір, можливість покарання певних засобів масової інформації шляхом заборони їх поширення, зачіпає весь зміст конкретного видання, протягом невизначеного періоду і заснованого на дуже широко сформульованому обгрунтуванні, являє собою надмірну і непропорційну міру в світлі основоположного права на свободу вираження думок.

Ефективність роботи Національної ради з телебачення і радіомовлення (Ради) поставлена під сумнів, тому що процедура призначення членів і повноваження регулятора не гарантують здатність управляти і належним чином виконувати свої функції. Також висловлені побоювання, що процедура звільнення членів Ради може поставити під загрозу її незалежність.

У аналізі підкреслюється, що, хоча конкретні ситуації, що впливають на національну безпеку, можуть виправдовувати введення певних обмежень щодо права на свободу вираження думок, ці обмеження повинні бути чітко визначені в кожному конкретному випадку.

Таким чином, в ОБСЄ законопроект "про ЗМІ" визнали посягаючим на основоположні права громадян, включаючи право на свободу слова і право поширення інформації, а також загрозою свободі українських ЗМІ.

Доречно нагадати слова Дмитра Разумкова, який заявив, що законопроект про медіа будуть доопрацьовувати з журналістами. Судячи з усього, він благополучно забув про це. У журналістській спільноті України до публікації юридичного аналізу проекту Закону поставилися прохолодно, ця тема з незрозумілих причин зовсім не висвітлена в ЗМІ.



Їх нрави: Помпео не під запис і під запис


Фото CNN

Державний секретар США Майк Помпео звинуватив у брехні ведучу радіостанції NPR Мері Луїз Келлі, яка раніше розповіла про виниклий між ними конфлікті з питань про Україну в ході інтерв’ю.

Про це повідомляє газета USA Today.

“Репортер Мері Луїза Келлі збрехала мені двічі. У перший раз, в минулому місяці, коли йшла підготовка до інтерв’ю, і вдруге – вчора, коли ми домовилися, що розмова після інтерв’ю буде вестися не під запис”, – йдеться в поширеному Держдепом заяві Помпео.

Раніше Помпео потрапив у скандал після інтерв’ю про Україну. Зокрема, журналістка американського видання NPR Мері Келлі заявила, що держсекретар Помпео накричав на неї після того, як вона поставила йому незручні запитання під час інтерв’ю про Україну.

Так, під час інтерв’ю в п’ятницю журналістка запитала Помпео про роботу Державного департаменту США і позицію держсекретаря щодо спроб президента Дональда Трампа звільнити колишнього посла в Україні Марі Йованович.

Помпео стверджував, що діяв в ситуації з Йованович “правильно” і захищав її і інших співробітників Держдепартаменту. Однак, за словами журналістки, держсекретар припинив інтерв’ю після питання, як саме він захищав Йованович.

Раніше Вашингтон офіційно підтвердив візит Помпео до України.

ЗМІ не сприяйте злочинцям

Як дістали своїм невіглаством деякі ведучі на телеканалах. Останній приклад -педофіл гуляє по школі і і пристає до хлопців. Його затрмали і ось коментар -" Йому загрожує до 15 років ув'язнення."
 Почекайте. хто кому загрожує- чи педефіл здоров'ю дітей. моралі суспільства чи держава йому. яка повинна за такі дії карати.
 Тому закликаю журналістів -перестанте знущатися над простою логікою  а оголошуйте "Злочинец згідно КК може за такі дії бути покараний ув'язненням до15 років"і
 Саме так ви будите створювати нормальні правови відносини і впливати на безпеку в суспільстві  а зараз ви такими оголошеннями стаїте на боці злочинця і сприяїте їх поширенню 

Записи анархіста 21 ст. від 06.08.19 р. Не зли ЗМІ

06 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 06.08.19 р. 
Не зли ЗМІ



Журналіст, як універсальний солдат

Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної.  Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!»  Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна)  в першому випадку, 0 (нуль, бо  користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90% інформації є сміттям, десь 8% – цікавої і не більше 2% – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди  дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як "дежавю"-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціювання ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемно. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся проблема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко зрежисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Щодо вас – нема сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-похоронки, тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись - і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді  і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціюванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що соває свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить  загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу, коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.

Богдан Гордасевич,
м. Львів
27.03.2013
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Знак равенства или мы не одиноки.

Знак рівності або ми не самотні.
Знак равенства или мы не одиноки.

Подивіться кіношку. Розважте ся.

http://tv-cinema.club/online/novinki/brekzit_film_2019/1-1-0-5582?fbclid=IwAR1OlbslIBXmivv7HooMq2es6M74gnWx57FP0sc7KjBoFbb3i--dcycObLs

The News


Ключова американська газета в цілому правильно оцінює Зеленського, недооцінюючи щоправда російський чинник серед його ляльководів.

FT: "В действительности же силы, которые стоят за Зеленским, представляют часть худших элементов олигархической системы".

FT отмечает, что Зеленский "особенно зависим от своего патрона Игоря Коломойского, противоречивого олигарха, который находится под следствием в Украине и США по подозрениям в коррупции и отмывании средств".

По сообщениям СМИ, Зеленский по крайней мере 13 раз летал в Женеву и Тель-Авив, где Коломойский проживает в изгнании. Тем не менее кандидатство Зеленского выглядит циничной выдумкой политической технологии, смеси западного PR и ленинистских манипуляций, распространенных во многих постсоветских странах. Как отмечает издание, несколько украинских олигархов рассматривали возможность участия в гонке "незапятнанного" кандидата.

"Идея заключалась в том, чтобы новое лицо в политике, не отягощенное прошлым, заслуживало бы на избрание и в то же время оставалось подконтрольным. Как отмечает FT, мотивация Коломойского поддержать Зеленского не имеет ничего общего с положениями заявленной предвыборной программы. Олигарх не заинтересован в очищении украинской политики, развале олигархической системы, потому что является ее частью. "Ему просто хотелось бы возглавить эту систему для собственной выгоды", - отмечает американская газета.

Первое желание Коломойского – обойти последствия краха ПриватБанка, который подозревается в участии в мошеннических схемах на сумму в $5,5 млрд. В этой связи Зеленский "теоретически мог бы стать средством для достижения этих целей".

Financial Times пишет: "Зеленский не имеет содержательной политической программы, кроме популистских слоганов... Даже в случае, если он решит реализовать собственные идеи на посту, ему не хватит ресурсов, чтобы стать действительно независимым президентом".Однако проблема в том, что президентство Зеленского вместо решения этих проблем сведет на нет уже достигнутый на Украине прогресс, предостерегает газета. "Действия Порошенко по национализации ПриватБанка, например, стали краеугольным камнем в финансовом восстановлении Украины. Любая попытка изменить это решение, неизбежно приведет к значительному шагу в обратном направлении", - отмечает FT.

Зеленский достиг успеха в своей активности против системы. "В действительности же силы, которые стоят за ним, представляют часть худших элементов этой системы. И именно поэтому, надежды украинцев относительно его избрания и желанных изменений, скорее всего, будут утрачены", - подчеркивается в публикации.

via Olexandr Paliy



Філософ Бернар-Анрі Леві розкрив подробиці про кандидата в президенти Володимира Зеленського, якому організував зустріч з президентом Франції Еммануелем Макроном.

Леві вдалося поспілкуватися із Зеленським, коли допоміг організувати недавню півгодинну зустріч з Макроном. Філософ дізнався думку шоумена з питань, на які той боїться публічно відповідати, щоб не втратити підтримку громадян напередодні виборів.

Після цієї розмови Леві натякнув, що кандидат «пустишка» без власної думки.

«У хлопця немає погляду, в нього є очі, але немає поглядів», – зазначав Леві.

Здивувала філософа позиція Зеленського щодо агресора Володимира Путіна. Мовляв, шоумен хвалився, що зможе його розсмішити.

«Нехай це буде натягнутий сміх, але все ж», – заявляв кандидат у президенти України.

Окрім того, Зеленський тішився і тим, що є відомим в Росії.

«Молоді росіяни, добре мене знають і будуть сміятись разом зі мною», – заявляв він Леві.

Водночас, філософ наголошує: чомусь Зеленського хвилювала більше молодь РФ, а не власної країни.

Після розмови із Зеленським філософ був спантеличений, що українці готові довірити своє майбутнє такій людині. Він зробив висновок, що найкращим президентом для України стане опонент коміка Петро Порошенко.

«Він (Порошенко – ред.) не сказав свого останнього слова. Для України і для Європи він повинен перемогти», – констатував француз.

via
ZiK

Демократія і Сокира



И ещё, кто не понял. Ядовитые зубы олигархов - это их медиа. Ошибка Порошенко была в том, что сначала он пытался договориться с олигархами, потом пытался создать свои медиа в противовес, а потом понял, что поезд ушёл. Я предлагаю обсудить такие интересные новации, которые должно будет внедрить общество для противодействия олигархам:

1. Независимость медиа от рекламодателей: не более 10% финансирования медиа может поступать от любой группы аффилированных друг с другом лиц. Наказание за нарушение - лишение лицензии на вещание/регистрации СМИ.
2. Независимость медиа от собственников: не более 10% медиа может принадлежать группе аффилированных друг с другом лиц. Наказание - изъятие доли, продажа ее через открытые торги.
3. Независимость политики издания от собственников и рекламодателей, часть вторая: любое высказывание пожеланий по редакционной политике от собственников и рекламодателей - уголовка.
4. Жесткое наказание за чёрный пиар. Утверждение Верховным Судом методики расчета суммы имиджевого ущерба как проекции от оборотов компании или задекларированных активов компании. Сейчас по решению суда вы можете получить не больше 10-15 тысяч гривен компенсации за имиджевый ущерб. Особенно смешно, если речь идёт об имидже огромных корпораций или крупных бизнесменов.
5. Жесткое наказание за фейки. Систематическое использование ложных фактов - лишение лицензии на вещание/регистрации СМИ.

В демократическом обществе медийная политика должна быть ответственной. Телеканалов должно быть меньше. СМИ всех форм должно быть меньше. Пора завязывать с этими боями в грязи, в которых всегда побеждают воры и олигархи. Это не официальная позиция Демократичной Сокиры, а пост для обсуждения, возражений и комментариев.

Сторінки:
1
2
3
4
6
попередня
наступна