Міністерство освіти Росії схвалило серію підручників з російської та загальної історії під редакцією помічника президента Росії, колишнього міністра культури РФ, голови Російського військово-історичного товариства (РВІТ) Володимира Мединського. Підручники вже найближчим часом підуть в друк. Вихід першого тиражу намічений на кінець квітня - початок травня.

За словами голови РВІТ, «маніпулювання історичним порядком дозволяє впливати на громадян Росії і їх світогляд». «Вважаємо важливим підійти до питання розробки і затвердження основ державної історичної політики, так само, як вже були прийняті в свої роки основи державної культурної політики» - сказав Володимир Мединський. «Спільно, з науковим співтовариством, іншими зацікавленими структурами ми повинні розробити такий короткий, зрозумілий і певний документ. Він зараз просто життєво для нас необхідний» - зазначив він.

В ході круглого столу в Раді Федерації Мединський заявив: «Росії необхідно на державному рівні виробити основи історичної політики».

Російська влада залюбки застосовує викривлення історії з метою підкреслити власну велич та приховати історичні катастрофи Імперії.  Маніпуляції з історією та спотворення історичних фактів, яке почалося з історії Другої Світової війни, вже поширюються на інші часові проміжки. Дуже влучно сказав академік А. Д. Сахаров: «Народом, що не знає свою історію, можна маніпулювати».     Інструментом саме таких маніпуляцій і є серія підручників з російської та загальної історії під редакцією Володимира Мединського.

Псевдонауковець Мединський – один з тих, хто використовує історію, як засіб досягнення імперських забаганок Кремля, повністю ігноруючи історичну правду. Серед фахівців з історії він відомий тим, що «підганяє» історичні факти під свої забаганки обґрунтовуючи це тим, що історію слід розглядати виключно з позиції інтересів Росії. Мединський працював в уряді з 2012 року. Найбільше він запам'ятався активним протекціонізмом російського кіно, скандалом зі своєю дисертацією і крилатими виразами, які розлетілися по мережі.

Половці і печеніги - потім блискуча революція 1917 - потім героїчний народний улюбленець Сталін (про колоски і ГПУ - ні слова!). Потім відразу ВВВ та Перемога, потім - успіхи соціалізму, потім - геополітична катастрофа, але зате відразу - Путін-геній людства. Приблизно так виглядає «справжня» історія Росії на думку екс-міністра культури РФ. Були казки братів Грімм, казки Андерсена, Пушкіна, а тепер ось з'явилися і казки Мединського. А Мединський - ще той казкар!

Більш за все, серія підручників під редакцією Мединського не що інше, як розширена версія його тритомника «Міфи про Росію». У трьох книгах «Про російське пияцтво, лінь та жорстокість», «Про російську демократію, бруд та «тюрму народів», «Про російські крадіжки, особливий шлях і довготерпіння» відображені його власні версії і тлумачення російської історії. Книги серії «Міфи про Росію» неодноразово критикувалися за недостатньо науковий характер. Опоненти звинувачували Мединського у свідомому перекручуванні історичних відомостей, заміну негативних стереотипів про Росію «рожевими» міфами. Критиці піддавалися власні погляди Мединського - переконання в необхідності позитивного трактування вітчизняної історії та готовність інтерпретувати різночитання в джерелах на користь національних інтересів.

Навіть дисертація Мединського на ступінь доктора історичних наук піддалася значній критиці з боку вчених. На думку експертів Мединський відкидає або приймає історичні факти, спираючись виключно на власні суб'єктивні уявлення про те, «як все було насправді», відкидаючи як наклеп всі негативні повідомлення і беззастережно приймаючи позитивні. За висловом к.і.н., фахівця з історії Росії XVII століття  А. Н. Лобіна, роботу Мединського характеризують дилетантизм, несумлінність дослідження, ігнорування джерел. Як пише Лобін, «в результаті ми маємо не наукове дослідження, а якийсь наукоподібний сурогат на рівні курсової (правда, вельми об'ємної) студента 1 або 2 курсу. В основі дисертації лежить не сучасна методика, що відрізняються новизною, а повне незнання. Незнання реалій епохи, незнання основ соціально-економічного становища, незнання зовнішньої політики Російської держави». Наукова спільнота фахівців з історії намагалася позбавити Мединського наукового ступеня доктора історичних наук, вказуючи, в тому числі, на наявність в його дисертації безлічі грубих помилок, некоректну роботу з джерелами і пропагандистський характер роботи. Але Міністерство освіти та науки Росії видало наказ про відмову в позбавленні Мединського наукового ступеня.

Ось такий «науковець», а за сумісництвом - полум'яний апологет нинішнього путінського режиму і головний захисник ідеї, що шкільний підручник з історії Росії повинен бути тільки один - ідеологічно сумісний з цим режимом, буде вирішувати, яку «історичну правду» потрібно донести до підростаючого покоління росіян. Людина, яка відверто заявляє, що «факти взагалі не мають ніякої цінності, і якщо міф - духопід'ємне, то він має цінності більше, ніж факти», буде формувати історичну пам'ять нації.

Кремль використовує сюжети історичного минулого для задоволення своїх поточних, тактичних та стратегічних політичних цілей. Причому, не беручи на себе відповідальність за формування культури історичної пам’яті в суспільстві чи пам’яті про минуле. Такі небезпечні дії путінської влади обов’язково приведуть до конфлікту різних національних, етнічних, релігійних, соціальних груп у суспільстві. Маніпуляція минулим, виокремлення з історичного контексту тих чи інших подій, фактів, що влаштовують правлячу політичну силу, становлять загрозу громадянському суспільству і дестабілізують Росію не менше, а може й більше, ніж економічні та політичні кризи.
https://myc.news/ua/mneniya/istoricheskie_ulovki?fbclid=IwAR1vhXjbNpgX21TUXLXR9fzrWNUKksyiwFciwCsR-2lh_6YvGe93bAzR_Z8

              Нардеп Юрій Луценко, якщо хочете знати, – це сучасний Льоня Голубков (повне рекламне ім’я котрого – Голомжонович) часів злощасної піраміди МММ, для екстремальної розбудови режиму Петра Порошенка.  Відомою фразою того незабутнього нескінченного серіалу були рашівські слова телегероя: «Я не халявнік! Я - - партньор!»

            Дорогий Юрій Віталійович (Голомжонович) теж міг би нині з повним правом сказати, що в справі утвердження дикунського суспільства з царювання в Україні олігархів і обдирачів народу, він далеко не остання особа. Один із найближчих партнерів Петра Олексійовича.  Але для повного щастя під рукою вождя йому не вистачає лише одного – називатися опричним прокурором його величності. Він переконано вважає, що йому конче належить зайняти вакантну посаду з лейб-гвардійського корпусу кумів. На перепоні щоправда до цього невеличка загата – вимога чинного законодавства щодо необхідності обов’язкового для затвердження парламентом на посаду сучасного Малюти Скуратова (прокуратора Івана Грозного, невмирущого символу свавілля, беззаконня, всевладдя)  необхідно обов’язково мати вищу юридичну освіту, а також десятирічний досвід роботи в правоохоронних органах. Цього всього в вельможного пана, звичайно ж, немає, але ж є давня мрія, освячена на здійснення самим Петром Порошенком. Так що до зайняття паном Голомжоновичем, даруйте, Луценком, поста одного з керівників і стовпів нової опричнини залишилося ще вчора (21 квітня ц.р.) зовсім не багато. Тим паче, що в нинішньому суспільстві  створено всі халявні умови лизоблюдства і догідництва. Так і чути звідусіль трибунне та екранне: «Юрій Віталійович найдостойніший!», «Тільки він наведе порядок», «Та ми під його призначення позмінюємо всі закони…» «Ви тільки, Петре Олексійовичу, повеліть…» Було внесено до Верховної Ради і ряд законопроектів з поправками до законодавства.

            Відтак, на терезах опинилися дві антитетичні великості – чіткі і конкретні вимоги законодавства з одного боку та химерний, лубочний статус якогось там кума, званням котрого, до речі, не скриваючи, щиро пишається «придворний інтелектуал» Юрій Луценко.

            Пишу ці слова, а перед очима зима, напевне, 2005-го. Розбурханий Майдан. На вечірній вулиці не те сніг, не те дощ.  Щойно закінчив своє чергове словоблуддя Віктор Ющенко. Ми з моїм знайомим, одним із придверників Олександра Мороза, пробиваємося крізь щільний натовп до трибуни. Йому потрібен побратим по партії Юрій Луценко. А той, як відомо, один із охриплих ведучих на сцені, вимітаючий чиновницького сміття з кучмівських конюшень. Нарешті забираємо Юру і втрьох неспішно піднімаємось у щільному натовпі людей угору по Інститутській. Підходимо до Банкової, де вже зовсім вільно, немає штовханини, і Юра каже:

            - Учора весело тут було,  трусили хороми Медведчука, - показує у бік адміністрації глави держави.

            - І щось цікаве знайшли?

            - Вони винесли і вкинули до смітника чотириста двадцять тисяч гривень, - відповідає Луценко. – Щоб ми не знайшли…

            - І куди ж ви їх поділи? - спонтанно вирвалося у мене.

            - Революціонери розібрали, - зовсім буденно і доволі прозаїчно відповідає Юра. – Бо якби почали все оформляти, знаєте скільки на це пішло б часу і зусиль. Одна формальна морока. Бо ще ж потрібно виясняти, кому те багатство належать. А так виходить, що нікому: нема грошей у слідства – і ніяких проблем…

            Ще картинка. З того ж самого року, але вже серпневої пори. Крим, Мухолатка. Фешенебельна дача міністра внутрішніх справ, яку до рівня відпочинку арабських шейхів успішно доводили такі пріснопам’ятної вдачі міліціянти, як Білоконь та Кравченко. Вечір, густа південна темінь. Нижче будови, на самому березі моря, чудово облаштована штучна пристань готова водночас прийняти гостей і з моря, і з далеких та близьких автодоріг. Напевне б, могла слугувати й місцем для прийому гелікоптера. Тут же примостилося шикарне барбік’ю, а в центрі прибережного майданчика знаходився  люксовий пересувний курінь з дорогим столом і кріслами. На добірних тацях найдорожчі наїдки, напитки. За столом міністри: МВС – Луценко; Мінчорнобиль - Жванія, Мніагрополітики – О. Баранівський, голова фонду Держмайна - Валентина Семенюк, голова Держводгоспу – Василь Сташук, ще якісь високі київські люди. У морі купається дружина Луценка – Ірина, майбутній великий політичний діяч. Того дня прем’єр-міністр Ю. Тимошенко проводила в Криму виїзне засідання Кабміну України. Стомлені правителі з’їхалися повечеряти, погомоніти. І я мимохіть потрапив до тієї кампанії. Всі анекдоти і приколи націлені, звичайно ж, на Юлю. Еге ж, Тимошенко. Вона зла відьма, дихати всім не дає. Колотить всіма ними, хто лишень тут зібрався. «Га,га,га та ги,ги,ги…» - і все проти неї. Особливо ж «прикольно» в котрий раз розповідається, як Ю. Луценко, запізнившись сьогодні на виїзне засідання, бо десь пробував кримського вина, вміло «відстрілявся» буквально з ходу зі своєї тематики.

            Коли це враз хтось помічає, як високо вгорі, під самісіньким небом, майже над нами, там, де проходить автотраса з Севастополя до Ялти, у бік моря гостро полосонувши по обширу безмежного моря, зблиснув промінь авто, і машина, то виринаючи вогнями на серпантині дороги, то ховаючись за густою зеленню дерев, попрямувала вниз. У неї, виявляється, немає ніякої іншої дороги, як доїхати аж сюди, до щедрого столу київської еліти, що присіла побіля самих чорноморських хвиль. О, що тут лишень зчинилося за столом! Ще за хвильку статечні міністри і керівники центральних органів влади, зірвалися на ноги, заметушилися, забігали. Тільки чути було обривки переляканих фраз. «Це Юля…» «Це тільки вона…» «Почула, мабуть, що ми її обкладаємо …ями…» «Вона знає сюди дорогу…» «Вона тут бувала…» «Скажемо, що дуже голодні були…» «Віскі, віскі приберіть…», «І лід викиньте у море…», «Обережно викидай, не вбий там мою жінку…», «Іра! Іра, вилазь уже, одягнися. Тимошенко сюди їде. Будеш грати роль русалки…», «Ось, тут же ще два ящики коньяку…» «Киньте їх до смітника…»

            За п’яток хвилин усі горласті та язикаті перелякано принишкли за величезним столом, де залишилося тільки кілька бутлів з соками та недопита пляшка води, персики і яблука з виноградом, сиділи з вигляду голодні, стомлені  міністри, зосереджено спостерігали за тим, як на майданчик над морем згори вкотився шикарний джип. Він зробив щось подібне на коло пошани, і зупинився якраз навпроти куреня. Двері з боку водія відчинилися, і звідти вийшов… Петро Порошенко, секретар РНБО України. З іншого боку випурхнула худенька постать його дружини. Над морем здійнявся такий ґвалт і лемент, що чути його, мабуть, було аж десь до Ялти і геть до Стамбула. Дехто пішов у танок, приговорюючи: «баба-яга не приїхала…»

            Розуміючи причину переполоху й неймовірних радощів, Порошенко весело сказав:

            - Можете не хвилюватися: Тимошенко дві години тому вже відлетіла до Києва… Пора відпочивати…           

- Де віскі? - закричав Луценко.

- Викинули в море…

- Дурні…

- Де коньяк?

- На смітнику?

- Доставайте…

- Де шашлик? Де інший заїдок?

- У морі…

- Виловлюйте…

Якби мене запитали, навіщо Петру Порошенку Юрій Луценко у ролі генерального прокурора, то я точно знаю -  це його майбутній грозозахист насамперед від… Юлії Тимошенко. Петро Олексійович уже програв їй двічі у життя, що називається, в суху: а) в січні-лютому та  б) у вересні 2005 року, коли мила пані спершу успішно обійшла його в забавах щодо поста прем’єр-міністра, а потім восени, коли Петро Олексійович позбувся ще й посади секретаря РНБО України в результаті скандалу з оприлюдненням «штату» «любих друзів» Віктора Ющенка. Нині очолювана ЮВТ «Батьківщина», ставши опозиційною силою і в парламенті, і  фактично в усіх містах та селах, впевнено перебирає на себе роль лідера ображених владою мас. Відмова від перезавантаження керованого олігархами та багатіями корумпованого парламенту на фоні безликої рокіровки Яценюка на Гройсмана, що є не прикритим фактом узурпації паном Порошенком влади в Україні, тільки додає балів політсилі Ю. Тимошенко. І вже ось-ось доведеться владі тримати одвіт за всі суцільні негаразди. (Не забуваймо тут і про О. Ляшка) Хто стане до бар’єру супроти Юлії Володимирівни, яка, зрозуміло ж, відстоюватиме інтереси трудових мас? Пан Порошенко? Та він нізащо не погодиться на таке, наперед знаючи результат подібної комунікації? Його безликий глава адміністрації Б. Ложкін? «Сірий кардинал» І. Кононенко?  Молодий та ранній В. Гройсман? Смішно чи не так?

А ось Ю. Луценко зміг би скласти конкуренцію милій пані опозиціонерці, але ж, звісно, не в ролі нардепа, радника президента, навіть керівника найкрупнішої провладної фракції парламенту. Тим паче, що їх із пані Тимошенко до певної міри вирівнюють «заслуги» тюремних бранців режиму В. Януковича.

Думаю, якби в державі був пост віце-президента, то П. Порошенко рекомендував би на цю посаду саме якраз ЮВЛ. Тому портфель генерального прокурора, при  нинішньому розкладі сил, це якраз саме те єдине, що є найвищим за рангом влади в частково радянській державі, якою й досі, на жаль, залишається нинішня Україна.  Бо якщо на посаду генерального прокурора завдяки маніпуляціям у парламенті, які вчиняються на догоду вищому керівництву держави, нині, виходить, можна привести навіть несамовитого полісмена Киву, чи якогось там Сашу Боровика, не кажучи вже про чергового кума глави держави пана Луценка, то де гарантія, що заради «інтересів держави», в «наполегливій боротьбі проти Путіна» його не можна наділити якимось винятково особливими повноваженнями. Хоча й без цього генпрокурор, не забуваймо, головна процесуальна особа держави, яка має право втручатися в будь-яке слідство та оперативний процес, давати вказівки слідчим, правоохоронцям, ініціювати слідчі дії, в тому числі й у негласному режимі.

Одне слово, кум у ранзі генпрокура - це замашна мухобійка в руках глави держави проти дрібної опозиції і гарна довбня чи ловкий макогін проти противників режиму. Можна так лупнути, що мокрого й місця не залишиться. На Банковій, звісно, ця практика добре відома. 

Одначе, ситуація вчора, 21 квітня ц.р., здається, успішно провалилася для отримання Україною нового генпрокурора без юридичної освіти, позаяк Верховна Рада, саме голосами провладної фракції (акцентую, керована Ю. Луценком) провалила історичні поправки до ситуації з освяченням чергового кума на найвищу посаду в державі. Цей реверанс, уточнимо, було закладено до законопроекту панів Р. Князєвича та С. Алєксєєва. Ним планувалося перенести на рік створення прокурорського самоврядування, що давало змогу генеральному прокурору стати в умовний рівень з постом віце-президента держави, а, можливо, і страшнішою  посадовою особистостю…

Час, здається, для ген. прокурорства Ю. Луценком упущено. Тому, що на 26 квітня ц.р. генпрокуратурою вже анонсована Всеукраїнська конференція працівників прокуратури. Саме на ній будуть створені два органи самоврядування - Рада прокурорів і Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія. Нові інституції, як пояснюють знаючі люди, мають зробити незалежною роботу прокурорів від свавілля і суб'єктивності безпосередніх начальників та вищого керівництва Генпрокуратури. Іншими словами, прокурорське самоврядування хоронить практику ручного управління кадровою політикою: право призначати і звільняти за повелінням генерального прокурора і його оточення їм неугодних працівників, ця функція передається органам прокурорського самоврядування.

Одне слово, Юрій Луценко і далі залишається в своїй комічній ролі Льоні Голубкова з фінансової піраміди МММ Порошенка. Де «активну участь у державному будівництві» беруть ігноровані в усьому світі офшори, заборонений законом приватний бізнес глави держави, міністра фінансів, а очільниця Національного банку успішно заробляє на курсі валют усією родиною…

Функція Малюти Скуратова, либонь, пройшла мимо новоявленого Льоні Голубкова, і це, напевне, добре для всіх, як і для самого претендента на цю незаздрісну папаху. 

   Дмитрий Медведев в день Военно-морского флота побывал в городе Балтийске Калининградской области на главной базе Балтийского флота. Однако, как выяснила газета "Коммерсантъ", отмечать праздник глава государства должен был в Севастополе, пишет РБК.

   Как сообщили изданию в МИД Украины, Кремль и российский МИД, готовясь к Дню ВМФ, вели с Киевом активные переговоры о том, чтобы президент отметил его в Севастополе, где расположена база российского Черноморского флота. "Но договориться не удалось", - сообщил украинский дипломат.

   По его словам, обо всех "подводных камнях" в украинском руководстве и МИДе знают всего несколько человек. Факт обсуждения возможного визита Дмитрия Медведева в Севастополь и неуспех переговоров подтвердили и российские дипломаты. "Идея обсуждалась, но безуспешно", - ответил знакомый с ситуацией сотрудник МИД РФ.

   Собеседники газеты в украинском руководстве высказали предположение, что основной причиной того, почему Москва и Киев не согласовали визит президента РФ в Севастополь, могла быть политическая. Российско-украинские отношения переживают сейчас не лучшие времена, а в июне Москва и Киев и вовсе вступили в открытый конфликт из-за учений Sea Breeze 2011 и захода в Чёрное море для участия в них американского ракетного крейсера Monterey, оснащенного зенитно-ракетным комплексом Aegis. Кроме того, Москва открыто упрекает Киев в том, что при президенте Януковиче он активно наращивает сотрудничество с НАТО, обсуждая с альянсом чувствительные для Москвы вопросы: безопасность в Черноморском регионе, будущее дислоцированного в Крыму Черноморского флота РФ, а также ПРО.

  Куда более важной причиной несостоявшегося приезда Дмитрия Медведева в Севастополь оказалась углеводородная. Как рассказал источник в МИД Украины, знакомый с подготовкой визита, основным условием его проведения российская сторона ставила подписание конкретных договоренностей по объединению Газпрома и украинского "Нефтегаза" на условиях Москвы. "Поскольку мы сочли это для себя невыгодным, нам было заявлено: тогда и визита не будет",- пояснил он.

   В Кремле эту версию полностью подтвердили. Источник в президентской администрации сообщил, что российская сторона действительно ставила во главу угла при обсуждении возможного визита президента РФ в Севастополь подписание конкретных договоренностей, в том числе по углеводородной тематике. "Когда стало известно, что этого не произойдет, Дмитрий Медведев принял решение не лететь на Украину", - отметил источник.

   Що це - гра в *патріотичний прагматизм* з начебто *витоком інформації* чи правда ?