Евразия – это Русь!

Олег Ларин, 24 июля 2010

Профессор В. Чудинов обнаружил данные о присутствии славянской культуры от Португалии до Аркаима, и от неолита до 17 века, что привело к сенсационному выводу: евразийская культура – это культура славян, а Евразия – это Русь...

В древности всю Европу населяли русские

Чудинов В.А 



Чудинов Валерий Алексеевич, родился в 1942 г., профессор кафедры культурологии и менеджмента в Государственном университете управления, доктор философских наук, кандидат физ.-мат. наук. В 1967 г. окончил физич. ф-т МГУ, владеет немецким и английским языками. Имеет более 120 публикаций. Научные интересы – славянская мифология и палеография. С 2002 г. – председатель комиссии по истории культуры Древней Руси Совета по истории культуры при Президиуме РАН.

Доказал наличие трёх собственных видов письменности у славянских народов – кириллицы, глаголицы и руницы. Наличие трёх собственных видов письменности у славянских народов – явление беспрецедентное в истории культуры и показывает наличие у славян высочайшей духовной культуры в древности. Обнаружил, что славянской руницей сделаны тайные надписи на многих рисунках немецких книг, поскольку славянский язык, как выясняется, был древним сакральным языком Европы.

Доказал, что Кирилл создал христианское письмо («кириллицу»), путём комбинаций существующей многие тысячелетия азбуки славян и греческого алфавита, фактически «легализовав» славянскую письменность, что сделало возможным перевод христианских текстов с греческого языка с сохранением их сакрального смысла. Найдены тайные сакральные надписи славянской руницей, как на греческих средневековых (V-X вв.) иконах, так и на древнегреческих (VI-II вв. до н.э.) вазах.

Найдены также надписи более древних эпох вплоть до палеолита. Их чтение проливает свет на историю развития славянской мифологии и культуры на протяжении последних 30 000 лет. Изучая многочисленные культовые объекты, автор обнаружил данные о присутствии славянской культуры в пространстве (от берегов Португалии до зауральского Аркаима) и во времени (от неолита до первой половины 17 века), что привело к сенсационному выводу: евразийская культура – это культура славян, а Евразия – это Русь.

Опираясь на исследования, которые профессор Чудинов описал в книге «Священные камни и языческие храмы древних славян» (в ближайшие дни на КМ.РУ будет выложен полный текст этой книги), сам собой напрашивается вывод, что русский язык – один из древнейших языков на Земле и один из столпов всех языков. Результаты этих исследований можно без всякого преувеличения назвать сенсационными и способными в корне изменить современные представления об истории евроазиатских стран и влиянии древней культуры славян на всю европейскую (и, вероятно, на всю мировую) цивилизацию.

Корреспондент КМ.РУ встретился с профессором Валерием Алексеевичем Чудиновым и задал ему несколько вопросов.

Русская письменность существует несколько десятков тысяч лет

– Ваши открытия очень серьёзны, они абсолютно выбиваются из того понимания истории, к которому мы привыкли…

– Это только часть большого плана. А творческий план у меня – доказать, что славянская письменность и прежде всего русская письменность существуют, по крайней мере, несколько десятков тысяч лет. Сейчас я пишу другую книгу, она условно будет называться «Русские надписи каменного века». Если в этой книге меня интересовали сами камни и храмы, то там я исследую надписи на животных. Вы знаете, что в пещерах Франции очень много изображений разных животных? И когда их начинаешь умело обрабатывать, потому что иначе надписи не видны, то оказывается, что на мамонте написано – «мамонт», а на лошади написано «дил»! Отсюда появилось русское слово «коркодил». Потому, что схема словообразования одинаковая – «корковый дил» – конь из корки, а корка – чешуя. Поэтому у нас не искажённое английское или латинское слово, а, наоборот, латинское слово – это искаженное русское: было «коркодил», а стало «крокодил».

– Почему раньше, до Вас никто не получал подобных результатов, ведь наверняка исследования проводились?

– Действительно, за выполнение задачи брались многие исследователи, но они просто тонули в ворохе фактов. Меня от них отличает то, что я исхожу из существования докирилловской письменности, как данности, причём не одной системы письма славян, а многих, из которых одна, а именно слоговая руница, мне не только известна фактом своего существования, но, после её дешифровки, дала мне возможность читать и понимать множество текстов. Сегодня я их прочитал более полутора тысяч и каждый месяц читаю по десятку новых. И теперь стала выявляться логика исторического развития славянского письма. Сейчас совершенно очевидно, что наши предки в течение многих тысячелетий обладали традициями письма, весьма продуманного и по-своему совершенного – и это в то время, когда большинство европейских народов писать и читать не умели.

– Невероятно. Как к Вашим открытиям относятся ваши коллеги учёные?

– Первая реакция людей, которым становятся известны результаты моих исследований – «не может быть»! И их удивление можно понять. Учёным же признать это просто невыгодно – это ломает множество стереотипов и устоявшихся взглядов и не слишком их радует, т.к. они до сих пор говорят, что самобытного письма у славян до кириллицы не было. Потому и сама проблема докирилловского письма оказывается чуть ли не научной ересью, а защитник подобных взглядов представляется учёным дерзким самозванцем. Поэтому крупные исследователи от решения этой проблемы уклонились.

Я тоже не сразу решился на публикацию своих работ. К сожалению, в России своих дешифровщиков не нашлось. Это объясняется не только слабостью отечественной науки, сколько её позицией: тон в истории задавали немцы, приверженцы норманнской теории, по которой Русь заимствовала у скандинавов не только князей и государственность, но и письменность. Вообще, эта проблема, на мой взгляд, имеет даже серьёзный политический оттенок, т.к. заставляет пересмотреть место древних славян во всей истории.

На всей территории от Великобритании до Аляски в каменном веке жили русские

– Опираясь на Ваши исследования, можно сделать вывод, что славянский язык, а значит, и русский язык – один из древнейших языков на Земле?

– Пока получается так, но дело в том, что я не затрагивал, скажем, южные регионы Азии: может быть, китайский – такой же древний. Но если взять всю Евразию, начиная от Великобритании и кончая даже Аляской, то весь этот север, действительно, в каменном веке был весь русским. Складывается такое впечатление, что русский язык был тем самым единым языком, о котором в Библии писали, что был один язык до построения Вавилонской башни. На самом деле, видимо, так оно и есть. Как говорил один мой коллега, «мы живём в оккупированной стране», и этим очень многое объясняется. Потому что, если всерьёз этим заняться, придётся пересмотреть всю историю. Например, германцы пришли на славянские территории в 1 веке нашей эры и стали теснить славян. В Германии осталось очень много славянских названий, один Росток чего стоит. И вот ещё славянские названия – Бранденбург – назывался Бранний Бор, то есть, оборонный лес.

У русских из официальной истории просто отрезали 9 веков

– А как доказывается, что это именно так, а не наоборот? Что раньше был не «бург» у них, а у нас, в России, «бор»?

– Во-первых, можно посмотреть в предание – германцы, как народность Европы, появляются в 1 веке нашей эры. Они приходят откуда-то из Азии. Второе: можно провести археологические раскопки. Такой анекдот был: Гитлер, когда уже начал проигрывать войну, решил воодушевить своих воинов, раскопать что-нибудь в округе Берлина, чтобы сказать – вот наши святыни, тут до нас жили немецкие крестьяне. Раскопали – везде кругом славянские поселения.

Ну, так вот, германцы пришли в 1 веке, они жили несколько веков тихо, пока не окрепли, и в 9-10 веке они начали вытеснять славян «огнём и мечом». Скажем, был город Липск, они его переименовали в Ляйпциг, Дрезден тоже изначально был не Дрезденом, а что-то типа Дроздова. Все эти города были славянские, и германцы оттуда всех славян выгнали.

Вторая фаза, когда началась постепенная германизация оставшихся славян, германцы их начали вышучивать. Скажем, в эпоху Возрождения они писали книги типа «Корабль дураков»: когда вы начинаете читать, то видите – везде написано «славянин, славянин». Все дураки – славяне. Это и было началом их морального вытеснения. И, наконец, взять 19 век, когда появляется немецкая историческая школа. И в этой немецкой исторической школе есть два положения. Первое положение: кто первым пришёл в Европу, тому Европа и принадлежит. И второе положение: первыми пришли в Европу германцы. Всё остальное отсюда вытекает.

Дальше – Пётр Первый всего года не дожил до открытия Академии Наук. По сути дела, комплектацию Академии Наук взяла на себя Екатерина Вторая. Русскую историческую науку возглавили три человека – Миллер, Байер, Шлёцер. Что они могли сказать о русской науке? Они так и сказали – у России государственности в средневековье никакой не было, они её заимствовали у немцев. Когда начинаем смотреть – в 9, 10 веках у нас уже была государственность, у немцев её ещё не было. Мы её не могли у них заимствовать по одной простой причине – её там просто не было.

Письменность мы, оказывается, у немцев взяли. Как мы могли взять у них письменность, если когда они пришли, письменности никакой у них не было?! Есть так называемые германские руны, но они их взяли от славянских вендов, а венды взяли от венедов. И опять, то, что оказалось у немцев – продукт славянского творчества. Но немцы всё время всё говорят наоборот. И они отодвинули историю. До этого, в 16 веке, не только мы, но и поляки Строяковский, Бельский чётко пишут, что русские помогали не только Александру Македонскому, но ещё и его отцу Филиппу.

Екатерина Великая тоже на них ссылается, и они пишут, что русские грамоту задолго до Рюрика имели. Им за помощь Александру Македонскому грамота золотая была дана, но она попала в Константинополь, потом Константинополь заняли турки, а турки этими документами топили бани, и грамота была утрачена. И действительно, так было, повезло одному болгарскому послу, который наудачу купил один воз бумаг, потом оказалось, что это бумаги древнего Болгарского царства, и они обрели себе несколько веков писаной истории. Поэтому получается, даже официально, что история русских – это 4-й век до нашей эры (Александр Македонский). Но если вы берёте сейчас любой учебник славянской истории, вам говорят: «Извините, самое раннее – это 5 век нашей эры». То есть у нас 9 веков просто отрезали.

Вся Евразия была занята не просто славянами, а русскими

– Теперь возьмите современную украинскую историографию: она пишет, что Киевское государство было украинским, все князья были чисто украинскими. Так ведь Украины-то и не было. Украина появляется лишь в 16 веке. Это была польская окраина. Когда великое княжество Литовское объединилось с Польшей, появилась Речь Посполитая, вот тогда эти земли вошли, как окраина. Вообще, Украина – это искусственное образование. Если следовать украинской историографии, то Россия появилась даже не с 5 века, а с 14. И нам сейчас всего 6 веков. У меня такое впечатление – это одна историческая модель – приходит какой-то народ на славянскую землю, берёт эту землю, вытесняет оттуда славян огнём и мечом, оставшихся переводит в свою культуру, эти люди начинают говорить на этом языке. И через некоторое время появляется кабинетная историография.

– Так, может, русские, славяне такие слабые, раз кто-то приходит и их вытесняет?

– Они не слабые, они добрые.

– А украинцев славянами можно считать?

– Сложный вопрос. Если судить по палеолитическим надписям – там было славянское полногласие. Я занимаюсь этрусками, и выяснилось, что этрусский язык – это разновидность белорусского языка. Более того, на одном из зеркалец написано, что они пришли от кривичей, а столица кривичей – город Смоленск. А другая часть – это полочане из Полоцка. Вот кто образовал этрусков. Они пишут два слова по-этрусски, по-белорусски, а остальное пишут по-русски! И абсолютно чётко понятно, что полногласие существовало и в античности, и в палеолите, оно присуще и украинскому языку. Но в украинском языке «о» переходит в «и». По-русски «он», по-украински «вин», по-русски «только», по-украински «тильки». Это гораздо более позднее явление. Получается, столбовая линия – русский язык, а украинский – побег. А мы сохранили тот самый древний основной язык. Единственное – у нас появилось русское «аканье», а в палеолите мы «окали». И появился звук «э», который характерен для русского языка, а раньше его произносили, как «е».

– Вы говорите, что латынь вышла из русского языка?

– Поскольку вся Евразия была занята не просто славянами, а русскими, совершенно понятно, что любой народ, который приходил, вовлекался в эту культуру и прежде всего в этот язык. Ярослав Кеслер пишет, что все романские языки – это просто искажённый славянский язык. Вы чуть-чуть поскребите любые европейские слова и получите русские. В своих книгах я привожу такие примеры, хотя их существуют тысячи.

– Какими источниками Вы пользуетесь? Как вообще происходит процесс дешифровки и чтения древних текстов?

– В последней своей монографии «Священные камни и языческие храмы древних славян» я привожу более 200 иллюстраций таких объектов – от камней до храмов. На этих камнях и каменных сооружениях можно видеть эти надписи, это может перепроверить любой желающий при определённом старании. Дело в том, что приходится для лучшего контраста инвертировать чёрный в белый цвет и наоборот, тогда надписи выглядят намного контрастнее и легче читаются. В книге я привожу изображения камней и сооружений на территории современной России, Украины, Германии, Великобритании, Польши, Литвы, Греции, Италии. Я пойму удивление и вероятное недоверие к моим словам, но предлагаю ознакомиться с материалом хотя бы одной этой книги. Уверен, читатель будет моими доказательствами и полученными результатами исследований полностью удовлетворён и откроет для себя потрясающий мир древних славян.

– Большое спасибо, Валерий Алексеевич! Желаем Вам новых творческих открытий, с удовольствием готовы предоставить Вам наши страницы для популяризации Ваших идей.

– Спасибо.

«Советник» – путеводитель по хорошим книгам.

---
Источник: http://www.ru-an.info/news_content.php?id=239
---

Хата - це символ батьківщини; символ тепла і доброти; символ світосприймання; символ людини як духовного і фізичного начал Всесвіту.

Німецький географ Йоган Георг Коля, перебуваючи в Україні 1838 р., писав: "Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати на Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно". Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища, де народжувались, оберігались кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці.

В.Скуратівський у книзі "Берегиня" про роль батьківської хати писав так: "Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова й пензля, вона буде завжди символом добра і надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність ..."

Хата і весь замкнений цикл господарських будівель - "клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця" - були не тільки місцем поселення, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім`ї.

Крім того, хати розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін - по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чільної стіни.

Українська хата мислиться нескінченним ланцюгом людських доль, що простягнувся аж у Всесвіт. В українській літературі батьківська хата стала величною метафорою у творчості О.Довженка, В. Симоненка, Олеся Гончара, Лесі Українки, Т.Шевченка, Д.Павличка, А.Малишка.

Хата моя, біла хата, Символ тепла й доброти. А хата Шевченка, Франка і "білий будиночок" Лесі Українки стали символічними колисками, де народились українські генії, де виплекався дух, розум, совість, надія нації, і в цьому плані символізують Україну, її духовне начало серед держав світу.

Ось тут хатки в більших розмірах і маю надію, що буду поповнювати цю колекцію.

Итак. В продолжение предыдущей темы http://blog.i.ua/user/1913308/728960/ разовью мысль дальше.
Для наведения порядка в городах и поселках нашей страны и для избавления улиц от свинства, хамства, быдлячества и алкашества нужны будут на первых порах репрессивные меры.
Уже в наших прогрессивных кругах  ходят некоторые идеи по этому поводу:

1 некоторые предлагают создавать муниципальные отряды (милиции, полиции как угодно) в функции которых бы входило именно вылавливать "нарушителей порядка" и применять меры (серьезные штрафы, привлечение к общественным работам, публичная огласка (антипиар) и др.) у которых была бы материальная заинтересованость в количестве отловленых нарушителей.

2  по типу "меча" или "белой стрелы" организовываются группы, которые в масках и с дубинками нападают на злодеев и "обезвреживают" или "наказывают" их. К примеру был замечен фургон "Мерседес" из которого в зоне отдыха систематически выбрасывается мешки с мусором.  После налета и разгрома этой тачки вряд ли повторится подобное

Все кому надоело положение с деградацией общества предлагаю такие санитарно-репрессивные меры внедрить в предвыборные программы и начать их применять.

Вот вчера например дед (с палочкой) вроде нормального вида, но видно маразм начал посещать его- берет срывает объявления на подъезде и швыряет на пол. - ну не нравится тебе обьявления - сорви и выкинь в мусор- нет жеж падлюка кинул на земь и их понесло ветром. Кругом срач, а уборщица - бедная бабулька итак выковыривает постоянно окурки с полисадника за окном. . А эти плятские малолетки, которым нехер летом делать ходят орут по двору в 2 часа ночи- я уже приметил себе пневматику - буду потихоньку их "воспитывать" пулькой в жопу Или повадился вот один мудак ставить свою длинную тачку  поперек выхода из подъезда, что каляской не проехать- я написал на стекле чтоб убрал нафиг - пока больше не ставит ( у нас то во дворе уже горела не так давно иномарка )

Московські попи не можуть жити без церковнослов’янської мови вони,як можуть,так і вихваляють її. Але вони не кажуть всієї правди,про історію створення цієї мови і якому народу вона ближче!
Діло в тому,що в давнину написання слів,як для русичів,так і для московитів було однаковим,оскільки писемність Москва запозичила з Києва, але вимова була різною, приміром,візьмем такі слова давньослов’янською,як: ОТЕЦЬ, ХЛ(ять)БЪ,  Р(ять)КА, ПРИОД(ять)ТИ, Л(ять)ТО.
Русичі в Київграді вимовляли окремі звуки так: Е=Е, (ять)=І, И=И, О=О.
А московити – так: Е та (ять)=Є, И=І, О=А.
А тепер прочитаємо по-київському:ОТЕЦЬ, ХЛІБ, РІКА, ПРИОДІТИ, ЛІТО – це наша українська мова!
А прочитаємо те саме на московський лад:АТЕЦ, ХЛЄБ, РЄКА, ПРІАДЄТІ, ЛЄТО – виходить російська.
Тож в українських церквах запроваджували московське читання,а на справді це угро-фінський діалект української мови,бо саме ці племена склали кістяк московії і послуговуючись нашою мовою перекрутили її на свій лад.
   З фінської МОСКА – це брудна вода, болото, а москалі – це ті,які там живуть. А хіба в болоті може щось добре водитися?
   І тепер вони цю угро-фінську говірку видають нам за нашу давню мову. І ці політики в рясах, цього перекрученця називають канонічним в догоду своїм імперським зазіханням,Бог все бачить.
   Ці фарисеї турбуються про якісь канони,а заповіді Божі порушують – не вкради, не обмани, не побажай чужого.
   Вони зі своєї пастви формують манкуртів,які не знають чиї вони діти, які відрікаються від своєї мови,культури,звичаїв, не знають не то що видатних людей,які прославили нашу землю, але й навіть правдивої історії України! А від манкуртів до яничарів один крок, а яничари це ті хто здатний накинути зашморг на шию своїй матері – Україні.
   Якщо ми хочем жити у вільній і багатій державі, то манкуртів і яничар взагалі не повино бути,тим більше при владі!

   СВОБОДА ВИБОРУ – ПОЧИНАЄТЬСЯ З ВИБОРУ СВОБОДИ!

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле крив,
Ляхи, уніати
Налітають,— нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!»
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділися? Згоріло
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують.
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії,—
Така ваша доля!
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі
Б'ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи -
Наше безголов'я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров'я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду,—
Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,—
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».

Тарас ШЕВЧЕНКО
[6 листопада 1838,
С.-Петербург]

Культура матрьошок і валінків, пхралетарії соітеняйтесь ! 

Зняти штани на сцені й заснути там же п'яним це розповсюджена народна гуская гра.

Багатьом особям навіть не потрібно вживати допінг для хорошого володіння гускою культугою.

От древней Арии до России

Дмитрий Байда, 19 2010

«Концептуальный исторический очерк», как называет свою книгу Валерий Дёмин, вступает в серьёзный спор с официальной историей в вопросах подходов к изучению происхождения Русского Народа, его развития и национальной идеологии... 



Эта книга выдерживает уже пятое издание. И каждого издания было напечатано по несколько тиражей. Это говорит о том, что люди всё-таки интересуются своей подлинной историей и хотят знать Правду о своём прошлом, хотя бы для того, чтобы знать, чего им ожидать в будущем...

Исправление «Повести временных лет» и сожжение при царе Фёдоре в 1686 году родовых книг русского дворянства позволило Романовым начать сочинять фальсифицированную историю нашей страны. На поприще этой фальсификации действительно много трудились Байер, Миллер, Шлёцер и другие немцы. Н. Карамзин лишь завершил оформление этой фальсификации. Именно эту фальсифицированную версию истории нашей страны, подправленную в советское время в частностях, отстаивает официальная историческая наука...

Разумеется, источником не последней важности, я считаю «Славяно-Арийские Веды», которые не А. Хиневич придумал, он только прокомментировал. Разница в понятиях, я думаю, ясна. Подлинность их, в отличие от подлинности «Влесовой книги», пока никем не подтверждена. Но это дело времени и добросовестности исследователей, которые этими документами будут заниматься. Вот будет потеха, когда «Славяно-Арийские Веды» будут признаны подлинными. Тогда дела официальной исторической науки будут вовсе плохи, ибо появится слишком много доказательств ложности официальных представлений о нашей прошлой истории…

Относительно Ю. Шилова хочу добавить, что он является действительным членом Российской Православной академии и Украинской академии Оригинальных идей.

К сведению читателя, Российская Православная академия — это академия, пытающаяся соединить арийское прошлое с иудо-христианством. Разве может такой человек правильно подойти к вопросу об истории славянства? Конечно, нет. Отсюда следует: мало родиться русским, русским ещё нужно стать…

Славяне до христианства рабами не были. Их в рабов прекратили правители, отступившие от славянских традиций, совместно с христианской церковью. Именно эти правители, особенно во времена династии Романовых, борясь с собственным народом, нашли опору на западе и в еврействе, и сами стали их заложниками, что и обернулось для них разрушением Российской империи. Поэтому никакой зависти у меня Европа и США не вызывают, так как их сегодняшнее благополучие строится на ограблении других стран и народов, в том числе и Российской Федерации. Тем более уже в недалёком будущем их ждут очень и очень непростые времена и большие проблемы. У меня вызывает сожаление только то, что наши правители до сих пор не могут повернуться лицом к русскому народу и начать строить жизнь в нашей стране, направленную на его благо…

Что же касается Адольфа Гитлера и его книги «Майн кампф», признаюсь, — прочитал. Однако, в отличие от некоторых, сделал вывод, что только на словах его книга направлена против евреев, а на деле — против славян. Это подтверждается и практикой второй мировой войны, в которой погибло более 80 миллионов славян, о которых никто шума не поднимает, как будто, так и должно быть… В то же время о гибели якобы 6 миллионов евреев шум не прекращается уже более 50 лет. Не кажется ли вам, уважаемый читатель, это странным? А мне кажется. Кажется не просто странным, но вполне целенаправленным действием. И это целенаправленное действие даже распространилось на нынешнюю Конституцию Российской Федерации, в «разработке» которой принимал непосредственное участие еврей Шейнис. Результатом этой «разработки» явилось то, что русский народ, составляющий более 80% населения нашей страны, оказался вычеркнутым из истории, точно так же, как вся предыдущая история славянства, которую официальная историческая наука в упор видеть не желает, а если и видит, то в ущербном и оскоплённом состоянии…

Подменяя славянское родноверие язычеством (неоязычеством), евреи стремятся показать его в примитивном и неприглядном виде, пользуясь неглубокими знаниями тех, кто до сих пор ещё называет себя язычником, понятием, исходящим от самих евреев...

Дело в том, что общественное сознание русского народа сейчас находится под воздействием непрекращающейся информационно-психологической войны. А в этой войне крайне важно быстро и правильно определиться — чью сторону занять и поддержать, какие найти аргументы и источники, чтобы обеспечить победу своей стороне…

Несмотря на то, что в данной работе, так же, как и предыдущих изданиях, я касаюсь территории распространения славяно-арийской цивилизации и считаю её предшественницей современной русско-славянской цивилизации, это совершенно не означает, что этим обосновываются территориальные притязания Русского Народа на весь ареал распространения славян-ариев.

Русским нет необходимости претендовать на те территории, которые ими не заселены в настоящее время. Русский Народ, к которому я с полным основанием отношу великорусов, малорусов, белорусов, сибиряков, казаков и поморов, уже имеет территорию: от Карпат до Тихого океана; от Ледовитого океана до Русского (Чёрного) моря, Кавказского хребта, Аральского моря, озера Балхаш, южных отрогов Алтая и Саян, Амура и Владивостока, которую необходимо сберечь и обустроить на благо будущих поколений Русского Народа.

Успешно это можно сделать только объединив усилия всех славян на конфедеративной или иной основе. Отсюда объединению Российской Федерации, Украины, Беларуси и Южной Сибири (так называемого Казахстана) нет альтернативы…

Валерий Дёмин

«Советник» – путеводитель по хорошим книгам.

---
Источник: http://ru-an.info/news_content.php?id=27
---

 "Культурным"отдыхающим на природе посвящается.

Брати Капранови, для УП _ Середа, 29 лютого

Дивні люди наші політики – ще не стартували чергові перегони, а вони вже взялися наввипередки відганяти від себе потенційних виборців. Взяти хоч би інцидент "Свободи" з Гайтаною – ну хто їх за язика тягнув? Хіба Гайтана представить українську пісню гірше за торішню співачку з дивним іменем Альоша? Чи вона є меншою українкою, ніж Сердючка? Та й взагалі, чи варто серйозним людям обговорювати Євробачення? 

До речі, у "вищої ліги" вистачило розуму промовчати, бо вони знають, що правильної відповіді у подібних питаннях не існує. А от молодь не втрималася і вляпалася по самі вуха. Віталій Кличко: "Україна для українців" – це не наша ідеологія, і ми її ніколи не сприймемо". Звісно, поєдинок з Чісорою нелегко дався нашому чемпіонові – але ж радники на той ринг, здається, не виходили! Україна – не для українців, це ми вже зрозуміли. А для кого? Для китайців? Щоб не вибили зубів, боксери вставляють собі капу. Яку б таку капу вигадати для політиків, щоб не верзли дурощів? 

Але з іншого боку, расова тема у нас останнім часом старанно педалюється – навіть ролик в телевізорі запустили, де китаєць грає на бандурі, араб на сопілці, а наш Фома підспівує. Толерантність пропагує. Тобто тема все-таки актуальна. А раз так, то політик мусить щось з цього приводу "на гора" видавати.

Нещодавно довелося чути по радіо Ера розмову з організаторами згаданої рекламної кампанії. І що здивувало – серед додзвонювачів не було ЖОДНОГО, хто б їх підтримав: і російськомовні, і україномовні слухачі в один голос твердили, що ввечері по вулицях небезпечно ходити всім, що українців у міліції катують не менше, ніж темношкірих, і взагалі, що все це – банальна спекуляція.

Чесно кажучи, ми дуже сумніваємося, що активні слухачі радіо Ера – виключно ксенофоби чи расисти. А це означає, що пропагандисти толерантності чогось не врахували у своїх зверненнях.Ну гаразд, можливо, слухачі популярної радіостанції, а з ними й усі українці нічого не розуміють. Але останнім часом і Європа на цьому фронті стала поводитися незвично. Зокрема Франція та Німеччина, відкрито заявляють, що політика глобальної мультикультурності провалилася – треба, мовляв, вигадувати щось інше. Отакої. 

До речі, уважний читач може і згадати, що провал європейської національної політики не є такою вже несподіванкою. Його давно вже пророкували дехто з інтелектуалів. Щоправда робили вони це здебільшого тихо, щоб не нарватися на звинувачення у ксенофобії. А причина провалу до смішного проста. Вона захована у слові ТОЛЕРАНТНІСТЬ. Тому що це модне іноземне слово по-нашому означає просто терпець. 

Вперше наочно відчути, що з цим терміном не все гаразд, нам довелося під час представлення програми з підтримки толерантності в Україні посольством королівства Нідерланди. У програмі йшлося передусім про євреїв, голокост і цілком традиційні речі. Все коректно і по-міжнародному офіційно.

Коли раптом слова просить молодик, який рекомендується як представник центру сексуальних меншин. Він бере мікрофон і заявляє, що захищати євреїв і не захищати при цьому сексменшини – це не толерантно. Більше за те – це ганьба на всю Європу. Ну і так далі. Голландці, треба сказати, дещо стушувалися від такої постановки питання і навіть почали виправдовуватися, а у нас зовсім закрутилося в голові.

Зачекайте. Як таке можна ставити на одну дошку? Євреї – один з найдавніших народів світу, їм ми завдячуємо Біблією і врешті самим християнством, яке стало основою всієї європейської культури. А сексменшини – не народ, не національність навіть, а просто люди, зі специфічними інтимними смаками. 

Слово "толерантність" взагалі викликає неймовірну кількість спекуляцій. То Валід Арфуш іде з телестудії через те, що журналіст повідомив, де той народився. Наче народитися у Лівані – це якийсь гріх. А то Ірина Білик, яку освистали за російські пісні, заявляє про прояви расизму. Ну що тут скажеш? Хіба те, що білявки – це не раса. 

Україна – багатонаціональна країна. Нас не треба вчити співіснуванню з іншими народами, а тим більше за гроші іноземних фундацій. Сотні років ми жили пліч-о-пліч з болгарами, кримськими татарами, молдаванами, караїмами, євреями, ви не повірите, але без рекламних роликів.

І сьогодні живемо – а якщо болгарський культурний центр нищать у Одесі, то це роблять зовсім не українці, а місцева влада і бізнес, які в українськості звинуватити аж ніяк не можна. Бо наша влада – ворог усіх людей, незалежно від національної приналежності.

Згадайте, до речі, що коли якийсь там закордонний пісенний конкурс виграла кримська татарка Джамала, ані "Свобода" ані хто інший слова не сказав на цю тему. Не такі ми вже насправді й погані.Чому ж тоді раптом загуло: толерантність, расизм, терпимість? 

Перше, що спадає на думку – це свідома провокація стосовно націоналістичних політиків. Ну, мовляв, давайте, демонструйте свою людожерську сутність! Серйозні люди, звісно, на це не купляться, а от дрібнота...

Друге, що це – реінкарнація старої радянської казочки про "у вас негрів б’ють". Може хтось пам’ятає, як проблемами расизму намагалися затулити безнадійне відставання СРСР від капіталістичного світу. Тепер же, здається, у такий нехитрий спосіб хочуть відсунути на задній план той факт, що б’ють у нас в першу чергу все-таки українців. Згадайте Індила, який зовсім не китаєць, згадайте тисячі, що їх піддають тортурам міліціонери і десятки тисяч, що їх грабують гопники – українців, росіян, молдаван, кримських татар... 

Проблема не в тому, що у нас б’ють виключно мігрантів. Біда в тому, що у нас взагалі б’ють людей, що у нас міліція складається з катів та садистів, що у нас при владі урки, і що прокурори співають "Мурки". 

І тому на тлі усіх цих щоденних звірств пропаганда якогось окремого ставлення до людей з іншим кольором шкіри викликає рівно протилежну реакцію: значить, їх – не можна, а нас – будь ласка? 

Влада захищає російську мову від "неймовірних утисків", спокійно спостерігаючи, як гине караїмська, кримчацька, урумська, і одночасно з телевізора закликаючи любити арабів... Що й дивуватися, що подібна пропаганда тільки викликає ксенофобські прояви і розширює їхню аудиторію. 

Нам здається, "терпимість" – це зовсім не те слово, яке треба застосовувати до чужих культур. Бо з одної сторони воно принижує їх: що ж такого незручного чи поганого є у кольорі шкіри чи мові, що треба переконувати це "терпіти"? А з іншого боку – принижує нас: нехай приїжджі роблять, що хочуть, а ви – терпіть! 

Звісно, питання співіснування різних культур є складними. Але вони зовсім не вимірюються терпцем –а тільки співпрацею. Українці мають досвід такої співпраці не найгірший у світі. Більш за те, ситуація виглядає значно простішою, коли розглядаєш питання співіснування націй в Україні на прикладі конкретних людей. 

Згадайте хоч би Мустафу Найєма, який ніколи не нітився власної національності і знає державну мову краще за прем’єр-міністра. Який працює для України навіть попри погрози з вуст президента. І поставте поруч з ним того ж таки Арфуша, який нітиться країни свого народження і плювати хотів на державну мову попри те, що керує державним інформаційним ресурсом.

Реальним механізмом співіснування людей різних національностей є зовсім не толерантність, а культурний діалог. І сумно, що багато хто з політиків плутає ці поняття. Ну а для культурного діалогу перш за все потрібно, щоб обидві сторони були носіями цієї самої культури. Гопники, бидло і більшість політиків для цього не підходять – і не через колір шкіри. 

Друга особливість культурного діалогу – взаємність. Ти цікавишся нашим і презентуєш своє. Хіба таке викликає агресію? Звичайно, є в Україні персонажі, які вважають власну культуру чимось особливим – вище Лаврської дзвінниці, – а нашу ігнорують або й відверто зневажають. Наприклад, депутатка Олена Бондаренко, яка наполегливо бореться з "поганою" українською музикою в ефірі. Навряд чи це може спонукати до діалогу. Скажемо навіть більше. За будь-якого кольору шкіри такі люди не заслуговують з нашої сторони навіть на терпимість і мають бути видворені прямісінько на батьківщину своєї "високої" культури. 

І третє. Культурний діалог будується на єдиному фундаменті – тобто зрозумілій усім мові та прийнятною для всіх системі цінностей. Просто для того, щоб сторони розуміли одна одну. 

Якщо ми із вами – люди державного мислення, то легко зможемо розповсюдити сказане і на стосунки між корінними національностями нашої країни. Тоді це буде вже не діалог, а полілог. І для нього потрібна наявність власне самих культур, взаємність інтересів і спільний фундамент для спілкування. 

Що такого складного у цій моделі, що політики не можуть розібратися? Вони не розуміють, що таке культура? Цілком можливо. А з іншого боку іноді читаєш міркування олігарха-депутата Фельдмана з приводу міргантів і в голову починають закрадатися підступні думки. Може, це все не просто так? Розкрасти заводи, розкрасти землю можна, та як захиститися від людей, що живуть на ній? Бо в них є голос на виборах,а на крайній випадок – вила. 

От і просуває хтось потрошку такий проект: нехай українці їдуть працювати в Португалію, а на їх місце можна завезти китайців. Китайці невибагливі, дешевші та слухняні – і на виборах не голосують, і за вила не візьмуться. Тому створюються максимально несприятливі умови для роботи українців в Україні і спрощується виїзд. А для прикриття – у телевізорі китаєць з бандурою та араб із сопілкою. Звикайте. 

Україна – для китайців, Португалія – для українців? Те, що не вдалося зробити Голодомором і Сюргюном, забезпечимо під прикриттям толерантності? 

Звісно, усе це фантазії, але фантазії ці виникають не тільки в наших головах. І причина їх виникнення – не міфічна "українська ксенофобія", якої ніколи не було і бути не могло, враховуючи традиційний поліетнічний склад нашого населення, а відсутність відповідей на стратегічні питання, які ставить перед Україною життя.

Владці, зайняті розкраданням народного добра, не мають часу – та й навіть розуміння – аби бодай сформулювати проблеми, від яких залежить майбутнє нації та країни. Як нам бути з міграцією?

Чи має Київ-етнічний перетворитися на Париж чи Москву, а чи все-таки краще триматися шляху Варшави? Як зберегти себе в умовах відкритості кордонів? І врешті-решт як при обмеженості ресурсів та загрозі перенаселення, про які невпинно нагадують науковці, зберегти свою, їй-бо не найгіршу частину планети Земля? Ту саму, яку доручив нам Господь. І одразу виникає питання – а чи повноважна взагалі будь-яка влада вирішувати питання міграційної і культурної політики? І одразу відповідь – навряд чи. І не за Конституцією, а по суті. Не може Янукович відкрити кордон для в’єтнамців, навіть якщо у нього буде 450 голосів у Раді. Єдина легітимна міграційна політика – це схвалена народом – а точніше, усіма корінними народами України. 

Спроби перевищення повноважень у цій сфері завершуються просто і страшно – погромами. Бо національна міграційна політика не диктується продажним Конституційним судом, а народжується як результат щоденної культурної взаємодії різних народів між собою. 

Тому замість прикриватися посиланнями на Європу десятирічної давнини чи Москву теперішню, кожному, хто хоч трошки турбується про майбутнє – власне чи нащадків, щодня і щослова треба формувати навколо себе простір культурного діалогу. 

По-перше, самим не нітитися ні власної раси, ні нації, ні культури. По-друге, не пробачати неповагу до інших, так само, як і до себе. По-третє, відбирати для спілкування тих, хто здатен на взаємність і не витрачати часу на нездатних. 

Ну і останнє. Шукаючи для діалогу спільної культурної основи, варто триматися подалі від стандартів пострадянського інформаційного простору –денаціоналізованого шлунково орієнтованого совка. Бо саме така от "біомаса" є світоглядною основою більшості сучасних політиків. І всі ми аж надто добре бачимо, що з того виходить.