хочу сюди!
 

Марина

45 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Замітки з міткою «московити»

Імператор черні 2

В жодній іншій державі Європи чернь не становила критичної маси і революції там не виникли зовсім або були лише короткочасним спалахом анархії. Найкривавішою, хоча і короткочасною, була революція в Угорщині, що швидко перейшла у так звану громадянську війну. Виникає певна паралель з Російською імперією, що цілком укладається в сучасну концепцію про угро-фінське походження московитів. Проте здорові сили в Угорщині перемогли, що свідчить про некритичну частку черні у країні. У Російській імперії московитська чернь була етнічною і соціальною базою жовтневої революції. Саме вона склала переважну кількість солдат п’яти мільйонної армії більшовиків, продзагонів, каральних загонів, відділів НКВС, які втримали Російську імперію від повного розвалу. Саме ця чернь знищила освічену частину населення Російської імперії або витіснила її за кордон, тобто категорії пересічних і талановитих людей. Саме ця чернь стала не тільки фундаментом влади пройдисвітів, а і самою владою. Саме проявами цієї влади стали насилля, диктатура і смерть.

            Вважається, що революція відбулась і у Німеччині в листопаді 1918 року. Я думаю, що це був державний переворот у країні, знесиленій війною. Німецька армія перемагала на всіх фронтах, але в самій Німеччині економічна ситуація була катастрофічною. Середній клас, що становив критично велику частку суспільства, нарешті не витримав колосального тиску економічних проблем. Громадянської війни в Німеччині не було. Здорові сили суспільства швидко справились з лівими екстремістами. Їх лідери Карл Лібкнехт і Роза Люксембург були розстріляні. Проте політичною нестабільністю моментально скористалась купка брудних політиканів марксистського забарвлення. Існуюча центральна влада була повалена. Хоча всі фронти Першої світової війни проходили поза Німеччиною і вона контролювала величезні території Європи включно з Україною, новий німецький уряд капітулював, визнавши свою поразку у війні, а також визнав саме Німеччину головним винуватцем цієї війні. Він також погодився з усіма пунктами кабального для Німеччини Версальського мирного договору. Середній клас Німеччини, який від зміни державного устрою Німеччини очікував радикальних позитивних покращень, був деморалізований економічним безладом, що значно перевищував часи війни і абсолютно невиправданим політичним приниженням батьківщини на міжнародній арені. Виникла ситуація політичної нестабільності, яка тривала аж до приходу до влади націонал-соціалістів (нацистів) у 1933 році.

            Соціалізм Гітлера був протилежним соціалізму Маркса. Його провідною ідеєю був захист економічних, культурних і політичних прав трудових верств населення в рамках ринкової економіки – капіталізму, а не повалення останнього. Націоналізм мав стати провідною ідеєю суспільства і об’єднати всі категорії громадян в ім’я процвітання Німецької нації. Націонал-соціалісти прийшли до влади цілком демократичним шляхом через загальні вибори, на відміну від більшовиків, що захопили владу шляхом збройного перевороту. Диктатура, що надалі виникла в Німеччині – це була диктатура середнього класу і викликана   тими штучними і трагічними для Німеччини умовами, що створили переможці війни – перш за все Франція. У Радянському союзі диктатура офіційно визначалась як диктатура пролетаріату, тобто черні. Диктатура – це завжди жорстокість і насилля, але ці дві диктатури були неспівмірні за рівнем насилля.

            У Польщі закінчення Першої світової війни викликало не революцію, а національний підйом. За лічені місяці консолідація польського суспільства досягло небачених розмірів. Польська армія на кінець 1919 року вже налічувала 600 тисяч жовнірів, а 9 травня 1920 року відбувся спільний парад українських і польських військ на Хрещатику у визволеному від московитів Києві. У чому секрет поляків? У наявності потужного середнього класу – пересічних людей, майже повній відсутності черні і присутності у суспільстві великого прошарку талановитих людей. У кращі часи Речі Посполитої шляхта становила до десяти відсотків її населення. Це був найвищий показник у Європі. Річ Посполита була також єдиною в Європі країною шляхетської демократії, король у ній був виборним. Безумовно, на підконтрольній Російській імперії частині Польщі виникли несприятливі умови саме для цього прошарку населення. Проте навіть у цьому разі напередодні жовтневого перевороту в Російській імперії інтелігенція – це категорії талановитих і високоосвіченої частини пересічних людей в Польщі становила близько 4% населення, що вдвічі перевищувало долю інтелігенції в населенні Російської імперії. При цьому інтелігенція ця була національно свідомою і декілька разів протягом дев’ятнадцятого сторіччя очолювала загально національні повстання проти Російської імперії.

            А що українці? Як у них ситуація щодо черні? Революції в Україні не було. Центральна рада очолила країну у мирний спосіб. Громадянської війни в Україні також не було. Була інтервенція військ з одного боку більшовицької Росії (черні), з другого боку білогвардійських армій (освічених московитів). Був супротив військ незалежної України цим агресорам. Повстання проти Центральної ради носили локальний характер і базувалися на чужому українцям етносі – московитах. Провідна сила України – селянство в основі своїй було байдужим або й ворожим до марксизму. Його провідною ідеєю була приватна власність на землю, як гарант особистої свободи. Тобто, всі ознаки наявності в Україні значного прошарку черні були відсутні. Перша наша національно визвольна війна зазнала поразки не тому, що у нас було забагато черні або замало пересічних людей. Головна причина, на мою думку, у тому, що в Україні було замало національно свідомих талановитих людей. З двох відсотків інтелігенції в Україні скільки було саме української інтелігенції, а з неї національно свідомої? Найталановитіший письменник Російської імперії – Микола Гоголь був українцем за походженням. Чи багато він зробив для національного визволення свого народу? Якби не геній Тараса Григоровича Шевченка, то український народ, можливо, ніколи б і не проснувся від національної сплячки. Український народ у вирішальний момент своєї історії виявився без достатньо дієвого проводу. У висліді широкий народний рух, що прагнув позитивних змін в країні, у тому числі національних, українською мовою тоді спілкувався значно більший відсоток населення, ніж навіть тепер через 31 рік  нашої незалежності, не був належним чином очолений і спрямований. Такі плутані і сумнівні особи, як батько Махно, зібрали під своїм командуванням колосальні, як на той час, військові сили. Цих сил було достатньо для визволення від інтервентів всієї південної і східної України. Але українець Махно був байдужим до української національної ідеї, не раз збройно виступав проти національного українського уряду і здебільше на боці більшовиків, поки вони на віддяку повністю не знищили його армію.

            З тих часів українцям слід запам’ятати ще два уроки: 1. Перший доволі тривалий досвід української державності ми отримали завдяки німцям – часи гетьмана Скоропадського. Без цього восьмимісячного досвіду державного будівництва під захистом німецької зброї всі наші подальші визвольні змагання були б неможливі. 2. У найтяжчі часи визвольних змагань поряд з нами були поляки. Вони, як і німці, зробили дуже багато для нашої державної незалежності.

            Але ж, пізніше, отримавши за Версальським мирним договором Галичину, вони займались полонізацією місцевого населення. Так, але вони спасли це місцеве населення від геноциду 1921, 1933, 1937 років. Вони зберегли цю частину нашого населення у не понівеченому фізичному і моральному стані. Вони зробили можливим яскравий спалах національно-визвольних змагань 1991 року. Без Галичини національна революція 1991 року швидше за все була б неможливою.

            Вивчаючи свій родовід, я проаналізував середню тривалість життя в селах Балтського району на півночі Одеської області. У 1920 році перед приходом московитів вона складала приблизно 40 років. Далі почала падати  і перед російсько-німецькою війною склала  17-20 років. У 1943 році на окупованих румунами території вона знову зросла до 35 років. Ось вам результат влади московитської черні. Вона виявилась гіршою за владу окупантів. За шість років, що включали 1933 рік – найтрагічніший рік всієї української історії, метричні книги були знищені владою і встановити середню тривалість життя у ці роки я не зміг.

            За двадцять років відносно мирного розвитку Радянського союзу, хоча і в умовах концтабору, виросла нова еліта. Виросла вона переважно з тої самої черні, що прийшла до влади у 1917 році. За чистотою крові цієї верстви населення уважно стежила партія і НКВС. Проте наближалась Друга світова війна. На відміну від Першої вона була плановою. З метою подальшої консолідації влади в руках вождя в Радянському союзу відбулась чергова зачистка еліт: військової, управлінської, творчої, технічної. Газон знову підстригли. Частка черні у складі суспільства знову істотно зросла. Колосальні втрати Радянського союзу: Сталін після війни озвучив число у 6 млн. осіб, Хрущов – у 20 млн. осіб, за сучасними російськими джерелами це вже 27 млн. осіб, а за загальними демографічними втратами Радянського союзу – це 40 – 50 млн. осіб, свідчать про те, що ця війна з боку Радянського союзу відбувалась за рахунок черні і під керівництвом черні. Чистка радянського суспільства від людей талановитих і просто від інтелігенції відбувалась і у часи війни. Так звані народні ополчення, що звичайно відправлялись прямо в пекло війни на забій, комплектувались якраз за рахунок інтелігенції. Масова загибель людей у ніби заблокованому німцями Ленінграді я розглядаю як остаточне винищення тієї частини інтелігенції, що сторіччям осідала у центральній частині Ленінграду і становила найосвіченішу частину населення Російської імперії. Безпрецедентно брутальна поведінка радянської армії на територіях окупованих країн Східної Європи свідчить про те, що у 1945 році чернь продовжувала становити критичну масу радянського суспільства.

            Від 1945 року до розпаду Радянського союзу пройшло 46 років. Чи могла суттєво змінитись частка черні у населенні країни? Думаю, що ні, оскільки основою розподілу на різні категорії є генетика людей, для зміни якої потрібно багато поколінь. По різному склались долі України і Російської федерації після розпаду Радянського союзу. Україна весь час мирно розвивалась, зміцнюючи свою незалежність. Російська ж федерація пройшла через військовий заколот. Згадайте розстріл парламенту Єльциним. Правда громадянської війни не було, але у цілком демократичний спосіб зусиллями черні влада в країні перейшла у стан крайньої автократії. Проте влада черні через вождя-диктатора – це завжди війна, - це завжди реалізація головного інстинкту черні – прагнення до насильства. Відсутність потреби у громадянській війни дозволила зекономити сили для війни зовнішньої  Згадайте, на початку двадцятого сторіччя громадянська війна знесилила країну і не дозволила захопити всю Європу під гаслом світової революції. Тоді героїчні поляки, з якими були і українці,  розгромили червоні банди на підступах до Варшави. Тепер ситуація видавалась сприятливішою. Обережно почавши з розвідки боєм у Придністров’ї, Чечні і Грузії і переконавшись у байдужості Заходу до цього, московити насмілились на наступний крок у зовнішній експансії. Вони захопили у України Крим і частину Донбасу. Реакція Заходу знов була доволі млявою. Наприклад канцлерка Німеччини декілька разів висловлювала глибоку стурбованість, але цим і обмежилась. Така позиція Заходу сприймалась у Москві як прояв слабкості і підштовхнула її до вирішального стратегічного кроку – відкритої війни з Україною.  Причому російські війська на окупованих українських територіях у 2022 році ведуть себе приблизно так, як у 1945 році вони вели себе на окупованій території Німеччини. Тобто це знову стало війною московитської черні під керівництвом черні.

            Отже три необхідні умови для російського суспільства виконані: державний переворот, граничний авторитаризм і зовнішня агресія. А як щодо достатньої умови – прихильності до марксизму? Ця умова також виконується. Згадайте стогони російської меншини в Україні з приводу знесення пам’ятників комуністичного минулого. Згадайте і інформаційну істерію в російських засобах масової дезінформації з цього ж приводу. На місці мавзолей Леніна і його забальзамований труп. По всій Російській федерації збережені пам’ятники Леніну і відновлюються пам’ятники Сталіну.  Комуністична партія Росії не тільки не заборонена, а є впливовою парламентською партією.

            Висновок: В російському суспільстві протягом століть зберігається критична маса черні. Тепер, як і завжди, у неї є імператор – Путін. Він користується недосяжною в демократичних країнах підтримкою населення. Рівень цієї підтримки приблизно і визначає частку черні в країні. Головний наш ворог у цій війні - чернь Російської федерації і чернь у нашій власній країні. Остання також підтримує Путіна. Причому рівень підтримки тим вищий, чим більше у такої особи бруду під нігтями. Путін - символ черні. Бажано, щоб саме він очолив поразку Московії у війні. Його передчасний відхід з політичної арени може спасти Московію від руйнування, а це лише наблизить наступну війну. У світі завжди були потужні сили, прихильні до Московії. Імператорів типу Путіна в історії Московії було багато. Швидше за все, багато їх і буде. Смерть чергового імператора нічого не змінює, оскільки залишається чернь, яка неодмінно породить нового імператора і нову війну з нами.

            Віримо в нашу перемогу. Слава збройним силам України! Слава Україні! Смерть її ворогам.

Імператор черні 1

            За Вікіпедією чернь - це простолюд, низи, люди з непривілейованих класів, в поетичній мові - народ, позбавлений високих інтересів. Поділ людей на чернь і нечернь – це лише соціальний поділ людей, чи під ним є і біологічне підґрунтя? За моїми спостереженнями різниця є. З біологічної точки зору чернь – це люди з високим бар’єром збудження будь-яких біологічних систем організму. При харчуванні вони полюбляють дуже солону, гостру і гарячу їжу. В іншому разі вона їм не спакує – не виділяється шлунковий сік. Привернути їх увагу можна лише гучними словами, збитими у короткі речення. Словниковий запас у них гранично низький – 200 – 300 слів. Вони схильні до уживання універсальних багатозначних слів-замінників – лайки. Тут активізація уваги здійснюється через неявну активізацію полової сфери людини і додаткового виділення тестостерону у кров. Вони полюбляють пити і надають перевагу міцним алкогольним напоям. Це також активізує на початковому етапі їх фізичні і інтелектуальні можливості через додаткове виділення у мозок дофаміну. Музику полюбляють гучну і ритмічну з нескінченим повторенням коротких музичних фраз. Вони гранично довірливі і їх можна обманювати в один і той же спосіб багато разів підряд, якщо час між актами обману перевищує їх малу здатність утримувати у пам’яті результати попереднього досвіду. Самі вони також схильні до обману. Логічне мислення у них майже відсутнє. Вони не здатні усвідомити навіть очевидний зв’язок між двома пов’язаними подіями, якщо цей зв’язок їм не розтлумачити. Проблема вибору вводить їх у стан заціпеніння і безпорадності. У всьому вони бажають повної визначеності і не здатні проаналізувати бодай декількох варіантів майбутнього розвитку подій. У них майже відсутня здатність до навчання. Для життя їм вистачає природних інстинктів і декількох простих правил, засвоєних у дитинстві. Вони схильні до агресії, оскільки агресія урівнює шанси у конкурентній боротьбі з іншими категоріями людей. Вони не цінують особисту свободу, але використовують будь-яку нагоду для безмежного насилля за сприятливих зовнішніх умов. Звичайно поведінка черні більш-менш вписується в рамки закону, але лише через страх перед ним. Внутрішніх моральних запобіжників у них немає. Чернь може впливати на долю своїх країн у часи їх стабільності через вибори, оскільки завжди голосує за подібних собі. Нестача здібностей і, головне, працелюбності, не дозволяє черні перейти в якусь іншу категорію людей. Часи нестабільності країни – це свято їх ментальності. Від опосередкованого впливу на події вона переходить до прямої дії через насильство. Національна ідея – це щось абсолютно недосяжне для її розуміння. Об’єднуючим чинником для неї є почуття ментальної і біологічної спорідненості. Чернь інтернаціональна по своїй суті. Пролетарі (люмпени) всіх країн єднайтеся – це її гасло. Чернь не може бути основою для продуктивного розвитку будь-якої нації або держави. Влада черні – це шлях у нікуди через насилля. диктатуру і смерть. Це єдина верства населення, для якої людське життя не є цінністю. Чернь патологічно ненавидить інші категорії людей, особливо людей талановитих. Вона не розуміє ролі законів збереження у живій і неживій природі. Скатертина самобранка або халява – це межа її мрій. Доволі повний портрет типового представника черні змальований у Маніфесті комуністичної партії, якому він і адресований.

            Талановиті люди у всьому протилежні черні. Вони здатні до навчання протягом всього життя. У них багатий словниковий запас, знають декілька мов і легко формулюють найабстрактніші поняття. Вони є головними споживачами класичної музики, образотворчого мистецтва, багато читають і самі пишуть, їм не потрібні штучні засоби для збудження їх уяви і працездатності. Вони завжди оцінюють майбутнє, як можливу його реалізацію в одному з багатьох варіантів. Надзвичайно високо цінують особисту і творчу свободу. Їх поведінка майже не вимагає зовнішнього регулювання через високий рівень самоконтролю.  З цієї категорії людей виходять видатні науковці, письменники, художники, фахівці всіх профілів. Звичайно талановиті люди не агресивні і у часи нестабільності суспільства відходять у тінь. Вони є носіями національної ідеї і її творцями. Ця категорія людей завжди невелика. Її влада можлива лише в оперті на пересічних людей. Саме у цьому разі ймовірний проривний позитивний розвиток суспільства.

            Третя категорія людей – пересічні люди займає проміжне становище між черню і талановитими людьми. Це люди, помірковані у всіх своїх проявах. Вони не здатні ні на великі досягнення, ні на великі злочини. Вони є фактором стабільності і інертності суспільства, не дозволяючи скочуватись йому ні в стан анархії, ні в стан надто динамічного позитивного розвитку. Як правило, вони не мають власного погляду ні на що і на них можна впливати і з боку добра, і з боку зла. Вони здатні до часткового розуміння національної ідеї, особливо, якщо вона збігається з їх матеріальними інтересами. Бояться всіляких ризиків, намагаються утриматись подалі від всього незвичного. Вони надзвичайно працелюбні. Пересічні люди – це соціальна база середнього класу. Влада пересічних людей – це влада здорового глузду, позбавлена шансів на визначні досягнення у будь-якій сфері.

            Можливі і всі проміжні варіанти. Не виключаються і комбінації генів таланту з морем генів черні або навпаки.

            Звідки береться такий поділ суспільства? Це властивість самої природи. Це джерело її  розвитку і прогресу. Кожне народження нової людини, або тварини, або навіть комахи – гра випадку, коли у довільній комбінації об’єднуються гени обох батьків. Після народження живого організму починається його випробування,  порівняння з іншими подібними організмами. Той організм, де комбінація генів сприяє подальшій позитивній еволюції виду, залишає після себе більше потомство. Якби всі живі організми народжувались однаковими, то еволюція живих організмів у будь-якому напрямку зупинилась.  Питання, а чи міг ба при цьому виникнути сам початковий вид? Отже людство безупинно удосконалюється і фізично, і інтелектуально саме тому, що окремі люди народжуються різними і вступають між собою у конкурентну боротьбу.

            А як щодо народів? Окремі люди можуть бути дуже різними, а от окремі народи не можуть суттєво відрізнятись між собою – хіба не так? Велика сукупність беріз, що ростуть поряд, утворюють березовий ліс. Велика сукупність дубів, що ростуть поряд, утворюють дубовий ліс.  Дубовий і березовий ліс з точки зору якості, наприклад, деревини відрізняться між собою так само, як окремий дуб і окрема береза. Але ж наведені вище три категорії людей присутні у кожному народі. Тобто ми завжди маємо справу з мішаним лісом. Відповідь така: різні народи відрізняються часткою цих трьох категорій людей у своєму складі. А чому ця частка для різних народів різна? Тому що різні народи у різний час перейшли від стану первісної дикості до стану цивілізаційного розвитку, тому що від початку своєї історії вони існували в різних кліматичних зонах і економічних умовах, тому що в світі існують сотні порід собак, котів, тощо, яких об’єднує в один вид здатність давати спільне потомство, але суттєві  відмінності між якими цілком очевидні. Люди ж є частиною цього тваринного світу і підкоряються універсальним законам генетики.

            Як виявити частку різних категорій людей у складі даної спільноти? Можна провести комплексне тестування кожного члена спільноти за властивостями, обговореними вище. А можна просто подивитись на події у житті даного народу і зрозуміти, яка саме частина цього народу вийшла тут на передній план. Масштабне насилля, громадянська війна або зовнішня експансія (можливе і поєднання), авторитаризм і прихильність до марксизму – це, на нашу думку, основні ознаки поведінки черні. Перші три умови є необхідними, але не достатніми. Остання умова не є необхідною, але є достатньою.

            Так звана жовтнева революція 1917 року в Російській імперії була бунтом черні, спровокованого і очоленого інтернаціональною зграєю пройдисвітів. Саме у Російській імперії чернь складала критичну частку суспільства і за сприятливих умов, викликаних тривалою Світовою війною, змогла не лише зруйнувати попередній державний устрій, але і надовго прийти до влади. Слабкість державної влади у країні, що програла війну Німеччині і зазнала економічного краху, звільнила чернь від страху перед законом і країна захлинулась у масовому насильстві. Цю схильність черні до насильства більшовики каналізували у напрямку знищення освіченої частини суспільства під виглядом громадянської війни. Це забезпечувало малоосвіченому більшовицькому бидлу монополію на владу. Така задача доволі швидко була виконана. Нездатність черні замислюватись над проблемою вибору породила спочатку авторитаризм, а далі і диктатуру вождя черні. Неповага черні до особистої свободи швидко перетворила країну у концтабір. В результаті зачистки суспільства від його найбільш освіченої частини частка черні у ньому ще більше зросла. У висліді чернь заповнила всі щаблі влади. Ідеологічним прикриттям цього процесу став марксизм, що від початку був розрахованим саме на чернь і на її інстинкти.

            

 

           


100%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Батуринська трагедія -- злочин московитів.



Знищення Батурина разом із цивільним населенням військами Московії за наказом Петра І, що відбулося у 1708 році, було варварською трагедією не тільки українського, а і міжнародного рівня.
Відомий чернігівський історик Сергій Павленко так окреслював масштаби цієї катастрофи: «жертвами погрому 2 листопада 1708 р. у Батурині стали 5-7 тис. мирних громадян, 6 – 7 тис. військових, разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків». Дослідник, як і його колеги, також докладно вивчили нищення московською Ордою, які були православними християнами, але спалювали батуринські церкви і вбивали жителів, теж православних християн, що там ховалися. Приймаючи християнство, Московія залишилася варварською країною і на той час не належали до Европи.
Власне факт злочину спочатку визнавали й самі його організатори, і нічого злочинного у знищенні мирного люду не бачили -- звичайна практика державної політики "головорізів".
Інше ставлення до цієї катастрофічної події було у європейських дипломатів, які побували у Московському царстві. Англійський посол Чарльз Вітворт інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині: «Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать». Лорд Ч. Уайтворт, виконавши посольську місію, опублікував у Лондоні у 1710 році «Звіт про Росію», у якому прямо вказав, що «місто Батурин негайно було взято і спалено, і понад сім тисяч чоловік було вбито незалежно від віку й статі».
Загартований у походах і війнах шамбелян (придворний чин високого рангу) Карла XII Адлєрфельд, який загинув під Полтавою у 1709 році, занотував у своєму щоденнику: «Перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік, залишок жінок поцупили. Взяли сорок гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували. Комендант, родом прусак, був взятий, з ним гірко вчинили».
Як писав Микола Маркевич, український історик (XIX ст.): «Сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами. Військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсіялось по домівках і не розбираючи, всіх підряд, винищували мирних громадян, не пощадили ні жінок, ні дітей. Вчиняли найжорстокіші катування -- живих четвертували, колесували, на палю садили. Вигадували нові методи катування, які приводили просто в жах».
За свідченням шведського історика Фрікселя, Меншиков наказав розп’ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоб населення Гетьманщини побачило долю, що спіткала Батурин.
Французькі часописи того часу Батуринську трагедію висвітили під такими заголовками: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Газет де франс», «Летре гісторік» та інші газети сповіщали про факт практично однаково: «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані. Москалі застосували нелюдські, хижацькі звичаї. Україна купається в крові. Меншиков вживає засоби московського варварства».

Отже, ще для Європи XVIII cт. такі злочини як Батуринська різанина однозначно вважалися військовими злочинами, злочинами проти цивільного населення, злочинами проти людяності, хоч і термінів таких ще не існувало. Вони з’явилися тільки у XX ст. після приголомшуючих звірств комуністів, нацистів та їхніх послідовників.
Комуністи, «гідні» спадкоємці Орди, не зупинялися ні перед чим для утвердження і збереження своєї влади. Це й гарматний розстріл Києва Муравйовим у лютому 1918 року, коли Київ був просто усіяний загиблими і дапі масштабні розстріли "непокірних" українців, і багато інших подібних злочинів.
Вірний ленінець Володимир Затонський у спогадах так описував побачене в лютому 1918 році у Києві: «Ми увійшли у місто: трупи, трупи й кров…Тоді розстрілювали всіх просто на вулицях. Я сам мало не загинув. Серед білого дня мене один із наших патрулів зупинив. Я йому показав посвідку члена Українського Уряду, написану мовою українською, з печаткою Всеукраїнської Центральної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Та й тут же таки, мабуть, були б і розстріляли, – тоді ж такі злочини просто на вулиці робилися, – на щастя, у кишені був другий мандат – члена Раднаркому РРФСР за підписом Ілліча».

74 роки комуністичного режиму коштували Українському народу біля 20 мільйонів життів. Вони не були випадковими -- винищення українців було системним. Ще у тому ж 1918 році Володимир Ленін повчав такого ж злодія Льва Троцького: «Якщо правильно повідомлено мені, що ви маєте повну можливість артилерією знищити противника. По-моєму, не можна жаліти міста і відкладати довше, бо необхідно нещадне винищення». Його наступник Йосиф Сталін пішов ще далі і застосував голод як зброю.

Сучасна Російська Федерація продовжує сталінські традиції, нічим не гребує у злодійських спробах підкорити Україну, поставити на коліна. Надавши коридор відступу українським добробатам з Іловайська, по-бандитськи розстріляли їх. У свій агресії проти нашої держави знову практикується нищення населених пунктів з мирними жителями. Згадайте ракетно-артилерійські обстріли Щастя, Маріуполя та багатьох інших містечок, сіл Донеччини, знущання, пограбування, вбивство цивільного населення.
І не дивно, що російська Орда також чинить злочини і у Сирії.
Батуринська трагедія нагадує, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився. І тільки сильна армія потужної єдиної і консолідованої держави Україна є гарантом нашої безпеки і майбутнього. А Захід має нарешті зрозуміти, що міжнародними зусиллями агресора необхідно рішуче зупинити.

Масове переселення роccіян в Україну після голодомору.

Масове переселення роccіян в Україну після голодомору.

Недавно в Україні була видана унікальна карта " Голодомор 1932 - 1933 років ”, на якій позначені не лише місця так званих "чорних дощок" (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами, чим прирікали його на загибель, жорстоку смерть), але й дороги переселення на вимерлі території людей з Россії та Білорусі.

З Білоруської РСР в Одеську область - 68 ешелонів, із західних областей РРФСР в Дніпропетровську - 125 ешелонів, з Горького в Одеську - 141 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Россії в Харківську область -188 ешелонів. З Іванівської в Донецьку - 147 ешелони, і багато - багато інших людей та ешелонів, яких не вдалося встановити. На карті вказано переселення за один місяць. Переселяли коней, корів, овець, завозили курей та інший скот, переселяли цілі колгоспи з технікою та інвентарем. Переселяли російських вчителів . Багато мільйонів переселених ! Переселяли родинами, діти, їх старі бабусі, всі родичі родини, двоюрідні, троюрідні.Тисячі сіл стояло пустих, на пів пусті міста, після закатованих голодом українців, а закатували московити майже 10 мільйонів, закатували за 6 місяці (зими-весни)!!! За такий короткий термін і така велика кількість масового вбивства,- великий геній був сралін. Навіть Гітлер заздрив цьому факту і посилав лідерів СС до СРСР переймати такий досвід.
іМасове переселення роccіян в Україну після голодомору.

Те, що пророссійські південь та схід України сьогодні - це наслідки Голодомору і подальшого масового заселення українських територій переважно московитами, не новина... Але вона кожного разу приголомшує мене, навіваючи сумні думки, особливо останнім часом, коли все частіше говорять про можливий розкол країни.

Росіяни мені здаються людьми хорошими. Але, на жаль, зневага до інших націй характерна для всіх них, особливо вороже вони ставляться до слов'янських народів, добре вони ставляться тільки до споріднених з ними по крові - азійських націй . А ще вони дуже важко пристосовуються до життя поза межами Россіїdrunk , погано асимілюються.
Відомо, що досить багато з них, переселившись до Америки, так і не освоїли англійську мову...Тому, вважаю, їм краще жити на своїй землі.


Але багато хто з них не хоче жити в Россії drunk з економічних і соціальних міркувань і прагнуть емігрувати. І ті, кому це вдалося, не хочуть повертатися на історичну батьківщину. Хоча продовжують вважати Россію drunk своєю батьківщиною, любити її (на словах, адже на відстані її любити легко) і страждати на чужині. Напевно, це одна із загадок москвинської душі.

Якось була можливість спілкуватися з москвинкою, яка живе в Естонії. Ми зустрілися в Москві, куди вона приїхала в гості до родичів. Привезла з собою копчену скумбрію. "Це єдине, що залишилося смачного з естонських продуктів після вступу країни до Євросоюзу", - пояснювала вона кожному, кого пригощала. Мені довелося вислухати довгу, неначе завчену напам'ять, розповідь про те, як погано живеться в країнах Прибалтики після розвалу СРСР... Про те, як естонці вдають, ніби вони не знають россійської, і їй доводиться спілкуватися з ними лише естонською
мовою. Про те, як там не люблять московитів і вороже до них відносяться. Про те, як вона не любить естонців, Естонію, Євросоюз і не сприймає політичних, економічних та соціальних змін, які там сталися. При цьому вона не переставала захоплюватися Россієюdrunk . "У Россіїdrunk краще, ніж де б то не було, ви щасливі тим, що живете в Россіїdrunk ", - повторювала вона, звертаючись до своїх россійських родичів і друзів, які без особливого ентузіазму погоджувалися з нею.

"Я не зміг б жити в країні, яку так сильно не люблю, де мені так некомфортно. Це ж справжня мука", - сказав я їй. - Може, тобі краще повернутися до Россіїdrunk ? І теж бути щасливою?" Вона замовкла і пильно поглянула мені в очі, намагаючись зрозуміти, чи не насміхаюся я випадково над нею.

Ні, я не насміхався. Я говорив цілком серйозно, тому що дійсно не уявляю собі життя в чужій, ненависній країні. Вона щось спробувала пояснити. Говорила так непереконливо, що я навіть не запам'ятав її аргументів. Суть в тому, що повертатися до Россії drunk вона жодним чином не бажає.
Пам'ятаю лише, що її россійська подруга сказала: "А я змогла б жити в будь-якій країні, якби там було море, - я море дуже люблю". От і в Україні вони живуть, їдять українських хліб, і хаять Україну та українців з усіх боків, скиглять про мову, а переїхати назад не хочуть, мову вивчати також, і вчать цієї зневаги своїх дітей.

Напевно, ті московити які після 1933 року переселялися на південь та схід України, теж мріяли про море. Або, може, їх приваблювали родючі землі (хоча московити ніколи не любили рільництвоuhmylka ), та залишені вимерлими українцями будинки і майно дуже приваблювало, ( вони б і пішки пішли б, аби забрати щось чуже собі, то вже у генахuhmylka )...
Що б там не було, але тепер їх нащадкиhuh є громадянами Україниangry .
І не варто було б згадувати про те, що було колись, якби минуле не мало наслідків у наш час.

Масове переселення роccіян в Україну після голодомору.


А наслідки є, і вони дійсно вражаючі. Це велике переселення московитів виявилося бомбою сповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільше непатріотичний, неукраїнський південь та схід, який тяжіє до Россії drunk так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілісності і в її існуванні взагалі, краще б зникла Україна з мапи світу. Від переселенців пішли матюки, п'яниці та гульки по поводу та й без нього, аби не робити, брехня, зрада, крадіжки - це кредо московитаuhmylka !, у українців такого не було взагалі, до приходу московитів у нас хати не запиралися! ( про це все детально описав у історично-дослідницькій праці Пало Штепа "Московство":

...На презентації вищезазначеної карти Голодомору колишній директор Українського інституту національної пам'яті академік НАН України Ігор Юхновський (його на цій посаді змінив якийсь неокомуніст), зокрема, розповів про те як у Верховній Раді ухвалювався закон про визнання Голодомору геноцидом. Частина депутатів з партії регіонів проголосувала за цей закон (на його прохання), а частина - ні. То були депутати з місць, заселених московитами...

- Ігор Рафаїлович, це ж не єдине голосування, де виявляється відношення цих людей до країни, в якій вони живуть. Була безліч інших важливих голосувань, це і громадська думка, і народне волевиявлення, це і відповідне відношення до української мови й культури, до української історії. Це формування негативного іміджу країни за кордоном. Це виховання нового покоління українських росіян у дусі неповаги до власної держави...

Пан Юхновський сказав наступне: -
Дійсно, те, що ці люди були переселені, впливає на їх ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала. Вони самі цього можуть і не усвідомлювати.

- Отже, ми приречені на те, що частина людей в Україні - нащадки тих переселенців-московитів - весь час прагнутимуть до Россіїdrunk ,
відповідно голосувати на виборах, виявляти неповагу до української мови і культури й виховувати в цьому дусі своїх дітей?


- Проходить час, і кожна земля «творить» націю. Неукраїнці асимілюються, стають українцями, і це не залежить від свідомості людей або від директив влади. Так само чужоземці стають поляками на польській землі, французами - на французькій землі, німцями - на німецькій. Хоча з московитами це питання проходить дуже тяжко, не піддається цей народ асиміляції, для нього люба нація світу - ворожа нація, може час все виправить.

Я позаздрив оптимізму пана Юхновського. Скільки ж ще потрібно часу, аби московити стали українцями? Напевно, не менше сотні років, або більше. Думаю, цей процес піде швидшим, якщо Україна зможе підняти економіку. Якщо життєвий рівень в Україні буде вищий, ніж в Россіїdrunk , «співвітчизники» вже не хотітимуть злиття з історичною батьківщиною. Як показує світовий досвід, ситі і задоволені життям московити нудьгують за батьківщиною не менше голодних і знервованих, але повертатися в неї не квапляться. І зливатися з нею теж.

Vavit:
Тож українці - робимо, пашемо, кормимо московита, аби він був нагодований і не волав про розкол України та приєднання Криму, Донбасу до московії ! А може треба поступати так як поступають прибалти, там мешкало 45% московитів, зараз набагато меньше. Вони просто не беруть на роботу якщо не володієш національною мовою, і не звертають уваги на тих хто балакає чужою для них, ті українці яких примушували вивчати россійську і вони вже забули українську, це не біда, українець швидко та легко востанове все втрачене,( бо воно своє, рідне), дітей будуть навчати рідній мові. Треба зробити так щоб пенсіонери россійського флоту не залишалися у Криму, а виїжджали назад до себе, а це тисячі військових + їхні сім'ї, дітиwakeup . Українцю у Україні немає місця, звідусіль з нього знущаються владні табачникиfuck , колесніковиfuck , царьовиfuck , вітренчихиfuck і т.д., церкву гноблять, мову нищать, культуру нищать, історію переписують...

PS Россіяdrunk - не Русь, вказано дві літели "СС", московит не слов'янин і ніколи ним не був. Слов'янин для московита найлютіший ворог.

http://rusich.info/history/21-masove-pereselennya-rocciyan-v-ukrayinu-pislya-golodomoru.html

Як Московія привласнила історію Київської Русі

Ярослав ДАШКЕВИЧ, доктор історичних наук

ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

* Вперше надруковано у збірці Ярослава Дашкевича «Учи неложними устами сказати правду» (К.: Темпора, 2011. – 828 с.).

Створюючи свою ук­ра­їнську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базую­чись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Пере­бу­ва­ючи упродовж століть під владою завойовників, українці фак­­тично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московїї, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі.

В романі-дослідженні В. Білінського (Країна Моксель або Московія // Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008, 2009, в трьох книгах) повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно російських), що свідчать про докорінне перекручення історії Російської імперії, направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь.

Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології.

Розглянемо основні питання цієї проблеми.Московські, а пізніше російські царі розуміли, що без великого минулого неможливо створити велику націю, велику імперію. Для цього потрібно було прикрасити своє історичне минуле і навіть привласнити чуже. Тому московські царі, починаючи з Івана IV (Грозного) (1533–1584), поставили завдання привласнити історію Київської Русі, її славне минуле і створити офіційну міфологію Російської імперії.

На це можна було б не звертати уваги, якщо б ця міфологія не зачіпала корінних інтересів України, не була направлена на повне знищення України – її історії, мови, культури. Час показав, що російські імпершовіністи робили і роблять все можливе для реалізації цієї задачі.

Протягом століть, особливо з початком XVI ст. в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського; що Київська Русь – колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського; що росіяни за законом "старшебратства" мають право на спадщину Київської Русі. Цією жалюгідною брехнею дотепер користується російська історіографія і державні діячі Росії, а також «п’ята колона» в Україні, в яку входять комуністи і майже всі регіонали у Верховній Раді. Відомо що:

– В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 300 років;

– Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом землі «Моксель» і пізніше Московським князівством з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані.

Як можна говорити про якогось «старшого брата», коли цей «старший брат» появився на світ декілька століть пізніше ніж русичі-українці. Він не має жодного морального права називати себе «старшим братом», диктувати людству правила існування, насаджувати свою культуру, мову, світосприймання. Відомо, що до кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата «великороса» і російського народу, а була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило в склад Золотої Орди – держави Чинґізидів. З кінця XIII до початку XVIII ст. народ цієї землі називали московитами. Московські історики замовчують питання про своє національне походження.

Московити, великороси – хто вони?

Московити. У IX–XII ст. великий край від Тули, Рязані й теперішньої Московської області, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – все це народ «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великоросами».

У 1137 р. на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий, який залишився без княжого стола у Київському князівстві. Юрій Довгорукий започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським».Народжений і вихований в лісовій глухомані в середовищі напівдиких фінських племен, князь Андрій розірвав усі зв’язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями.У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов варвар, що не відчував ніякого родинного зв’язку з слов’янською святинею – Києвом За короткий час (50–80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уроженець від мами мерянки, муромчанки, мокшанки... Так з’явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське та інші. В цей час на землі «Моксель» починають проникати окремі місіонери з розповсюдження християнства. Про масове «перетікання» слов’ян із Придніпров’я на землі «Моксель», як це стверджують московські історики, не може йти ніякої мови. Для чого слов’янам із плодючих земель Придніпров’я іти через непроходимі хащі і болота тисячі кілометрів в невідому напівдику глуш?На базі християнства на землі«Моксель» починає формуватися мова, яка з часом стала російською. До XII ст. на землях «Моксель» проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О. С. Уварова (Меряни та їхній побут за курганними розкопками 1872 р. –215с.).Із 7729 розкопаних курганів не виявлено жодного слов’янського поховання.Антропологічні дослідження А.П. Богданова і Ф. К. Вовка, що проводили вивчення людських черепів,підтверджують відмінні особливості фінського і слов’янського етносів.У 1237 р. на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Всі, хто схиляв голову, цілував чобіт хана і приймав його підданство, залишались живими і неушкодженими, хто не хотів покоритися – знищувались. Володимирські князі Юрій і Ярослав Всеволодовичі покорилися хану Батию. Таким чином, земля «Моксель» ввійшла в склад Золотої Орди імперії Чинґізидів і її воєнна сила влилась у військові сили імперії. Очолював військову дружину землі «Моксель» в складі війська хана Батия володимирський князь Юрій Всеволодович. Факт формування в 1238 р. воєнної дружини із фінських племен, які використовувалися Батиєм у завойовницьких походах на Європу в1240–1242 рр., є прямим доказом встановлення влади хана в Ростово-Суздальській землі.

На період воєнного походу Юрія Всеволодовича на Володимирське князівство був посаджений молодший брат Юрія – Ярослав Всеволодович, який віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославовича в аманати (тобто заложники). Пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1252 р. Олександр, названий і прославлений російськими істориками як Невський, засвоїв увесь устрій і звичаї Золотої Орди, став андом (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився на дочці хана Батия і згодом став вірним слугою Золотої Орди, очоливши Володимирсысе князівство (1252–1263). Він не брав участі в жодній серйозній битві, всі перемоги Олександра Невського – жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участі в зіткненнях на Неві в 1240 р. і на Чудському озері в 1242 р. будучи іце дитиною.

Слід відзначити, що управлінська влада Ростово-Суздальських князів була мінімальною. Ханом Батиєм для керівництва князівством (улусом) назначався намісник – великий баскак, а на місцях – удільні баскаки. Це були повновладні правителі Золотої Орди, які керувалися законами Яси Чинґізидів. Брехнею російських істориків є те, що суздальські, а пізніше і московські князі були незалежні від Золотої Орди. Першим правителем князівства (улуса) у ханській грамоті названий баскак або даруга, а князі рахувалися на другому, а то і на третьому місці.

Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 р. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується.

Московія, як князівство, виникло в 1277 р. за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тімура і було звичайним улусом Золотої Орди. Першим Московським князем став Даниїл (1277–1303) (молодший син Олександра т. з. Невського). Від нього бере початок династія московських князів Рюриковичів. У 1319 р. хан Узбек (про це мовиться у вищеназваному романі-дослідженні В. Білінського) призначив свого брата Кулхана уділь­ним московським князем, а з 1328 р. – Великим Московським князем. У російській історичній літературі названий як Калита, Хан Узбек, прийнявши іслам, знищив майже всіх князів Рюриковичів. У 1319–1328 pp. пройшла зміна династії Рюриковичів на династію Чинґізидів в Московському улусі Золотої Орди. А 1598 року в Московїї перервалася династія роду Чинґізхана, яка почалася від князя Івана Калити (Кулхана). Тобто звиш 270 років Москвою правили чисті Чинґізиди.

Нова династія Романових (Кобилиних) у 1613 р. зобов’язалася свято зберігати давні традиції і принесла клятву на вірність старій династії Чинґізидів.Московська православна церква в 1613 р. стала стабілізуючою силою, яка забезпечувала зберігання татаро-монгольської державності в Московїї.Із наведених даних видно, що Московія є прямою спадкоємницею Золотої Орди держави Чинґізидів, тобто,насправді татаро-монголи були «хрещеними батьками» московської державності.Московське князівство (а з 1547 р. царство) не мало жодних зв’язків до XVI ст. з князівствами земель Київської Русі. Великороси. Плем’я великоросів, або російський народ, як він сьогодні зветься, з’явилося близько XV–XVII ст. серед фінських племен: мурома, мері, весі та ін. Тоді зароджується його історія. Немає історії великоросів на землі Київській! Історія великоросів починається із «Залещанської землі», з Московїї, які ніколи не були Руссю.Татаро-монголи, що прийшли на ці землі, внесли значний вклад у формування «великоросів». На психологію великороса наклали відбиток запозичення татаро-монгольського інстинкту завойовника, деспота, в якого основна мета –світове панування. Так до XVI ст. сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві, люті й жорстокості. Цим людям не були потрібні європейська культура Й писемність, їм чужі такі категорії як мораль, чесність, сором,правдивість, людська гідність, історична пам’ять тощо. Значна частина татаро-монголів у XIII–XVI ст. влилася до складу великоросів, з них починають свій родовід понад 25 % російської шляхти. Ось деякі прізвища татар, які принесли славу імперії: Аракчеєв, Бунін, Грибоєдов, Державін, Достоєвський,Купрін, Плеханов, Салтиков- Щедрін, Тургенєв, Шереметьєв, Чаадаєв та багато інших. Щоб привласнити історію Київської землі і увічнити цю крадіжку, великоросам треба було придушити український народ, загнати його в рабство, позбавити власного імені, виморити голодом тощо.Українців, які проявилися як нація в XI–XII ст., а можливо, й раніше, оголосили «малоросами» й узялися втовкмачувати цю версію всьому світові. За найменший відступ від цієї версії людей страчували, знищували, засилали в ГУЛАГи. Радянський період був особливо

жорстоким. За той час Україна втратила понад 25 мільйонів своїх синів і дочок, які загинули у війнах за інтереси Росії, під час колективізації, на висилках і в катівнях.

Так «старший брат»,«великорос» змушував жити «молодшого брата», «малороса» у жорстоких «обіймах любові».

СТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Ще за часів князювання Василя III (1505–1533) в Московії зародилася ідея величі, яку висловив представник Московського православ’я монах Філофей: «Два Рима впали, а третій стоїть, а четвертому не бути». Відтоді у московитів зароджується думка всемогутності й «богообраності»,що «Москва – третій і останній Рим». Ці думки поширювались і утверджувались в Московії. Скільки крові було пролито московськими князями, а пізніше – царями заради цієї ідеї-маячні.За царювання Івана IV(Грозного) домагання Московії на спадщину не тільки Київської Русі, а і Візантійської імперії поси-люються. Так, за переказами, шапка Мономаха буцімто подарована київському князю Володимиру Мономаху його дідом – базилевсом Константином IX, вважалися символом передачі влади Візантією Київській Русі.

Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира  Мономаха Юрій Довгорукий, то наявність у Московії цієї шапки є «доказом» спадкових прав московських правителів не тільки на Київський великокняжий престол, а і на спадщину колишньої Візантійської імперії. Далі був складений облудний заповіт Володимира Мономаха про передачу «спадкоємних прав» синові Мономаха Юрію Довгорукому, підкорювачу так званої "Залещанської" землі. Все це було видумкою. Насправді, шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті (1319–1340), який приспособив цю тюбетейку-шапку для свого звеличення. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).

Іван IV (Грозний) уперше 1547року вінчався в церкві з титулом Московського царя, як «наслідувач» грецьких і римських імператорів. Із 37 підписів, що скріпили грамоту, прислану з

Константинополя в Москву, 35 виявилися підробленими. Так Іван Грозний став «спадкоємцем візантійських імператорів». Так узаконилась брехня.

Масовану державну фальсифікацію історії свого народу почав Петро І. Він уперше в 1701 р. видав указ про вилучення в покорених народів усіх письмових національних пам’яток:

літописів, хронографів, хронік, давніх історичних записів, церковних документів, архівів тощо. Особливо це стосувалась України-Русі.

У 1716 р. Петро І «знімає копію» з так званого Кенігсберзького літопису, де було показано «об’єднання» давнього літописання Київського і Московського князівств і обґрунтовувалась

єдність слов’янських і фінських земель. Однак доступ до «копії»-фальшивки, як і до самого оригіналу, був закритий.

Ця Петрова фальсифікація стала основою для подальших фальсифікацій – написання т. зв. «загальноруських літописних зводів», в яких обґрунтовувалось право Московії на спадковість

Київської Русі. На основі цих фальсифікацій 22 жовтня 1721 р. Московія оголосила себе Російською імперією, а московитів – росіянами. Так була вкрадена у законних спадкоємців Київської Русі – українців історична назва Русь.

Петро І завіз з Європи велику кількість спеціалістів, у тому числі і професіоналів-істориків, яких залучив до написання і фальсифікації історії Російської держави.Для цього кожний іноземець,що поступив на державну службу, давав присягу про нерозголошення державної тайни і зобов’язувався ніколи не покидати Московську державу. Виникає питання, які можуть бути державні таємниці при «обробці російської історії» давніх часів? У будь-якій цивілізованій європейській країні після 30–50 років розсекречуються всі архіви. Російська імперія дуже боїться правди про своє минуле. Смертельно боїться! Після Петра І, який перетворив Московію на Російську державу, еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення цілісної історії власної держави. За цю справу ретельно взялася імператриця Катерина II (1762–1796), яка не допускала думки про

те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Катерина II, по-європейськи освічена людина, ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази.

Тож, Катерина II своїм указом від 4 грудня 1783 р. створює «Комісію для складання записок про древню історію переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа А. П. Шувалова, в складі 10 видатних істориків. Основна задача, що була поставлена перед комісією, полягала

в тому, щоби за рахунок переробок літописів, написання нових літописних зводів та інших фальсифікацій обґрунтувати «законність» привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі і створення історичної міфології держави Російської. Комісія працювала 10 років. У 1792 р. «Катерининська історія» побачила світ. Робота комісії проводилась в наступних напрямах:

– збір усіх письмових документів (літописів, архівів тощо). Ця робота вже частково була зроблена Петром І. Збирання матеріалів проводилось не тільки зі своєї країни, а також з

інших країн – Польщі, Туреччини та ін.;

– вивчення, фальсифікація,переписування або знищення історичних матеріалів. Так були переписані літописи:«Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», «Лаврентіївський літопис» та багато інших. Деякі літописи переписувалися по декілька разів, а оригінали

знищувались або засекречувалися. Так, були засекречені «Скіфська історія» А. І. Лизлова, що була видана в 1776 і 1787 pp., «Історія Російська із найдавніших часів» В. М. Татіщева, видана 1747 р. В «Скіфській історії» А. І. Лизлова вказується, що жителі Московїі – це окремий відособлений самобутній народ, який нічого спільного не має з Руссю (Києвом), Литвою, поляками тощо;

– написання нових «загальноруських зводів», які писалися у XVIII ст., а подавалися, що вони XI,

XIII, XIV ст. Всі ці зводи проповідували «загальноруську ідею». Це в той час, коли на київській землі жили слов’янські племена (поляни, деревляни, сіверяни та ін.), які вже були християнами, в «Залещанській» землі жили фінські племена (мурома, меря, весь, мокша та ін.), які перебували у напівдикому стані, і ці племена не мали в історії нічого спільного аж до XVI ст.;

– для обґрунтування єдності Київської Русі і фінських племен були написані тисячі різних зводів. Усі ці зводи і літописи, як вказується в романі-дослідженні В. Білінського є тільки у

переписаному вигляді, жодного оригінала. Жод­ного! Все це вказує на неймовірну за масштабами безсоромності й нахабства, фальсифікацію при створенні історії Держави Російської.

Не можна вічно жити в брехні!

Настав час, щоби українські історики написали правдиву історію України, яка ґрунтувалась би не на фальсифікованих Катериною II літописах і заново написаних у XVIII столітті «загальноруських літописних зводах», а на історичних фактах, зафіксованих у документах, зокрема таких країн, як Польща, Туреччина, Греція, Іран та ін. Люди мають знати правду.

http://www.universum.lviv.ua/journal/2011/6/dashk.htm

 

Культура російського відпочинку

Культура матрьошок і валінків, пхралетарії соітеняйтесь ! 

Зняти штани на сцені й заснути там же п'яним це розповсюджена народна гуская гра.

Багатьом особям навіть не потрібно вживати допінг для хорошого володіння гускою культугою.


10%, 2 голоси

90%, 18 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.