Це місце називають місто-примара. І раз ми вже говоримо про місто, то правильніше сказати: як ми були в Орбіті. Один раз бачила про нього невеличкий репортаж, потім звичайно стало цікаво і почали ми читати що, де, як... Щоб сказати, що мені дуже хотілось туди потрапити, не скажу. Тому що з репортажу, статей і уяви мені підказувало що енергетики від відвидин цієї місцини явно не додасться. Але ж цікавість захопила. Не все ж по красотам гуляти  

1970 року розпочалося будівництво Чигиринської АЕС, а також поруч міста енергетиків на 20 тис. осіб. У 1980-их проект заморозили, а після аварії на Чорнобильській АЕС — скасували.

     Спочатку ми вирішили подивитись саме залишки недобудованої АЕС. До неї прокладена бетонна дорога, яка звичайно добре збереглась, бо по ній майже не  їздять. 

      Вся ця споруда захована прямо посеред густого лісу. Зробивши декілька поворотів по дорозі ми виїхали на досить вузьку доріжку і вже з неї відкрився вид на ще збережену височенну трубу.

       Зупинившись прямо біля труби ми пішли обстежувати місцевість, розпочавши, зрозуміло з самої труби.

       

Це безпосередньо сама труба в середині

     Навколо місцевість явно була апокаліптична. Апокаліпсису додавала і похмура погода. Сонця не було, хмари затягли небо, навколо дерева і тиша. Весь розвалений бетонний пейзаж здавав на те, що ми дійсно на якійсь орбіті. Неначе ми не на Землі, а на якійсь іншій планеті   Іноді було навіть моторошно. Але ж раз вже приїхали, треба уважно обшарити місцевість. Ми продвигались обережно, тому що повсюди були груди бетону, каміння, подекуди стирчали залізні прути. Почва повсюди піскова і перерита. Скоріш за все перерили і перетрощили тут все шукачі металу. 

        

      Марсіанства додавали якісь дивні шматки чи то стін, чи якихось сумішей, а також подекуди одинока рослинність на піску і камінні.

        Око весь час намагалось вхопити життєвих кольорів, хоч вони і осінні, але все ж кращі від бетонних удручающих пейзажів.

       Вдалині виднілись дві невеличкі будівлі. Спочатку ми подумали, що то сторожки, чи туалети. Але підійшовши ближче і заглянувши туди, з"ясувалось, що то якісь глибокі резервуари. Фоткали зі входу, бо вглиб пробиратись було опасно.

  Поряд з великою трубою є ось такі початки труб, а може залишки  

       І от в якийсь час відкрився якийсь страшний вигляд тієї труби. Здавалось, що небо зараз впаде або розпочнеться буревій

        Але як кажуть "Сама темна ніч перед світанком". І нарешті нас порадувало сонечко. Воно поступово розігнало хмари і настрій значно покращився. Все що ми бачили в суворих, темних фарбах почало розвиднюватись і розфарбовуватись в радісні осінні кольори. Все це співпало з тим, коли ми почали покидати зону Апокаліпсису     Аж легше стало. Наче ми повернулись на Землю  

    

 І лише деякі артефакти нагадували нам про недавній Марс 

     Обстеживши дику зону, ми перемістились в закинуту, але ще до кінця не розвалену територію. Тут будівля схожа на гаражі і адмінбудівля.

       

          В адмінбудівлі ще навіть  збереглись обої мейд ін совєт юніон   Згадалось як ми з батьками вперше такі ліпили (саме це слово більш підходить) подібні обої  

    Не погано зберігся кафель в туалеті  Видно, що працівники постарались гарно, садили його на якісні матеріали )))

       

        Зрозуміло, що на верхні поверхи ми не стали підійматись, лише запєчатлєлі сходи на верх. 

         Вийшли ми через центральний вхід. Вдалині вже хвилин 20 чулись якісь стрельби і легкі взривчики. Уявіть собі, тут і так моторош бере, а тут ще з"явились якісь побочні спецефекти  

В одній з кімнат адмінбудівлі ми натрапили на "арсенал", і зрозуміли, що слава Богу він навчальний, а ті стрельби, схоже на якісь ігрові збори. 

         І тут наші здогадки підтвердились у вигляді двох молодих людей в камуфляжі і з рацією.

           Вже коли їхали додому, на зустріч йшов ще один товариш в спецодягу    

          Ми пішли далі і знайшли ще залишки якихось будівель, споруд і артефактів.

          І саме цікаве, що ми знайшли купи грибів, які на жаль вже не придатні до збору, бо дуже старі і червиві. Схоже тут вони живуть свій дійсний вік. Тут їх ніхто не збирає.

Вони навіть втрати здатність ховатись 

Отже на шляху до машини ми вже бачили радісні фарби природи.

Навіть метелик спокійно позував нам ні трохи не намагаючись злетіти

      Навколо нас все ближче було чути "військові дії", та і часу ми тут вже провели достатньо, щоб мати враження про дану місцину. Отже ми збираємось і їдемо вже в поселення, де ще живуть люди, а саме: в Орбіту. 

Далі буде 

Кажуть "Не хлібом єдиним жива людина". Воно так, але ж і підкріпиться не заважає. Отже в попередніх замітках про подорож я багато розповідала про цікаві об"єкти, про красу України, але ж за час прогулянок іноді відволікались на поїсти   Іноді це були перекуси просто неба на травичці, а іноді заходили до кав"ярень, щоб спробувати щось місцеве і порозглядати цікаві інтер"єри.

Споруда зведена за проектом і під керівництвом будапештського архітектора Яноша Бабули-молодшого.

Позаглядала в цікаві закоулочки

А це водостоки поближче, на них зображений мукачивський замок 

Половила гав з місцевим трубочистом і його кицькою 

І в Мукачівській кав"ярні попила каву зі смачнючими тістечками. На вітрині залишилось мало смаколиків, бо вже був кінець робочого дня і народ під"їв тістечка

Не скажу, що була у всих областях України, але коли буваю десь в інших місцях намагаюсь постежити за характером людей, подивитись на їх побут, послухати мову і почути нові слова. 

Привіт усім! Це мій перший блог ,а зробив я його тому що мені стало цікаво скільки-ж на нашому улюбленому i.ua патріотів України , хоча їх можливо не дуже багато через кризу і політику , але все-ж я думаю що це не тільки мені цікаво, тому будь-ласка голосуйте, і якщо хчете ставте +  (за "москаля" без образ просто я зазвичай росіян так називаю )

Моя любимая роза порадовала и удивила  меня сегодняшним утром .

Обычно она цветет вот так:

 

  А сегодня я обнаружила вот такое чудо природы: 

  

        Красота в простоті - саме це мені і подобається. Наче нічого особливого, дрючки пристосовані під підпорки і поперечини, знайдені каменюки, вже не потрібні куски шлакових заборів, цікаві коріння і коряги, використані крапельниці, підкладені під виноградні грона старі кафелини - все це створює атмосферу живості. Все визиває цікавість, до всього хочеться доторкнутись.

1

"Любов до Вітчизни –     
перша чеснота цивілізованої людини!"
Наполеон Бонапарт

       На жаль самій не довелось ще потрапити в ті місця, але при здійсненні подорожі постійно була на зв"язку і була в курсі пересувань і справ . Так що можна сказати однією ногою і одним глазком була на місці подій .
     Отже: У селі Поповичі Мостиського району, що на Львівщині, на північно-західній околиці зберігся комплекс оборонних споруд ХІХ - ХХ століть, які раніше оточували місто Перемишль.

     Комплекс складався з 57 фортів. На території сучасної України було шість фортів, на власні очі вдалось побачити 4 більш менш уцілілих. Хоча і то добре.
        Подорож нашого мандрівника почалась з прикордонного посту Шегіні. Пішим ходом з рюкзаком і на зв"язку зі мною по-тихеньку продвигався паралельно Україно-Польського кордону.


      
       Із задоволенням відмітили, що прикордонники добре ведуть варту. Буквально через декілька сот метрів подорожі, під"їхали хлопці прикордонники, ввічливо запросили документи і поспілкувавшись розповіли як йти, щоб не заблукати,  дали поради по безпеці, надали телефони на всяк випадок і поїхали далі.
       Потім вже дізнались, що Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, а пост – у селі Поповичі.
      Місто Перемишль, де знаходиться історично відома Фортеця Перемишль, що поруч із кордоном України, приваблює багатьох туристів. Вона була третьою за розмірами і потужністю у Європі. Цю фортецю часто порівнюють із французькою фортецею Верден. Будівництво споруди почалося у 1850 році, а закінчене було майже через 25 років.
      Фортеця, згідно концепції Австро-Угорської держави, мала блокувати вигідний для ворожої армії перехід з півночі на південь. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав усі форти, а це майже 45-ти кілометровий пояс.
      Шість уцілілих фортів сьогодні належать до території України. Вони сховані густими чагарниками та пилом історії.
      Найкраще збережений форт "Дзєвєнчиці" або Дев"ятичі.
http://photo.i.ua/user/729788/513170/  всі фото в альбомі
      Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.
P.S. Тут пару фотографій взято з інета, тому що зняті вони в іншу пору року і не так заросли.










Форт «Поповичі»
http://photo.i.ua/user/729788/513122/  фото в альбомі
Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.








Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»
Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.
     Заночував мандрівник на території Фортеці «Марушка Ліс», яка теж порівняно непогано збереглась.
http://photo.i.ua/user/729788/513168/    фото в альбомі








І навіть вцілілий сортір на 4 місця





     Ввечері мандрівник посидів біля кострику, розповідаючи мені як проходили дослідження незаслужено забутої пам"ятки Першої світової війни. Потім вже коли сидів на самоті уява малювала картинки минулого. Можливо 104 роки тому тут так само біля костра сиділи солдати вартові. Інші солдати вже полягали відпочивати. Де хто ще проходжувався по доріжкам між оборонними валами, які тепер вже занесені землею і поросли травою, кущами і деревами. І в мить коли пташки, неначе за наказом, затихли, з"явилось враження неначе час повернеться туди і все постане перед очима. .


     Коли був вранішній зідзвон, то паралельно з розмовою було чути прекрасне щебетання пташок. Ранок був сонячним і прекрасним, а попереду ще одна фортеця. Форт «Плешевичі», яка зараз має досить сумний вигляд
http://photo.i.ua/user/729788/513169/     фото в альбомі






Тут лежали не зрозумілі артефакти, які звичайно були взяті лише на фото.


     Крокуючи вже від фортець, шлях пролягав через село, а саме повз футбольний майданчик. І знову прикордонники?
     Підходять і з важним виразом обличч розпитують "Хто, откуда, зачєм?" і вимагають пред"явити документи.
    Ну звичайно прийшлось повіноваться   . Команда подивилась докУменти і пішла далі нести вахту, бо була ось такого вигляду, і по років 10-12 від роду  . Так що кордон на замку    


Про форти, які знаходяться на сусідській території напишу в наступній замітці.
Далі буде  
      

Настала осінь, люди на городі зібрали дари природи. 

Українська входить до трійки найкрасивіших мов у світі. На мовному конкурсі в Італії її визнали другою за мелодійністю мовою світу (після італійської). На мовному конкурсі, який пройшов у Парижі у 1934 році, українську мову визнано третьою найбільш красивою мовою в світі (після французької та перської) за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія й будова речення.

Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком, а вперше українська мова була прирівняна до рівня літературної мови в кінці XVIII століття після виходу у 1798 році першого видання “Енеїди”, автором якої є Іван Котляревський. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови.

Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі, і за кількістю носіїв займає 26-те місце в світі.

Український алфавіт являє собою один з варіантів кирилиці, число букв в ньому дорівнює 33. Порівняно з російською мовою, в українському немає великої кількості церковнослов’янських слів. З точки зору лексики найближчими до української є білоруська (84%) і польська (70%) мови.

Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі, й про яких збереглися документальні свідчення, є інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна; жили вони, очевидно, в кінці XVI – на початку XVIII ст. і залишили акровірші, де вписано їхні імена.

Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?»

Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов.

Найдовшими словоми в українській мові є назва одного з пестицидів «дихлордифенілтрихлорметилметан» (в ній міститься тридцять літер) і 31 літеру містить слово «рентгеноелектрокардіографічного».

 Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов.

Найчастіше серед іменників  вживається слово «рука», серед дієслів — «бути», прикметників — «великий», займенників — «він». Останні місця в таблиці частотності займають слова «мутація», «баклажка», «радист», «білочка».

Що говорять про українську мову іноземці

Америка. Джон, журналіст: Для мене українська мова звучить дуже м'яко. Коли чуєш одних і тих же людей, що говорять українською і російською, то здається, що говорячи українською, вони добріші.

Франція. П’єр, науковець: Мова, як і французька, дуже м'яка і створена для кохання. Хоча значення слів залишилося для мене цілковитою загадкою, мені постійно здавалося, що українці говорять про щось хороше. Таке враження, що українська - дуже доба і м'яка. Особливо мені подобається, коли нею розмовляють жінки - вона взагалі якась більш жіноча за звучанням.

Німеччина. Валерія, журналіст: коли я чую, як українці говорять, мені здається, що так швидко не можна говорити жодною іншою мовою. Українська мова дуже швидка і ритмічна. Вона звучить дуже приємно й мелодійно, а ще пристрасно. Німецька мова дуже монотонна і безпристрасна, всі звуки подібні, і ця різниця відразу відчувається. Українська мова схожа на пісню. Але багато ваших звуків просто зводять з розуму англомовних або німецькомовних людей, їм ніколи не вимовити правильно ваш «м'який знак» або дзвінке «р».

Італія. Габріель, гід: Мені українська подобається і здається дуже мелодійною. Я знаю російську мову, так от вона набагато грубіша, і мені подобається, як у порівнянні з російською звучить багато українських слів. Українська дуже нагадує мені бразильський варіант португальської, вона така ж м'яка і тягуча.