Ч ерновицкое лицо (часть вступительная)

Опитування-голосування: Чи подобається вам робота мера міста, в якому ви живете?

                  ... що був він чудовим пророком

                 Таки "нарожали бабьі" тих, хто з місяць тому проголосував за перейменування у Харкові проспекта Петра Григоренка на честь радянського маршала Георгія Жукова.

              Що ж відомо про особисту роль та вплив Жукова на життя міста Харкова?
              А що зробив Жуков для України?


              Тут відомо більше. Польові військкомати, які здійснили призов 900000 осіб чоловічого населення "визволеної" території  України, що якось пережили, або підросли в умовах німецької окупації. Їх, погано навчених та озброєних, як витратний матеріал, винахідливо кидали на знищення ворожих укріплень. Проте від такого видовища скоріше від укріплень руйнувалася психіка німецьких кулеметників.


                Спогади  Юрія Коваленка, офіцера з особливих доручень командувача 1-им Українським фронтом генерала Ватутіна, а також слова, начебто приписані ним Жукову, давно оголошено фейком барона Мюнхгаузена. Але будь-які сумнівні слова або секретні документи можна реконструювати за практикою їхньої реалізації.
                На що завжди був щедрий Жуков - це на кулі у потилицю особового складу Червоної армії, що під переважаючим натиском ворога відступив, залишив позиції чи просто, на його думку, не відповідав займаній посаді.
                Ніхто поки не оголосив фейком факт біографії українського письменника і фронтовика Анатолія Дімарова, за спогадами якого: "Никаких медкомиссий не было. На фронт забирали калек и больных. Я уже в 20 лет был инвалидом, слепой и глухой от контузии - все равно взяли. И погнали нас на немецкие пулеметы, знаете, с чем? С половинками кирпичей! Мы не были обмундированы, вооружены. Нас гнали целый день по лютому морозу и пригнали в местечко, разрушенное до основания. Выдали половинки кирпичей, показали громадный водоём, скованный льдом, и сказали ждать сигнала - ракеты. А когда она взлетит - дружно высыпать на лёд и бежать на врага, который засел на противоположной стороне за крепким ограждением, и выбивать его оттуда… полукирпичинами! А он пусть думает, что это… гранаты…".
              
               Ніхто не оголосив фейком результати досліджень російських істориків, письменників, мемуари високопосадових радянських воєначальників ... Російський письменник Олександр Бушков у книзі «Россия, которой не было» пише: "Возможно, маршал Жуков по количеству пролитой им крови и шлейфу самолично вынесенных смертных приговоров за спиной в определенные годы превосходит даже Сталина. Это одна из страшнейших фигур русской истории".
               Ось як бачився Жуков із картинки, створеної  радянською пропагандою у світі: "Війну в Європі виграно і ООН не завдячує цим жодній людині більше, ніж Маршалу Жукову"; "Він був компетентним солдатом. Ніхто не зміг би провести кампанії, які він зміг, і не зміг би пояснити їх так ясно з точки зору власних переваг і слабкостей та ін. Крім того, він був добре тренований, чудовий військовий керівник" - Дуайт Ейзенхауер
               А ось як - людьми, що добре його знали:
              "Я добре знаю Жукова завдяки спільній тривалій службі, і маю сказати відверто, що тенденція до необмеженої влади й відчуття власної непогрішності у нього ніби в крові" - С. К. Тимошенко, Маршал Радянського Союзу;
              "Щодо Жукова я перш за все хочу сказати, що це людина виключно властолюбна й самозакохана, дуже любить славу, шану та догідництво перед ним і терпіти не може заперечень" - О. О. Новіков, Головний маршал авіації;
              "Жуков, цей узурпатор і грубіян, ставився до мене дуже погано, просто не по-людському. Він усіх топтав на своєму шляху, але мені діставалося найбільше. Я з товаришем Жуковим вже працював, і знаю його як облупленого. Це людина страшна й недалека. Вищої марки кар'єрист... Слід сказати, що жуковське оперативне мистецтво - це перевага в силах у 5-6 разів, інакше він не буде братися за справу, він не вміє воювати не кількістю, і на крові будує собі кар'єру" - А. І. Єрьоменко, Маршал Радянського Союзу
              "Від моменту приходу товариша Жукова на посаду міністра оборони в міністерстві оборони створилися нестерпні умови. У Жукова був метод - пригнічувати" - С. С. Бірюзов, Маршал Радянського Союзу.
              
               Відзначився також Жуков у численних актах військового мародерства на територіях "звільнених" країн Європи з особистим привласненням вилучених матеріальних цінностей у вагонних нормах. Був засуджений за це радянським партійним керівництвом у 48-му році із оголошенням "попередження" в якості вироку. А частину з пограбованих цінностей йому ще й подарували.
              Брав участь у придушенні повстань: селянського (Антонівського) повстання на Тамбовщині 1921 р. та  Угорського антирадянського повстання 1956 р.
              З особливим гуманізмом проводив наземне випробування ядерної бомби під час військових навчань в Оренбурзькій обл. над головами 45 тис. військовиків, які брали участь у тих навчаннях.

             А ось біолог,

мандрівник-дослідник полярних областей, фотограф, океанограф, метеоролог,

зразковий сім'янин


педагог, професор, ректор Університета Осло,


дипломат, громадський діяч, оголошений співвітчизниками "Норвежцем тисячоліття" національний герой Норвегії та водночас і громадянин Світу, лауреат Нобелівської премії миру 1922 р.,

                На карті Арктики нараховується зо два десятки об'єктів, названих іменем Фрітьйофа Нансена.
                У кінці січня 1923 р. Нансен приїздив до Харкова, щоб погодити з урядом УРСР план боротьби з наслідками голодомору і надати допомогу республіці у важкий час. Він зустрічався з керівниками українського уряду Григорієм Петровським і Християном Раковським. Про свої наміри він заявив так: "По-перше, необхідно надати допомогу потерпілим від голоду, а також допомогти селянам відбудувати своє господарство, щоб вони спокійно зустріли майбутнє. Друге завдання — сприяти підвищенню культурного рівня країни, якій належить велике майбутнє. Необхідно допомогти студентам продовжувати навчання, вчителям — вести педагогічну практику. Пам'ятатимемо, що для цієї мети нам необхідна не тільки їжа, але й книга. На нас лежить великий обов'язок навчити європейські країни взаємної довіри".
                Фонд Нансена становив 250 000 золотих карбованців. Значну частину його склали кошти від врученої у 1922 р. йому Нобелівської премії.
               До України переводилася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів. Місія Нансена також заснувала багато дитячих будинків, зокрема і в Харкові. Усі вони називалися однаково: «Дитячий будинок ім. Нансена». Також на гроші Фонду Нансена в Україні засновані два дослідних господарства.


               На знак пошани до пам'яті Нансена скульптор Олександр Табатчиков створив погруддя великого норвежця.
               І все?
               А як же ж так? Чим же дорогий харків'янам самозакоханий недалекий самодур сталінського зразку, талановитий імперський завойовник, що досконально опанував тактику гарматного м'яса, автор багатьох перемог та плагіатор авторства не меншої кількості перемог Червоної армії у 2-й Світовій війні, мародер Г. К. Жуков? Чому ж досі ніхто не заявив, що був би гордий проживати в Харкові на вулиці Нансена, радий би прогулятися площею чи парком Нансена?

Чи... Чи варто зупинятись... деколи? Сліпий хлопчина, граючий на баяні біля вокзалу. Коли кажеш аби взяв купюру бо вітер видмухне її з розкритої валізи для грошей, то біль пронизує душу. Він бере її, наче та вартує тисячу, а ти розумієш, що насправді то пару гривень  і стає ще важче на душі. Світ недосконалий? Чи він тільки вчиться досконалості? Чи...

Коли в магазині не вистачає 5 копійок, чесно зізнаєшся, що нема більше монет, а паперових грошей їм не треба бо здачу нема чим давати. Продавці кажуть, що принесеш пізніше. Говориш, що навряд, але посмішка у відповідь, викликає твою, тоді ж... Коли буде стільки гроршей аби відразу ти заходив до магазинів (нелюблю супермаркети) і відразу казав - мені здачі не потрібно даючи просто так в два рази більше? Коли...

Знову порвалась шкіряна куртка. не так багато людей лагодять шкіряні речі. В ательє знайома по частим відвідинам майстриня, полагодивши каже, що це певно останній ремонт. Питаєш скільки, вона каже, але віддаєш більше від суми. Вона просто хороша людина. Я бкожній хорошій людині давав би гроші просто так. Це не так і часто доводиться робити. Проходять дні... Гроші закінчуються майже відразу, живеш у борг. Позичаєш. Робиш роботу просто так, теж на питання скільки заплатити - а скільки заплатите... Набираєш товари в кредит - знову...

Береш мінеральну воду в скляній тарі. В неї особливий смак. Ідеш і займаєш уже ніби персональну лавочку в парку зранку в перерві між справами. Люди поспішають. Місто. Тут. Я люблю місто, але ненадовго там залишатись. Чоловіки, жінки, хлопці, дівчата (особливо дівчата). Рух... Розумієш... Варто... деколи

-----

Чому? Не кажіть: тільки тому, що у ньому живу "Я". Цього буде замало. Напишіть так, щоб усім нам захотілося приїхати до Вашого міста і переконатися у його красі і неповторності. 

Міське явище.
"Синдром великого міста" - так називають це явище американці... Ну, американці називають його коректно, нормальні-ж люди називають його просто, але більш влучно "міський пох*їзм" (вибачте за грубість, але не існує слів які можуть означити більш м'яко таке поводження )... Що це за явище? Я розповім про нього на основі практичних досліджень деяких соціальних програм, власного досвіду і досвіду моїх ближніх... Тож, поїхали!..
   Вперше я почула про цей термін в одній з американських програм,  для його  демонстрації за приклад взяли експеримент проведений в Нью-Йоркові... Посеред білого дня в одній з точок авеню (широка вулиця) одного з нью-йоркських районів було встановлено кілька прихованих камер і розроблено невеличку виставу в двох діях... Вистава дуже проста: чоловік близько п'ятдесяти років, досить посередньої зовнішності йде авеню разом з людським потоком несучи в руках паперовий пакет з апельсинами і раптом непритомніє... Звичайний трудовий день, широкою вулицею снують люди - кожен у своїх справах, і раптом один з пішоходів падає... Минає хвилина, друга... Пішохід лежить, але ніхто на нього не зважає і людський потік не припиняючи свого руху оминає "дивний об'єкт" лише зрідка кидаючи в його бік порожні погляди... Нікому навіть в голову не прийшло приділити хвилину свого часу аби дізнатися, чи "об'єкт" взагалі живий... Але зачекайте, це лише перша частина експерименту... У другій частині на "сцену" виходить ще один актор... Тож, кілька годин по-тому, та сама гамірна авеню, та сама ситуація, але тепер до "знепритомнілого" підбігає ніби-то стурбована громадянка яка починає усіляко допомагати йому... І, о диво!!! Раптом авеню застигло і згуртувалося навколо чоловіка, йому допомагало піднятися щонайменше троє осіб, а ще з-пів десятка бігали довкола і збирали апельсини які розсипалися з його пакету...
   "І що?.. - скажете ви - це ж американці, вони всі ідіоти і егоїсти..." "Справді?.." - відповім я... Та ви спершу дослухайте до кінця... Подібний експеримент свого часу проводився в одній з програм Стогнія, але там акцент робився на соціальному положенні "непритомного"... Тобто, був "потерпілий" одягнений у бідний одяг і "потерпілий" у досить не поганих одежах... "Посередність" пролежала край дороги майже годину і люди просто проходили повз нього, а за цей час можна було десять разів померти від інфаркту... "Клієнт по-дорожче" так пролежав понад 20 хвилин доки до нього не підійшла група молодиків (хто-знає, може планували обібрати) і побачивши, що дядько живий подалися своєю дорогою...
А тепер увага, особиста думка Опівнічної щодо "синдрому великого міста"... На цьому порталі я зіштовхнулася з двома статтями де під цим синдромом автори мають на увазі: "колосальний інформаційний тиск який щодня відчувають мешканці мегаполісів, і який призводить до депресій..." і далі бла-бла-бла про те які міщани бідні і нещасні через напругу на роботі і інформаційне завантаження у дома... Я вже шостий рік живу і працюю в Харкові, який не можна назвати маленьким містечком, спілкуюся з корінними харків'янами і людьми які прожили у цьому місті десятиліття і знаєте, що насправді тисне на міщан - мозок набитий дебільними серіалами і телешоу... А робота... Ну, кому ви про це говорите!? Відпрацювавши свої 8-12 годин на зазвичай нудній і абсолютно безвідповідальній роботі частину якої просиджують у "Контакті" сіра маса сідає в метро  тягнеться по-домівках де приймає ванну, готує напівфабрикати і завантажує мозок новою "дозою" тупих російських серіалів про якихось слідчих під прикриттям... Депресія, а як же без неї, коли ти міняєш прогулянку свіжим повітрям у паркові Англійського типу тупим просиджуванням перед монітора... Але, знаєте в чому іронія, маса кожен з індивідуумів якої з таким щирим захватом ладен розповідати про благородність і відчайдушність якогось кіношного персонажа в житті не здатен навіть руку подати незнайомцю який  перечипився і впав, або поцікавитися як почувається людина яка лежить у невідведеному для лежання місці... Та коли індивідууми збиваються в натовп вони перетворюються у безлике тіло під назвою "стадо" яке здатне реагувати лише коли хтось з нього виявить зародок лідерства і "спрямує стадо" - саме це демонструє нам дослід американців... Ну, американський дослід - хоча б дає надію на можливу зміну настрою у соціумі, а ось слов'янський досвід показує, що наш менталітет у глибокій... Ямі...
   Практичний досвід ближніх...
Прийшла я нещодавно з роботи до дому і не встигла переступити поріг квартири як моя молодша сестра починає скаржитися і лаятися російськими матюками просто не тямлячись від збентеження. Висловившись вона нарешті розповіла про причину свого кепського настрою... Все почалося у ранці коли вона їхала в вагоні метро на роботу... Стоїть вона собі, з ранку як завжди настрій депресивний (телевізора нема, роботу ненавидить, електрочайник до сказу доводить і взагалі все задовбало і спати хочеться)... Тож їде вона і нікого не чіпає, аж раптом парубок який стояв перед нею похитнувся і знепритомнів... Вона тільки й встигла, що схопити його під руки і разом з ним сісти на підлогу вагону... Тож,  сидить моя сестра і оніміла від збентеження озирається довкола тримаючи голову непритомного молодика на колінах... "А вони стоять втупивши телячі погляди поперед себе (далі йде потік нецензурної лайки)... Відморозилися!!! (знову лайка) І роблять вигляд ніби нічого не трапилося!.. Я вже не витримала і почала кричати... А вони знаєш, що зробили?!. Повідходили у боки і знову відморозилися..." Зрештою якийсь дядько не витримав гучних приріканнь моєї сестри (а варто відзначити, що коли вона нерву голос в неї стає нестерпно високий, особисто в мене волосся на потилиці дибки стає) і вставши з місця допоміг їй посадити непритомного на сидіння після чого сестра могла спокійно приводити молодика до тями з допомогою води яку купила шляхом до метро... Коли ж він більш-менш отямився, моя сестра жартома запитує нещасного : "Ну, що курили з ранку?.." "...А він подивився на мене розгубленими очима і слабеньким голосом відповідає: "Я... Каву попив..." і бачу парубок знову "від'їжджає"... " Далі розповідати немає сенсу, але факт лишається фактом, люди які пишно пусто-дзвонять про своє благородне радянське минуле яке нібито виховувало в них високі моральні цінності - просто по-розходилися у боки і увімкнули режим "ігнорування"... Це надзвичайно яскраве підтвердження карикатури на яку я наштовхнулася в одного блогера, все дуже просто - вагон метро з пасажирами і міркування кожного сходяться до однієї думки: "Ну, що ви сидите тут потупивши телячі очі!  Однорідна сіра маса!.. Один я мислячий і індивідуальний, а ви всі - худоба..."
  Мій власний досвід...
   Мій власний досвід надзвичайно виразно показав наскільки глибоко в'ївся соціальний пох*їзм в голови міських мешканців, наскільки природнім він є для них і наскільки смішними є їхні дорікання типу - "У містах усім на всіх наплювати і від цього почуваєшся самотнім і непотрібним навіть у натовпі..." Питання - "А особисто Ви зробили бодай щось аби це виправити?.."
   Їду з роботи в годину пік, стою в досить заповненому вагоні метро і читаю книгу... Аж раптом мені стало кепсько... Відчуваю, що зараз знепритомнію... Звісно ж, молодик який сидів не надто переймався тим фактом, що я двічі мало не впала але і в мене не було сил бодай щось сказати, я намагалася встояти і молилася аби не втрати свідомість прямо в вагоні... Щойно потяг зупинився я мов п'яний бугай кинулася на двері, а вже на платформі відключилася... Крізь чорноту відчула як хтось мене підхопив за плече і вклав на лаву... Скільки так пролежала не пам'ятаю... А ось, що чітко пам'ятаю, так це невдоволений чоловічий голос який привів мене до тями: "Спати в метро не можна..." Перша моя думка була, що це певно охорона метрополітену, але ж ні... Піднімаюся, а то пробурмотів вже не молодий пан який сидів до мене спиною і чекав на свій потяг... Як би ж я не була тоді така слабка... В мене питання до таких "розумників"... Дівчина вдягнена як офісний працівник, у окулярах, з інтелігентною зовнішністю лягла на лаві... То, що мать вашу, вона віддала останні гроші на костюм і тепер немає де спати, тому вирішила виспатися в метро!!! І це хвалена чоловіча логіка?! Чи може для більшої переконливості в тому, що людині кепсько їй треба впасти на підлогу і битися у передсмертних конвульсіях?! Чомусь охоронцям метрополітену, які проходили повз я не здалася сонною і вони відразу ж побігли за допомогою...
    Гадаю, додавати щось, уже немає жодного сенсу... "Синдром великого міста" - це по-суті синдром однієї людини (і я не виражаюся фігурально) яка не вважає за потрібне піклуватися про когось окрім себе, свого сина-роздовбая, дочки чиї клубні тусовки треба оплачувати, або онука якому на десятиліття ви хочете придбати новий ноутбук, а для цього треба напружено працювати - решта ж хай котиться до бісової матері... Або, чи є вам якесь діло до непритомного юнака коли через 15 хв. почнеться ваш улюблений серіал, а ви ще в вагоні метро...
   Синдром великого міста - це пох*їзм однієї людини...

Велосипедисты будут платить за стоянку

---

Киевская городская государственная администрация решила устроить платные стоянки для велосипедов на территории города. Об этом говорится в распоряжении Киевской горгосадминистрации.

Администрация определила коммунальное предприятие "Киевдорсервис" заказчиком работ по устройству стоянок. Также предприятие должно разработать схему размещения стоянок и тарифы за стоянку велосипедов, согласовав последние с Главным управлением ценовой политики, сообщают Українські новини. Цель устройства велосипедных стоянок - стимулирование населения к использованию экологических видов транспорта, улучшение здоровья населения и экологического состояния города. Напомним, в июле 2008 года Киевская горгосадминистрация и Ассоциация велосипедистов Киева определили 17 велосипедных маршрутов для обустройства велодорожек на них. Маршруты охватывают 62 улицы города, а их общая длина составляет 160 километров. Киевская горгосадминистрация намерена обустраивать велосипедные дорожки при реконструкции существующих дорог и мостов, а также при строительстве новых.

В Киеве насчитывается около 15 тыс. велосипедистов.

Источник:

http://mignews.com.ua/categ516/articles/346449.html