20.08.2016.Це - одна четверта вірша. Ці слова призначені людині, яку я випадково на мить зустріла після похорон її близького родича. Вона розчаровано сказала, звертаючись до мене: " Ви мене не впізнали" Я не бачила сенсу заперечувати. Хоч впізнаю цю людину завжди здалеку. І це - невипадково, бо знаю цю людину з раннього дитинства.
Тут ще наклалося і  те, що я довго не могла визначити для себе:"Хто витяг мене в того світу, стоячи за моїм лівим плечем  в ніч з 5 на 6 листопада 2003 року?" Та людина була схожою на мого покійного батька і  на цю людину одночасно.. Тому і написала:"На цьому світі і  на тім", бо третій варіант  видіння я побачила лише 23.05.13. о 10-30.
А Медіатор, про існування якого між небом і землею я тоді, навіть, не підозрювала, момент цієї зустрічі  старанно занотував..

    Вона завжди була рада мені, але не більше. Може на жаль, а  може й ні... Об"єктивно важко назвати її справжньою красунею, але вона вміла і вміє бути привабливою... Нам завжди було про що поговорити, і було це завжди якось невимушено... Дещо в ній викликало захоплення, а дещо відверто дратувало... часом, поряд із нею я собі здавався повним бовдуром, а вона при цьому вважала мене розумним. Двічі наші стосунки мало не перейшли за грань дружніх, вперше це закінчилось переляком, спочатку її, а потім і моїм... кілька років по тому вона просто чітко дала знати, що не хоче інших стосунків... весь цей час і вона, і я час від часу зустрічались з кимось, але при цьому досить часто із задоволенням спілкувались, і навіть дружньо гуляли вдвох... знали дуже багато один про одного, але  ніколи не говорили про особисті стосунки... Інколи виручали один-одного в різних ситуаціях... у нас було багато спільного, однак час, події, та й інше збільшили відстань між нами, і здається не тільки в кілометрах... Давно вже зрозумів, що не хочу бути з нею, і не тому що вона не хоче... можливо був недостатньо наполегливий, але не шкодую про це. Знаю тільки що ми й досі будемо раді один-одному... а натрапивши на її фото я просто посміхнувся і якось із теплотою згадав все це, ні про що не жалкуючи...
))))

_-_-_-_-_-_-_-----__-----___-----__----_-_-_-_-_-_-_

Так холодно мені серед зими,

Коли тебе не має просто поруч.

Сніжинки тихо падають сумні,

І землю всю покрив морозу обруч...

---

Так холодно коли блукаю сам,

Мій подих замерзає разом з вітром.

Своє я серце віддаю вітрам...

Не здатне воно душу обігріти.

---

Лишила ти позаду всі сліди,

Зосталася назавжди разом з літом...

Окрилила і сил дала тоді,

А зараз сам блукаю білим світом.

---

Дивлюсь у вічно юні небеса

І бачу в них все той же милий погляд.

В минулому лишилися слова...

Тепер зі мною поряд тільки спогад

---

_________

-----------------------------------

У кипах паперу старий віднайшла

Загублений аркуш старого листа

Повернений долею через роки

Аби нагадати, які були ми..

Розбірливий почерк цей душу п’янить

Несе у забуту минулого мить

Коли помилялись, в надії  жили

Кохали й прощали, щасливі були

Прекрасніший погляд у цілому світі

Так ніжно дивився, хотілося жити...

Розніжені теплої літньої ночі

Залишились поруч, дивилися в очі 

Позаду зосталися місто і гамір,

Щоб більш не вернутись, єдиний був намір....

Секунди спліталися тісно в години

Й спливали так швидко, проносячись мимо

Сльозами гіркими накреслю розлуку

Цей лист нагадає також стару муку

Дурман розтавання окутав відразу

Тому й не згадала його я ні разу.....

25 січня 2008 року..