Присвячую статтю Богдану Ковальчуку





При нещодавньому вшануванні пам'яті жертв Голодомору 1933 року в Україні було багато сказано про цей голод як штучний і як свідомий геноцид українського народу. Тобто причиною голоду 1932-1033 років були не природні катаклізми, а організовані свідомі зумисні дії конкретних груп людей, які призвели до виникнення голоду і великої кількості жертв посеред мирного населення від примусової голодної смерті.
Варто пригадати такий факт з історії: коли в Нюрнберзі відбувався міжнародний суд над нациськими злочинцями, то багато хто з обвинуваченних заявляв про свою цілковиту невиновність, тому що одні казали, що виконували виключно накази, а їх керівники виправдовувались тим, що особисто вони безпосередньо в злочинах участі не брали. Тобто злочини є, а винуватих нема!
- Я нікого не вбивав! Нікого не катував! Жодної людини!- заявляли керівники нацистів.
- Я виконував тільки накази і вбивав та катував не за власним бажанням, а з примусу - інакше б мене вбили за непослух! То була безвихідна ситуація, тому я не винуватий!- кричали в своє виправдання виконавці злочинів.
Хіба це не правда? Чиста правда. Хто дорікне нашим хлопцям з України за участь у колишній війні в Афганістані і вчинені там вбивтва та інші злочини? Ніхто, бо їх до цього примусила злочинна радянська комуністична влада. Але водночас вони вбивали або приймали в цьому участь, отже хто вони є наші "афганці": герої? злочинці? жертви? - визначити досить непросто. Принаймні нашим усім так званим держслужбовцям, а особливо - служакам силових структур варто добре подумати над тим, хто вони є: творцями добра і справедливості, чи механічними виконавцями наказів навіть злочинного змісту, як це було в часи Голодомору, а саме так було!
Як могло статись, що відбулись такі маштабні злочини проти людства? Де причина? Що обумовлює такий стан речей, коли одні люди винищують інших зовсім незнайомих їм людей просто згідно установкам певних логічних схем. Як полюбляють казати у бойовиках, коли вбивають друзів або знайомих: "Нічого особистого. Просто виконую свій обов'язок, бо робота така - вбивати"
Прошу кожного читача задуматись над цією темою і дати своє визначення основної причини і механізму творення подібних злочинів та зафіксувати результат, а вже потім читати далі мої роздуми і висновки щодо цього.
Що дозволило Сталіну винищити десятки мільйони людей у власній країні?
Що дозволило Гітлеру винищити десятки мільойни людей у багатьох країнах світу?
Що дозволяло і дозволяє навіть зараз нищити тисячі і тисячі безневинних людей окремим персонам?
Моя особиста відповідь проста і однозначна: цей злочинний механізм називається ДЕРЖАВА.
Розумію, що багатьох подібна позиція здивує і що багато хто з нею не погодиться, але в такому разі як я вже зазначав: прошу власним глуздом розібратись і логічно викласти своє бачення проблеми, його причинно-наслідкового механізму.
Мої особисті політично-історичні дослідження причин значної кількості глобальних трагедій та соціальних негараздів і прикрощів великих мас людей у суспільному житті різних країн різних часів призвело до висновку, що причиною цих проблем було і є існування механізму державних інституцій, в першу чергу - централізованого механізму примусу до покори і підчинення. Одною з головних базових функцій держави є насилля над кожною окремою особою суспільства.
Звичайно, що я не збираюсь спростовувати потрібність державного механізму як такого, але я категорично не погоджуюсь з його тектонічною побудовою в якості системи всеохоплюючого насилля під виглядом турботливого патронату і благодійного опікуна. Я дотримуюсь щодо державного устрою чіктої позиції: держава потрібна не для того, щоб створити людям земний рай, а для того, щоб наше існування не перетворилось на пекло. Тобто основною функцією держави є захистна - зовнішня і внутрішня. Не буду розписувати детально, бо розумному і так зрозуміло: щоб зовні країну захистити від агресії і в середині серед мешканців тримати правопорядок та забезпечити соціальний захист немічних. В певних межах узагальнено держава є виразником міжнародних і міждержавних відносин і регулятором правил внутрішніх загальнодержавних економічних відносин. Регулятором! Не диктатором, самодержцем чи довічним президентом у вигляді людини, а сублімацією певних повноважень при постійно змінному факторі участі персоналій у державному функціонуванні. Дещо зарозуміло сказано, але складні речі просто пояснити можна тільки недоумкам, а я не для таких пишу цей матеріал.
Уважні читачі мого блогу певно помітили мою зацікавленність темою Конституції, її формування і функціонування. Конституція для багатьох державаних устроїв є своєрідним каркасом, як скелет для людини, а всі інші державні деталі кріпляться вже до цього конституційного каркасу. Зрозуміло, що каркас конституції має обгрунтовано лягати на історичний фундамент держави і народу, бо як доводить життя, для прикладу, класичний європейський парламентаризм погано функціонує в східних ісламських країнах, де все одно набуває специфічних місцевих особливостей.
Подібна історична специфіка існує і для України, історичний фундамент якої поки що явно не співпадає з возведенним на ньому констутиційним каркасом, через що загальна будова української держави гіпертрофована і неповноцінна. Як вдало зауважив історик Карамзін стосовно російського законодавства часів самодержавстава: "Брутальну жорстокість російських законів компенсує їх повне невиконання". Подібна ситуація склалась і в Україні на теперішній час, де законодавче поле настільки безглуздо сформоване починаючи від Конституції і далі, що фактично його неможливо дотримуватись як належить, а тому держава тримається завдяки безкінечним комбінаціям позаправових зв'язків і приватних домовленностей наших громадян за допомогою одного із рушійних "правових" основ всього в Україні -  всезагальної корупції. В цьому плані ми дещо нагадуєм Великобританію, де нема формального основного закону типу Конституції і законодавства у нашому розумінні, але там набули формалізовану силу законів людські взаємовідносини, які ми називаємо "традиції" і які в разі судового розгляду є підставою для винесення певного судового рішення через порушення усталенних традиційних норм. По-суті в Англії та США кожне судове рішення стає нормою закону для майбутніх судових процесів.
Думаю, що хто живе в Україні постійно, тому важко назвати її "правовою державою" в повному розумінні змісту цього виразу. Ми дуже і дуже далекі від правової держави, звикли так жити і тому спокійно ставимось до будь-яких порушень прав і свобод в усіх сферах нашого суспільного життя. За прикладами делеко ходити не потрібно, хоча варто згадати, як брутально було знищено в Україні ігровий бізнес - одним розчерком владної руки, без попередження і компенсацій. І що? Хтось протестував? Але ж сотні тисяч людей опинились без роботи, бізнесмени понесли значні збитки - і тихо-тихо. Чому? А тому, що структури ігрового бізнесу моментально розчинились в іншому полі діяльності, переформатувались і продовжують жити не витрачаючи сил на правову війну з владою, тому що давно знають: в Україні хто влада - того і закон.
Свіжі приклади: Конституційний суд України не тільки переінакшив на діаметрально протилежне своє недавнє рішення з "неможна" на "можна" утворювати коаліцію більшості у Верховній Раді також з окремих депутатів різних опозиційних фракці - це ще дурниця. Своїм судовим рішенням Конституційний суд України створив факт конституційного перевороту і підмінив законодавчу і виконавчу влади, увівши своїм рішенням в дію Конституцію України взірця 1996 року. І всі мовчки це проковтнули як данність, хоча і малій дитині ясно, що рішення Конституційного суду про неправомірність змін до Конституції України взірця 2004 року дає підтаву тільки для перегляду причин порушення конституційності норм регламенту і їх виправлення, або відмови від тих змін так само конституційним шляхом через обумовлену процедуру. Суд не може приймати виконавчі постанови щодо змін у сфері законодовства - на це має повноваження тільки Верховна Рада України. Це по закону, якби він у нас діяв. А так...
Правовий нігілізм у недавніх виборах до місцевих рад - ще одна яскрава демонстрація нашого всезагального нехтування правом і етикою порядності. Про яку порядність можна говорити, коли нею демонстративно не криючись нехтують депутати Верховної Ради кожним своїм фальшивим голосуванням: депутати-кнопкодави вже обслуговують цілі ряди відсутніх депутатів - і все всіх влаштовує! Бедлам!
Ну а новації Податкового кодексу і ще цілого ряду законів, які прийняті народними депутатами ВРУ, є такими антинародними, що я пропоную позбавити слова "народний" стосовно всіх депутатів ВРУ.
Остаточну крапку в цьому правовому "безпределе" поставило ЦВК, яка відмовилась ропочати згідно діючої відновленої конституції  та оголосити чергові вибори до ВРУ - грубе цинічне порушення, але гарант конституції його впритул не помічає, як і фальшування депутатів процесу подовження собі терміну діяльності на два роки - "Не царське єнто дело"?
Як бачимо: в Україні немає жодної основополагаючої ланки державного устрою, яка б не порушувала Конституції та інших норм права у найбрутальнішій формі. Всі грубо нехтують правом. У тому числі Прокуратура, що так само "нічого не бачить і не чує".  От і дайте мені і собі відповідь: хіба цю "купу малу" можна назвати державою? Однозначно - ні. Тоді навіщо нам цей фантом держави?
Я не даремно розпочав зі згадування про Сталіна і Гітлера - вони обидва почали формувати свої тоталітаріні держави з такого самого правового державного хаосу, що був у Росії після революції і громадянської війни та у економічно і політично знищенній Версальським договором Німеччині. Звичайно, що я сподіваюсь на не тотожність цих аналогій з ХХ століття у ХХІ, але хто зна? Голод - не тітка, змусить до усього.
Не маю можливості чітко окреслити відповідь на питання "Що робити?" аби змінити ситуацію, але однозначно бачу шлях до позбавлення  системи державного фунціонування стимулів до авторитаризму шляхом децентралізації повноважень та функцій державних органів, як і припинення сходження всіх основних фінансових потоків держави у одному місці.
Починати потрібно з грошей: максимально заганяти їх у тіньовий оббіг в загальнодержавних платежах (окрім різноманітних "дарів" - це найкращий чинник руйнації центрального держапарату) і максимально сплачувати на місцевому рівні як бюджети, так і працівникам - тоді вони вас підтримають у час "Ч", а не будуть злорадствувати, як я чув щодо Ходорковським від колишнього батрака "Юкоса".
Також потрібно максимально переводити гроші у валюту, обналічувати вклади або виводити їх на збереження закордон. Процес певним чином неетичний і непатріотичний, але коли державні чинники і чиновники постійно займаються виключно грабунком своїх громадян, то відповідь має бути аналогічною. Не державні пільги і сприяння держчиновнкиків дали можливість підприємцям ці гроші заробити - не держчиновникам їх відбирати і ділити. Мене особисто дико бісить самозакохана впевненність багатьох податківців та митників, що вони наповнюють бюджет держави - повна брехня! Не може наповнювати бюджет той, хто нічого не виробляє і не заробляє, а займається виключно здирництвом, прикриваючись державними повноваженнями чинити насилля над людьми. Всі, хто одержує зарплати чи інші виплати з державного бюджету вже за цим одним фактом є державними паразитами, що живляться з чужої праці. Запам'ятайте це раз і назавжди, перш ніж вихвалятись. Огидно чути, коли чиновник  гонорово заявляє: "Ми збільшили виплати... Ми знайшли кошти на допомогу..." тощо, - то йому треба обов'язково нагадати, що це він робить не з власної кишені! Він є мухою, що сидячі на спині вола, заявляє: "Ми пахали". Чиновники роздають чужі гроші - не свої! Людські! Чиновники є простими посередниками і то дуже зажерливими та підступними, тому їх має бути мінімальна кількість.
Теза структурного опору власній державі потребує осмислення і опрацювання фахівцями бізнесу, економістами та юристами, чого я не спроможний зробити, як чистий літератор, тож прошу бажаючих долучатись до справи. Важливо не так руйнувати державу, як будувати іншу, свою державу! Потрібно вибудувати модель політично-економічного устрою України унітарної за формою і децентралізованою за змістом. Починати варто вже і негайно. Особливо це стосується класу дрібного буржуа, який вже почали притискати. Вірішуйте: чи вам добровільно ставати бідними рабами, як всі, або - борітеся і поборете.
І на завершення хочу пояснити всім в Україні сущим, що нам дістався прикрий ментальний спадок від радянсько-комуністичної держави, в якій нашому народу довелось перебути страшні 70 років: не люди живуть заради держави, а держава існує задля людей! Держава в нормальному своєму функціонуванні надає людям послуги, а люди їх оплачуюють у вигляді податків в межах своїх можливостей і об'ємах користування тими послугами. Багатий платить багато не тому, що він маєтний, а тому, що послуг від держави отримує значно більше за бідного по збереженню тих багацтв - це причина більших витрат державі, а не наявність багатсва як такого. Наявність багатсва не є і не може бути провиною як такою, до чого нас привчила підступна комуністична ідеологія. Рівність в бідності - це тоталітарна рівність рабів! Вільна людина має бути заможною і з того - незалежною. І наша ціль збудувати країну, де є багаті, але нема бідних! І нема держави, як виключно системи насилля над своїми громадянами! Ось мета, варта наших зусиль, щоб бути здійсненою.

 Богдан Гордасевич
28 листопада 2010 р.
Львів-Рясне 

...прорахунки в інституті громадянства

У своїй попередній статті я обґрунтовано довів, що станом на сьогоднішній день українська державність зруйнована. Відновити довіру  громадян до державних інституцій, які повністю себе дискредитували - практично неможливо і недоцільно. Я зробив висновок, що після Януковича потрібно буде створювати нову українську державу, яка стане правонаступницею України-91.

Як вже зазначалося, у нову державу не повинні потрапити люди, які руйнували її попередника. Частина експертів бачить вирішення цієї проблеми шляхом проведення процедури люстрації. Так, це правильно. Але на мою думку, питання лежить у  більш широкій площині і стосується в першу чергу неправильного формування інституту громадянства, яке було закладено на початку існування новітньої України. Власне, зараз виправити ті хиби уже неможливо, люстрація виглядатиме як напівміра. Вона усунить від влади певних осіб, але не поміняє ситуацію по країні в цілому. Грубо кажучи, ми люструємо комуністів та бандитів, натомість ті, хто їх обирав, знайдуть собі нових придурків і будуть за них голосувати. По різним причинам: за гречку, за сало, через власну психічну хворобу або щоб зробити гірше сусіду. Якщо ви зараз скажете, буцім-то це ой-як недемократично забирати право голосу у бомжів, алкашів і українофобів, які своїм голосуванням вирішують нашу долю, тоді давайте уважно розглянемо "історію успіху" - формування інституту громадянства в Латвії. 

Латвійський досвід

Проголосивши незалежність 21 серпня 1991р. (за три дні до України), латвійські державотворці зіштовхнулися з важкою демографічною ситуацією. За час перебування республіки у складі СРСР частка латишів у ній зменшилася із 75,5% до 52% громадян. При цьому в країні проживало близько мільйона росіян, що становило майже 34% усього населення. Якщо врахувати той факт, що частина етнічних латишів була змосковщена,виходила парадоксальна ситуація: корінний латвійський етнос був меншістю у власній державі! Однак вихід із цієї ситуації був знайдений. І полягав він у формуванні інституту громадянства.

11 грудня 1991 року в Латвії був прийнятий Закон про реєстрацію проживаючих в країні осіб. Метою цього закону був відбір людей, яким надавалося право голосу на майбутніх виборах. Латвійські паспорти отримали колишні громадяни Латвії, котрі проживали в республіці до 1940 року. Їм також була надана можливість обиратися. Також був створений Національний Реєстр постійних жителів.

В перелік осіб,  котрі не могли отримати латвійське громадянство, входили учасники антиконституційної діяльності, військовослужбовці Збройних сил СРСР, особи, які працювали в органах державної безпеки, особи, направлені до Латвії після 17 червня 1940 року в якості партійних функціонерів Комуністичної партії і комсомолу, а також наркомани, хронічні алкоголіки, особи, які не мають законного джерела доходу.

Згідно Закону про громадянство громадянами Латвії можуть стати особи, які:

- постійно проживали на території республіки протягом останніх п'яти років;

- не мають громадянства іншої держави;

- успішно здали екзамени зі знання латвійської мови, основних положень конституції, конституційного закону про права та обов'язки людини і громадянина, державного гімну та історії цієї країни.

Таким чином латишам вдалося вирішити проблему із власною меншістю у своїй державі. Після формування інституту громадянства вони перетворилися на більшість. Серед латишів громадянство мають 99,6 % людей, натомість серед росіян - 42% (1). Хто ж не отримав громадянства, той має статус постійного жителя. Він може користуватися всіма правами, що і громадяни, окрім декількох, які пов'язані з правом формувати державну владу. На сьогоднішній день у Латвії проживає близько півмільйона осіб без громадянства.

В результаті Латвії вдалося убезпечити свою державу від впливу іноземних і антидержавницьких угрупувань. Внаслідок цього влада республіки захищала латвійські інтереси, що призвело до покращення рівня життя громадян і вступу до Європейського союзу і НАТО. Станом на 2009 рік згідно дослідження Світового банку Латвію віднесено до країн з високим рівнем доходів на душу населення. Її ВНП на душу населення становить 12 390 доларів США на рік.

Чому Україна не стала Латвією

Помилки у формуванні власного інституту громадянства є однією з вагомих причин сьогоднішнього занепаду української держави. Однак на власних помилках треба вчитися. Тому розглянемо їх детальніше.

На відміну від латишів, українським державотворцям дісталася краща ситуація з національним складом. Так, згідно даних 1989 року, українці становили 72,7% населення України, а росіяни - 17,3%. Можливо це і стало причиною нехтування розробкою ефективного інституту громадянства. Згідно українського закону громадянами України стали:

- усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

- особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

- особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.

Такий псевдодемократичний підхід до надання особам українського громадянства виходить нам боку до сьогоднішнього часу. Парадоксально, але громадянами України поставали люди, які докладали всіляких зусиль, аби такої держави на мапі світу не було. Гебня, зеки, наркомани, військові пенсіонери (які приїхали в Україну на пенсію) і просто випадкові люди, яких примха долі занесла в Україну - отримали українське громадянство. Їх не цікавила і не цікавить до сьогодні українська культура. Вони принципово зневажають українську мову. Це люди, які на відміну від Латвії, уникли процедур люстрації і натуралізації. Натомість їм подарували право формувати владу, вирішуючи долю народу, який вони люто ненавидять. Тому, хоч і сумно це констатувати, в такому вигляді українська держава була приречена з самого початку ухвалення Закону "Про громадянство". 

Перед вами усім відомі мапи президентських виборів 2004-го і 2010-го років. 

Вибори Президента в Україні відрізняються від виборів керівних осіб в інших державах. Бо у нас основні кандидати різняться цивілізаційно. Один (В.Ющенко, Ю.Тимошенко) пропонує українські цінності, а інший (В.Янукович) - російські. Нам зараз не важливо те, що, наприклад, Тимошенко на ділі не захищала права українців. Для нас важливо, за що в даному випадку голосував народ. Із цих мап прослідковується тенденція підтримки українських цінностей західним і центральним регіонами, а російських - південним і східним. 

Тепер подивимося на наступну мапу, яка теж давненько гуляє по блогах:

Кількість людей, для яких рідна мова - українська. Співставляємо дані з мапами голосування і отримуємо: більшість з тих, для кого рідна мова неукраїнська, голосували за російський вектор. Як бачимо, невключення в порядок надання громадянства іспиту з української мови стало однією з причин обрання частиною громадян антиукраїнських політиків у владу.

Наступні мапи показують частки населення, яке народилося відповідно в Україні і Росії:

І знову знайомий розподіл. Тут ми бачимо, що за проросійського Януковича (ще раз повторюсь - справа не в персоналіях) голосувала більшість уродженців Росії. Цього можна було б уникнути, аби в процедурі отримання громадянства був прописаний ценз осідлості.

Загальновідомо, що наркоманія є однією з основних причин поширення ВІЛ-інфекцій. Давайте поглянемо на наступну мапу:

Хоч і не так явно, але прослідковується та ж сама тенденція із південно-східними регіонами. На відміну від латишів, Україна усім своїм наркоманам подарувала права обирати і бути обраним . Тепер ці люди вирішують нашу з вами долю на виборах.  І не тільки на виборах, а і у владних кабінетах!

Результат прорахунків у Законі "Про громадянство" вам відомий. Якщо - ні, то сходіть в магазин і купіть кіло гречки. Станом на 2009 рік згідно дослідження Світового банку Україна віднесена до країн з рівнем доходу населення нижче середнього. Валовий національний продукт України на душу населення у чотири рази менший за латвійський і становить 2800 доларів США на рік.

Що робити?

Довгостроковий план. Готуватися до революції, потім прощатися з януковичами і проголошувати нову українську державу. Спираючись на латвійський досвід, прийняти новий закон про громадянство, який би передбачав застосування процедур люстрації і натуралізації колишніх громадян України, а також вводив поняття "особа, яка постійно проживає на території України" для тих, хто не пройшов вищезазначених процедур.

Короткостроковий план. Вже зараз потрібно чинити соціальний і моральний тиск на тих людей, які наступають на українські цінності чи права людини. В той же час, патріоти і непристосуванці потребують підтримки у суспільства, коли переслідуються владою за  свою державницьку позицію. Готуватися до майбутньої люстрації потрібно тут і сьогодні шляхом створення такого квазісудового органу, як Громадський суд і ведення "чорних списків" ворогів українства та "білих списків" репресованих. Детальніше про це я напишу в наступній статті. 

Станіслав Полянський

Першоджерело

19 червня о 12 годині

Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні (вул. Мазепи, 15а)

Прийди і помолись

Крізь страх репресій і замовчування тоталітарним режимом, крізь байдужість і небажання бачити істину вільним світом українці пронесли правду про Голодомор.

Незалежна українська держава назвала Голодомор геноцидом українського народу, добилася його міжнародного визнання.

Українці не лише зберегли пам’ять про мільйони невинних жертв, не дали приховати злочини їхніх катів, але й застерегли світ перед можливістю повторення цього жаху.

Сьогодні ми маємо захистити ці здобутки, не допустити реабілітації сталінізму та його злочинів. Українці в Україні та 25 країнах світу об’єднують зусилля на захист правди про наше минуле.

Остаточне і безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні, і найбільшого з них – геноциду 1932-1933 років, – запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.

Не дамо згасити свічу пам’яті!

В Україні та 20 інших державах стартує кампанія «Не дамо згасити свічу пам’яті», присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Мета кампанії – вшанування пам’яті мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років, недопущення замовчування справжніх причин, наслідків та організаторів геноциду.

19 червня у Києві пройде молитва за невинно вбитих, після якої Cвічки Пам’яті поїдуть у міста України та по всьому світу. У кожній країні, яка підтримала кампанію, – а це Велика Британія, Австралія, США, Іспанія, Канада, Аргентина, Бразилія, Греція, Росія та інші – участь у молитві візьмуть представники різних релігій та конфесій, політики, представники влади та української діаспори. Свічка моління також побуває у резиденціях Європарламенту та Організації об’єднаних націй.

НЕ ДАМО ЗГАСИТИ СВІЧУ ПАМ’ЯТІ!

ПЕРЕШЛІТЬ ДАЛІ

Сегодня день государственного флага. И мы с кумом (кусючим бжилом) как типа самые "свидомые патриоты", дерслужбовцы и все такое полезли вывешивать ФЛАГ на парапет нашего управления. (он посиснялся свои фото показывать)

Начальство пошло вывешивать флаг к облгосадминистрации  (я проходил  мимо утром - там уже готовились к мероприятию - колонки выставили, включили Раммштайн, подогнали курсантов в форме парадной)
кста, если кто- то подумал про черенок - то это кум так сфоткал (збочинец) - я токо счас заметил

Географический
атлас СССР для средней школы. Главное Управление Геодезии и Картографии
при СНК СССР. Москва. 1941

Межi
України, включаючи Кубань, які були заявленi делегацією УНР на
Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр.



Взято із http://hvylya.org/index.php?option=com_content&view=article&id=6551:

Україна? Україна!!!! А подивіться яка країна! Яка природа! Які ліси. І хвойні, і листвені, і букові, в Криму навіть і тропічні ростуть. А поля? А луга, степи? Асканія-Нова - діамант! А земля??? Тут взагалі нема шо казати. Сказано переказано. Гори! Карпати, а на півдні Кримскі. Полонини, отари овець, бринза, смерічки, горні річки. Один краєвид чого вартий! А в землі які багатства! І нафта, і газ, і вуголь, і залізна руда, і уран, і сіль, і сода, всьго навіть і не згадаєш.
А які люди живуть в наший країні! Не буду називати всім відомих достойників, тут і місця не вистачить, шо б кожного відмітити. Простий люд. Це взагалі скарб! Талановиті, працьовиті, горді, красиві. Дівчата, жинкі! В цілому світі таких красунь нема.
Але не буду далі займати Вашу увагу, все рівно всього не перекажеш. І ось я думаю, як воно все так склалося? Ну там еволюція, суспільний розвиток. Це все зрозуміло. Мені здаєтся, шо тут ще і Бог доклався. Мабуть вирішив створити рай на землі. По великому рахунку задумка вдалася. Але......

---

 
Я думаю було так. Створив Бог нашу країну, нас поселив, добре попрацював, втомився, і вирішив піти відпочити. Вий шов зі своєї майстерні, та й і пішов в хату. А двері в майстерню забув зачинити. Тут поряд куширями ліз сатана. Бачить, двері у майстерню Бога відчинені. Підійшов, зазирнув, нема нікого. Дай, думає, подивлюсь, шо він тут намайстрував. Зайшов і баче, яку красу створив Всевишній. І вирішив напаскудити йому. Змотався до дому, витягнув з комірка своїх учнів - дике, брудне, в личаках, у ведмежих шкурах, з бородами до колін, племя людей, яке нічого не вміло робити, тількі виконувати вказівки сатани. І миттю назад, в майстерню до Бога. Баче, шо поселити їх в самій країні він не може, Бог поставив запобіжники, вирішив поселити їх поряд. І почав повчати їх шо робити. Навчив як вкрасти нашу мову, назву нациї, церкву і багато ще чому. Але саме головне, він навчив їх, як зробити так, шо б вони, сусіди, самі між собою гризлися. Між собою воювали по дрібницях, та вбивали один одного. І кожен раз, як тількі ми знаходили порозуміння, сатана підказував своїм учням, нашим сусідам, як зробити так, шо б ми знов посварилися між собою. І все це продовжуєтся по сей час. Хай тобі трясця буде!
 

---

 
Як бачите, я не звинувачую сусідів. Вони тількі ініструмент в руках сатани. Більшою мірою справа в нас саміх. Як нам давати опір капостям диявола? Як нам згуртиватися, шо б ніхто не зміг роз'єднати? Згуртованість та єдність. Тількі це, на мій погляд, може стати запорукою того, шо б задумка Бога нарешті утілилися у життя.
Звісно, я ні в якому разі не претендую на епістолярний стиль, але це, мої думки, спонтанні та живі.
І в якості своєрідного епілогу, аудіододаток. Це не моє. Але на мій погляд, дуже влучне.
 

---

І на останок. Я розумію, шо замітка трошкі легковажна. Використани образи, в чомусь деяка фантазія.Проте. Проголосуйте, будь ласка, яке Ваше відношення до неї.
 
 

"До держав без засадничої ідеї, без світлого майбутнього, до якого треба прагнути, у мене більше симпатії, ніж до тих, що закликають нас кудись іти"
©Яків Рабкін, сучасний канадський історик російського походження

я пока ещё не определилась)), как отнестись к этой цитате, но она меня очень зацепила.. Интересно ваше мнение!

ЗЫ зря сразу голосовалку не добавила, но наверное лучше поздно..

ЗЗЫ здесь ссылка на всю статью, откуда взята цитата

   Натрапив в неті на блог - копіпастю. Знайшов тут: http://blogoreader.org.ua/2010/01/15/ukrainian-language/

Чи часто ви зустрічали в мережі наступні твердження: “Український інтернет не розвинений”, “уанету ще дуже далеко до рунету”, “мають пройти роки, перш ніж в уанеті…” і т.д. Я таке читаю чи не щотижня. Так-от, знайте: це все неправда.

Написати цю статтю мене спонукав цікавий коментар, який був залишений до одного з попередніх матеріалів.

Чому українці часто при пошуку вводять запити російською мовою? А тому що це на підсвідомому рівні: “Українською мовою мало інформації”. І погодьтесь, що деякою мірою наша підсвідомість права – в деяких дуже вузьких сферах життя українські матеріали практично відсутні.

Але це не означає, що їх перестали шукати! Не треба підходити з твердженням, що україномовні сайти нікому не потрібні. Так, вони нікому не потрібні – коли їх взагалі немає.

Людина шукає інформацію не за мовним принципом, а за принципом існування – але коли рідною мовою нічого немає, то ситуацію врятує іншомовний пошук.

Уявіть собі таку ситуацію: у 30 мійльонів людей є велосипеди, і кожна людина вміє і любить на ньому їздити. Але не їздить, бо дороги не існує. Хоч це, можливо, і не надто вдалий приклад, але він яскраво характеризує український, а особливо україномовний інтернет – ринок просто пустий. Як для такої великої країни, то це відвертий мінус.

Кількість “велосипедів” збільшуватиметься щороку, це достеменно відомо. І тим не менш, ніхто не виявляє особливої активності, щоб обслуговувати цих “велосипедистів” і отримати свої дивіденди.

Не треба винаходити україномовний велосипед – його винайшли ще до вас. Треба просто творити україномовний контент! Будь-яка інформація українською мовою, якщо вона має сенс, обов”язково знайде своїх відвідувачів. Достатньо лише почати це робити. Не знаєте, чим допомогти країні? Йдіть у Вікіпедію та пишіть статті, яких ще немає українською мовою. Повірте, це буде набагато цінніше, ніж срач у коментарях на сайті Корреспондент.net, де ви “виборюєте національну гідність” у палких дискусіях з “москалями, жидами та масонами”.

Знадобився 1 (один) рік, щоб кінотеатри “лєгкім двіженієм рукі” перейшли на українську мову. І тепер вони вже навіть забули плакатися “проклятіє западєнці лішають нас раднога язіка” – бо он на “Аватар” усі зали повні і … всім на українську.

Все ще не вірите в українську мову в інтернеті?

Добре, а як вам тоді рейтинг автономних блогів від Яндекса, де Watcher, повністю україномовний блог посідає вже сьоме місце, наблизившись до таких “монстрів” рунету, як Lifehacker та Интернетные Штучки? Content is a king. Творіть контент українською мовою, і буде вам щастя.

Після цього тільки спробуйте мені сказати, що україномовні сайти не мають майбутнього.