Присвячую статтю Богдану Ковальчуку





При нещодавньому вшануванні пам'яті жертв Голодомору 1933 року в Україні було багато сказано про цей голод як штучний і як свідомий геноцид українського народу. Тобто причиною голоду 1932-1033 років були не природні катаклізми, а організовані свідомі зумисні дії конкретних груп людей, які призвели до виникнення голоду і великої кількості жертв посеред мирного населення від примусової голодної смерті.
Варто пригадати такий факт з історії: коли в Нюрнберзі відбувався міжнародний суд над нациськими злочинцями, то багато хто з обвинуваченних заявляв про свою цілковиту невиновність, тому що одні казали, що виконували виключно накази, а їх керівники виправдовувались тим, що особисто вони безпосередньо в злочинах участі не брали. Тобто злочини є, а винуватих нема!
- Я нікого не вбивав! Нікого не катував! Жодної людини!- заявляли керівники нацистів.
- Я виконував тільки накази і вбивав та катував не за власним бажанням, а з примусу - інакше б мене вбили за непослух! То була безвихідна ситуація, тому я не винуватий!- кричали в своє виправдання виконавці злочинів.
Хіба це не правда? Чиста правда. Хто дорікне нашим хлопцям з України за участь у колишній війні в Афганістані і вчинені там вбивтва та інші злочини? Ніхто, бо їх до цього примусила злочинна радянська комуністична влада. Але водночас вони вбивали або приймали в цьому участь, отже хто вони є наші "афганці": герої? злочинці? жертви? - визначити досить непросто. Принаймні нашим усім так званим держслужбовцям, а особливо - служакам силових структур варто добре подумати над тим, хто вони є: творцями добра і справедливості, чи механічними виконавцями наказів навіть злочинного змісту, як це було в часи Голодомору, а саме так було!
Як могло статись, що відбулись такі маштабні злочини проти людства? Де причина? Що обумовлює такий стан речей, коли одні люди винищують інших зовсім незнайомих їм людей просто згідно установкам певних логічних схем. Як полюбляють казати у бойовиках, коли вбивають друзів або знайомих: "Нічого особистого. Просто виконую свій обов'язок, бо робота така - вбивати"
Прошу кожного читача задуматись над цією темою і дати своє визначення основної причини і механізму творення подібних злочинів та зафіксувати результат, а вже потім читати далі мої роздуми і висновки щодо цього.
Що дозволило Сталіну винищити десятки мільйони людей у власній країні?
Що дозволило Гітлеру винищити десятки мільойни людей у багатьох країнах світу?
Що дозволяло і дозволяє навіть зараз нищити тисячі і тисячі безневинних людей окремим персонам?
Моя особиста відповідь проста і однозначна: цей злочинний механізм називається ДЕРЖАВА.
Розумію, що багатьох подібна позиція здивує і що багато хто з нею не погодиться, але в такому разі як я вже зазначав: прошу власним глуздом розібратись і логічно викласти своє бачення проблеми, його причинно-наслідкового механізму.
Мої особисті політично-історичні дослідження причин значної кількості глобальних трагедій та соціальних негараздів і прикрощів великих мас людей у суспільному житті різних країн різних часів призвело до висновку, що причиною цих проблем було і є існування механізму державних інституцій, в першу чергу - централізованого механізму примусу до покори і підчинення. Одною з головних базових функцій держави є насилля над кожною окремою особою суспільства.
Звичайно, що я не збираюсь спростовувати потрібність державного механізму як такого, але я категорично не погоджуюсь з його тектонічною побудовою в якості системи всеохоплюючого насилля під виглядом турботливого патронату і благодійного опікуна. Я дотримуюсь щодо державного устрою чіктої позиції: держава потрібна не для того, щоб створити людям земний рай, а для того, щоб наше існування не перетворилось на пекло. Тобто основною функцією держави є захистна - зовнішня і внутрішня. Не буду розписувати детально, бо розумному і так зрозуміло: щоб зовні країну захистити від агресії і в середині серед мешканців тримати правопорядок та забезпечити соціальний захист немічних. В певних межах узагальнено держава є виразником міжнародних і міждержавних відносин і регулятором правил внутрішніх загальнодержавних економічних відносин. Регулятором! Не диктатором, самодержцем чи довічним президентом у вигляді людини, а сублімацією певних повноважень при постійно змінному факторі участі персоналій у державному функціонуванні. Дещо зарозуміло сказано, але складні речі просто пояснити можна тільки недоумкам, а я не для таких пишу цей матеріал.
Уважні читачі мого блогу певно помітили мою зацікавленність темою Конституції, її формування і функціонування. Конституція для багатьох державаних устроїв є своєрідним каркасом, як скелет для людини, а всі інші державні деталі кріпляться вже до цього конституційного каркасу. Зрозуміло, що каркас конституції має обгрунтовано лягати на історичний фундамент держави і народу, бо як доводить життя, для прикладу, класичний європейський парламентаризм погано функціонує в східних ісламських країнах, де все одно набуває специфічних місцевих особливостей.
Подібна історична специфіка існує і для України, історичний фундамент якої поки що явно не співпадає з возведенним на ньому констутиційним каркасом, через що загальна будова української держави гіпертрофована і неповноцінна. Як вдало зауважив історик Карамзін стосовно російського законодавства часів самодержавстава: "Брутальну жорстокість російських законів компенсує їх повне невиконання". Подібна ситуація склалась і в Україні на теперішній час, де законодавче поле настільки безглуздо сформоване починаючи від Конституції і далі, що фактично його неможливо дотримуватись як належить, а тому держава тримається завдяки безкінечним комбінаціям позаправових зв'язків і приватних домовленностей наших громадян за допомогою одного із рушійних "правових" основ всього в Україні -  всезагальної корупції. В цьому плані ми дещо нагадуєм Великобританію, де нема формального основного закону типу Конституції і законодавства у нашому розумінні, але там набули формалізовану силу законів людські взаємовідносини, які ми називаємо "традиції" і які в разі судового розгляду є підставою для винесення певного судового рішення через порушення усталенних традиційних норм. По-суті в Англії та США кожне судове рішення стає нормою закону для майбутніх судових процесів.
Думаю, що хто живе в Україні постійно, тому важко назвати її "правовою державою" в повному розумінні змісту цього виразу. Ми дуже і дуже далекі від правової держави, звикли так жити і тому спокійно ставимось до будь-яких порушень прав і свобод в усіх сферах нашого суспільного життя. За прикладами делеко ходити не потрібно, хоча варто згадати, як брутально було знищено в Україні ігровий бізнес - одним розчерком владної руки, без попередження і компенсацій. І що? Хтось протестував? Але ж сотні тисяч людей опинились без роботи, бізнесмени понесли значні збитки - і тихо-тихо. Чому? А тому, що структури ігрового бізнесу моментально розчинились в іншому полі діяльності, переформатувались і продовжують жити не витрачаючи сил на правову війну з владою, тому що давно знають: в Україні хто влада - того і закон.
Свіжі приклади: Конституційний суд України не тільки переінакшив на діаметрально протилежне своє недавнє рішення з "неможна" на "можна" утворювати коаліцію більшості у Верховній Раді також з окремих депутатів різних опозиційних фракці - це ще дурниця. Своїм судовим рішенням Конституційний суд України створив факт конституційного перевороту і підмінив законодавчу і виконавчу влади, увівши своїм рішенням в дію Конституцію України взірця 1996 року. І всі мовчки це проковтнули як данність, хоча і малій дитині ясно, що рішення Конституційного суду про неправомірність змін до Конституції України взірця 2004 року дає підтаву тільки для перегляду причин порушення конституційності норм регламенту і їх виправлення, або відмови від тих змін так само конституційним шляхом через обумовлену процедуру. Суд не може приймати виконавчі постанови щодо змін у сфері законодовства - на це має повноваження тільки Верховна Рада України. Це по закону, якби він у нас діяв. А так...
Правовий нігілізм у недавніх виборах до місцевих рад - ще одна яскрава демонстрація нашого всезагального нехтування правом і етикою порядності. Про яку порядність можна говорити, коли нею демонстративно не криючись нехтують депутати Верховної Ради кожним своїм фальшивим голосуванням: депутати-кнопкодави вже обслуговують цілі ряди відсутніх депутатів - і все всіх влаштовує! Бедлам!
Ну а новації Податкового кодексу і ще цілого ряду законів, які прийняті народними депутатами ВРУ, є такими антинародними, що я пропоную позбавити слова "народний" стосовно всіх депутатів ВРУ.
Остаточну крапку в цьому правовому "безпределе" поставило ЦВК, яка відмовилась ропочати згідно діючої відновленої конституції  та оголосити чергові вибори до ВРУ - грубе цинічне порушення, але гарант конституції його впритул не помічає, як і фальшування депутатів процесу подовження собі терміну діяльності на два роки - "Не царське єнто дело"?
Як бачимо: в Україні немає жодної основополагаючої ланки державного устрою, яка б не порушувала Конституції та інших норм права у найбрутальнішій формі. Всі грубо нехтують правом. У тому числі Прокуратура, що так само "нічого не бачить і не чує".  От і дайте мені і собі відповідь: хіба цю "купу малу" можна назвати державою? Однозначно - ні. Тоді навіщо нам цей фантом держави?
Я не даремно розпочав зі згадування про Сталіна і Гітлера - вони обидва почали формувати свої тоталітаріні держави з такого самого правового державного хаосу, що був у Росії після революції і громадянської війни та у економічно і політично знищенній Версальським договором Німеччині. Звичайно, що я сподіваюсь на не тотожність цих аналогій з ХХ століття у ХХІ, але хто зна? Голод - не тітка, змусить до усього.
Не маю можливості чітко окреслити відповідь на питання "Що робити?" аби змінити ситуацію, але однозначно бачу шлях до позбавлення  системи державного фунціонування стимулів до авторитаризму шляхом децентралізації повноважень та функцій державних органів, як і припинення сходження всіх основних фінансових потоків держави у одному місці.
Починати потрібно з грошей: максимально заганяти їх у тіньовий оббіг в загальнодержавних платежах (окрім різноманітних "дарів" - це найкращий чинник руйнації центрального держапарату) і максимально сплачувати на місцевому рівні як бюджети, так і працівникам - тоді вони вас підтримають у час "Ч", а не будуть злорадствувати, як я чув щодо Ходорковським від колишнього батрака "Юкоса".
Також потрібно максимально переводити гроші у валюту, обналічувати вклади або виводити їх на збереження закордон. Процес певним чином неетичний і непатріотичний, але коли державні чинники і чиновники постійно займаються виключно грабунком своїх громадян, то відповідь має бути аналогічною. Не державні пільги і сприяння держчиновнкиків дали можливість підприємцям ці гроші заробити - не держчиновникам їх відбирати і ділити. Мене особисто дико бісить самозакохана впевненність багатьох податківців та митників, що вони наповнюють бюджет держави - повна брехня! Не може наповнювати бюджет той, хто нічого не виробляє і не заробляє, а займається виключно здирництвом, прикриваючись державними повноваженнями чинити насилля над людьми. Всі, хто одержує зарплати чи інші виплати з державного бюджету вже за цим одним фактом є державними паразитами, що живляться з чужої праці. Запам'ятайте це раз і назавжди, перш ніж вихвалятись. Огидно чути, коли чиновник  гонорово заявляє: "Ми збільшили виплати... Ми знайшли кошти на допомогу..." тощо, - то йому треба обов'язково нагадати, що це він робить не з власної кишені! Він є мухою, що сидячі на спині вола, заявляє: "Ми пахали". Чиновники роздають чужі гроші - не свої! Людські! Чиновники є простими посередниками і то дуже зажерливими та підступними, тому їх має бути мінімальна кількість.
Теза структурного опору власній державі потребує осмислення і опрацювання фахівцями бізнесу, економістами та юристами, чого я не спроможний зробити, як чистий літератор, тож прошу бажаючих долучатись до справи. Важливо не так руйнувати державу, як будувати іншу, свою державу! Потрібно вибудувати модель політично-економічного устрою України унітарної за формою і децентралізованою за змістом. Починати варто вже і негайно. Особливо це стосується класу дрібного буржуа, який вже почали притискати. Вірішуйте: чи вам добровільно ставати бідними рабами, як всі, або - борітеся і поборете.
І на завершення хочу пояснити всім в Україні сущим, що нам дістався прикрий ментальний спадок від радянсько-комуністичної держави, в якій нашому народу довелось перебути страшні 70 років: не люди живуть заради держави, а держава існує задля людей! Держава в нормальному своєму функціонуванні надає людям послуги, а люди їх оплачуюють у вигляді податків в межах своїх можливостей і об'ємах користування тими послугами. Багатий платить багато не тому, що він маєтний, а тому, що послуг від держави отримує значно більше за бідного по збереженню тих багацтв - це причина більших витрат державі, а не наявність багатсва як такого. Наявність багатсва не є і не може бути провиною як такою, до чого нас привчила підступна комуністична ідеологія. Рівність в бідності - це тоталітарна рівність рабів! Вільна людина має бути заможною і з того - незалежною. І наша ціль збудувати країну, де є багаті, але нема бідних! І нема держави, як виключно системи насилля над своїми громадянами! Ось мета, варта наших зусиль, щоб бути здійсненою.

 Богдан Гордасевич
28 листопада 2010 р.
Львів-Рясне 

Скільки разів я, Нолофінве-ельф, зарікався лізти у людські справи.  Однак, відсутність у певного розряду людей звичайної формальної логіки, змушує мене робити це знову і знову.

Отже - цікаві факти з блогів і комментів.

-Українці, виявляється, вважають себе нащадками "древніх укрів". Я знайшов лише одне таке ствердження в довколаісторичній літературі, хоча про світову імперію Расенія, про те, що етрускі - ето русскіє, і про багато інших російських збочень подібного штибу читав неодноразово. Звичайно, і серед наших людей є особи з комплексом національної меншовартості, які вигадують казки про власну самість-самість, однак, судячи з набагато меншої кількості матеріалів на цю тему, таких осіб в Україні менше, ніж в Росії..

- Русичі з території Київської Русі під час монгольської навали мігрували на північний схід, та на інші території сучасної Росії та там і залишились. Звідки взялися на наших землях українці - незрозуміло, напевне їх винайшла австроугорська розвідка.  Цікаво, скільки автор цієї ідеї отримував свого часу з географії - адже достатньо подивитись на мапу, щоб зрозуміти - за цим розумним ствердженням русичі "мігрували"... ворогу назустріч. Ану, згадаймо, які міста першими крушили монголи? Суздаль, Володимир, Рязань. Де була ставка Бату-хана? В районі теперішнього Волгограду... І кияни, скажімо, втікали від ворогів та їм же у лапи? Тим більше, що в ті часи на Київщині і своїх лісів вистачало, де можна було відсидітись. Щоправда - даремне я сміюся над сучасником, в 19 столітті в Російській Імперії подібну маячню стверджували люди, які серйозно називали себе істориками. Так що, не сумуйте, товариші - ви не самотні.

А особливо чомусь орків мордорських звичайних та ізенгардських мутантів-малоросів нервує саме слово "Україна" в якості означення окремої держави та окремого народу.

Тому я випав з віртуалу в реал, згадав, що є українцем і почав відшукувати матеріали. І дещо таки знайшов.

Не будемо тривожити глиб віків, зупинимося там, де держава наших предків мала назву Русь. Є безліч думок щодо походження і цієї назви, однак, бажаючих відсилаю до Інету, а давню назву сприймаю як факт. Русь була означенням території саме сучасної України - князі руського походження з фіноугорського Залісся (теперішньої території Росії) їздили гостювати, або ходили воювати "в Русь".

Назва "Україна" вперше згадується у "Літописі Руському"

"У рік 6695 (1187)... У тім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою, од якої він і помер. І принесли його в град його Переяславль на ношах, і тут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день... і плакали по ньому всі переяславці.

Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а роздавав дружинникам, був же він князь доблесний, сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями був сповнений. За ним же Україна багато потужила"

Що ми бачимо тут? Хоробрий був князь. Дж. Толкін майже такими ж словами описує доблесть ельфа Фінгона Відважного. Князь Переяславщини, котра в ті часи межувала з Великим степом. Перший удар половців свого часу прийшовся саме по Переяславщині.

Що ж таке Україна? Порубіжжя. Смуга території, де проживають або перебувають озброєні воїни, котрі стережуть кордони. Як кожне стале військо - вони мають десь в глибині Порубіжжя родини, селища, говорячи сучасною мовою - військові бази. Ця смуга території захищає вже власне князівство - на даному етапі Переяславщину, а в більш широкому розумінні - всю Русь.

У Толкіна теж є опис подібного земельного розкладу. І назва йому є - рубіж Маедроса.

Оскільки Професор спирався на сказання наших родичів-кельтів та на скандинавські міфи, то можна зробити висновок, що створення подібних рубежів було звичаєм у всьому європейському світі.

Жити і вижити на Порубіжжі могли лише найхоробріші мужі і жони. Тому, напевне, в часи Київської Русі, бути українцем-порубіжником вважалося вельми почесним.

В ті часи слово "українець" не означало національність. Швидше - військовий фах.

А якою ж була національність наших предків? В залежності від вимови і місцепроживання -руси,  русичі, русини. 

Руси-русичі не були білими та пухнастими - Київська Русь сплавила в одне кільканадцять слов янських племен. Часом проти їхньої волі, як деревлян. У Велес Книзі є цікава легенда про походження цих племен, в якій Рус є молодшим братом, а Древа - найстаршою сестрою. Ну, що сталося - те сталося. Племена були однокровні, мовно майже не відріжнялись... На момент смерти князя-порубіжника русичами або ж русинами називалося населення і Галицько-Волинського, і Київського, і Чернигівського князівств.

Далі - відомо що, татарська навала. На руїнах Київської Русі виникає Велике Князівство Литовське.

Чомусь про цю цікаву формацію взагалі не люблять говорити. А вона є таки цікавою - князі-язичники малюпусінької Жмуді змогли взяти під свою руку майже всі землі теперішньої Білорусі і теперішньої України.

Князівство це іноді називали Русько-Литовським. Руська мова (спеціяльно для орків - не плутати з русскім язиком) була в цій країні другою державною. Князь Гедимін титулував себе "Король Литовський і Руський" В 1363 році князь Ольгерд на чолі об єднаного війська розгромив татар, поклавши край залежності Русі від Орди. Статутом нової держави був "Статут князівства Литовського", писаний мовою руською (не плутати з "язиком")

Сталося так, що черговий князь Литовський Ягайло уклав унію (союз) з Польщею, продавшись за хрест на шиї та за руку прекрасної полячки. Серце королеви Ядвіги належало іншому, але то вже інша історія.

Унія задумувалась як федеральний союз рівних за статусом держав, однак амбіції поляків та релігійні чвари поступово відбирали у Русько-Литовського князівства всі його вольності.

"Дозвольте - запитає хтось - а де ж тут українці?"

Та там же, де й були - на порубіжжі з Диким Полем. Наші славні козаченьки.

Першими офіційними гетьманами порубіжників були такі особи, як Дмитро Вишневецький та Богдан-Євстафій Ружинський. Обидва з Волині, обидва спокревені з родом Гедиміна. А взагалі-то Порубіжжя було населене завжди - хоробрі люди вважали, що краще ризик, ніж залежність. Влада намагалася контролювати процес - поляки, наприклад, створили реєстр для визначення кількості цих буйних воїнів. Бо кількість та постійно поповнювалась тими русичами, котрим тісно було в рідних краях.

"Козаче-соколю, візьми мене із собою - співається в народній пісні, - на Вкраїну далеку". Не з Москви ж ця дівчина, і не з Рязані. А проситься на Вкраїну - на волю. Шити, прясти обіцяє, жито жати... На своєму шматку землі, без отих ляхів, що нахабніють з кожним роком.

Під час визвольної війни Богдан Хмельницький оголосив себе Гетьманом Руським.

"Народ Руський з усіма його областями, містами, селами і всякою до них народною у національною приналежністю увільняється, визволяється і вилучається від усіх домагань і долеглостей польських на віки вічні - яко з віків вільний, самостійний і не завойований, а лише самими добровільними угодами до єдності Польсько-Литовської приналежний. Народ Руський від сього часу є і має бути ні від кого, окрім себе самого і уряду свого незалежним"

Усі слова тут є, від яких орки мліють - вільний, самостійний, незалежний. Нема хіба що слова - свідомий.

На якесь нахабне звернення польського посла Гетьман Руський Богдан відповів гнівно:

"Стане так - зроблю я вам Україну від Києва по самий Краків".

Що хотів цим сказати гетьман? Що дасть вольності, належні порубіжникам, всьому населенню Руського князівства. Яке, разом з Холмщиною, землями лемків, в 20-му сторіччі подарованими Сталіним Польщі, якраз і закінчувалось якщо не біля Кракова, то десь неподалік.

Подальше відоме - не вийшло у гетьмана. Шукав союзників, а знайшов хитрих дикунів, котрі з союзної угоди зробили рабский нашийник.

Коли Московитія породила двоголового мутанта - Російську Імперію, то Імперії стала потрібна історія. З князями-героями, з тими воїнами, що на брамі Константинополя щити свої прибивали. Історія ця творилась довго - винищувати і переписувати літописи почали ще при Катерині 2, а закінчили за Олександра 1.

Так і виникло оте фентезі - історія Карамзіна. Де Київська Русь плавно перетікає в Московитію, оминаючи Литовське князівство. Хоча Карамзин таки згадує, як "Литва" постійно їх била, починаючи з Ольгерда.

Русичам в цій історії відвели вельми непочесне місце - малоросів. Тоді і склали оту казочку - пам ятаєте? Про те, як русичі втікали татарам назустріч.

За століття воєн і самі русичі підзабули, як їх звати. Якщо Богдан Хмельницький міг вивести генеалогію свого народу від "Великої Скитії", не говорячи вже про Київську Русь, то нащадки вже звали себе козаками, або народом козаків.

Вперше за довгий час про слово Україна згадав Шевченко.

"Гомоніла Україна, довго гомоніла... Довго-довго кров степами текла, червоніла".

Тарас Шевченко першим почав вживати цю назву в якості означення власного народу. Якщо за часів князівства Литовського  Україною називались порубіжні з татарами землі (теперішні Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська обл.), якщо за часів гетьмана Хмельницького Україною почали називати ті землі, які Богдан зумів зробити на деякий час вільними і незалежними - в західному керунку по Вінницю, де керував полковник Богун, то Шевченко мав на увазі всю справжню Русь. І так його і зрозуміли. Імперське промивання мізків не могло дорівнятись радянському - в 19 столітті інтелігенція Малоросії прекрасно знала історію Руси-України. 

І тоді ж слово українець з означення "порубіжник" перетворилося на означення національності, а поняття Україна отримало політичне навантаження - воно означало землю, на якій живе народ, відмінний від російського. Зі своєю мовою і звичаями.

В Західній Україні таких проблем не було - австрійці не намагалися морально знищити русинів як народ. Тому вони і залишалися русинами, хоча Україну й українство в якості єднання з братами з-за Збруча сприйняли дуже позитивно.

У В. Стефаника є чудове оповідання. Селянин-русин питає у сина, Січового Стрільця - "Синку, а де вона, ота Україна"? У відповідь юнак вказує шаблею на землю, і кладе руку на серце. Тобто, і в ці часи слово Україна було символом відваги і вольності.

Так що зватись українцем є дуже почесно і багато до чого зобов язує.

Моє ІМХО, однак, є таким: на додачу до гордого звання порубіжника відібрати назад самоназву Русь, і згадати про те, що ми є русичі всі. Нехай сусіди з-за хутора Михайлівського згадають, як їх звали насправді і дадуть нам спокій. І розшукують в своєму минулому расенів, або давніх угрів - нам такі казки не потрібні. Наше минуле і так є славним, а майбутнє залежить лише від нас.

   Натрапив в неті на блог - копіпастю. Знайшов тут: http://blogoreader.org.ua/2010/01/15/ukrainian-language/

Чи часто ви зустрічали в мережі наступні твердження: “Український інтернет не розвинений”, “уанету ще дуже далеко до рунету”, “мають пройти роки, перш ніж в уанеті…” і т.д. Я таке читаю чи не щотижня. Так-от, знайте: це все неправда.

Написати цю статтю мене спонукав цікавий коментар, який був залишений до одного з попередніх матеріалів.

Чому українці часто при пошуку вводять запити російською мовою? А тому що це на підсвідомому рівні: “Українською мовою мало інформації”. І погодьтесь, що деякою мірою наша підсвідомість права – в деяких дуже вузьких сферах життя українські матеріали практично відсутні.

Але це не означає, що їх перестали шукати! Не треба підходити з твердженням, що україномовні сайти нікому не потрібні. Так, вони нікому не потрібні – коли їх взагалі немає.

Людина шукає інформацію не за мовним принципом, а за принципом існування – але коли рідною мовою нічого немає, то ситуацію врятує іншомовний пошук.

Уявіть собі таку ситуацію: у 30 мійльонів людей є велосипеди, і кожна людина вміє і любить на ньому їздити. Але не їздить, бо дороги не існує. Хоч це, можливо, і не надто вдалий приклад, але він яскраво характеризує український, а особливо україномовний інтернет – ринок просто пустий. Як для такої великої країни, то це відвертий мінус.

Кількість “велосипедів” збільшуватиметься щороку, це достеменно відомо. І тим не менш, ніхто не виявляє особливої активності, щоб обслуговувати цих “велосипедистів” і отримати свої дивіденди.

Не треба винаходити україномовний велосипед – його винайшли ще до вас. Треба просто творити україномовний контент! Будь-яка інформація українською мовою, якщо вона має сенс, обов”язково знайде своїх відвідувачів. Достатньо лише почати це робити. Не знаєте, чим допомогти країні? Йдіть у Вікіпедію та пишіть статті, яких ще немає українською мовою. Повірте, це буде набагато цінніше, ніж срач у коментарях на сайті Корреспондент.net, де ви “виборюєте національну гідність” у палких дискусіях з “москалями, жидами та масонами”.

Знадобився 1 (один) рік, щоб кінотеатри “лєгкім двіженієм рукі” перейшли на українську мову. І тепер вони вже навіть забули плакатися “проклятіє западєнці лішають нас раднога язіка” – бо он на “Аватар” усі зали повні і … всім на українську.

Все ще не вірите в українську мову в інтернеті?

Добре, а як вам тоді рейтинг автономних блогів від Яндекса, де Watcher, повністю україномовний блог посідає вже сьоме місце, наблизившись до таких “монстрів” рунету, як Lifehacker та Интернетные Штучки? Content is a king. Творіть контент українською мовою, і буде вам щастя.

Після цього тільки спробуйте мені сказати, що україномовні сайти не мають майбутнього.

 

"До держав без засадничої ідеї, без світлого майбутнього, до якого треба прагнути, у мене більше симпатії, ніж до тих, що закликають нас кудись іти"
©Яків Рабкін, сучасний канадський історик російського походження

я пока ещё не определилась)), как отнестись к этой цитате, но она меня очень зацепила.. Интересно ваше мнение!

ЗЫ зря сразу голосовалку не добавила, но наверное лучше поздно..

ЗЗЫ здесь ссылка на всю статью, откуда взята цитата

Географический
атлас СССР для средней школы. Главное Управление Геодезии и Картографии
при СНК СССР. Москва. 1941

Межi
України, включаючи Кубань, які були заявленi делегацією УНР на
Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр.



Взято із http://hvylya.org/index.php?option=com_content&view=article&id=6551:

19 червня о 12 годині

Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні (вул. Мазепи, 15а)

Прийди і помолись

Крізь страх репресій і замовчування тоталітарним режимом, крізь байдужість і небажання бачити істину вільним світом українці пронесли правду про Голодомор.

Незалежна українська держава назвала Голодомор геноцидом українського народу, добилася його міжнародного визнання.

Українці не лише зберегли пам’ять про мільйони невинних жертв, не дали приховати злочини їхніх катів, але й застерегли світ перед можливістю повторення цього жаху.

Сьогодні ми маємо захистити ці здобутки, не допустити реабілітації сталінізму та його злочинів. Українці в Україні та 25 країнах світу об’єднують зусилля на захист правди про наше минуле.

Остаточне і безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні, і найбільшого з них – геноциду 1932-1933 років, – запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.

Не дамо згасити свічу пам’яті!

В Україні та 20 інших державах стартує кампанія «Не дамо згасити свічу пам’яті», присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Мета кампанії – вшанування пам’яті мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років, недопущення замовчування справжніх причин, наслідків та організаторів геноциду.

19 червня у Києві пройде молитва за невинно вбитих, після якої Cвічки Пам’яті поїдуть у міста України та по всьому світу. У кожній країні, яка підтримала кампанію, – а це Велика Британія, Австралія, США, Іспанія, Канада, Аргентина, Бразилія, Греція, Росія та інші – участь у молитві візьмуть представники різних релігій та конфесій, політики, представники влади та української діаспори. Свічка моління також побуває у резиденціях Європарламенту та Організації об’єднаних націй.

НЕ ДАМО ЗГАСИТИ СВІЧУ ПАМ’ЯТІ!

ПЕРЕШЛІТЬ ДАЛІ

Україна? Україна!!!! А подивіться яка країна! Яка природа! Які ліси. І хвойні, і листвені, і букові, в Криму навіть і тропічні ростуть. А поля? А луга, степи? Асканія-Нова - діамант! А земля??? Тут взагалі нема шо казати. Сказано переказано. Гори! Карпати, а на півдні Кримскі. Полонини, отари овець, бринза, смерічки, горні річки. Один краєвид чого вартий! А в землі які багатства! І нафта, і газ, і вуголь, і залізна руда, і уран, і сіль, і сода, всьго навіть і не згадаєш.
А які люди живуть в наший країні! Не буду називати всім відомих достойників, тут і місця не вистачить, шо б кожного відмітити. Простий люд. Це взагалі скарб! Талановиті, працьовиті, горді, красиві. Дівчата, жинкі! В цілому світі таких красунь нема.
Але не буду далі займати Вашу увагу, все рівно всього не перекажеш. І ось я думаю, як воно все так склалося? Ну там еволюція, суспільний розвиток. Це все зрозуміло. Мені здаєтся, шо тут ще і Бог доклався. Мабуть вирішив створити рай на землі. По великому рахунку задумка вдалася. Але......

---

 
Я думаю було так. Створив Бог нашу країну, нас поселив, добре попрацював, втомився, і вирішив піти відпочити. Вий шов зі своєї майстерні, та й і пішов в хату. А двері в майстерню забув зачинити. Тут поряд куширями ліз сатана. Бачить, двері у майстерню Бога відчинені. Підійшов, зазирнув, нема нікого. Дай, думає, подивлюсь, шо він тут намайстрував. Зайшов і баче, яку красу створив Всевишній. І вирішив напаскудити йому. Змотався до дому, витягнув з комірка своїх учнів - дике, брудне, в личаках, у ведмежих шкурах, з бородами до колін, племя людей, яке нічого не вміло робити, тількі виконувати вказівки сатани. І миттю назад, в майстерню до Бога. Баче, шо поселити їх в самій країні він не може, Бог поставив запобіжники, вирішив поселити їх поряд. І почав повчати їх шо робити. Навчив як вкрасти нашу мову, назву нациї, церкву і багато ще чому. Але саме головне, він навчив їх, як зробити так, шо б вони, сусіди, самі між собою гризлися. Між собою воювали по дрібницях, та вбивали один одного. І кожен раз, як тількі ми знаходили порозуміння, сатана підказував своїм учням, нашим сусідам, як зробити так, шо б ми знов посварилися між собою. І все це продовжуєтся по сей час. Хай тобі трясця буде!
 

---

 
Як бачите, я не звинувачую сусідів. Вони тількі ініструмент в руках сатани. Більшою мірою справа в нас саміх. Як нам давати опір капостям диявола? Як нам згуртиватися, шо б ніхто не зміг роз'єднати? Згуртованість та єдність. Тількі це, на мій погляд, може стати запорукою того, шо б задумка Бога нарешті утілилися у життя.
Звісно, я ні в якому разі не претендую на епістолярний стиль, але це, мої думки, спонтанні та живі.
І в якості своєрідного епілогу, аудіододаток. Це не моє. Але на мій погляд, дуже влучне.
 

---

І на останок. Я розумію, шо замітка трошкі легковажна. Використани образи, в чомусь деяка фантазія.Проте. Проголосуйте, будь ласка, яке Ваше відношення до неї.