Багато зараз спогадів про ті буремні часи, як правило однобоких, одних спогади (тих що воювали безпосередньо) чомусь до уваги не беруться, більшість згадують крізь рожеві окуляри пропаганди не стикаючись на справді з реальними подіями. Тому слід висвітлити всіх героїв тих часів. Цікаво, а що має розказувати герой НКВСник ?  

Ох було було, пам'ятаю йдемо в загороджувальному загоні за лінією фронту добиваємо недобитих з батальйону, що в прорив кинули, а тут солдат прямо на мене вискакує я йому: 

- ти куда браток собрался? Він мені: - розгон беру для атакі. Я йому:

Тра-та та та та... Ох і хітриє єті маскавіти інші ідуть до кінця а ці все норовлять, та бувалого нкавеесника не проведеш. Забрав золоті зуби й далі пішли працювати. Ох роки роки, хороші часи були, шкода не всі пам'ятають.

Діяльність органів держбезпеки мала відверто репресивний характер. Уже протягом першого тижня війни, щоб не залишати ніяких "антирадянських елементів, потенційно корисних німцям", вони здійснили масове знищення 15 тис. політичних в'язнів у тюрмах Західної України. Продовження подібних акцій "врегулював" наказ Сталіна № 270 від 16 серпня 1941 р. Під час відступу Червоної Армії за наперед заготовленими списками здійснювалися арешти "неблагонадійних", яким за блискавично сфабрикованими звинуваченнями військові трибунали виносили, як правило, смертні вироки. Тих, хто ухилявся від евакуації, арештовували, запідозрюючи у зраді. Наказом № 227 від 28 липня 1942 р. Сталін санкціонував створення загороджувальних загонів військ НКВС, яким надавалося право розстрілу "у позасудовому порядку".

На початок війни чисельність військ НКВС склала 334 900 чоловік, потім їх чисельність постійно збільшувалась. На 7 березня 1942 чисельність склала 493 379 чоловік, на 2 лютого 1943  — 516 000 чоловік, на 12 березня 1944 — 540 000 чоловік, 01 січня 1946 чисельність НКВС склала 1,9 млн. чоловік. Куди пропали ці герої і не чути їх героїчних подвигів ? 

Саме з цими героями воювало УПА, що підтверджують московські архіви, саме вони могли б розповісти реальну ситуацію, а чомусь мовчать про свої героїчні подвиги, як правило українофоби з жовчу на губах за них кричать "Бандерівці бандити!!!" і не один не сказав хоча б я син нкавеесника мені батько розповідав про свої подвиги, а українофобам не звикати на чорне казати біле. Багато крикунів розвелось після срср але чи могли б вони собі таке дозволити за держави яку відстоюють, якщо б була гідність то кожен б розумів що шкодити державі не можна, шкодити державі а потім плакатись як погано живеться, був б порядок якого вони прагнуть їм би першим рот закрили і не церемонились.

Сумніваюсь що зараз хоч один знайдеться здатний заплатити ту ціну за свої переконання яку сплатили Бандерівці, то ж майте повагу хоча б до незламності і сили духу людей бо самі лиш горлопанити мастаки.

У Тернополі майдан навпроти ОДА назвали іменем Бандери

У Тернополі майдан навпроти обласної державної адміністрації назвали іменем провідника ОУН Степана Бандери.

Як передає кореспондент УНІАН, відповідне рішення сьогодні прийняли депутати міської ради.

Ініціював нову назву для майдану міський голова Тернополя Сергій НАДАЛ одразу після того, як суд прийняв рішення про скасування указу Президента України про присвоєння С.Бандері почесного звання Героя України.

Згідно з прийнятим сьогодні рішенням, майдан являє собою вхідну частину парку ім. Т.Шевченка разом з пам’ятником С.Бандері. Невдовзі буде проведено благоустрій даної території.

За створення нового майдану проголосували 56 депутатів. Попередньо цю пропозицію обговорили і підтримали на засіданні комісії міської ради з питань місцевого самоврядування, законності, правопорядку, регламенту та депутатської діяльності.

Як повідомляв УНІАН, 26 грудня 2008 року у Тернополі навпроти облдержадміністрації при вході в парк ім. Т.Шевченка було відкрито пам’ятник С.Бандері з нагоди 100-річчя від дня його народження, яке припадало на 1 січня 2009 року.

До складу Тернопільської міської ради входить 60 депутатів.

Ми, громадяни України, представники українських громадських організацій Європи, висловлюємо своє несприйняття та обурення з приводу повідомлення про скасування Указу Президента України від 20 січня 2010 року №46 “Про присвоєння Степану Бандері звання Герой України”, що опубліковане на сайті Президента України.

Поява цього повідомлення зараз, з посиланнями на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, виглядає як відкрита провокація та зневага до українського народу та його історії.

Вищеназвані рішення українських судів прийняті з грубим порушенням чинного законодавства, суперечать нормам права і судочинства і є політичним замовленням влади України. Через це вони не можуть бути визнаними.

Степан Бандера не є і не може бути символом якоїсь однієї партії чи політичної сили. Будучи одним з найбільш яскравих борців за Незалежну і Соборну Українську Державу, він є символом Незалежної України. Він - Герой не для окремої частини України, а для кожного свідомого українця, незалежно від місця проживання: на Заході чи Сході України, або ж за кордоном. Світлої пам’яті Степан Бандера та очолювана ним Організація Українських Націоналістів як ніхто інший наблизили народження Української Держави, віддавши за цю священну мету найдорожче — власне життя. Без їх героїчної боротьби не було б на карті світу держави Україна, а отже і інституту Президента, відповідно і Президента Януковича.

Факт публічної зневаги до постаті Степана Бандери і так зване “скасування” Указу Президента про присвоєння йому звання Героя України ми вважаємо свідомою антиукраїнською провокацією владної верхівки в Україні, ознакою її політичної незрілості і меншовартості, а також загрозою для самого існування Держави України.

Висловлюємо нашу солідарність обласним радам Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини та всім громадським і політичним організаціям, котрі висловили свій протест проти цього незаконного та антинародного рішення.

Звертаємося до Президента України із закликом припинити провадити антиукраїнську політику на замовлення північного сусіда, не позбавляти український народ власної історії, мови та культури.

Зі свого боку ми робитимемо все від нас залежне, щоб в країнах нашого перебування громадськість могла якомога більше знати про Україну, про її справжню історію та Героїв, а також про актуальний стан політичного та суспільного життя.

Бандера був, є і буде Героєм України!

Слава Україні!!!

Португалія:

Спілка українців у Португалії - Голова Павло Садоха

Асоціація українців у Португалії "Собор" - Голова Олег Гуцько

Християнський рух українців у Португалії - Голова Іван Онищук

Українсько-португальський освітньо-культурний центр, школа Тараса Григоровича Шевченка Директор Наталія Дмитрук

Німеччина:

Центральна Спілка Українців в Німеччині - Голова Людмила Млош

Італія:

Християнське Товариство Українців в Італії – Голова Олесь Городецький

Асоціація українських жінок в Павії «Джерело» - Голова Діна Петелько

Асоціація українських жінок в Італії (Неаполь) – Голова Олександра Фарима

Асоціація українців на Сарденії «Барвінок» (Кальярі) - Голова Володимир Степанюк

Асоціація «Україна в Європі» (Рим) - віце-президент Марія Очич

Українська школа «Свята Софія», об’єднання «Родинна Світлиця» (Рим) - директор Мирослава Горбенко

Асоціація «Оріана» (Рим) – Президент Марія Беднарчук

Асоціація «Арата» (Рим) – Віра Хижа

Культурна асоціація «Калина» (Салерно) - Голова Ольга Тарасюк

Асоціація «Надія» (Брешія) – Голова Ольга Вдовиченко

Культурна асоціація «Зубко» - Президент Любов Зубко

Іспанія:

Асоціація "Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців" – Голова Юрій Чопик

Асоціація Українців Регіону Мурсія - Голова Лариса Пономаренко

Асоціація українців Каталонії "Червона Калина" - Голова Володимир Петрущак

Асоціація "Українці Торревієхи" - Голова Михайло Черешнюк

Асоціація українців Кантабрії "Оберіг"- Голова Марія Курницька

Греція

Товариство української діаспори в Греції "Українсько-грецька думка" - Голова Галина Маслюк-Какку

"Майдан".

"Ці недоучки при владі просто не вміють читати історії, бо не знають мови. І то жодної. Вони приречені, з огляду на їхню абсолютну бездуховість – наші можливості безмежні, з огляду на нашу бандерівську одержимість". Про це сказала у своєму виступі 13 січня 2011 року на позачерговій сесії депутат Львівської обласної ради, член Політради ВО "Свобода" Ірина Фаріон.

Вона, зокрема, зазначила:

"Теза перша: причина і наслідок. Будь-який політичний факт нашого буття – це наслідок попередніх дій. Саме попередня так звана помаранчева, а насправді вкрай небезпечна, аж до морального розкладу – псевдодемократична і ліберальна влада – привела цей українофобський криміналітет совєтской закваски до влади. І чинить він на свій образ та подобу. Малі ненавидять великих. Істоти закипають від особистостей. Раби скаженіють від вільних. Окупанти не зносять автохтонів.

Теза друга: політична закономірність. Її треба вміло прийняти як неминучу розплату суспільству за свою національну незрілість і стрімко та безоглядно бандеризовувати нашу країну. А те, що вона крокує країною свідчать три голови обласних рад від націоналістичної сили. Тому – усе гаразд. Чим більший тиск – тим більший опір. Саме полонізація українських шкіл викресала Дух Бандери.

Теза третя: думаймо глобально – діймо локально. Наша глобальність – це утвердження радикальних ідей Бандери по всій країні. Наша локальність – це сьогоднішня сесія тут. Ще не було у світі такої авторитарної чи поліційної держави, яка б не впала під власним тягарем репресій. Ці недоучки при владі просто не вміють читати історії, бо не знають мови. І то жодної. Вони приречені, з огляду на їхню абсолютну бездуховність – наші можливості безмежні, з огляду на нашу бандерівську одержимість. Дякуємо тим невігласам за те, що вони так уміло побільшують наші ряди.

Наші можливості безмежні, з огляду на нашу бандерівську одержимість".

Прес-служба Львівської обласної організації ВО "Свобода"

http://ukrainaponaduse.blogspot.com/2011/01/blog-post_14.html

Настоящий патриот Украины.

Гитлеровский лакей.

Борец с оккупантами.

Пособник оккупантов.

Историческая личность.

Кровавый убийца.

Так герой Украины или не герой? Для одних ответ на этот вопрос лежит на поверхности, другим «по барабану», третьи гадают на ромашке. Основным аргументом в пользу того или иного мнения является то, что Бандера был главным бандеровцем.

Можно попытаться ответить на этот вопрос, разложив его на простые составляющие:

1        Звание «Герой Украины» - что это такое. 2        Степан Бандера – его место в истории Украины.

Итак, звание «Герой Украины» -  государственная награда Украины — высшая степень отличия Украины, которой удостаивают за совершение выдающегося геройского поступка или за трудовой подвиг. Звание было учреждено Указом Президента Украины Л. Д. Кучмы № 944/98 от 23 августа 1998 года как отличие Президента Украины «Герой Украины» (с вручением ордена «Золотая Звезда» или ордена Державы) для награждения граждан Украины «за осуществление выдающегося личного геройского поступка и трудового подвига».

 Как видно из самой формулировки герои могут быть двух типов: совершившие геройский поступок и совершивший трудовой подвиг. Соответственно им выдаются ордена «Золотая звезда» и «Орден державы».

 Существует также единая миниатюра, для обоих разновидностей, (для ежедневной носки). Тут с фантазией у дизайнеров не сложилось.

За время существования звания, его получили более 250 человек. Компания подобралась очень разношерстая, здесь и доярки и шахтеры, директора, депутаты, врачи, ученые, певцы, поэты, учителя и даже спортсмены. Со спортсменами вообще интересная петрушка получается, например у Кличко и Бубки Орден Державы, а у Клочковой Золотая Звезда, она же у чемпионов – паралимпийцев. Есть здесь и Герои Великой Отечественной и Герои Чернобыля.

В списке можно найти и довольно «кучерявых» героев. Например, очень полезный Литвин В.М. Хозяин «кладбища им. Засядько» Звягильский, он еще и докучи Герой Соцтруда. Всяукраинская барыня – Засуха Т.В. Есть там и Бойко Ю.А. и Плющ и градоначальник киевский Омельченко.

Здесь хотелось бы привести любопытный исторический факт. В 1965 году Ее Величество Елезавета II наградила участников группы «Битлз» орденом «Британской Империи». Ветераны обеих Мировых войн стали массово возвращать свои награды королеве, им стало не уютно в компании «лицедеев». 

В нашей стране принципиального возврата драгметалла не наблюдается. Но вопрос не в этом. Уютно ли себя чувствует Евгений Степанович Березняк – легендарный майор «Вихрь» рядом с Засухой и Литвином?  Звание, учрежденное Кучмой, вручается Звягильскому, Плющу и Героям Чернобыля (посмертно), причем как раз у чернобыльцев их могут отобрать, по той же причине, что и у С. Бандеры, а у Плюща нет!

Если Степан Бандера – национальный герой Украины, то стоит ли расстраиваться по поводу того, что у него нет такой же медальки как у Бойко и Омельченко? Да и надо ли в один список вносить Березняка А.П. и Бандеру С.А. Готово ли наше общество к этому, по обе стороны баррикад?

 Теперь собственно, что конкретно известно о самом Степане Андреевиче Бандере? Да конкретно ничего. Есть, какие то смутные воспоминания, общие факты о подвигах и зверствах, но нет реальной конкретики, подтвержденной официальными документами и архивными данными. С архивами СБУ история вышла очень темная, что-то кому-то дали, но потом забрали, еще и линейкой по рукам настучали. Большая часть фактов, доступных пользователю имеют вполне советские корни, на уровне школьной программы. Пытаться разобраться в украинской истории с такими историкам как Бузина и Табачник это все равно, что изучать историю Франции по А. Дюма, или историю России по В. Пикулю. И в этом есть большой политический смысл. Политика кнута и пряника себя изживает, нынешние политтехнологи не зря свой хлебушек кушают. Пряником уже делится никто не хочет, а вот выборы выиграть хочется. Аккурат, перед президентскими выборами В.А. Ющенко  присваивает звание Героя Украины С.А. Бандере. Что происходит? Западные регионы ликуют, Киеву и центру по барабану, а вот юго-восток поднимает вой, сомневающиеся в Януковиче граждане, подтягиваются к заступнику отрывая процент у Яценюка, Тигипко и главное Тимошенко, таким образом, Виктор Андреевич определил для себя из двух зол, самое страшное – то что с косой! Далее 2010 год, местные выборы, Табачник – министр образования, картина диаметрально противоположная. Как министр, Табачник получился очень даже так себе, с учебниками школьными не справился, зато западный электорат подтянулся к заступнику – Тягнибоку. Для ПР Тягнибок конкурент никакой, за ним не стоят олигархи и серьезные политики, но процент он потянул у кого? Правильно, у Тимошенко. Вот так и кнут при деле и пряник цел, это называется – мобилизация электората.

Но вернемся к Степану Андреевичу. Прежде чем продолжить, давайте посмотрим как с подобными вопросами, обстоят дела у старшего брата, славного российского народа. В 2008 году в России стартовал проект «Имя России», который должен был определить национальный символ страны, путем свободного голосования пользователей Рунета. На первом этапе произошел досадный скандал, в лидеры с большим отрывом вышел И.В. Сталин, голосование пришлось аннулировать по причине хакерских атак. В итоге Сталин занял почетное третье место, второе место досталось реформатору – Столыпину, ну а на первое место попал Александр Невский. Далее места распределились следующим образом: Александр Пушкин, Петр I, Владимир Ленин, Федор Достоевский, Александр Суворов, Дмитрий Менделеев, Иван Грозный, Екатерина II и Александр II. Многие скажут: как можно Александра Невского сравнивать со Степаном Бандерой? А очень даже можно!

Как известно князь в 1240 году разбил войско шведских рыцарей у реки Невы, а в 1242 на льду Чудского озера, разбивает объединенные силы рыцарей Тевтонского и Ливонского орденов.

Но уже с 1245 года и до конца своей жизни он служит Золотой Орде, причем не просто служит, а приходится названым сыном самому Батыю, и названным братом его сыну Сартаку. Служил князь довольно исправно, вместе с ханом жестко подавлял восстания своих же русских братьев против монголо-татар, отрезал носы, уши, ослеплял мятежных бояр, в Северо-Восточной Руси запретил вече, впрочем, это уже никому не нужные подробности, а обычная практика, это вам подтвердят в любом вполне современном РОВД. Умер князь в 1263 году, а в 1547 был причислен к лику святых, к этому времени умерли все праправнуки свидетелей его «чудес». Казалось бы, где логика? А логика в том, что Александр защищал Православную Церковь от крестовых походов Римской Католической Церкви, как впрочем и территориальную целостность самой Руси. Современные историки идут дальше и утверждают что татарское иго и вовсе не иго было, а вполне взаимовыгодный военный союз, а оброк который «выбивали» татары из православных городов с помощью Александра, был сбором в общий военный котел.

В 1380 году происходит еще одно интересное историческое событие – Куликовская битва, во время которой «союзникам» наваляли по самое небалуйся.

Возглавил избиение басурман московский князь Дмитрий Донской, он же положил начало централизации власти вокруг Москвы, причислен к лику святых аж в 1988 году.

Мотивация та же, защита земли Русской и Православной церкви. 

Вот так, Александр Невский и Дмитрий Донской, оба святые. Кто был союзником, каковы были методы и средства, не важно, важны цель и мотивация, а цель и мотивация оказалась одна. Интересно, как Дмитрий с Александром посмотрели бы друг другу в глаза.

Так кем был Степан Бандера? Каковы его цель и мотивация? Идейный борец за независимость Украины, страны, в которой мы сейчас живем или гитлеровский палач? Стоит ли его ставить между Засухой и Литвином?  Как посмотрели бы в глаза друг другу пулеметчик Василишин Михаил Иванович и руководитель ОУН Бандера Степан Андреевич? Оба награждены посмертно, оба не являлись гражданами современной Украины.

Может нужно подождать лет 200, пока очистятся зерна от плевел сами, или доверить решение вопроса профессиональным историкам, не зависящим от политики и мобилизации электората, да где же их взять? На сегодняшний день нет четкого ответа на этот вопрос и не только на этот. Как нет и четкого определения, что за страна такая Украина, очень по разному мы ее видим.