Проблема ця відома з давніх давен. Ще в ті прадавні лісові чи печерні часи
людина відкрила для себе, що вона може бути собою, а може бути і не собою.
Уявляючи себе, наприклад, або показуючи себе іншим, як щось інакше, як наче це хтось
зовсім інший. Відкрили феномен другої реальності, що зветься грою.
Власне, саме існування двох реальностей – справжньої та ігрової – це не проблема. У природі грають всі: он як звірятки грають в ловитву, - вчаться бути справжніми звірюками. Он як козеня буцається з усим, що йому на дорозі зустрілося.
Тобто, гра, сама по собі – не проблема, проблема – що буває заграєшся до того, що забуваєш хто ти, де ти і на якому ти світі. А от на таке, до речі, тільки людина здатна – захоплюватись грою до безтями.
І йдеться не про те, що я, утупившись в гру на екранчику свого мобільника, забуваю обійти стовп, що стоїть мені на дорозі.
Йдеться про інше, - про те, що я занурююсь в гру в своєму власному житті так, що не бачу реальності, в якій живу. Оце вже проблема, це вже навіть небезпечно так заграватись.
От наприклад: те, що всі люди, кожен з нас працюємо для інших, а не всяк для себе, - це ж реальність, оце – справжнє. Так?
Я, наприклад, вирощую буряки, то ж не я їх усі з’їм, а хтось десь там ложечку цукру з моїх буряків собі у філіжанку кави всипе. Але потім, прийшовши додому після роботи й помивши шию, я заглядаю в шафу і вибираю – чи мені італійську сорочку надіти до кумів іти, чи китайську. То ж не я ж їх шив собі, а якісь там папа Карло та дядечко Лю мені їх налаштували. Приклад, зрозуміло, примітивний, але реальний. Так воно в нашому повсякденні. Ніхто не працює для себе, все що робимо – все для інших
Цей факт належить взагалі до підвалин людського існування з усією притаманною
людям природною соціальністю. Але це такі високі узагальнення, що на них
зазіхати ми не будемо...
Так от, як вже говорилося, сама гра – це не проблема. Проблема, що ми забуваємо
про реальність. Про те, що ми тільки тим і займаємося, що живемо і працюємо для
інших. Чому ми так? та просто тому, що всі вони живуть і працюють для нас.
Так от, ми забуваємо про це, повертаємося, пробачте, тим що ззаду, до цієї реальності, і занурюємося в свій особистий сюжет своєї особистої гри, як завзятий ігроман в екранчик мобільника, і ганяємо по ньому самого себе, як маленького героя свого сюжету. Так порівняно з реальністю це, виходить, гра.
І те, навіщо й для чого мій герой, тобто – я, метушиться по моєму екранчику, і все, чого хоче досягти, ну там: особиста вигода, гроші, відомість, відпочинок та інше – все це умови, правила та цілі моєї окремішньої, особистої гри. І кожен з нас занурений в свою гру, в свій екранчик. І підняти голову й глянути довкола, вже не сила.
Але ж, що цікаво, гра наша втручається в справжнє життя, в реальність, де ми всі живемо і метушимося зовсім не для себе, а для інших. І ми перестаємо розрізняти, де гра, а де правда.
І, захопившись цією грою, де все необхідно робити виключно заради особистої або іноді й групової - вигоди, виграшу, ми тільки це й відчуваємо як правду.
А як ще може бути інакше, коли навіть в нашому спілкуванні між собою присутні тільки сюжети і герої наших особистих ігор. Де кожен свого героя, тобто самого себе, ганяє по своєму маленькому екранчику. Ми, як завзяті ігромани, спілкуємося між собою тільки термінами гри і обговорюємо лише її сюжети, їх повороти й варіанти, способи вигравати в ній.
А тим часом, через те, що ми живемо не реальністю, а нашими іграми, ми наутворювали в суспільстві чортову прірву непотрібних систем, продукуємо просто безліч зайвих і навіть шкідливих речей.
Чому? Ну, та то вже ясно як день, що коли кожен занурений в свою гру на своєму екранчику, то це просто золоте дно для постачальників услуг для особистих ігр. Ну, ви розумієте про що я говорю. Вони вільно можуть підкидати все нові й нові цілі в ті ігри, якими ми живемо. Ну і ясно, ми всі радісно кидаємося, кожен собі, за підкинутими нам цілями. Як оте кошеня за мотузочкою з бантиком.
А тим часом зануреність в нашу гру не дає нам можливості радісного відкриття того факту, що всі ми в суспільстві, ба навіть у світі, живемо як єдиний організм. І в ньому кожна клітина старається не для себе, бо з ранку до вечора ми фактично тільки тим і зайняті, що працюємо один для одного. Це й є істина.
Ну а поки не бачимо цього, то впадає нам в очі лиш тільки виворіт, неприємний, та навіть і згубний виворіт цього факту, цієї істинної реальності.Вітаю всіх працівників медичних закладів, героїв нашого сьогодення,
всіх, від тих, що були медсестрами, чи медбратами, до тих, хто
мріє стати медсестрою, чи працює поруч!
Дай Вам Бог здоров’я і гарного настрою!!!
Автор 12 прикмет націоналіста. Людина, що заповіла своє серце Україні. Убитий поляками під час етнічних чисток на наших питомих землях. Закерзоння — назва крайньо західних українських етнічних територій, розташованих на захід від сучасного українського кордону, що за підсумками Другої світової війни увійшли до складу Польщі. Автор нарису історії України.
h1 { margin-bottom: 0.21cm } h1.western { font-family: "Liberation Serif", serif } h1.cjk { font-family: "Noto Sans CJK SC"; font-size: 24pt } h1.ctl { font-family: "Lohit Devanagari"; font-size: 24pt } p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 115% } a:link { so-language: zxx }КИЇВ. 24 березня. УНН. Підполковник Арно Бельтрам, який погодився стати заручником в обмін на звільнення відвідувачів супермаркету, захоплених в результаті теракту на півдні Франції, помер від отриманих поранень. Про це повідомляє УНН з посиланням на BBC.
Раніше президент Франції Емманюель Макрон назвав Бельтрама героєм.
За словами французького лідера, в результаті теракту в комуні Треб на півдні країни загинули три людини, ще 16 були поранені.
Як повідомляв УНН, терористичне угрупування “Ісламська держава” взяло на себе відповідальність за напад на супермаркет у Франції.