- Що таке рослина? Як вона живе? Що з себе уявляє?

   Мені здається, що рослина це інструмент збору та конвертації різних типів енергій (полів), яких безліч у всесвіті. Будь-яка рослина схожа на антенну - і листками і гілками, її тіло є акумулятором, що накопичує інформацію на своєму клітинному рівні, і в собі вона має програму обробки всієї цієї інформації в таку форму, яку зручно передавати іншим живим організмам. Кожна з рослин налаштована на прийом та обробку специфічного спектру "хвиль" енергетичних планів, тому вигляд їх тіла, насіння і плодів, а також біотичні властивості так різняться між собою.    Собою рослина приймає всі ці енергії, що пронизають її, і переробляє в фізичну матерію, яка зберігається в стовбурі і з якої будується все її тіло. Важливо, що антени рослин напрямлені не тільки вгору (у напрямку до космосу), але і вниз, в землю, в напрямку до ядра. Бо, на мій погляд, Земля є сумішшю енергій фізичного плану, а космос - ефірного. При їх поєднанні народжується жива матерія! Після певного циклу отримання космічних сигналів, починають з'являтись насіння та плоди - результат обробки всього обсягу інформації, концентрат живої матерії.

- Чому зростає населення планети?

   Мабуть всі зараз розуміють, що з такими темпами використання земельних ресурсів, людству залишилось існувати зовсім недовго. За логікою, в таких умовах, в яких ми живемо зараз, кількість населення має бути набагато меншою, бо люди швидше гинуть і менше народжуються. Але на практиці, нас стає все більше і більше. Коли логічної відповіді не виходить знайти, варто звернутись до інтуїції.    Внутрішньо я маю впевненість, що така ситуація на планеті є природною, логічною і послідовною. В тому разі це стосується і популяції планети.    На мою думку, людські души приходять сюди для того, щоб отримати якийсь корисний досвід, чомусь навчитись, та поділитись із іншими тим досвідом, що був накопиченим раніше, в попередніх інкарнаціях.    Така екологічна та технологічна ситуація як зараз, дуже довго не зможе протриматись, бо є деструктивною в своїй основі. І було б нерозумно цим не скористуватись. Коли ще душі випаде нагода потрапити в середовище сповнене агресії, негативу, ненависті, алчності, гордині та такого іншого? За мільйони ... а може і мільярди років така ситуація відбувається якісь лічені тисячі років... Людство справно попрацювало, щоб на цей період зібрати таку величезну купу душ на одній маленькій планеті (-:    Мені дуже цікавим є і той факт, що якби людство не почало швидко набирати кількість (для того, щоб дати можливість всім цім душам реінкарнуватись тут і зараз), то і такої жахливої ситуації б не стало. Виходить, людська цивілізація йшла до цього свідомо... Це означає, що нам цей досвід потрібний, і ми - ті хто зараз живе тут мають бути вдячні своїй долі за те, що видала нам цю "щасливу візу" на Землю, щоб отримати дорогоцінний досвід зараз, а не чекати ще мільярди років (-:    Я вже казав, що радуюсь існуванню злих, жорстоких, підступних людей - вони вчать мене як жити краще, дивлячись на них я розумію, яких вчинків уникатиму в майбутньому. В суперництві із ними я розвиваюсь, і давно вже впевнився - все що хтось робить через погані вчинки, будь хто інший може зробити завдяки добрим діям. Все в світі має свій баланс. Світ живе в гармонії, яку легко порушити, але цей стан є природнім, і що не роби, він завжди повертатиметься в рівновагу..     Якою ціною? ... (-;

  

Ірландський гумор

       Йому сподобався паб. Атмосфера було доволі життєрадісною. Відвідувачі замовляли пиво “Гінес” у високих стаканах, які звично перехилялися й слугували скоріше задля “підтвердження статусу” того, хто випивав. Присутніх було небагато. Обговорювалися останні новини та події місцевого життя. Неподалік від Мерфі прилаштувався огрядний чоловік середніх років із молодявою супутницею, яка зацікавлено  слухала його розповіді. Він продовжував, відпивши чималий ковток й явно піддавшись легкому впливу алкоголю:
- У історії Ірландії був принц Донеголський, або ж лицар О’Доннел. Якось на Пасхальному тижні він приймав у себе при дворі титулованого іспанського гостя, і їм не вистачило яблук. Він негайно послав слугу в найближче абатство, проте скупа братія відповіла, що, на жаль, від старих запасів нічого не залишилося і доки не достигне новий урожай яблук у них не буде. Тоді О’Доннел наказав надіслати ченцям у дарунок пакунок зі свічками. І посланець, який відніс їх, повернувся назад з кошиком чудових  яблук. О’Доннел одразу ж вигадав гельською мовою дотепний двовірш і відіслав його з найщирішою подякою до абатства: мовляв, він приголомшений відкриттям, що свічки допомагають яблукам дозрівати  раніше.

Ірландське життя

       Торгівельний центр з багатообіцяючою назвою “Ірландське життя” не вирізнявся нічим особливим. Звичні магазинчики, що тулился один до одного на його території, виглядали доволі прозаїчно. Звичайні туристи, які гуляли містом та вже не менш звичайні острів’яни. Дама з екстравагантною сумочкою та явно завеликими окулярами висловлювала своє невдоволення побаченим дуже різко моложавому чоловіку, який її супроводжував. Рейлі розгледілася. Вона нічого не мала проти щоби пройтися подібними магазинчиками. Тим більше, що така нагода випадала їй не так вже й часто. За кілька кроків від неї раптом з’явилося вже бачене колись обличчя. У пам’яті виринула знайома вулиця… Тьмяне освітлення…
       У Рейлі знову виникло бажання прогулятися нічним містом. Що ж… Якщо довелося мати справу з таким цілеспрямованим “супутником”, то при нагоді з ним не завадило б ближче поспілкуватися. Крім того, не завадило б побачити його “партнерів”, котрі могли б якось завадити цьому спілкуванню.
Вона вирішила більше часу приділити магазинам з одягом… А разом і поспостерігати за своїм “проводирем”, адже для нього теж відкривався “неозорий краєвид ” для збування часу.
Пройшовшись знічев’я по магазину й придбавши задля очей кілька дрібничок, Рейлі вирішила знову приєднатися до свого “провідника”. Кілька годин “денного сну” навряд їм могли б завадити, зважаючи на те, що до пабу більшість відвідувачів навідувалася під вечір.

Коротка розмова у пабі

       Мерфі скоріше відчув, аніж побачив, як хтось втупив у нього свій погляд. Озирнувшись, він запримітив Сіда, що сидів, сьорбаючи пиво та жваво щось обговорюючи з чоловіком років 45-ти. Через деякий час чоловік попрощався й, пройшовши повз Мерфі, попрямував до виходу. Коло дверей він чемно пропустив Рейлі. Сід пройшов за ним, трішки затримавшись поруч із Мерфі й непомітно поклав йому до кишені папірець. На обличчі дівчини сяяла чарівна посмішка, від якої важко було відірвати погляд. Як і належить туристу, Мерфі не збирався робити нічого подібного. Вона підійшла до нього й запропонувала ще трохи прогулятися містом. За кілька хвилин, вже прогулюючись Талбот-стріт, “закохана пара” звернула в одну з бічних вуличок та попрямувала назад до свого тимчасового помешкання. Озирнувшись й побачивши, що поруч нікого немає, чоловік витягнув із кишені хустинку й турботливо передав дівчині. У хустинці була записка. На папірці написано: “Сьогодні, 11 вечора, чорне таксі на перехресті Лоуер Ґардінер й Талбот”. Ну що ж… Ще одна прогулянка. Цікаво, як на подібне зреагують їхні “супутники”, якщо їм заманеться позбутися їхньої уваги. Адже в подальшому не завадило б дізнатися їхню справжню мету.

 

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. Хочу також висловити подяку за чудове фото шановному "infomatique".

Ви маєте можливість ознайомитися й із епізодомами  << 4 >> та << 6 >>.

Життям слід насолоджуватися як чудовим вином, ковток за ковтком, з перервами. Навіть краще вино втрачає для нас всяку красу, ми перестаємо його цінувати, коли п'ємо як воду.

 Л. Фейербах.

Колиска

Автор - Сергій Фоменко (Фома)
Виконує гурт Мандри

Вітер колише колиску
серед зірок золотих,
ніжна та лагідна пісня
квіткою в серці горить.
Вітер колише колиску
в травах лелечих шляхів
і над бентежливим лісом
тая колиска святить втомлену Землю...

Богом посіяне древо
Матір-Земля догляда.
Дикі птахи та олені
куштують від  древа плода.
А зачаровані стежки,
що в'ються серед лободи,
повз вовчі ями та хащі
ведуть до живої води мандруючих й спраглих...

Теплим промінням зігріє
землю ранкова зоря
і  у  колисці пробудить Сонце дитя...

Набрано як почуто, неточності можливі.

Хтось каже, що щастя - ...
...це здоров’я, своє та близьких, та можливість давати і дбати про когось. Але ж багато хворих, які самі можливо без чиєїсь допомоги не можуть зробити багато речей , скажуть, що вони щасливі і вчать радіти життю інших. В чому їх щастя ?
...можливо відчутті, що є хтось хто тебе любить і піклується.»Найбільше щастя в світі – впевненість в тому, що Тебе люблять. В. Гюго» Проте є люди у яких нема рідних та близьких, і вони не можуть впевнено сказати, що мають справжнього друга. Та й серед цих людей є щасливі. Вони також знаходять щастя.
...це гроші. Але хіба бідні – не щасливі? Вони звичайно не можуть собі дозволити багато того, що дозволяє собі багатий. Не пам’ятаю де почув таку фразу, що щастя не втому , щоб отримати того чого не маєш, а радіти з того що маєш. «Щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб завжди хотіти те, що робиш. Л. Толстой». 
Можна перелічити ще багато визначень, кожен щось би добавив своє, і за цитувати когось з філософів чи просто відомих особистостей. Та ця різноманітність визначення щастя показує, що ми не знаємо що це і воно нам не знайоме. Знайдуться ті хто заперечить... і правильно, ми ж щось відчуваємо, напевне не одноразово переживали ту мить радості і піднесення, яка є одиницею виміру щастя.
Щастя – це стан душі. Щастя - це коли виходиш на вулицю і не залежно від пори року і погоди для тебе весна, сонце... і в середині немов літають метелики. 
Якщо ви чуєте себе щасливим, не аналізуйте свого щастя. Це все одно, що обскубти пелюстки квітки, щоб краще бачити її красу. Хочеш бути щасливим, будь ним.

Time
      Час

Ticking away the moments that make up a dull day
        Відпливають у вічність миттєвості, що складають пересічний день,
You fritter and waste the hours in an off hand way
        години, подрібнені на крихітки, втікають крізь пальці,
Kicking around on a piece of ground in your home town
        товчешся на відведеному тобі клаптику рідної території,
Waiting for someone or something to show you the way
        чекаючи на щось, чи когось, хто скаже тобі, як діяти.
Tired of lying in the sunshine
        То грієшся на осонні,
Staying home to watch the rain
        то сидиш вдома та дивишся на дощ,
You are young and life is long and
        ти молодий, і ціле життя попереду, і
There is time to kill today
        цей час сьогодні треба якось убити...
And then one day you find ten years have got behind you
        Та одного дня виявляєш, що вже 10 років позаду,
No one told you when to run, you missed the starting gun
        а ніхто не дав тобі знаку бігти, десь ти прогавив стартовий постріл.
And you run and you run to catch up with the sun,
        І ти починаєш наздоганяти, хочеш затримати захід Сонця,
But it's sinking
        та воно невблаганно сідає за небокрай, робить оберт,
And racing around to come up behind you again
        і знов світить тобі в потилицю.
The sun is the same in the relative way, but you're older
        Це Сонце незмінне в відносному русі, та ти старієш,
And shorter of breath and one day closer to death
        і важче дихається, і ще одним днем ближче до смерті.
Every year is getting shorter, never seem to find the time
        І що далі, то коротші роки, то більше роздирають тебе справи,
Plans that either come to naught
        то більше планів закінчується нічим,
Or half a page of scribbled lines
        то більше частково списаних сторінок...
Hanging on in quiet desperation is the English way
        Наполегливо прямувати шляхом тихого безумства -
        оце по-англійськи...
The time is gone the song is over,
        Час вичерпано, пісню відспівано,
Thought I'd something more to say
        але, я хотів би щось додати...
Home, home again
        Знов, знов до себе (додому)!
I like to be here when I can
        Я радий тут бути, коли є можливість.
When I come home cold and tired
        Коли прихожу до додому замерзлий і втомлений,
It's good to warm my bones beside the fire
        так гарно зігрітися біля вогню.
Far away across the field
        Десь віддалік за полем чути
The tolling of the iron bell
        звук залізного дзвона,
Calls the faithful to their knees
        що закликає правовірних схилити коліна,
To hear the softly spoken magic spell
        щоб почути солодкі магічні заклинання...

слухати тут

... і звично, майже рефлекторно хочеться відповісти: "Нормально!"

Для когось цей вираз вже як дихання. Автоматично - "норм", "нормуль", "намана"...

Пффф!!!! Якого дідька?!!! Як це? Для кого? За якими критеріями? Що взагалі означає ця відповідь?

Мені печально, що високоморальна звичка цікавитись станом справ знайомих перетворюється на бездумний ритуал обміну фразами, за якими стоїть лише "Ох... треба ж щось сказати... а хочеться, щоб всі просто відчепились від мене".

Мені  жаль, що людина ховає свій внутрішній світ від інших, і краще триматиме все в собі, ніж спробує поділитись тим що хвилює, бо "його це не стосується!", "це лише моя справа!", "якого біса він взагалі про це запитує?".

Мені шкода, що люди забувають про силу і значення слів, втрачають довіру до друзів, і приймають за норму посилатись на "норму", адже вона безліка, вона бездушна, позбавлена особистості. Як можна відповідати за себе, кажучі про речі, що стосуються всіх?

Ще гірше, коли людина свідомо каже це слово. Наприклад: у людини проблеми в стосунках з дружиною, затримки з виплатами зарплатні, є декілька хронічних хвороб, і при всьому цьому він каже "та нормально!", маючи на увазі, що вцілому все так і має бути!? 

І це тільки те, що стосується привітаня та відповіді... А є ще інші "нормальності":

- Підвів друг/співробітник: нормально (?)

- Зірвав злобу керівник/шеф: нормально (?)

- Зрада коханої людини: нормально (?)

- Пияцтво та наркоманія навколо: нормально (?)

- Відсутність освіти та культури у молоді: нормально (?)

- Хабарництво та лоббування власних інтересів у владі: нормально (?)

- Наші дідусі та бабусі (пенсіонери) є відбросами суспільства, на кшталт відпрацьованої сировини, сміття: нормально  (?)

Стійте! Схаменіться! Навіщо погоджуватись на все це?!! Хто сказав, що так має бути? Скільки можна ухилятись від відповіді собі(!) та іншим?

Є таке чудове слово - "відповідальність". Воно означає вміння відповідати за себе. І на мою думку, від цього вміння залежить дуже багато в нашому житті вже зараз, а тим паче - в майбутньому, для наших дітей, внуків і подальших нащадків.

На мою думку, варто лише привчити себе бути правдивим у відповідях... хоча б із самим собою бути правдивим, і тоді світ почне змінюватись на краще.

Перші зміни будуть непомітними, бо проходитимуть внутрі самого себе. Потім, коли внутрішній світ трішки зміцніє, з'явиться бажання відповідати крім себе ще й іншим! Тоді зміни торкнуться вже більшу кількість людей. А потім ще більше, і ще більше.

Далі від слів перейде до справ. Обов'язково перейде, бо коли всі навколо говорять - завжди знаходиться той, хто починає діяти!

І тоді світ насправді почне перетворюватись на такий, про який всі ми мріємо!

На мій погляд - ідея варта того, щоб почати! (-:

А як вона вам? "Нормально"? (-:

  

Ця стаття призначена (і вже опублікована) для медіа-порталу квесту К12

Ты не кляни свои года напрасно, 

И в страхе перед зеркалом не стой

Поверь, что ты Воистину прекрасна

Отточеной и зрелой красотой

Вам этот дар природою завещан,

Не прячь его, Тогда наверняка 

Поверят все, что лучшие из женщин

Рождаются лишь после сорока.

Ах, как правы старинные картины, 

Как понимали женщин мастера.

Ах, как несут Венеры и Афины

Свои великолепные тела.

О, как их взгляд убить дыханье может, 

И как чисты движенья и легки.

Наверняка на их горячем ложе

Неслабые сгорали мужики.

И если ей сегодня очень плохо,

Она молчит, И плачет без причин, –

Тут ни причем ни возраст, ни эпоха.

Всему виной – невежество мужчин. 

Эх, знатоки политики и пива,

Поклонники крутых рекламных фей, 

Каких сердец, Какой любви счастливой 

Лишились вы по глупости своей…

 

 

 

Авжеж, нічого не писав. Все біля, та навколо, але не про себе. Чому? Сам не знаю, а якщо я чогось не знаю, то люблю в цім розібратись. Саме цим зараз і займусь.

По-перше, нарешті, після довгої перерви, мене стали цікавити події в світі, я став озиратись по сторонах, дивитсь що та де відбувається. Почав знайомитись з новими людьми, особливо приємно, що тепер серд моїх знайомих багато цікавих гарних дівчат, з якими приємно поспілкуватись на взаємно цікаві теми.

По-друге, після того, як декілька років писав тільки про себе, в думках багато накопичилось всього стороннього, тільки раніше я ці думки відкладав на дальні полиці, а тепер дістаю, роздивляюсь, вивчаю, і часто дивуюсь тому, як можна було жити раніше... а потім розумію, що інакше бути не могло. Тільки таким чином я міг стати таким, який я є, не зруйнувавши свого внутрішнього "Я".

О, доречі, про "Я"... Дивився мульти про Містера Фрімена - ото жесть! Так і хочеться впровадити парочку експерементів, запропонованих ним (-: Наприклад, почати писати "Я" завжди та повсюди з великої літери... Декілька разів пробував почати, і щось мене зупиняє... не можу Я так робити, бо звик по іншому... Точніше, можу тільки англійською мовою писати " I " заглавною, а російською та українською чомусь не виходить. Хоча, в чому принципова різниця? Чому їм можна, а Мені ні? 

В житті повний хаос відбувається. Події змінюються швидко одна за одною, без пояснень, без коментарів, як слайд-шоу: встиг побачити - твоє щастя, не встиг - сам винний; зрозумів - молодець, затупив - потім сам пошкодуєш, коли з'ясується, що це був якийсь важливий урок життя....

Хаос хаосом, але всеж простежується тенденція розвитку. Можливо, Я просто плутаю швидку та непередбачувану зміну обставин зі справжнім хаосом? В цілому ж, принципової різниці для Мене нема, і те що я плутаю одне з іншим тільки підтверджує цей факт (-:

Тепер по пунктах, короткими тезами про те, що було зроблено, які досягнення, починаючи з середини січня:

- вперше в житті спробував голодування... вражень багато, переважно неприємних, бо думав до цього що Я крутий, а з'ясувалось протилежне

- продовжую втрачати "друзів". Не пишуть, не телефонують, на привітання по інтернету не відповідають. А що їм зі мною робити? Я став сумним, не випиваю, зацікавлення не поділяю... Розумію їх, але якось хочеться хоч когось з них з собою забрати в своє нове життя

- занурився в політико-економічний квест "К12 - розшукується мер". І як завжди то зі мною буває, став співорганізатором... (хе-хе... по частині навчання та тренінгів) (-: Маю багато надій на цей квест. Знаю, що Мої надії ніколи не приводили до чогось доброго для мене, але то були старі надіх, а на нові надії Я маю нові сподівання (-:

- скоро літо... вже все нутро тремтить від бажання відправитись в подоріж... далеку та обов'язково із цікавими знайомствами та пригодами... і щоб обов'язково було складно фізично, і скрутно морально... Тільки так Мені вдається краще розуміти себе - через випробування витривалості, наполегливості, сміливості.

- серденько радіє приходу весни!!! ЯК ХОЧУ КОХАННЯ!!! ТЕПЛА!! НІЖНОСТІ!!!! АААААААААААА!!!!! (-:

ммм... маю бігти... ще ввечорі щось спробую дописати (-:

цілую, люблю, Ваш Микола (-:

  

Немає в мертвім серці каяття,
В гнилій душі сумління й честь не в моді.
Забрали просто так людські життя…
А що їм ці життя? – непотріб й годі…

Не за ідей високий ідеал,
Не за свободу, а за жадність звірів
Мільйони смерті випили бокал,
Лишивши на землі лиш сльози сиріт

Хто право дав винищувати світ
Хворобами? Що, збагатились з того?!
Невже зупиниться це звірський рід
Тоді лиш, як не буде вже нікого?

Невже усі багатства хоч одну
Людину ж бо замінять? Схаменіться!
Та ці слова – лиш крик німий у тьму,
Бо ж в серці мертвім не знайти їм місця…