Раздел: лирика религиозная

Свидетельство о публикации № 10690

Я вийшов в поле те безкрає,

До горизонту лиш пустота.

Врожаї вже давно зібрали

Чорніє там одна рілля.

Пішов я до тієї річки,

Де колись плавав юнаком.

Води зосталося вже трішки

Й стала вона тепер ставком.

Ось там он є криниця,

Вода смачнюча в ній була.

Я міг до схочу її напиться,

Дивлюся, вже висохла вона.

А поруч є галявина,

Де влітку квіти там цвітуть.

Давно вона занедбана,

Лиш гори сміття на ній ростуть.

І що ж це трапилось з народом,

Що квітку топче, яка росте?

Любіть природу й одне одного,

Життя ж у нас одне!

Чимало людей мені траплялось - 

В очах жадоба й пустота.

Хотів би там побачить сонце

І щиру посмішку на їх вустах.

Та є ще на світі щирі люди,

В серцях у них вогонь пала.

Прийдуть вони на поміч всюди,

Куди б їх доля не завела...

Темніти стало вже довкола

Та й час вже було мені йти.

Сонце спати лягало знову,

Лишень стежину віднайти.

Я йшов по ній, не раз спіткнувшись - 

То камінь, то яма або рілля.

І знову вставши, озирнувся -

Шлях важкий, та впертий я.

І раптом мене охопила

Самотність в обійми ті пусті.

Побіг до дому з усієї сили,

Щоб відірватись від пітьми.

Поріг порожній привітався,

Зустріли стіни мовчазні.

Узяв я тоді ручку

Та й записав думки:

Душа в хатині там кричала

Та тільки її ніхто не чув,

І сльози по щоках рікой стікали.

Поставив крапку, натис гачок й навік заснув......

(14.02.2012р.)

Еммануель Міло з Університету провінції Квебек у Монреалі (Канада) та йогоЛюдина продовжує еволюціонувати як вид, незважаючи на "протидію" суспільного відбору.
Про це заявляють канадські вчені в статті, опублікованій в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences. Колеги прийшли до такого висновку, простеживши за середнім віком жінки, яка народила першу дитину, у відносно замкнутій франко-канадській громади острова Іль-о-Кудре.
Вважається, що природний відбір припинив грати провідну роль у розвитку людства після того, як люди почали освоювати ази технологій і жити в організованому суспільстві.
Деякі вчені вважають, що це далеко не так - основним двигуном розвитку людини стала так звана мікроеволюція, накопичення невеликих мутацій у геномі людини.
Іль-о-Кудре украй зручний для мікроеволюційних досліджень через відносну ізольованість популяції і архіви місцевої церкви, в яких були записані всі найважливіші демографічні показники - дати народження, смерті і весіль місцевих жителів.
Міло і його колеги проаналізували зміни у сімейному житті жінок, які вийшли заміж в проміжку між 1799 і 1940 роками. Вчені простежили за тим, як швидко жінки народжували першу дитину після весілля, і скільки часу становили "перерви" між поколіннями.Виявилося, що середній вік жінки, яка народила первістка, скорочувався з кожним поколінням - з 26 років в 1799 році до 22 років на початку 20 століття. Як зазначається у статті, успішність продовження роду залежала саме від цього фактора - шанси на виживання у всіх дітей були вищими, якщо їхня мати народжувала свого первістка досить рано. З іншого боку, чим раніше жінка народжувала першу дитину, тим меншою була її родина. Таким чином, загальна репродуктивна успішність, тобто кількість дітей, яких встигла народити жінка за все своє життя, була тим меншою, чим раніше жінка народжувала свою першу дитину.
Перша закономірність була яскравіше виражена, ніж друга, і тому загальна тенденція - збільшення кількості дітей і зменшення віку молодих матерів - не переривалася. Таким чином, скорочення середнього віку супроводжувалося одночасним розростанням сім'ї з п'яти до восьми дітей на початку XX століття. Автори статті побудували спеціальну статистичну модель, за допомогою якої вони відсікли всі негенетичні фактори, що впливають на продовження роду. Вік народження первістка не втратив свого значення, на відміну від загальної репродуктивної успішності.
"Наше дослідження наочно демонструє те, що людина як вид продовжує еволюціонувати. Воно також показує те, що наслідки мікроеволюції можна помітити навіть через кілька поколінь таких довгоживучих видів, як людина", - підсумовують автори статті.