хочу сюди!
 

Даша

38 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 20-35 років

Замітки з міткою «поезія»

"Всякому городу нрав и права...

"Всякому городу нрав и права;  Всяка имеет свой ум голова; Всякому сердцу своя есть любовь; Всякому горлу свой есть вкус каков, А мне одна только в свете дума, А мне одно только не йдет с ума..."


67%, 2 голоси

33%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ліна Костенко. Поезія.

19 березня 2010 року цій талановитій поетесі, виповнилося 80. Та її вірші залишаться актуальними завжди. 

Життя іде і все без коректур... 

Життя іде і все без коректур. 
І час летить, не стишує галопу. 
Давно нема маркізи Помпадур, 
і ми живем уже після потопу. 
Не знаю я, що буде після нас, 
в які природа убереться шати. 
Єдиний, хто не втомлюється, – час. 
А ми живі, нам треба поспішати. 
Зробити щось, лишити по собі, 
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, 
щоб тільки неба очі голубі 
цю землю завжди бачили в цвітінні. 
Щоб ці ліси не вимерли, як тур, 
щоб ці слова не вичахли, як руди. 
Життя іде і все без коректур, 
і як напишеш, так уже і буде. 
Але не бійся прикрого рядка. 
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. 
Не бійся правди, хоч яка гірка, 
не бійся смутків, хоч вони як ріки. 
Людині бійся душу ошукать, 
бо в цьому схибиш – то уже навіки. 
Спини мене отямся і отям..

Спини мене отямся і отям 
така любов буває раз в ніколи 
вона ж промчить над зламаним життям 
за нею ж будуть бігти видноколи 
вона ж порве нам спокій до струни 
вона ж слова поспалює вустами 
спини мене спини і схамени 
ще поки можу думати востаннє 
ще поки можу але вже не можу 
настала черга й на мою зорю 
чи біля тебе душу відморожу 
чи біля тебе полум’ям згорю 
Очима ти сказав мені: люблю... 

Очима ти сказав мені: люблю. 
Душа складала свій тяжкий екзамен. 
Мов тихий дзвін гірського кришталю, 
несказане лишилось несказанним. 

Життя ішло, минуло той перон. 
гукала тиша рупором вокзальним. 
Багато слів написано пером. 
Несказане лишилось несказанним. 

Світали ночі, вечоріли дні. 
Не раз хитнула доля терезами. 
Слова як сонце сходили в мені. 
Несказане лишилось несказанним. 
Моя любове! Я перед тобою... 
Моя любове! Я перед тобою. 
Бери мене в свої блаженні сни. 
Лиш не зроби слухняною рабою, 
не ошукай і крил не обітни! 
Не допусти, щоб світ зійшовся клином, 
і не приспи, для чого я живу. 
Даруй мені над шляхом тополиним 
важкого сонця древню булаву. 
Не дай мені заплутатись в дрібницях, 
не розміняй на спотички доріг, 
бо кості перевернуться в гробницях 
гірких і гордих прадідів моїх. 
І в них було кохання, як у мене, 
і від любові тьмарився їм світ. 
І їх жінки хапали за стремена, 
та що поробиш, - тільки до воріт. 
А там, а там... Жорстокий клекіт бою 
і дзвін мечів до третьої весни... 
Моя любове! Я перед тобою. 
Бери мене в свої блаженні сни. 
Не говори печальними очима... 
Не говори печальними очима 
те, що не можуть вимовить слова. 
Так виникає ніжність самочинна. 
Так виникає тиша грозова. 

Чи ти мій сон, чи ти моя уява, 
чи просто чорна магія чола... 
Яка між нами райдуга стояла! 
Яка між нами прірва пролягла! 

Я не скажу і в пам'яті - коханий. 
І все-таки, згадай мене колись. 
Ішли дві долі різними шляхами. 
На роздоріжжі долі обнялись.

чого не знаю

Теленькає годинник-розбишака...
Залізу у прадавню дивну шафу -
Дістану прадідів важкі скарби.
Там - гомін велелюдної юрби,
Там - плин спокійний чарівної річки,
Там - круків перекрак і дзвін синички...
Усі віки, усі роки і дні
У мить одну промчали у мені.
Чого не знаю - те умить згадаю -
Весь біль, всю радість степового краю...

Тест на міцність

Не спинити мою свободу -
крок вперед всім чортам назло.
Серед вогнищ шукаю воду
тут сміливість, як ремесло

необхідна. В часи задухи
прожене вона горе геть.
Добра доля протягне руки -
забирайся, старуха-смерть! 

Ексгібіціоністи (вірш)




Ексгібіціоністи-тоже люди,

Сказав колись в маршрутці я у слух
Й забігали презирливі очі усюди
Й зявився у повітрі неприємний дух...

Неначе я сказав, що Дід Мороз існує
Немовби відкриття якесь зробив
Усвіті, де кожний носа свого суне
Об камінь поглядів стереотипи їх розбив

А що? він теж людина
У нього друзі є й сім’я
І не стирчить між пальців волосина
Просто тут, логіка у чувака своя.

Зате він –особистість, фрік, оригінал
Ну й що, що любить виставляти напоказ себе
В своєму роді він, скажімо-неформал
Йому просто усе це в кайф, його вся ця фігня гребе.

Просто роками так у світі склалось
Існує прошарок суспільства, більшість зветься
Такий товстенький шар, якому все відмінне на фіг здалось
Й навчити жити всіх і вся постійно рветься

А де індивідуальність? де драйв душі?
Куди запхнули особистість? у багно?
Куди?Кажіть!ну добре, не кажіть
А то цензура виріже усе це все-одно.

Чому цій сірій масі так сприйняти важко,
Що люди усі різні, і від природи таракани у всіх свої.
У кожного індивідуально в голові свої какашки,
І це ніяк не зачіпає фобії твої.

От лесбіянки, мазохісти, й куча...філів
У всіх свій кайф, і своя сіль життя
От я, наприклад, геїв не люблю, скажімо,
Але ж я не кричу, що Геї це х...ня.

Атброскі общєтва такиє

Мєня ташніт какда віжу іх я
Ані дібіли всє і всє тупиє
Так гаваріт падруга мнє мая.

Це ж тупо, усе що на тебе не схоже
Опускати нижче плінтуса й топтати в бруд
Хтось,може,заперечить,я помиляюсь ,може,
Але як каже Ющенко”Це –діло честі”
Демократія– it’s good!!!

(с) tOrba
фото взято з сайту www.free-lance.ru
робота
Михаила Глухова [glooh]
"
Эксгибиционист и разупыханые тётки  "

Йди

Стовпчики сподівань,
сходи твоїх надій.
Знизу на гору глянь.
Бачиш країну мрій?

Треба туди піти
буде складним цей шлях.
Все подолаєш ти.
Вірю. Тримай в руках

силу своїх бажань,
радість чарівних днів,
впевненість. Сильним стань.
Дій! Це міцніше слів.

поет....!

"Листар носив листи зелені, листи шуміли. Ех, весна!

 Плету пісні на веретені про молодість, що промина."

                     (Богдан-Ігор Антонич)

Поезія

Поезія - це злет душі,
Хвилини щастя і печалі,
Легкі сонети, пасторалі...
Й одне бажання - залишить
По собі слід - бодай найменший...
Плететься вірш - уже не вперше,
Снується думка, слово зріє,
І вкотре розказать посмію
Про те, що знову я - люблю!
Про те, що знову я не сплю,
Що серцем знову я болію...
Що голос знову мій німіє,
І лише слово на папері
Вершить узори й акварелі...
Про те, що голос мій не скаже -
Поезія усім розкаже...

300 китайців

З НЕОПУБЛІКОВАНОГО

Сергій Жадан
 
Це історія, що трапилася якось із китайцями,
із утікачами, що живуть на автостанціях,
в підвалах, по вокзалах, на батутах у спортзалах,
на товарі у контейнері і на соснових нарах.
 
Кожному китайцеві, що виїхав з Китаю,
але всяке слово Мао береже і пам'ятає,
складно уживатися щодня з капіталізмом,
із народним, інородним, видатним алкоголізмом.
 
І найстарші із китайців порішили більш не паритись,
й взяли собі у складчину роздовбаний «Ікарус»,
в салон напакувавши задля виїзду з країни
садовини, городини та іншої мівіни.
 
І ось їдуть
 
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта –
перші вже на місці, підтягнуться і решта.
 
І ось вони вкладаються між торбами картатими,
і рухаються сторожко осінніми Карпатами,
за чорною пітьмою, за господньою сурмою,
за райською, угорською, смурною шаурмою.
 
І в кожного китайця є душа його непрощенна,
і сниться йому сонячна республіка Угорщина
з полями і тополями, фіатами і опелями,
соплями, рублями і солодкими коноплями,
 
з побудками і дудками, з фінансовими мутками,
з дешевими, кошерними, страшними проститутками,
з відкритими кордонами, циганськими баронами
і майже ще не вживаними польськими гандонами.
 
Два сонні водії вже третю ніч про щось шепочуться,
і в сутінках волочаться, і п'яно заморочуються,
криво посміхаючися кожному китайцю,
які їм влаштували тут китайську окупацію,
 
фігачать по облому, переборюючи втому,
щоби цю китайську наволоч довезти до кордону,
щоби здати їх на митниці місцевим чи поліції,
і накупити шмоток, алкоголю і по піці.
 
Везуть
 
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта –
перші вже на місці, підтягнуться і решта.
 
І той із них, хто виживе у чорній м'ясорубці,
хто вислизне за браму бандитизму і корупції,
ще буде підробляти документи між арештами
і торгувати коксом на вокзалах Будапешта.
 
Й збираючись у клубах на свята і на паради,
на засідання китайської марксистської громади,
вони співатимуть: Мао!
Ми на місці, Мао!
 
Китайців ніколи не буває замало....

Злий Некрот як оспівувач української армії

Сьогодні в нас 6 грудня. Це означає, в Україні - День українського війська.

У поета Олександра Некрота що - і на військову тематику твори наявні?

А то! Ще й які!

Українською мовою - НАШЕ ВІЙСЬКО;

російською мовою - РАЗМЫШЛЕНИЯ У РАЙОННОГО ВОЕНКОМАТА.

Звернута на них увага хай дарує Вам всі блага.

Ви також можете зареєструватися на цьому ресурсі або на обох Сайтах-Близнюках і залишати коментарі - все, що думаєте про творчість злого Некрота.

 

А ще цікаво прочитати: "Пофарбовано" - значить, ПОФАРБОВАНО!