хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «доля»

Життя. Віршований текст

Ми всі такі різні,
В той же час такі однакові.
Хтось вірить лише в себе,
А хтось вірить в казки
І шукає квітку Папороті.
В когось все peace тато
А когось біда наккрила
І подає сигнали SOS,
Та нема нікому до того діла!
Хтось сімейний вже давно,
Малюки в візочку.
Везе мама первістка синочка,
А татко меншу дочку.
А хтось роками в бетонному гетто,
Чотири стіни і точка!
На висоті сьомого поверху,
Багатоповерхівки оболочка!
Життя це не книжка і далеко не кіно,
Він засинає з думкою про неї
І це походу вже давно.
Та в неї своїх проблем хоч відбавляй,
Їй приємно що її кохають, їй більш не треба
І на цьому край!
А вона піздата! Да!
Та йому до неї зась!
В нього серце поцарапане,
А в неї на сенсорі пилюка завилась...

Кохання покину, а з України не поїду!

Антін МУХАРСЬКИЙ: «Якщо Сніжана візьме дітей і поїде у США, нехай їде. Я залишаюсь в Україні»

Акторка та телеведуча Сніжана Єгорова вже неодноразово наголошувала, що не бачить майбутнього для своїх п’ятьох дітей у такій нестабільній країні, як Україна, тому хоче емігрувати до США. Чи вдасться зберегти сімейну ідилію зірковому подружжю Мухарський-Єгорова — невідомо.

Кореспондент «ВЗ» Інна Корчук вирішила з’ясувати, а як до переїзду ставиться її чоловік, шоумен Антін Мухарський. Як з’ясувалося, Антін проти еміграції. Він запевняє, що потрібно бути націоналістом, епоха мультикультуралізму закінчилась.

- У нас - сімейна війна, - сказав Антін Мухарський кореспонденту «ВЗ». - Сніжана категорично настроєна виїжджати за кордон, я — категорично проти будь-яких переїздів.

- Чи вдасться знайти компроміс?

- Не знаю, час покаже. Наразі валіз ще не пакуємо, конкретного напрямку руху не накреслили. Одне знаю точно — я з України їхати не збираюсь. Жити потрібно у своїй країні, тут працювати. Америка мені не подобається. Якщо Сніжана візьме дітей і поїде у США, нехай їде. Вона вважає, що для дітей - це шанс вивчити мови, здобути добру освіту, навчитись цивілізації, пожити у демократичній країні. Але з цим багажем згодом потрібно повертатись в Україну і жити тут.

- Ваша категорична позиція продиктована патріотизмом?

- Свого часу мав нагоду виїхати в Америку. Багато моїх друзів зважились на цей крок. Але навіть через роки залишаються там чужинцями. Одна річ, коли перебуваєш за кордоном у ролі туриста, інша — жити там і боротися за життя. Я не люблю глобалістичного світу, не люблю денаціоналізованих країн. За своїм напрямом я - український буржуазний націоналіст. Впевнений, найближчим часом буде відбуватись ренесанс націоналістичної ідеї по всьому світу. Епоха мультикультуралізму закінчилась. Свідомі люди повертаються до розуміння, що треба бути людиною, яка належить до певної національної спільноти, мислити національноцентрично. Дійшов таких висновків на 44-му році життя і переконаний у своїй правоті.

У Сніжани дещо інше світобачення. Вона мислить категоріями дітей — де буде краще жити та розвиватися її дітям. Чоловік і жінка — дві абсолютно різні категорії мислення. Якщо Сніжана остаточно вирішить їхати з дітьми за кордон, допоможу їм з переїздом, побуду поруч деякий час, але повернуся жити в Україну.

- Сніжана наголошувала, що Україна перетворюється на «бананову республіку», жити тут стає неможливо.

- Згоден. І це буде тривати, якщо люди тікатимуть звідси. Те, що зараз відбувається в Україні, — це грабунок, деструкція, жлобство, хамство. Розумію, що дітям жити в такій атмосфері важко. Коли розповідаєш малюкам про поняття добра, честі, правди, а вони довкола бачать жлобів, злодіїв та хамів, які дорвались до влади і керують нами, це жахливо. У цьому я зі Сніжаною погоджуюсь — хай діти виростуть у цивілізованій країні, будуть знати, що існують закони та правда, яких потрібно дотримуватись. Але нехай повернуться і впроваджують ці принципи у життя своєї країни. А батько, тобто я, залишиться на фронті, адже комусь треба воювати.

- Вірите, що діти, побачивши краще життя, захочуть повернутись в Україну?

- Хочеться вірити. Але це їхня доля, і їм вирішувати. Кожна людина — окремий шлях. Не можу за когось вирішувати, навіть за своїх дітей. У мене свій шлях, у дітей — свій, у Сніжани — свій.

- Тобто ваші шляхи розійшлись?

- Поки що ні. Але, можливо, розійдуться. У цьому немає нічого страшного.

Довідка «ВЗ»

Антін Мухарський (справжнє ім’я - Антон) народився 14 листопада 1968 р. у Києві. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Працював у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки. Працював на телебаченні. Автор проекту «Сільський гламур». 2012 р. - лідер гурту «Сталін & Гітлер капут» Орест Лютий (Антін Мухарський) презентував проект «Лагідна українізація». Одружений з акт-рисою Сніжаною Єгоровою, з якою має двох синів та доньку. Також батько двох дівчаток від першого шлюбу.
http://www.wz.lviv.ua/showbiz/122118


76%, 19 голосів

16%, 4 голоси

8%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Не варто забувати

Посієш думку - пожнеш вчинок.

Посієш вчинок - пожнеш звичку.

Посієш звичку - пожнеш характер.

Посієш характер - пожнеш долю.

23 часа 59 минут Ангела

0 часов 00 минут.
Он спит тихо, совершенно без храпа и бледный лунный свет освещает его умиротворенное лицо.
5 часов 59 минут.
Звонит будильник. Ангел с улыбкой встает и выключает будильник, блаженно потягивается и идет делать утренний туалет. Когда приходит время бриться, в зеркале отражается улыбка на слегка порезанном бритвой лице.
6 часов 59 минут.
Время завтрака. Яичница с беконом вызывает улыбку. Бекон слегка сыроват, как говорится, с кровью.
7 часов 59 минут.
Автобусная остановка полна нервного заспанного народа. В воздухе носится напряжение и раздражение. Ангел помогает перейти на свою сторону слабенькой старушке с тяжелым пластиковым пакетом. В ответ на благодарность старушки он кивает и улыбается.
8 часов 29 минут.
Автобус прибывает строго по назначению. На выходе все толкаются и хмурятся. Ангел смотрит на суету с высоты своей площадки и озаряет сутолоку сияющей улыбкой. Какой-то женщине порвали пакет и из него рассыпались яблоки. Ангел сходит с автобуса и помогает женщине собрать яблоки. При этом он лучезарно улыбается.
8 часов 59 минут.
Ангел идет по коридору. Он здоровается со всеми сотрудниками и всех без исключения одаривает искренней улыбкой. Улыбка распространяется, растет и ширится.
9 часов 59 минут.
Время очередного ангельского поступка. Документы готовы и пора поставить подпись начальника. Он входит в кабинет и обменивается улыбками с шефом. Происходит пересечение улыбок, почти дуэль на улыбках. На этот раз верх остается за ним - начальник опускает улыбающиеся глаза в документы на столе. Символическая победа в символическом состязании вызывает еще одну улыбку Ангела.
17 часов 59 минут.
Весь день прошел в добрых делах. Улыбка не сходила с лица и поэтому спорилось любое дело. А разве может быть иначе?
18 часов 59 минут.
Концерт-холл. Ангел изящный и импозантный, элегантный и респектабельный. Он приковывает взгляды окружающей публики. От этого улыбка становится еще шире и лучезарней. Ангел берет под руку седовласую благообразную старушку и проводит в зрительный зал.
20 часов 59 минут.
Занавес. Представление закончено. Труппа выходит на поклон. В зрительном зале артисты замечают светлое пятно - там сидит Ангел.
21 час 59 минут.
Хрупкая шатенка держит Ангела под руку и щебечет ему о своем. Он почти не слушает ее - он улыбается ее голосу, переливам интонаций и игре обертонов.
22 часа 59 минут.
Ангел не спит. Он смотрит на шатенку, на ее простертое тело, на облако ее волос у себя на груди, на контраст и игру теней.
23 часа 59 минут.
Ангел рывком встает, едва не разбудив свою спутницу, подходит к столу, выдвигает нижний ящик, с улыбкой берет оттуда пистолет, разворачивается. Подходит к шатенке и делает один выстрел в упор. Улыбка гаснет.
"Пост сдал" - произносит он куда-то в пространство.



P.S.
Специально подсчитал арифметику. 99,9305556% совершенства, добрых ангельских дел, поступков и ангельского состояния.
Остальное - простая статистическая погрешность. Как бы..

Я люблю...

Я люблю, як вишня розквітає,
Зелений шовк пророста з-під землі,
На схилах лук лисиця спочиває,
Рябенький перепел дрімає не траві.

Я люблю, як сонце сходить,
Відбиті промені на вранішній росі.
Ввійшовши в ліс, зробивши свіжий подих,
Відчути, що щастя є ще у житті.

Я люблю тоді, коли вже темно - 
На небі зорі мерехтять.
Коли місяць зійде понад степом
На копиці сіна іх я буду споглядать.

Я люблю, коли тепло влітку,
Дощу краплини стікають по щоці.
І кучугури снігу взимку
Сніжинка тане у руці.

Я люблю пожовкле листя з клену,
Повні жмені в парку назбираю я.
Підкину високо його у небо
І піде дощ казковий мов з полотна.

Я люблю надвечір сидіти біля річки,
На березі крутому й дивитись в синю гладь.
Промінням сонце ще світить трішки,
Ляже за обрій й до ранку буде спать.

Я люблю тебе, ти моя доле,
Хоча не знаю вже де її шукать.
І кожен вечір дивлюсь на ту саму зорю,
Я знаю, ти теж на неї будеш поглядать.

Я люблю очі твої милі,
Бачу їх лише у снах.
І тепло ніжної долоні
Відчуваю у своїх руках.

І посмішку чарівну, що розквітне
     поцілунком на щоці
І сльози радості твої,
Коли зустріну, то міцно обійму,
Ти знаєш, я ж тебе люблю!


ЩАСТЯ

Моя любов – ти й моя наруга,
Що часто болю завдає,
Але хіба можливо жить без друга,
Як добре, що ти у мене є

 Наше весілля скромне
У пам”яті так часто  постає
Й наше кохання чисте, неповторне,
І, я щасливий, що ти у мене є

 Тоді у залі музика лунала,
А ми зворушені стояли.
Нікого ти не бачила й не знала,
Бо ніжно в очі заглядала

 Ще в небі наша зірка ясно сяє,
Туман густий поволі розтає
І осінь вже на зиму повертає
І я щасливий, що ми обоє є

 Пройшли роки... , ми інші стали,
І осінь вже з зимою поєднались,
Та пам”ятаєм ми ту залу,
Де чоловіком і дружиною назвались 

З тих пір багато весен відцвіло,
Було щастя і ядовиті стріли,
А тоді так добре нам було,
Бо ми ж весну свою зустріли

КАЛИНА

Не сумуй ти калино,
Не сипли росу ти рясну,
Скоро вітер прилине
І принесе з собою весну

Твоя врода розквітне дівоча,
Відкриє природну росу.
Поки щастям горять твої очі,
Пий кохання, як квітка росу

У весняний чарівний вечір,
Коли місяць у небі сіяв,
Обняв вітер калину за плечі
І в багряні вуста цілував

Колихав, дивився в очі,
Аж на мить принишк в гаю,
Так зрадів що серед ночі
Нарешті знайшов любов свою

А солов"ї лунко заливались:
-Не жди шастя в маю.
Бач! Навіть горобці поховались
 У зеленім весіннім гаю

І ластівки цій парі не раді,
Не вірять вітру пташки
Давали калині пораду,
Як досвідчені і мудрі свашки

- Не вір вітру калинонько,
То вітер - злий суховій,
Обпік не одну дівчиноньку
І не буде навіки він твій...

Та навіщо калині пташина порада,
Душу їй не пройнять.
Калина і суховію злому рада,
Лише б самій не стоять.

Не забути


Не забути; коли небесною ходою
Сходить місяць над водою.
Коли срібний місяць, ясні зорі
Підтанцьовують в просторі

Коли місяць в річку заглядає,
Свою підкову умиває,
Коли тихий вечір в лузі знову
Збира трави на розмову

Не забути і світанки,
Коли у лузі дзвенить сінокіс
І такі смачні сніданки,
Коли трави накосиш цілий віз

Коли літо дарує квіти,
Щедро віддає свою любов,
Коли теплий, босий вітер
Хвилює у річці блакитну кров

Коли ранковими струмками
Сонце щедрим золотом тече
І мечами - блискавками
Гроза темряву січе

Коли хвилюється діброва,
Зупинивши легкий вітерець,
А сопілочка вербова
Щемно будить трепет у сердець

Бо ж моє це сонце і моє це літо,
Моя земля і юності вишневий цвіт
І нічого вже мені не треба,
Лише спокійних і здорових літ

Я, вже молодість не кличу,
Лиш у згадці хлопчик постає,
Вдивляється в моє обличчя,
Вдивляється і не впізнає

Никогда не сдамся!!!

Опять упал лицом я в грязь Да, был я там уже не раз, Но буду снова подыматься С ударами жизни надо сражаться! Да, будут еще такие дни: Печали, грусти и тоски. Не дам уничтожить я себя Кулак вверху мой, большое сердце у меня. Пускай ботинок мой протертый И руки в мозолях затерты. Одежда тоже износилась, А время, как вода пролилось. Друг мой лучший - нож мне в спину, А другие вовсе уже забыли. Нет квартиры у меня большой И не стоит автомобиль там дорогой. Крест тяжелый мой однако Да, в чем-то сам я виноватый. Но остануся всегда Человеком с большой буквы я. Душою лишь только я богатый, А это много что значит! Буду идти, сражаясь, до конца

С низов я - такая уж судьба моя.

Думи про життя

"Все буде добре" - саме ці слова кажуть, коли хочуть заспокоїти. А чи буде? Цьго не знає ніхто. Але точно якось буде.     "І це пройде" - саме ці слова мудрого Соломона будуть більш точні. Кожна наша дія є поворотом власної долі. З будь-якої точки нашого буття розбігається ціле віяло (веер) шляхів вибору. Прям як у Макаревича "Перекресток семи дорог". Вибирати треба одну і прямо зараз. Всі решта - це те що з тобою могло відбутися, але вже ніколи не відбудеться ("Власть Несбывшегося" Макс Фрай). Здається у цій книзі згадується бібліотека ненаписаних книжок. А скільки у цій "бібліотеці" незроблених відкриттів, несказаних слів, нездійснених зустрічей, пропущених поцілунків і ненароджених дітей?
Можливо ця "Власть" і є основою "кризи середнього віку", коли цього "несбывшегося" накоплюється критична маса? Чогось згадав одне з перших телешоу "Зигзаг удачі", коли один з учасників у студії штовхав вагонетку по стрілкам, але бачив лише кілька сантиметрів перед собою, а інший,бачив всю студію по телевізору і по телефону керував. При досягненні певної мети обидва отримували винагороду. Іноді хотілося б щоб хтось підказав вірний шлях… Але чи буде це тоді твоє повноцінне життя з лише тобою досягнутими радостями і перемогами, лише тобою зробленими помилками і твоїми розчаруваннями?question
 Єдине, що засмучує у цій ситуації, безліч невикористаних варіантів...unsmile