Фотозвіти про заброшки на ВДНГ. Спочатку думав, що вийде два поста, але вдалося назбирати матеріалу аж на три частини.

частина 1 | частина 2 | частина 3.

Ну і картинки для привертання уваги.


І кльове граффіті.

Про невдалу спробу прогулятися по колишній державній дачі (Хрущова) на Лук'янівці я вже писав. І ось, друга спроба. Спеціально приїхав у будній день. І хоча й під час мого візиту, в сквері тривало прибирання, все ж вдалося пройти всередину.

Одна з двох будівель колишньої держдачі. З Межигір'ям не порівняти — набагато бідніше. Зате архітектура краща.


Сфоткав на смартфон, бо біля входу було багато людей і прибирали територію. А так непомітно клацнув.

[ Дивимось ще як там гарно... ]

А ви помітили... ні, я не про дівчат у міні-спідницях, що виставляють напоказ свої ніжки — так буває кожної весни. Я про інше — про ремонти на дорогах. І не лише на дорогах, а й на тротуарах. От таке явище не пригадую: щоб масово, всюди, ремонтували дороги. Цікаво, з чим це пов'язано? З грядущим «Євробаченням»?

Прикол у тому, що асфальтують не лише у столиці, а й у нашому місті. А у Києві взагалі ніде пройти. Ще тиждень тому не було оранжевих жилєток — а зараз всюди дорожники. Ремонтують і дороги, і тротуари. Чого раніше не ремонтували?

Ну шо... минулої суботи, 25го березня, в філії Музею громадського транспорту (якщо точніше — Історико-експозиційно-реставраційному центрі), відбувся День відкритих дверей. Цю подію анонсували ще з лютого місяця. Тому запланував з'їздити. Думаю: якщо сильно рекламують, може буде багато цікаво.

Отже, що було:
1) Запасник музейної техніки (невідреставровані машини) цього разу відгородили.


2) Автобуси і тролейбуси, які не були відгороджені (стояли на музейній території) були зачинені.

3) В цехах було ще тісніше, ніж на попередньому Дні відкритих дверей. Ось так все було заставлено. Ні підійти, ні сфотографувати.


Коротше, мені не сподобалось!
Думав, подружці показати закинуті (списані) автобуси. Не вийшло.
Зате радію, що був на Дні відкритих дверей в грудні минулого року. Тоді можна було побачити набагато більше, ніж зараз.

P.S.: Повний звіт буде пізніше.

Хотів подивитись колишню Хрущова на Лук'янівці. Там, окрім будинків, є і чудовий сквер. Але мене чекав облом. Вчора там проводили генеральне прибирання, тому хвіртки були зачинені. Тому довелося пофоткати через паркан (навіть дещо засняв). Однак все одно хотілося б там прогулятись. Може хтось знає, як він працює, в які дні?
І ще запитання: маєток закинутий, чи ні? Начебто в одному будинку медична клініка. А на другому будинку ніяких вивісок не побачив.

Походу, треба буде ще раз туди їхати. Або може хтось порадує фотками звідти. Треба десь з десяток знімків (і будинків, і скверу).

Якщо завовтузився у Києві до того часу, що вже не їздять маршрутки до Вишневого - не велика біда. Звичайно, можна таксі викликати. А можна і жиром потрусити. 

Вчора сходив на екскурсію в Експоцентр України (колишній ВДНГ). Сподобалось. Витрачених грошей не шкода — ексрурсія виявилась цікавою, насиченою і тривалою.
Подивився павільон №1, макет вугільної шахти, оранжерею. І бонусом — закинуте кафе і павільон №2.

Картинка для привертання уваги.


А якщо цікаво, повний звіт можна переглянути ТУТ. Про абандони ВДНГ напишу згодом.

Сьогодні ламається ілюзорна міць стабільності мого буття і настає час невизначенності, експериментів, спроб і помилок, аналізу певного відтинку життя і спроб відділення дійсно цінного від лушпиння.

Якось швидко минув рік з хвостиком життя в цій орендованій квартирі. Але хочеться змінити краєвид за вікном.

Поїду у провінцію, до Кременчука, на 'легкие труды'.

Вже і квиток на потяг купив. Так що Київ на якийсь час залишається без мого нагляду :)

У столиці України встановили меморіальну таблицю Володимиру Івасюку

04.03.2017



У Києві на Будинку звукозапису встановили меморіальну дошку українському композитору Володимиру Івасюку.
4 березня 2017 року йому б виповнилося 68 років.
 
Володимир Івасюк однин із засновників української естрадної музики. Автор понад сотні пісень, інструментальних творів і музики до вистав.
Загинув Івасюк у 30-річному віці у лісі поблизу Львова за загадкових обставин. Офіційна версія радянської влади – самогубство. Після загибелі композитора на його творчість наклали неофіційну заборону, а кримінальну справу засекретили. Але три роки тому розслідування поновила українська Генпрокуратура. Слідчим вдалось довести, що смерть композитора - то справа рук радянського КДБ.
Звання Героя України геній української музики отримав посмертно – за 30 років після своєї трагічної смерті, а лауреатом Національної Шевченківської премії став також посмертно у 1994 р.

Читайте більше тут: http://expres.ua/news/2017/03/04/231104-stolyci-vstanovyly-memorialnu-tablycyu-ivasyuku


 Як Володимир Івасюк з друзями пам’ятник Леніну скинули

    04.03.2017

Народився композитор у Кіцмані на Буковині, де навчався у середній школі та у класі скрипки у музичній, відкритій багато в чому завдяки старанням його батька Михайла Григоровича, шкільного вчителя французької мови. Атестат зрілості отримав 1966 року у Чернівцях, куди переїхала родина Івасюків, коли її глава став доцентом української філології Чернівецького університету.



4 березня генію української пісні Володимиру Івасюку виповнилося б 68 років.

ЯК Володимир Івасюк поступив у Чернівецький медінститут.

Улітку приїхав у Кіцмань, щоб разом із друзями відзначити закінчення школи і початок нового життя. Святкували щиро, подавшись увечері у міський парк. Там на невисокому постаменті самотньо стовбичив Ленін – стандартний гіпсовий бюст-штамповка з лисою голівкою. Друзів здивувало, що вождь – з непокритою головою, причому навіть під час дощів і снігопадів. До того ж на багатьох пам’ятниках і картинах Ілліч зображений у кашкеті. Хтось із друзів заявив, що це непорядок, і поліз натягати на гіпсову голову свого картуза. Картуз упав на землю разом з  Леніним, який до п’єдесталу був прикріплений абияк. Картузу хоч би що, а Ілліч – на друзки. Звісно, хтось винюхав, доніс. Компанію «пов’язали». Запахло статтею, і не просто адміністративною за хуліганство, а кримінальною, з політичним підтекстом за наругу над святинею.

Але обійшлося лише адмін­арештом на 15 діб, протягом яких майбутній геній підмітав кіцманські вулиці. У тому, що справу, по суті, спустили на гальмах, вирішальними стали два фактори. По-перше, беззаперечний авторитет Михайла Григоровича, якого у Кіцмані  глибоко шанували. А ще за «хулігана» Володю перед місцевою владою замовив уклінне слівце Іван Миколайчук – також буковинець. На той час він уже був знаменитим кіноактором, зігравши Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та головну роль у легендарних «Тінях забутих предків». Він високо цінував перші композиторські кроки юного Івасюка.

1 вересня 1966 року Володимир Івасюк отримав студентський квиток медінституту, а наступного дня був відрахований за вчинок, який ганьбить високе звання радянського студента, — знову хтось «настукав», підсунув у ректорат копію міліцейського протоколу.

Студентом медінституту Володимир Івасюк став наступного року, але для цього цілий рік був на «виправних роботах» — працював слюсарем на чернівецькому заводі «Легмаш» (ідеальні вправи для пальців скрипаля!). Та нема лиха без добра. Довідавшись, що новий робітник – музикант, йому доручили створити і очолити заводський хор, який невдовзі почав перемагати на оглядах художньої самодія­льності.

Саме там Володя познайомився і подружився з композитором і музикантом Валерієм Громцевим, який очолював заводський самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль «Карпати» (з ним виступала і студентка Чернівецького музучилища Софія Ротару). Друзі разом написали пісню «Залишені квіти», яка у виконанні Софії Ротару стала знаменитою під назвою «Жовтий лист»: «Не знаю я, чи знов сюди прийду, та залишаю замість себе ті квіти, що знайшла в саду для тебе…». Це єдиний прижиттєвий твір Володимира Івасюка, де виступає тільки як автор віршів. Музику (до слова, вона була створена першою, вже на мелодію Володя писав слова) написав Валерій Громцев.

Сьогодні у Кіцмані, звісно, немає ніякого Леніна. Зате є пам’ятник Володимирові Івасюку на повний зріст – перший в Україні і, далебі, найкращий з тих, які вже встановлені. Його автори – львів’яни: скульптори — заслужений діяч мистецтв Украї­ни Микола Посікіра і заслужений художник України Любомир Яремчук та архітектор Михайло Федик.

В день народження композитора у Києві – урочисте відкриття меморіальної таблиці Володимирові Івасюку на Будинку звукозапису Національної радіо­компанії України, що на вулиці Леоніда Первомайського, 5-а, на Печерську. Тут композитор бував безліч разів, записував зі знаменитими виконавцями свої твори, без яких ті не стали б тими, ким є сьогодні.

 Максим Міщенко
   
Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/far-and-near/194194-yak-volodymyr-ivasiuk-z-druziamy-pamiatnyk-leninu-skynuly

 Сьогодні День народження у відомого композитора Володимира Івасюка

    04.03.2016



    Івасюк, ДН, Львів

Сьогодні, 4 березня, відомому українському композиторові та автору низки пісень, які окреслили народними, Володимиру Івасюку мало би виповнитися 67 років.

Володимир Івасюк мав безліч талантів,які він встиг проявити за своє коротке життя. Автор написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі,гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

Найвідоміші пісня композитора: «Водограй», «Капелюх», «Мила моя», «Пісня буде поміж нас», «Тільки раз цвіте любов», «Червона рута», «Я піду в далекі гори» та інші.

18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія - самогубство - підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.

Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.

26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року справу було закрито нібито через відсутність складу злочину.

12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка.

Володимир Івасюк був вбитий «співробітниками» КГБ — заявив прокурор Львівщини Роман Федик у лютому 2015 року.

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/news/162616-sohodni-den-narodzhennia-u-vidomoho-kompozytora-volodymyra-ivasiuka

Зібрався в столицю, полазити по одній, давно приміченій, заброшці. Кінотеатр «Маяк», знаєте такий? Але фігушки! Стільки років будівля стояла відкритою — а тепер всі входи перекрили. З відчаю вирішили поїхати подивитись ще один закинутий кінотеатр. «Диск», на Корчуватому. Однак й там полазити не вдалося. Абандон загородили парканом. А за парканом — сліди. Супутниця спробувала поломитись в хвіртку. Добре, що я подивився в щілину — бачу мужик йде до хвіртки. Місце неочікувано виявилось обжитим. Цікавитись шо то був за мужик: бомж, чи сторож не стали. Кажу: «Йдемо звідси».

Кінотеатр «Диск».


Все більше й більше розчаровуюсь у київських заброшках. Полазити ніде. Лишилося ще декілька столичних заброшок, які хотілося дослідити. Але не впевнений, що це можливо. Цікавих і доступних заброшок в Києві майже не лишилось.

Причому це не означає, що абандонів нема. Просто вони маленькі і нудні.
[ Читати ще ]