Мені хотілося, як у дитинстві плакати. Хіба ж так можна? Приїхати спеціально під білоруський кордон, помилуватися миттєвим льоновим роздолля і пропити це все за хмільним угаром. Нехай воно пропаде те застілля!—Гайда, вставай, п’янюго, — закричав я зло над Михайлом. — Усе, квітуючий льон побачили. Їдемо навчатися… Побратим мій сів із пом'ятим обличчям. Але вуса стирчали бадьоро, як, даруйте, у рудого таргана. Далі описувати не буду, щоб не образився пан Швед, хоч від тих подій поминуло уже...
Читати далі...