навіяно передзвоном, почутим в Києво-Печерській Лаврі

Блакить весняна. Сонце над собором.

Лунає благовіст - небесний передзвін.

 І сходить благодать... Благословіння Боже!

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

дзвони тут

одразу кажу  це не моє, просто побачила і ще раз різануло "переможці....жах"

 

У лиху годину прийде світлий час, Щоб нам нагадати хто вбиває нас, Хто руйнує волю під слова штиків І не поважає власних земляків. Розтоптали правду – підлі вороги, На цукерку манять наче на віки. І пройдуть повільно коли ми живі, А народ страждає. А народ – не ми!

І використовують нас як дикунів: Почнуть з інтелігенції, а потім з бідняків. Зґвалтують як повію. Та як завжди дарма... То наша Україна, але чомусь не та! Про неї всі читали і бачили кіно. Ну а тепер говорять: "Куди нас занесло?!" Розірвана, пом'ята і наче в смітнику. І всемогутні вівці ведуть свою війну.

Фото УНІАН

Днем сонце світить не так.

В ночі, хмара місяць ховає.

Тому що зі мною поруч

Тебе не має.

Ми з тобою розлучились

В той морозний день січня.

Все пройде що проходить,

Тільки істина вічна.

Дмитро Дідківський.

            1998 рік.

Російська версія цього віршу звучить так  http://blog.i.ua/user/730468/114518/

Як забути тебе, Україно, ти ж кохана моя Батьківщина?! Як забути дея народилась? Де живу і навчаюся я? Де росою світанків умилась? Де родилася ненька моя!!! Довго, довго ти страждала Незалежності чекала, гніт репресій ти терпіла, захищалась ти уміло! А тепер на радість нам і на злість всім ворогам, розрослася ти вербою, сонце світить над тобою..

Ліля (Лессі).

http://narod.i.ua/user/1096008/profile/

м. Рівне.

 

Люди дешевеют, вещи дорожают…
Просто бездуховность в мире процветает.
Уточкою губы, «селфи» с голым задом…
Были бы финансы — доброты не надо.

Кажани ширяють у вечірньому присмерку,
легкими крилами лопочуть ледь чутно,
кава свіжа з дивним присмаком,
тілько вистигла доволі відчутно.
Я примостилась на малому стільчику,
горить лампа, гудуть комарі.
Кажани, мабуть зламали пальчики,
коли чіплялись за промінь зорі.
А  вона світить і ніякої користі,
крім того, що поглядом лину.
Чому це кава гаряча о шостій,
тепер холодна з присмаком дивним...

 

 

Неодночасно, в самості безмежній

Межу тонку останню перетнувши,

Позатілесний вимір-світ бентежний

НеВідчуттям неТіла враз відчувши,

Ми впізнаватимемо тих, кого любили,

Споріднених нам серцем і душею?

Чи усвідомлення та пам’ять загубили

За життєрозділом – останньою межею?...

 

17.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Оженився валянок вперше на вiку.

вподобав той валянок туфельку легку

за рiвненький носик, за тонкий каблук,

що так гарно стукає: стук-стук-стук.

все життя боявся валянок того,

що на чобiт туфелька промiня його.

Зачиняв вiн туфельку в ящик для взуття.

Там вона й просидiла все своя життя.

Ой туфельки, туфельки, не будьте слiпi:

обминайте валянки, бо вони тупi !

П.Глазовий

автор: gala.vita

І  ось  заплакані  вікна  -                мокрі,  солоні,  затьмарені... Кожна  краплина  вслухається              до  грому,  до  вітру,  до  протягу... То  ти  вже  йдеш  -                  кроки,  кроки,  кроки... Ні  парасолі,  ні  спекотні  будівлі Не  дають  такого  прихистку,              затишку,  спокою,  ліні... Як  твої  сильні  руки.                ...рухи,  рухи,  рухи... Знов  на  ді  мною  розкриваються                крила,  небо,  безмежжя... Це  твої  долоні  огортають                милують,  ваблять,  шліфують... Я  -  скрипка!          Скрипка  у  твоєму  футлярі... Мої  нерви  оголені  саме  тобі  -                  розіпнуті,  чекаючі,  живі... Я  смичкозалежна  від  дотику  -                  віддана,  звучна,  наповнена... Виймай  з  мене  душу  -                торкайся,  пести,  згнічуй... Запліднюй  простір  звуком  -                  акорди,  синкопи,  триолі*... Я  народжу  симфонію  тобі                любовну,  пристрасну,  надривну... Я  -  скрипка!            Смичкозалежна  скрипка  -                       глибока  і  тонка...   І  ось  воно  -  небо  !.. *  музичні  терміни  Рожевий сайт сучасної поезії  Клуб поезії.