Пахнут волосы ветром
- 18.05.20, 20:51
Вся пахнущая весною
Волосы мои,ветра полны
Губы от сладкого солнца пьяны
я радію з твоєї тіні
я з твого шаленію слова
вечори приповзають сині
сни плетуть загадкову змову
обрій хмарою ніжно дише
та не варто це аніскільки
бо радію я навіть з тиші
як вона є твоєю тільки

Давнє місто майже в центрі сучасної Волинської області було засноване, як можна припустити з назви, якимось ковалем. Колись мало замок і Магдебурзьке право, а в новий час отримало поштовх до розвитку як значний залізничний вузол. Це ж зіграло з ним і злий жарт, бо за залізничні вузли велись особливо запеклі бої в обох світових війнах, із найбільшими руйнуваннями. Місто втратило своє історичне обличчя і зараз розглядається здебільшого як перевалочний пункт, а не самостійна туристична одиниця.
1. Хоча збережені пам’ятки тут таки є, в тому числі одна унікальна. Я до неї приглядався уже давно, та все щось не складалось, і от взимку нарешті добрався, долучившись до, певно, невеликого клубу тих, хто приїхав у Ковель заради Ковеля.

[ Читати і дивитись далі ]





На крайньому півдні Кіровоградської області, біля села Завтурове Устинівського району, знаходиться ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Монастирище”. Це мальовниче місце, відоме в народі як “Український Стоунхендж”. Воно оповите безліччю легенд та теж вважається потужним місцем сили. Тут місцева річка Інгул прорізає гранітний щит і утворює крутий каньон, посеред якого знаходиться велика прямокутна скеля, що розділяє русло річки на дві частини. З трьох боків вона має прямовисні стіни, а з четвертого – пологий підйом, загромаджений великими брилами сірого граніту. Біля підніжжя скелі лежать окремі брили, а на вершині знаходиться ще кілька брил значних розмірів.
За однією з легенд, колись давно місцевим паном на скелі була поселена дівчина-кріпачка, яка не хотіла вийти заміж за нелюба. Жила вона в невеликій халупі самотньо, як у монастирі. Звідси й назва Монастирище. За іншою версією цієї легенди, у дівчини від пана народилася дитина, тому й заховалася від сорому перед людьми на скелі. Там і прожила самотня до смерті, бо дитина померла ще маленькою. Люди ж зверталися до неї, як до ворожки та віщунки.
А ще розповідають про печеру, де сховані були давні скарби – чи то козацькі, чи то татарські. Вхід до неї нібито десь згори на скелі прихований, а вихід знаходився під водою.
