Вакцина vs. локдаун
- 17.09.21, 15:30



Типовим є уявлення, що десятки тисяч років тому люди ще не вміли будувати собі оселі, тому часто жили в печерах. Однак це лише частково правдиво, оскільки вже в період середнього палеоліту, який тривав приблизно від 300 до 30 тисяч років тому, древні люди стали будувати собі житло. Свідчення цьому археологи знаходили в різних місцях Європи, зокрема на неандертальських стоянках у східній її частині. Однак більшого поширення практика набула в період верхнього палеоліту, що тривав приблизно 35-11 тисяч років тому. Рештки жител із кісток мамонтів та деревини, усередині яких розташовувалося багаття, знаходили й на території України. Вік більшості східноєвропейських будівель з верхнього палеоліту датується орієнтовно 12-17 тисячами років, але зараз науковець Вадим Степанчук (Vadim N.Stepanchuk) з Інституту археології Національної академії наук України описав залишки оселі, які наразі є найстарішими у степовій зоні Східної Європи.
Знахідку розкопали на глибині майже тринадцяти метрів на стоянці Міра, що розташована приблизно за 15 кілометрів від Запоріжжя. На те, що колись це було житло, вказує низка знайдених артефактів, як-от ями, попіл, рештки багать, кістки та прикраси із бурштину. Радіовуглецевий аналіз показав, що археологічний шар, де знайшли рештки житла, має вік приблизно 31-28 тисяч років. Це могла бути тимчасова осінньо-зимова оселя мисливців на гаремний табун коней Equus latipes.
Як показали попередні дослідження, тоді група людей прийшла до сучасного місця розкопок восени й пробула там до весни. Будівництво будинку, схоже, почалося із ритуального закопування в невелику яму кінських кісток. Це місце відтак позначили рогами гігантського оленя (Megaloceros giganteus).
За результатами дослідження, будівля мала округлу форму з діаметром приблизно чотири метри, а загальною площею — 14,5 кв. метрів. На вигляд вказують ями навколо споруди, що залишилися після жердин та невеликих стовпів. Водночас центральна частина житла, скоріше за все, опиралася на масивніші стовпи з діаметром більшим за 8 см. Автори припускають, що матеріалом для будівництва могла бути деревина сосни, оскільки в межах цього шару її рештки є доволі поширеними, а її довгі гладкі стовбури забезпечують легкість фіксації в різних позиціях. Загалом, оселя могла бути схожою на ярангу — сучасне переносне житло народів Північно-Східного Сибіру.
Будівля поділялася на дві зони: передню та задню. Передня із входом, що найімовірніше, був орієнтований на схід, була місцем, де відбувалася найбільш інтенсивна й різноманітна активність жителів. Тут було знайдено 19 500 крем'яних лусок та відщепів, що складає 35 відсотків від загального числа знайденого в археологічному шарі локації кременю. Також в межах саме цієї зони археологи знайшли майже всі прикраси із перфорованих зубів лисиць та фрагменти кісток з гравіюванням, понад 70 відсотків зубів хижих тварин та фрагмент людського зуба й прикрасу з бурштину.
Водночас задня, спрямована на захід зона відрізнилася бідністю на артефакти. Автор припускає, що ця частина оселі використовувалася як спальня. А ще він не виключає, що між двома «кімнатами» могла розташовуватися свого роду перегородка, яка відмежовувала спальну зону від робочої.
Цікаво, що науковці не знайшли ознак типового використання вогню в центральній частині будівлі. Її обігрів радше відбувався за допомогою вугілля, що його заносили із вогнища зовні житла. Однак в будівлі виявили кілька димових багать, які могли призначатися для відлякування кровосисних комах.
Археологія – одна з найважливіших наук, яка проливає світло на наше минуле. Але що, якщо наше минуле не зовсім таке, як ми його уявляємо?
Пропонуємо вашій увазі несподівані знахідки, які дуже здивували істориків.
1 . Центральне опалення в палаці у мінойців 2700-1400 рр. до н. е.
Несподіване відкриття було зроблено в Кноссі, в руїнах палацу. Стародавні мінойці обігрівали замок за допомогою циліндричних конструкцій з напівкруглими дахами, які розміщувалися під підлогою і нагрівалися за допомогою вогню, в результаті тепло поширювалося по всьому палацу.
2. Торговий автомат 100 р. до н. е.
[ Читати далі ]Ведмеді люблять дражнити мисливців – вони скачують камені в пастки, щоб ті спрацювали і можна було з’їсти приманку
[ Читати далі ]
Нещодавно подивився коцабського фільма «правайну» під назвою «Смєртєльний бой» (крайньою мірою, так воно називається на ютьюбі). Тож спочатку дам коцабського анонсу на ту хвільму, та дещо з моментів. А потім вже трохи розповім про сам фільм.
«По сюжету фильма отряд немцев отступают после сильного поражения. Им проходиться продвигаться в глубь леса, что бы как то выжить. Но их преследуют наши советские войны. В результате наши разведчики их настигают и происходит смертельный бой в котором победить сможет только одна группа солдат.» Це так його анонсують. А тепер – як коментують. Орфографію збережено згідно з оригіналом.
захватывающие кино
лучшее что я видел!!
К сожелению эти ребята могут фору дать нынешьним жителям Волыни!
Не про это фильм про что пишешь. И без грамотность.
Останній комент відноситься саме до анонсу. Дійсно, трохи не відповідає те, що анонсовано тому, що показано. Сюжет стандартно-коцабський фільмів «правайну»: 1941 рік, німецько-хвошиздські орди захоплюють савєцьку землю й починають звірства. Під роздачу потрапляють й МІСЦЕВІ (!!!) юнаки та дівчатка, що за два роки совєцької окупації так полюбили Сталіна, що миттєво створили більшовицьке підпілля. Звичайно ж, серед них є і євреєць – де ж без них обійтися щирим коцабським інтернаціоналістам!
Розмовляють місцеві на якоїсь жахливій подобі суржику, яку коцаби-режисери намагаються видати за західну українську говірку. Якої, до речі не кожен східняк зрозуміє, а коцабським акторам то й взагалі можна щелепи поламати – це вам не «паляниця» вимовити, це взагалі щось таке, від чого коцабє посатаніють. Хоча, здавалося б – куди далі…
Назву того «підпілля» коцабє бездарно зплагіатили у брехливого, як і всі коцабє, О.Фадєєва: «Комсомольская гвардія», що мало би інтернаціонально доводити до глядачів, що Сталіна та дєдушку Лєніна любили не лише в Краснодоні. Навіть біндьорське населення два роки тому ще зполяченого Луцька вважало СССР своєю Батьківщиною! На жаль, жодного разу у цій беззаперечно геніальній хвільмі жодного разу не пролунало слово «паляниця» в коцабському виконанні, бо була би хоч одна причина посміятися, бо поматюкатися там причин достатньо з самого початку. Починаючи від німецького гауляйтера з типово рязанською пикою та дойче зольдатен, що гідні за віком та статурою хіба що у фольксштурм 1945 року, аніж у німецькі окупанти 1941-го.
Обов’язково присутня курва-полька, яка спить із німецько-рязанським гауляйтером та ублажає його вуха не «калінкой-малінкой», і навіть не «камаринським» (як ви це спочатку подумали), а класичною музикою, яку полюбляє хтивий, начхавший на расові нюрнбергські закони, гауляйтер. Але та полька співчуває більшовикам (мабуть за те, що вони допомогли німцям поставити раком у 1939 році Польщу) і, жертвуючи собою, таки вбиває во славу Сталіна німецького гауляйтера.
Спочатку я сприйняв ту хвільму як комедію, але невдовзі вона виявилася тіпа трагічно-скрєпно-пабєдобєсною стрічкою, від якої глядач мав би переповнитися праведним гнівом до всіх гітлерів, біндьор, мусолінів та ще більше зненавидити Україну. Але потім я таки зрозумів, що саме на цих стандартних фільмах виховували тих потвор, що зараз волають «кримнаш» та їдуть до так званих лн, дн та інших дир. Вкорінювати свого парашного «русскаго міра». І саме цим лайном годували населення всього союза нєрушімаго, в сподіванні на тупість та неосвіченість населення, підсипаючи цього добрива під коріння манкуртів та пристосуванців, запроданців та інших юд, що звали до місць свого проживання (точніш – мерзенного існування) «рісскій мір».
Ну, головну тезу теми я розкрив, нерозкритими залишилися тільки міські, але в показаних комсомолок вони надто маленькі й до того ж коцабські, щоби прагнути їхнього розкриття.
На все добре. Смерть московським окупантам!
ОМ!