Вважається, що люди сучасного анатомічного типу прийшли в Європу 45 тис. років тому. Останні знахідки археологів у печері Мандрен (Франція) внесли зміни у систему датування доісторичних періодів.

         До розчарування шукачів особливої "арійської раси", ось такий вигляд мали організми наших далеких предків.

Такими їх зробив палкий клімат їхньої попередньої батьківщини. З якогось моменту тамтешні світочі думки зрозуміли, що хоч в Африці і багато сонця, та місця під сонцем все ж більше в Європі. Досі у своїх піснях вони не радять своїм дітям йти туди гуляти. Не дарма ж ще в Африці вони стали "гомо сап'єнс".

Змінилася не одна сотня поколінь, поки в організмах "панаєхавших" розумників  припинив вироблятися меланін у тих скаженних африканських кількостях. Завдяки чому за кучерявістю і кольором волосся, шкіри, пластикою облич вони стали наближатися до "корінних" мешканців Європи неандертальців. Це, у свою чергу, були ось такі файні хлопці-дівчата.

Вважалося, що з приходом "зайд" "корінні" були піддані витісненню, винищенню і у досить короткому часі (до 3 тис. років) щезли з арени дослідів матері-природи. Це пояснювалося культурними, технологічними, соціальними і комунікативними перевагами представників Homo sapiens.

          Проте розкопки у печері Мандрен виявили в одному й тому ж археологічно-культурному шарі зуби, що належали як неандертальцям, так і людині сучасного типу. У цьому ж шарі знайшли і чимало однотипних кам'яних знарядь праці, не характерних для неандертальської школи. Методами радіовуглецевого датування був встановлений вік цього шару - 56,8-51,7 тис. років. До цього найдавнішими слідами сучасної людини вважалися рештки, виявлені у Болгарії та Італії, яким щонайбільше 45 тис. років. Отже, хронологічна межа появи в Європі предків сучасної людини відсунута на 7-12 тис. років углиб історії. Але і такої ж тривалості слід тепер вважати період тісного співіснування у досить компактному ареалі двох згаданих популяцій людей, коли вони по черзі заселяли одні і ті самі печери. Причини і раптовість зникнення неандертальців, можливо, і не скасовуються, але тепер воно (зникнення) розглядається складнішим за характером і ширше розмазане у часі. Що служить зайвим поясненням наявності неандертальського матеріалу у генотипі сучасної людини. Якщо раніше значний генний обмін приписували популяціям лише у Південній Азії, то тепер погодилися, що і в Західній Європі для цього було цілком достатньо часу.