хочу сюда!
 

Лилия

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «археологія»

Балкано-дунайська версія неолітизації України

Джерело. стор. 5

           Сучасний стан археологічних джерел з неоліту України суперечить досить популярному наприкінці ХХ ст. твердженню про місцеву доместикацію найдавніших домашніх тварин (вівця, коза, бик) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, горох). Численні факти переконливо свідчать на користь їх одомашнення на Близькому Сході з наступним поширенням через Балкани і Подунав’я у центрально-Східну Європу, у тому числі і на Правобережну Україну.
            Не підтвердилася південно-східна версія неолітизації України, що була популярною серед радянських дослідників у другій половині ХХ ст. під назвою «східного скотарського імпульсу». Натомість маємо численні археологічні, антропологічні, палеозоологічні та палеоботанічні свідчення на користь південно-західного варіанту неолітизації регіону.
            Неоліт України не є винятком із загальноєвропейського контексту. Як уся центрально-Східна Європа Україна, передусім Правобережна, перейшла до неоліту у VІ—V тис. до н. е., запозичивши його новації з Балкан через Подунав’я. Це сталося в режимі «балканізації» завдяки п’яти послідовним хвилям неолітичних землеробів-колоністів з Балкан та Подунав’я — морська, гребениківська, кришська, лінійно-стрічкової кераміки, кукутені-трипільська. Принципові зміни в концепції неолітизації України, що сталися на початку ХХІ ст., по суті, є відходом від старого бачення «неолітичної революції» в регіоні. Останнє формувалося у повоєнні часи в умовах ідеологічного протистояння Заходу, значною мірою, під впливом відомих радянських ідеологем. Зокрема неписаним принципом радянської археології був патріотичний автохтонізм, що протиставлявся буржуазним ідеям безрідних космополітів міграціоністів. Сформована у повоєнний час концепція «східного скотарського імпульсу» теж несе певний наліт радянського патріотичного автохтонізму. За В. М. Даниленком, скотарство було привнесено на південь України з поза її меж, але... з радянської Туркменії та Передкавказзя, а не з країн ворожого НАТО — Туреччини та Греції.
            Відхід від ідеологічного протистояння Заходу зняв зазначені ідеологічні обмеження в науці, а розвиток археології показав, що неоліт України, перш за все Правобережної, є органічною частиною неоліту центральної Європи. Неолітичні культури Правобережжя є локальними проявами культурних спільнот центральної Європи, а послідовні фази неолітизації останньої (морська, кришсько-керешська, лінійно-стрічкова, лендьельська та ін.) прямо корелюються зі згаданими хвилями неолітичних колоністів з Балкан через Подунав’я на південний захід України.
            Таким чином, Правобережна Україна перейшла до неоліту синхронно з центральною Європою внаслідок колонізації найдавнішими неолітичними землеробами з Подунав’я у VІ—V тис. до н. е. А у V—ІV тис. до н. е. неолітичні новації з Правобережжя поширилися на північ у Полісся, на схід та південний схід України.
            Фактично, на початку ХХІ ст. в археології України сталася принципова зміна концепції неолітизації регіону.
            На зміну старій південно-східній версії приходить південно-західна, що відповідає загальноєвропейському баченню неолітичної революції в центральній Європі шляхом її колонізації неолітичними землеробами з Балкан через Подунав’я.




На правах припущення...
Як можна бачити, початкове положення (звідки все пішло) перебуває у безпосередній близькості від Леванту - місця зародження найранішої в історії осідлої землеробської Натуфійської культури (~ 9500-ті роки до н. е.). Скоріш за все, Трипільці-Кукутень і були нащадками Натуфійської культури, що у своєму поході здибалася із такими собі ПРАіндоєвропейськими носіями чистої R1a, які сиділи на схід від Дніпра. Багатогранний обмін (генами, технологіями, тп) і призвів до появи тієї людності, що нагадує сучасну, і почала розселятися трохи пізніше вже під маркою "індоєвропейців".
Геном скіфів приблизно наполовину складається з гаплогруп натуфійців і аріїв. Третім компонентом скіфського геному є гаплогрупи, характерні для алтайських народів, і їх тим більше, чим далі на схід знаходять рештки. Зовсім відсутній алтайський компонент був лише у дунайських (чи "угорських") скіфів. Натуфійський геном розповсюдився і далеко по Зах. доіндоєвропейській Європі. Його, наприклад, знайшли навіть ось в неї
цитую: we look at her ancestry 10% of her genes were local Mesolithic hunter gathers but 90% of her genes were from Anatolia [modern day Turkey]



Занепад Хеттії. Борсання між двох столиць

Знайдено гіпотетичну другу столицю зниклих хеттів
22.12.2020

На основі короткого викладу відомостей звідси

Вчені США, Туреччини та Великобританії виявили, імовірно, загадкове місто Тархунтасса, що згадується в документах Хеттської імперії, яка загадково зникла. Якщо гіпотеза підтвердиться, це стане істотним археологічним відкриттям, яке допоможе зрозуміти долю зниклого народу.


Хто такі хетти?

Це народ індоєвропейської мовної сім'ї , що у кінці бронзової на початку залізної доби мешкав у Малій Азії, де заснував Хеттське царство (Хатті). Воно на рівних змагалася з Єгиптом, Вавилоном та Ассирією. 

Ще одна особливість - їхня мова. Коли знайшли і розшифрували архіви, то виявилося, що мова там була абсолютно новою для тих місць. Хеттська зараз вважається першою письмовою індоєвропейською мовою. А самі хетти - перші відомі представники цієї родини народів. У Сирії та Малій Азії вони виявилися чужинцями. 

Найбільшої могутності вони досягли саме в Малій Азії. У XVIII ст. до н. е. виникає перша єдина держава, заснована царем Аніттою. З того часу починається історія однієї з найсильніших імперій давнини. Розрізняють три періоди: стародавній, середній та новий.

Чому існує така увага до зниклих народів царства Хатті? Тому що дослідження  істориків, археологів та мовознавців 19-20 століть показують, що хетти можуть мати причетність до етногенезу окремих народів або й всього конгломерату народів індо-європейської мовної сім'ї, що з'явилися на широких теренах Європи на початку залізної доби (12-9 ст. до н. е.), а саме - бути предками кімерійців, скіфів, кельтів, латинів, германців, такого племені, як... гети (!!! letsrock ), даки... Та й загалом для всіх венедів-слов'ян, ну а серед них звісно українців.

Звідки з'явилися хетти, точно не відомо. 

На даний момент побутують дві гіпотези:

  • з Балканського півострова, на заході;
  • з Вірменського нагір'я, на сході.

Дуже цікаві деякі особливості їх суспільного устрою. Ніде в стародавньому світі жінки не мали такої свободи та рівноправності із чоловіками, як у Хеттському царстві, де цариці правили нарівні з царями. Були значні елементи демократії у державному устрої, які пізніше підхопили і розвинули греки.

В останні століття свого існування хетти створили могутні Новохеттські держави, за царя Суппілуліума I та ін., що мали також істотний вплив на Близькому Сході.

Що відомо про місто Тархунтасса?

У бронзовому віці центральну частину сучасної Туреччини займало Хеттське царство - велика імперія, яку можна порівнювати з Давнім Єгиптом та Ассирією. Її столицю Хаттусу, розташовану в серці країни, захищало з півночі Чорне море. Звідти царі вершили долі підлеглих народів, визначали внутрішню і зовнішню політику.

Вперше Тархунтасса згадується в хеттських документах періоду правління Муваталлі II (1295-1272 рр. до н. е.), який переніс туди царський двір з колишньої столиці, міста Хаттуси. Можливо, це переміщення було пов'язано з тактичними міркуваннями, оскільки в той час Хаттусі навалою з півночі погрожували каски, а також з тим, що Тархунтасса була віддалена від Сирії, де в той час велися основні бойові дії. Можливо, зіграли роль і міркування релігійного характеру, оскільки особистим божеством Муваталлі був бог грому і блискавки Тархунт, який одночасно був покровителем Тархунтасси.


На початку XIII століття до нашої ери царство хетів було на вершині могутності, активно розширювалося на південь, схід і захід. Як стало відомо з документів, що дійшли до нас, приблизно в 1280 р. до н. е. імператор Муваталлі II переніс столицю з Хаттуси в Тархунтассу, в недавно приєднані "нижні землі". Причини раптового і дивного переїзду столиці досі невідомі. У текстах є натяк на релігійне підґрунтя: Хаттусу вважали проклятим місцем. Можливо, зіграли роль політичні та стратегічні міркування, тобто все в комплексі. Рішення царя було піддано критиці, і через три десятка років двір, керований старшим сином Муваталлі ІІ  Мурсілі III, повернувся назад.

Що знайшли на гаданому місці розташування міста?


Location of Antalya and Konya City in Turkey map | Download Scientific  Diagram

На рівнині Конья - зараз там однойменна провінція сучасної Туреччини - виявили більше 100 перспективних для розкопок місць, серед яких - величезний курган Туркмен-Карагуюк.

Його площа становить 125 га, що можна порівняти з площею Хаттуси. Навколо - родюча рівнина, здатна прогодувати багато людей. Під час археологічної розвідки там знайшли кераміку у хеттській манері. Вчені вважають, що це і є Тархунтасса.

Неподалік від кургану, в іригаційному каналі, за сприяння місцевих жителів архелоги виявили кам'яну стелу. Напис на ній, накреслений лувійськими ієрогліфами, розповідає про Великого царя Хартапу, що завоював країну Мушка (Фригія) і підкорив ще 13 царств. Його ім'я згадується в декількох лувійських текстах, вибитих в скелях гірських масивів Кизилдага і Карадага поблизу від Туркмен-Карагуюка. Можливо, це ритуальні комплекси, які нерідко влаштовували неподалік від древніх столиць Сходу.

Хартапу - загадковий персонаж для істориків. Судячи з написів, він міг правити на початку XII ст. до н. е., коли централізоване Хеттське царство котилося до занепаду. Тронне ім'я Мурсілі говорить про приналежність до хеттської царської династії. Однак на барельєфі він зображений в образі Новоассирійского царя, що вказує на VIII ст.  до н. е. Осборн з колегами схиляються до цієї дати, з огляду на особливості письма на знайденій стелі. Назва країни, якою правив Хартапу, ніде не згадано. Але в одному з наскельних текстів є ієрогліф, що позначає бога грози Тархунта - покровителя Тархунтасси.

Чому зникли хетти.

На початку залізної ери Хеттська імперія буквально випарувалася. Цей час називають бронзовим колапсом. Криза почалася на всьому Близькому Сході, народи знімалися з насиджених місць у пошуках кращої долі. Правителі з почтом залишили Хаттусу, забравши найцінніше. Незабаром з'явилися народи моря, розграбували і підпалили порожнє місто.

Вчені вважають, що централізоване Хеттське царство в останні десятиліття свого існування потерпало від голоду. Ми знаємо, що єгипетський фараон Мернептах (1213-1203 рр. до н. е.) спрямував хеттському царю зерно, "аби підтримати землю Хат". Сам Тудхалія відправив терміновий лист царю міста-держави Угарит із проханням послати зерна, кількість якого еквівалентна сучасним 450 тоннам. При цьому лист закінчується наголосом Тудхалія, що це питання життя та смерті. 

Справа в тому, що перманентні військові походи хеттів забирали всіх працездатних молодих людей з домашньої робочої сили і фермерських господарств. Через це працювати на полях стало просто нікому. Все частіше хетти стали залежати від зовнішніх джерел зерна, що поставлялися васальними державами на півночі Сирії та в інших місцях. Коли імпорт був стабільним, зерна вистачало, щоб компенсувати дефіцит, проте ситуація різко погіршувалася, коли торгові маршрути виявлялися під загрозою. Море в той час практично повністю контролювався піратами, які наносили істотні удари і по суші.

"Швидш за все, хетти пішли на північ Сирії. У всякому разі, через три "темних століття" після зникнення централізованої імперії там утворилися царства, чиє населення називало себе хетами і писало лувійськими ієрогліфами. З цієї точки зору розкопки Тархунтасси - як видно, столиці якоїсь лувійської внутрішньої держави - дуже цікаві", - пояснює Марія Моліна, фахівець з хеттської мови, співробітник Інституту мовознавства РАН

У наступні сезони археологи планують провести геофізичне сканування та буріння кургану Туркмен-Карагуюк з метою точнішої оцінки розмірів міста та його структури, а також намітити місце майбутніх розкопок.

Скіфська золота пектораль із Товстої Могили

Скіфська пектораль - найбільш сенсаційна, найбільш сакральна знахідка 20 ст. Скіфи як, наприклад, і кельти - є одні з найлегендарніших народів минулого, про яких складено сила-силенно книжок, досліджень. У всьому світі знають хто такі скіфи, а їх батьківщиною світова наука вже давно визнала - Причорномор'я. Так, саме в Причорномор'ї - від Дніпра до Дону проживали царські скіфи, скіфи-кочівники і скіфи-орії землероби. Це унікальна розповідь про золоту пектораль допоможе Вам відкрити браму безсмертя української культури. Бо археологія корисна тим, що дає підтвердження усім нашим здогадкам, археологія - це факти. Сьогодні ми поговоримо про один із таких фактів. Як Мозолевський її розкопав? Чи знаєте ВИ що курган Товста могила був ритий-переритий, і його не раз грабували чорні археологи, а за кілька годин до того як Борис знайшов її - мали остаточно підписати про знищення кургану - тодішлня влада всі такі поля розробляла тракторами, йшли різні пятилітки, хто більше посії і пожне- тому, сотні інших курганів, на жаль не вдалося врятувати, а разом з ним й інші сенсаційні знахідки. Отож, читайте. Стаття дійсно цікава і набита фактами + фільм про Мозолевського:

http://spadok.org.ua/starozhytnosti/skifska-zolota-pektoral-iz-tovstoyi-mohyly




Таємниці трипільських біноклів

Трипільські «біноклі» – пам’ятка абсолютно унікальна, яка немає аналогів у жодній іншій культурі світу. Живучи в епоху енеоліту, коли людина ще тільки вчилася обробляти бронзу і мідь, наші Предки виробляли шедеври композиційного мистецтва, які сьогодні є зразком довершеності. Вони не просто малювали, вони розкривали суть Всесвіту, передану їм Богами, де кожна риска була – сакральною, одухотвореною і неповторною.  Ось як пояснював це сам Хвойка: "До всесвітнього потопу на узбережжях морів і океанів, шельфах, покритих родючим мулом, ще 70 тисяч років тому склалися ідеальні умови для розквіту цивілізації високого рівня. Якщо проаналізувати міфи, легенди, історичні відомості, то приходиш висновку, що та давня цивілізація, можливо, перевершувала навіть нашу, сучасну..." 

Джерело: http://spadok.org.ua/trypillya/ta-mnytsi-trypilskych-binokliv

це що, теж зелені чоловічки промишляли у Хотові?

Дивина та й годі.
Хто будує - невідомо, що будує - невідомо. Прям нагадує мені взяття аеропорта у Криму! Зелені чоловічки невідомої масті й племені. Але у Хотові історія значно старша і довше відбувається.
Тож, пам'ятку скіфського городища знищено. А ким - невідомо. Це як? Височіє потужне укріплення, обнесене рівчаками, камерами й кількома рядами колючого дроту ще й стінами високими - як зона надсувового режиму, з якої може втікти навіжена людина-звір. Аж дивитися страшно!
Записи з цієї теми в інтернеті, коли археологи намагалися запобігти будівництву, датуються 2009-м роком:
“Прокуратурою установлено, що будівництво ведеться невстановленими особами”... Оборонні вали скіфського городища знесено, працює техніка... “
"– У нас немає інформації, хто там будує. Ми самі розбираємося з цим." (сільрада села Хотів)

“Установлено, що на території земельної ділянки приблизно площею 3 га, яка межує з парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Феофанія”, невстановленими особами протягом вересня цього року були виконані роботи з планування території (зняття верхнього шару ґрунту) та будівництва дороги до вказаного вище парку... Відповідно до інформації державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Київській області, дозвіл на зняття та перенесення верхнього (родючого) шару ґрунту не видавався. Як і не видавався дозвіл на проведення будівельних робіт інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області... На даний час прокуратурою області вживаються заходи щодо встановлення винних у вказаних порушеннях осіб” (прокуратура)

Але сьогодні 2015-й рік, пройшло вже шість років. І ось, що ми бачимо на цьому місці:







Складається враження, що у нас взагалі земля - бери не хочу. Кому земельки української? Підходьте розбирайте!





На Луганщині знайшли військовий скарб кіммерійців

У Попаснянському районі Луганської області археологи центру "Спадщина" разом зі студентами Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля виявили скарб бронзової зброї в кіммерійському похованні Х-IX ст. до н.е.  Про це повідомляє УНІАН із посиланням на прес-службу СНУ імені Даля.                                                   При розкопках виявлено 15 предметів озброєння, серед них бронзовий кинджал, рідкісні типи наконечників списів, дротиків і стріл.

У повідомленні зазначається, що археологи з величезними складнощами знайшли всі предмети кіммерійського скарбу, які знаходилися в похованні."Предмети скарбу встигли розійтися по руках, а частина з них навіть потрапила у приватні колекції місцевих любителів давнини, - йдеться у прес-релізі. - Майже місяць археологи займалися розслідуванням, щоб встановити долю й місце зберігання кожного предмету з цього скарбу. В результаті вдалося з`єднати в єдине ціле всі складові частини унікального кіммерійського скарбу, який уже входить у науку під назвою "Білогоровський скарб".

Вся стародавня зброя пройде науковий аналіз. Після чого знахідка археологів займе центральне місце в експозиції з ранньої залізної доби України в археологічному музеї СНУ ім. В.Даля.

Довідка:   Кіммерійці ховали померлих у традиціях бронзової доби. Похований інвентар включав в основному керамічний посуд. Скарби з предметів озброєння дуже рідкісні, оскільки зброю берегли, передавали у спадок, ховали від чужих очей як велику цінність.Лише в поодиноких похованнях, які стосуються до категорії військових, знайдені кинджали, наконечники списів, частіше зустрічаються наконечники стріл, бронзові псалії (стержні на кінцях вудил) та вудила від кінської збруї.

Від автора блогу.  

Варто зазначити, що кіммерійці проживали на значній частині території сучасної України, займаючи фактично всю степову зону. В Європі це був перший народ воїнів - вершників. Сьогодні кияни та гості столиці в Археологічному музеї (вул Богдана Хмельницького) можуть побачити величезний за довжиною кіммерійський сталевий меч, що значно довший за варязькі чи давньоруські.                                                                                                                                                                      Прославив кіммерійців у своїй творчості один з провідних письменників у жанрі фентезі Роберт Говард. Правда сам автор *розмістив*  Кіммерію чомусь не в північному Причорномор'ї, а десь далеко на півночі Європи. Хоч у виправдання Говарда треба сказати. що він пояснив це *доісторичністю своєї історії*. Ну а роль Конана - варвара - головного героя Говарда у стала першою головною для майбутньої зірки Голлівуду Арнольда Шварценеггера.            

Щодо самих кіммерійців, то їх з території України витіснили у 7ст до н. е.  інші славетні воїни - вершники  скіфи. Але то вже зовсім інша історія...

") Золотому нашему!..

  
Тираъ створила відейку-присвяту для нашого спільного луцького друга. Він цими днями відзначає черговий Особистий новий рік..Зичимо всього йому доброго, світлого, прекрасного, щоб світ йому вповні повертав усе гарне, що в нього Златік вкладає.Сподіваємось на нові зустрічі та співпраці, дякуєм усім, хто є поруч із ним, підтримує його на роботі та в родині.

На Львівщині створять історико-археологічний заповідник.

Депутати Львівської обласної ради розпочали роботу над створенням історико-археологічного заповідника на території Стільська Миколаївського району Львівщини.

Таке рішення було прийнято на засіданні постійної депутатської комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження та засобів масової інформації Львівської обласної ради. Про це повідомляє відділ інформації та зв`язків з громадськістю Львівської обласної ради.

За словами голови постійної комісії Ореста Шейки, львівський археолог та багаторічний дослідник Стільська Орест Корчинський протягом серпня-вересня підготує проект створення на території Стільського городища і прилеглих територій історико-археологічного заповідника. Після цього профільна комісія підготує проект рішення обласної ради і винесе його на затвердження сесії Львівської обласної ради.

Як зазначив ZAXID.NET Орест Корчинський (до речі, автор відкриття і наразі єдиний дослідник Стілько), Стільське городище – це найбільше місто Європи VIII–ІХ ст. Пам’ятку досліджували з 1980-х років з перервами до 2000 р. «Раніше тут проводилася Верходністрянська археологічна експедиція. Зараз вона не працює з ініціативи Національної академії наук. І безпідставно. Особлива наукова, культурна та історична цінність цієї унікальної пам’ятки у неймовірно великій, як на той час, укріпленій площі міста – 250 га, яка у кілька десятків разів була більшою за площі головних міст тогочасної Європи, зокрема давній Київ мав 9,7 га, вся укріплена площа. Але Стільсько не є окремий унікум, довкола нього ми маємо 60-100 км міста–сателіти, які  мають укріплену площу. Тобто територія, де ми знаходимося, - це фактично центральна частина слов’янського світу, на яких знаходяться замки міст, фортець, що свідчить, що цей регіон не був відсталим  в економічному, політичному і культурному розвитку, як про це писали російські і польські вчені, та й українські вчені першої половини ХХ ст., казали, що це провінція, одні казали, що це провінція Київської Русі, інші казали, що малопольські провінції. Виявилося, що ні на одній ні на іншій території немає таких об’єктів, а звичайно, що будівництво таких об’єктів вимагало грандіозних ресурсів і стабільної політичної потужної політичної організації, це говорить про те, що принаймні у другій половині VIII ст., на нашій території існувала держава, про яку ви чули і знаєте, вона відома з «Повісті минулих літ», з інших джерел – Велика (або Біла) Хорватія», - зазначив Орест Корчинський.

Довідка ZAXID.NET

Як зазначив Орест Корчинський, у 1981–1987 р.р. дослідження (Стільського городища) проводились на кошти Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Зважаючи на особливу наукову історичну та культурну цінність городища, а також для поглибленого вивчення його та інших аналогічних пам’яток у Верхньому Подністров’ї, Академія наук Української РСР створила у 1987 р. постійно діючу Верхньодністрянську археологічну експедицію і надала їй довготривале цільове фінансування. З 1987 до 1992 р. експедиція працювала у складі Інституту суспільних наук АН України (сьогодні Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), а у 1992 р. була переведена до Інституту народознавства АН України в якому діяла до 2000 р., на правах юридичної особи з окремими фінансуванням та балансом.

Миколаївська експедиція

На славній Миколаївській землі вже понад сорока років діє Миколаївська археологічна експедиція. Зрозуміло, що межі дії експедиції територіально змінювались, але залишалися в межах Миколаївської області. Змінювались і історичні епохи, які розкопувались археологами (від пелеоліту до середньовіччя і у зворотньому порядку). Та що там - за такий термін часу багато чого змінилось і в самій країні. Наприклад, змінилась країна - Радянський Союз розпався і повстала молода незалежна Україна. А Миколаївська експедиція продовжувала діяти.

В останні роки діяльність Миколаївської експедиції під керівництвом співробітника відділу енеоліту-доби бронзи Інституту археології Національної академії наук України Віктора Миколайовича Фоменка, який, власне, і постав як дослідник-археолог саме в цій експедиції, почавши, насправді, як експедиційний художник, зосереджена на охоронних розкопках в Доманівському районі Миколаївської області.

Охоронні розкопки - розкопки перед забудовою, затопленням, меліорацією земель тощо. Тобто охоронні розкопки закликані врятувати археологічний матеріал від руйнації.

В Доманівському районі Миколаївської області загрозу археологічним пам'яткам становить Южноукраїнська ГАЕС, яку почали будувати ще в 70-х р.р. ХХ ст., потім будівництво зупинилось на довгі роки, однак, 2005 р. знов розпочалось.

Археологічним пам'яткам на березі Південного Бугу - Бузькому Гарду, поселенням Виноградний Сад і Лідина Балка загрожує затоплення в результаті підняття води в Ташлицькому і Олександрівському водосховищах. Та що там - загрожує, частково острів Бузький Гард і поселення Виноградний Сад вже є затопленими. Я, як лаборант першої катеорії Миколаївської експедиції, в цьому році сама спостерігала за підняттям рівня води в Ташлицькому водосховищі. Частково наш розкоп на поселенні Лідина Балка був затоплений після початку і, звичайно, до завершення роботи.

Бузький Гард - центр казацької Буго-Гардівської паланки Війська Запорізького. Знаходиться на острові посередині Південного Бугу. Археологами під керівництвом співробітника Інституту археології Національної академії наук України Миколи Тихоновича Товкайла розкопані залишки будівель і козацька церква Покрови Богородиці. Таку унікальну пам'ятку слід музеєфікувати і використовувати для відродження козацьких традицій, розвивати на основі унікальної історичної пам'ятки і не менш унікальної природи Південного Бугу успішний туристичний бізнес. Однак острів вже наполовину затоплений, як частково затопленими є і Бузькі пороги в його районі. Пороги на Південному Бузі залишилися набагато вище за течією у Вінницькій області, а також в Миколаївській області під Первомайськом. Тепер байдарочники і інші любителі водного спорту їздять туди.

Навпроти острову Бузький Гард у балці знаходиться неолітична стоянка, яка зараз розкопується під керівництвом М.Т. Товкайла.

Поселення сабатинівської культури доби пізньої бронзи (XIV-XI ст. до н.е.) Виноградний Сад, назване за назвою найближчого села, також є частково розкопаним і частково затопленим.

Поселення Лідина Балка, назване за назвою балки, в якій знаходиться, являє собою багатошарове поселення. Тут по черзі жили представники трипільської і нижньомихайлівської культур доби енеоліту (IV  тис. до н.е.), ямної культури доби ранньої бронзи (ХХХІІІ/ХХХ-XXVII ст. до н.е.), катакомбної культури доби середньої бронзи (XXVI-XVIII ст. до н.е.) і сабатинівської культури. Вінчає все це хутір XVIII-XIX ст. Матеріали поселення цілком дозволяють музеєфікувати пам'ятку, однак, через перспективу затоплення цього зробити не вдасться.

За радянським планом будівництва, підняти рівень води планувалось на 150 м., що знищить острів Бузький Гард, поселення Лідина Балка і Виноградний Сад. Зараз атомщики обіцяють археологам підняти воду на 20,7 м. через три роки. Та, якщо гроші на це в них з'являться раніше, то вони зроблять це раніше. Причому, зі всього видно, що без попередження. Адже цього року незаплановано для археологів, але ж - заплановано для енергетиків, воду підняли приблизно на 3 м., чого цілком вистачило, щоб частина незафіксованих на кресленнях квадратів розкопу на Лідиній Балці перетворились на басейн.

Що саме цікаве, прокуратура області, за позовом екологів, визнала, що землі під затоплення були вилучені з Регіонального лагдшафтного парку Бузький Гард (зараз - Національний природний парк Гранітно-степове Побужжя) незаконно, тому і затоплення є незаконною дією, але робити щось далі в цьому напрямку прокуратура не збирається.

А що ж робити археологам? Вести розкопки восени і взимку і надалі, щоб встигнути врятувати бодай щось.

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая