«В бійці перемагає спонтанність»
Брюс Лі
Ігор прокинувсь миттєво. Обвівши поглядом кімнату
зрозумів, все що вчора трапилось з ним, не сон. Вчитель Сео Мьюнг вимагав, щоб
Ігор прокидався з першим сонячним промінням. Далі треба заслужити сніданок - принести
води від струмка що протікав у підніжжя гори на якій вони жили, розвести вогонь
і в залежності від наявних запасів приготувати щось.
Але то в умовах дикої природи, в джунглях. Там все
зрозуміло. Вполював чи зібрав щось їстівне – ось і є що їсти. А що робити тут?
Де брати їжу?
Пройшов на кухню. Від вчорашнього сніданку не залишилось
і крихти. Почав заглядати в шафи – там різні крупи, але не зрозуміло як їх
готувати. Згадав що дівчина діставала продукти з холодильника – заглянув.
Пусто. Потім помітив на дверцях з півдесятка яєць. Взяв одне – ненароком розчавив.
З іншими був обережнішим. Відколупнувши нігтем шкаралупу – випив одне. Через
хвильку холодильник опустів зовсім, а підлога вбралась в шкаралупиння.
-
Приємного – в дверях
стояла Оксана в піжамі – Скажу по-секрету, сміття краще не розкидавати по всій
квартирі. Тому раджу прибрати тут все.
Ігор зрозумів, що дівчині не сподобалось, те що валялось
на підлозі. Почав збирати шкаралупиння в жменю, на що дівчина зауважила, ледь
ховаючи посмішку
-
А ти, зовсім дикун.
Ну тоді на тобі знаряддя праці, а то боюсь, що на робота-сміттяра влаштуєш ціле
сафарі.
Ігор взяв з її рук віник і совок, і вже через хвилину на
підлозі не залишилось і крихти. Справа була звична. Щовечора в халупі перед
сном Ігор наводив чистоту, бо як стверджував сенсей, спати треба тільки в
чистому домі. Тоді і тіло відпочиває і дух заспокоюється.
-
Отакої, ви лише
погляньте, молодець! А с тобою ще не все втрачено. Ну чого застиг?
Ігор стояв посеред кімнати, з віником і совком. Якби це
було в його минулому домі, то сміття слід викинути до вогню, щоб брудний дух
очистився. А як треба вчинити зараз?
-
Куди це все?
Дівчина відкрила дверці шафи під раковиною.
-
Сюди. – показала на
закріплене до дверці пластикове відерце для сміття – Все ж таки дикун.
За час прибирання Оксана встигла приготувати каву. Налила
дві чашки, простягнула одну Ігорю.
-
Здається вчора хтось
– Оксана з докором поглянула на Ігоря - обіцяв мені все розповісти. Тож я
слухаю.
-
Насправді мені майже
нічого розповідати. Я нічого не пам’ятаю до того моменту як ти увійшла в
палату.
-
Гадаєш я тобі повірю.
Прикидався наче в комі, а тут раптом став махати руками-ногами, що твій вентилятор.
Нащо ти побив тих людей, якщо нічого не пам’ятаєш? Нащо тікав? Чому прийшов
саме до мене?
-
Стій, стій. Не так
швидко. Я й справді нічого не пам’ятаю.
Це була не правда. Ігор пам’ятав вибух. Вогонь, сильний
удар, закладені вуха, темінь. Потім халупа сенсея Сео Мьюнг в джунглях на
вершині скали. Потім життя в якому кожен день був наче повторенням попереднього
– тренування, риболовля, мисливство, їжа, хатня робота, медитація, сон. Так
тривало аж поки він не прокинувся в тій палаті. Але такій правді дівчина точно
не повірить.
-
Чому побив? Чому
тікав? Захищався! Відчув загрозу і захищався.
Він справді відчув. Сео Мьюнг взростив в ньому інстинкти дуже простим та дієвим
методом. Перші пів-року сенсей бив хлопця бамбуковою палкою. Палиця могла
ляснути хлопця в будь-який момент, під час їжі, полювання чи навіть сну. З
часом, тіло саме наче струмок перешкоду, стало обтікати палицю. Але в тещо
Оксана повірить в таке пояснення сподівань теж не було, тому довелось
захищатись атакуючи.
-
Звідки я знаю, чим ви
мене накололи поки я був без пам’яті. Може, які експерименти ставили наді мною,
що я став таким? Кажи, що ви зі мною робили?
Ігор хотів тільки перевести дух і виграти час, щоб мати
змогу придумати щось правдоподібне для інших питань дівчини. Але реакція Оксани
на його випадкові запитання спантеличила його. Дівчина спочатку хотіла відповісти
щось йому грубо і зухвало. Але заклякла, зважуючи думки, що нахлинули. По
обличчі дівчини можна було буквально прочитати цілий спектр емоцій. Спочатку
лють, потім сумніви, згодом здогад.
-
Я… я точно не знаю.
Читати попередню главу
Читати наступну главу