Картина Михай Унгреану.

Михай Унгуряну, який зробив своє мистецтво відомим під псевдонімом MihU. , - художник з Кишинева, Молдова,

  Повертаючись з роботи, Сергій побачив біля дверей своєї квартири красивий ніж ручної роботи. Він стояв в кутку, впершись лезом в підлогу, і виблискував оздобленим камінням. На його дзеркальному лезі був малюнок темного кольору у вигляді стріли.

  Взявши в руки ніж і оглянувши його, Сергій помітив, що на іншому боці леза намальована стріла була повернута в інший бік. Каміння, яке оздоблювало ніж, було явно не з дешевих, бо навіть в слабкому світлі яскраво переливалося неймовірними кольорами.

  Мабуть ніж коштував великих грошей, і Сергій вирішив знайти господаря ножа, щоб повернути його законному власнику. Але не сусід поруч, ні взагалі ніхто з під’їзду  не забував ножа на площадці. І Сергій вирішив залишити ніж собі. 

  Ніж виявився гострим як бритва і не думав затуплюватись. Там, де звичайні ножі були безсилі, цей різав все як масло. Мабуть і лезо його було виготовлене з незвичайного надміцного сплаву. Тому ніж в господарстві став просто чудовою знахідкою.

  Але була у ножа одна дивна особливість. Його рідко можна було виявити там, де він був покладений буквально за хвилину до цього. А наступного дня його можна було знайти навіть в холодильнику.

  Спочатку така ситуація дратувала Сергія і його дружину і була предметом частих суперечок. Але згодом вони змирилися і відносили це на пустощі домовика. Адже інші речі не проявляли себе так дивно.

  Одного разу у Сергія на роботі потрібно було розрізати багато твердого матеріалу. Робота звичайними ножами більше нервувала, чим приносила користі. І він вирішив наступного дня взяти на роботу свого славетного ножа.

  Вранці все було як завжди. Попередивши дружину про ніж, Сергій пішов до роботи. Але ввечері додому він не повернувся. Не повернувся він і наступного дня. На роботі сказали, що він виконав тижневу норму, тому його відсутність нікого не здивувала.

  Лише через п’ять днів Сергій, як ні в чому не бувало, повернувся додому.

– Маріє, що там у тебе є поїсти? За день зголоднів, як вовк.

– Ти де був п’ять днів?! Я не знала що й подумати. Якщо вже почав мені зраджувати, то хоч би телефон не вимикав.

– Що ти таке мелеш? Я цілий день на роботі працював як проклятий. Рук не відчуваю, а ти з якимись дурницями накинулася. Зранку була середа, то чому ввечері має бути інший день?

  В цей час з приймача на кухні диктор повідомив, що в наступну хвилину прозвучать новини за  понеділок. Від почутого Сергій завмер і стояв як статуя з не до кінця знятою курточкою. Його обличчя стало блідим, і я к потім сказала дружина, дурнуватим.

  Від цієї сцени Марія вже готова була повірити Сергію, ніж собі. Добре, що в подальшій розмові було згадано про взятий на роботу ніж. І подружжя прийшло до думки, що то не простий ніж. Можливо на ньому є печать чарів. Такі речі не спроста з’являються під дверима.

  Вирішено було продати ніж. Навіть не так його, як оздоблюване ніж каміння. Але ювелір похилого віку, явно з великим досвідом, сказав, що він не знайомий з таким камінням. Тому ніж був проданий на базарі якомусь молодику, який був просто в захваті від покупки.

  Повернувшись додому, на подружжя чекав неприємний сюрприз. На кухні на самому видному місці в бетонну стіну був встромлений майже на все лезо їх проданий ніж…

  Вийняти ніж зі стіни не вдавалось ніяким способом. Хай би й стирчав, так після цього випадку дні у Сергія і Марії почали плутатись між собою. Ніхто з них напевно не знав в який день ввечері прийде з роботи. Було лише відомо в який день вони туди йдуть. І тому досить швидко вирішено було продати квартиру з ножем і з’їхати подалі від цього місця.

  Але не все було так просто. Потенційні покупці, побачивши ніж в стіні, відмовлялися від покупки. Не допомагала навіть суттєва знижка. І лише коли для огляду квартири прийшла жінка похилого віку в якомусь середньовічному вбранні, з’явилась надія таки продати квартиру.

– Ооо, ніж стріли часу! Я неодмінно купую вашу квартиру. Даю задаток прямо зараз.

  Подружжя не стало на радощах розпитувати про ніж, і квартира була продана. Речі були вивезені в той же день. Лише за деякими, які залишилися, Сергій з Марією прийшли через декілька днів.

  Але на їх подив там, де стояв будинок, шумів віковими деревами затишний парк. Той, який вирізали на їх пам’яті для будівництва будинку. Прохожі з подивом дивилися на подружжя після запитання куди подівся будинок.

  Мабуть стріла часу якимось дивним чином зробила коло в цьому місці і стерла те, що було тут деякий час. Лише декому вдалося зберегти спогади про примарні миті часу. Часу, який є справжньою загадкою, і через який ми летимо кудись у вічність.