На цій світлині ви бачите українських бійців батальйону "Нахтіґаль", які на світанку тридцятого червня 1941 року входять до центру Львова по вулиці Городоцькій. Всього наших бійців у тій колоні було 330.

Сьогодні дехто з українців, коли щось чує про батальйон "Нахтіґаль", то тут же припечатує йому свій вирок типу: "...а, то ті гітлерівці та есесівці..!" І ота дика неосвіченість по такому ставленню до батальйону, вперто насаджувалася радянською ідеологією впродовж десятиліть.

Натомість та частина сьогоднішніх українців, які беруть до уваги лише конкретні факти, а не байки відставних політруків, чудово розуміє, що батальйон "Нахтігаль", який був укомплектований майже виключно із західних українців, не мав жодного стосунку ні до СС ні до нацистської ідеології німців, оскільки був спецпідрозділом Абверу, який мав здійснювати диверсійні акції на території ворога, а також боротися проти радянської влади і створення передумов для відновлення незалежної української держави. А от вже після створення Української Держави такі батальйони як "Нахтіґаль", "Роланд" та інші військові підрозділи, мали стати основою української національної армії.

А, тепер - щодо присяги:

кому клялися служити бійці батальйону "Нахтіґаль"?

По-перше, згідно із домовленістю бандерівської частини ОУН із адміралом Канарісом, усі члени батальйону "Нахтіґаль" склали присягу не Третьому Райху, а виключно Україні і ОУН;

по-друге, на Нюрбергському процесі було встановлено, що жодних (!) військових злочинів батальйон"Нахтіґаль" не вчинив. Більше того, Міжнародний трибунал у Нюрберзі під час засідання 15 лютого 1946 року - спираючись на рапорт радянської Надзвичайної комісії для розслідування німецьких злочинів у Львові і околицях (документ №СССР-6/1) встановив, що усі страти у Львові - у тому числі львівської професури - є справою рук спецзагонів гестапо та СД (то була така розвідслужба в СС);

по-третє, щодо назви батальйону: німецьке командування дало йому назву "Нахтіґаль" ("Соловей") з огляду на чудове виконання військових маршових пісень під керівництвом Євгена Білинського, яке їм сильно заімпонувало і в яких згадується соловейко;

по-четверте: за час свого існування із другої половини березня по 15 серпня 1941 року у батальйоні "Нахтіґаль" загинуло 39 бійців, а 40 були поранені. Втрати почалися після того, як сьомого липня 1941 року цей батальйон покинув Львів і чотирнадцятого липня був у сьогоднішньому Хмельницькому. Потім була передислокація батальйону під Вінницю і запеклі бої із Красною Армією.

Причиною розпуску батальйону "Нахтіґаль" (зрештою як і схожого до нього ще одного українського батальйону - "Роланд") був гострий конфлікт між німцями і бандерівцями. Тоді більшість українців із розформованих батальйонів пішли в ліси і влилися в УПА, а деякі бійці - підписавши новий контракт - влилися у новостворений 201-ий шуцманншафт-батальйон, який воював проти радянських партизан.

А тепер найголовніше: у лютому 2008 року представник архіву Служби безпеки України Олександр Іщук пред'явив документи, які свідчать, що ОУН не брала участі у жодних каральних акціях проти населення Львова в липні 1941 року. Того ж самого місяця українське товариство «Меморіал» представило раніше засекречені документи відносно діяльності батальйону «Нахтіґаль».

... Отакі-от історії стоять за ніби-то ворожим для нашого вуха словосполученням: "батальйон Нахтіґаль". І мало хто задумується, що у ті воєнні роки чи не кожна європейська держава, будучи окупованою нацистською Німеччиною, створювала для своїх земель подібні військові підрозділи.

Але сьогодні українські вороги зі сходу і заходу - у своїх безперестанних звинуваченнях - згадують чомусь лише наш "Нахтіґаль"...

Микола Бандрівський

Сьогодні ночувала у мами. За сніданком вона в захваті розповідала як зустріла днями біля під'їзду сісіда, дядечка її віку. 

Весна зовет в дорогу. Хоть и не сильно тепло.
Иду по одному из любимых своих маршрутов для прогулок.
От метро "Арсенальная" до Музея ВОВ.


[ Читать дальше ]

Мабуть всі знають такого героя підводника, який своєю атакою знищив перспективу німецького підводного флоту, за що був внесений до списку особистих ворогів фюрера, завдяки його подвигу в Німеччині був оголошений триденний траур. Нашого героя звали Олександр Марінеско, зірку Героя Радянського союзу він отримав посмертно, лише в 1990 році. Ви можете спитати, а чому так пізно, чому не одразу? Тому що йому заздрили, особливо політвідільскі, а від них залежить і нагородження і просування по службі а Марінеско вони дуже не любили через його бойові успіхи та зневагу до себе, коханих. Особливо зненавидіти його політичні начальники, коли він потопив корабель "Вільгельм Густлофф", який перевозив велику кількість, по одним джерелам 40, а по інших мало не 400 підготовлених екіпажів для нових підводних човнів, які чекали на свої екіпажі в місті Кіль і повинні були переломити хід війни на морі, але завдяки Марінеско не склалося. Тому і траур, тому і особистий ворог фюрера.
Тепер давайте розбиратися, що ж тут правда, а що видумки. Правда що Марінеско дійсно потопив Вільгельм Густлофф, правда, що зірку Героя він отримав у 1990 році, правда що він був у поганих стосунках з політвідділом. Що ж це був за корабель, який він потопив? Це був круїзний лайнер, збудований спеціально для відпочинку передовиків виробництва, тобто робітників та їх сімей. Щоправда московські гісторікі наполягають, що це був корабель для розваг партійної еліти, це теж брехня, саме робітників. Н кораблі з комфортом розміщалося до 1500 пасажирів і майже 500 членів екіпажу. Перший круїз він здійснив у 1938 році. Тепер про траур. Триденний траур дійсно був, але не по кораблю, а по людині. Вільгельм Густлофф був ватажком швейцарських націонал-соцалістів, якого в 1936 році в Давосі застрелив студент єврей. Гітлер був дуже обурений, як так, євреї вбивають німців! Коли почалася війна цей корабель переобладнали під шпиталь, а ще планували використати як транспортний корабель підчас висадки військ в Англії але, як відомо, цим планам не судилося здійснитися. Корабель стояв на якорі в Гданську, в окупованій німцями Польщі. Настав 1945 рік, червона армія наступала, і її дуже боялися німці, бо вже багато чули про те, як ставляться червоноармійці до німців, особливо до жінок. Тож шукали любу можливість евакуюватися на захід. Для евакуації поранених і партійних діячів було вирішено використати круїзний лайнер, спершу на нього пускали лише по перепустках, але коли капітан дізнався, що червоні ось ось візьміть Гданськ, він наказав пускати всіх, віддаючи перевагу жінкам з дітьми. Коли каюти і всі 10 палуб були заповнені, посадку на корабель припинили, і жінки, яким не вистачило місця на кораблі почали передавати дітей, сподіваючись таким чином їх врятувати. Скільки пасажирів опинилося на кораблі невідомо. Ні про які екіпажі підводних човнів мова не йде, бо якщо і були там моряки, то хіба що поранені. Ніяких 400 чи навіть 40 підводних човнів в Кілі не стояло, так було збудовано кілька човнів нового типу, але надати суттєву перевагу вони вже не могли, не те щоб переломити хід війни. Лайнер рушив на захід. Капітан сподівався, що йому на зустріч ідуть есмінці супроводження, і щоб не розминутися з ними в темряві він наказав ввімкнути всі вогні, тому і був виявлений радянським підводним човном С13, яким командував Олександр Марінеско. Він випустив три торпеди, всі три влучили в ціль і Вільгельм Густлофф швидко затонув. Температура повітря на той час була -18, бо таки 30 січня, тому люди, які потрапили у воду дуже швидко гинули від переохолодження. Судно рятівник, яке прибуло на місце трагедії через шість годин, знайшло лише одну шлюпку, а в ній лише одну живу дитину, загорнуту у багато ковдр. Скільки загинуло людей на цьому кораблі ніхто не знає, бо ніхто не знає скільки там було на час відправлення. Є припущення, що на кораблі було не менше 10 тисяч врятуватись змогли трохи більше тисячі. А що ж наш герой, товариш Марінеско? Він не був успішним командиром, на його рахунку була лише одна успішна атака,, щось він потопив, але це лише з його слів. Зате любив він заглянути в чарку, за що отримував прочухани від начальства, особливо йому дісталося за організацію гри в карти на гроші серед офіцерів, ось звідки нелюбов до нього політвідільскіх. Бо ті до таких речей ставляться дуже суворо. А якраз перед вихідом в море він на кілька діб загуляв зі швидкою і вийшов в море, в бойовій похід на дві доби пізніше від призначеного строку. Тому його і не любило начальство. Доки йшла війна, його витівки терпіли, а коли війна скінчилася, його швиденько турнули з флоту, здихалися від нього як тільки з'явилася нагода. А ні до якого списку особистих ворогів фюрера його не вносили, бо такого списку взагалі не існувало.