хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Прізвища радивилівців, що вже забулися...


Чи знаєте, що наприкінці ХІХ століття в Радивилові жили чиновники на прізвища Заверняєв, Фрейман, Енберг, Арефа, Беренфельд?.. Як же за півтора століття змінилося обличчя містечка!

Після того, як Радивилів (офіційна назва «Радзивиловъ», «Радзивилов») уніслідок третього поділу Польщі в 1795 році опинився при самому кордоні Російської імперії, його статус суттєво змінився. Маленьке і мало кому відоме містечко опинилося на важливому шляху з Росії в Європу. 

Прикордонне розташування зумовило те, що тут з’явилися прикордонні війська і митна служба.
Чисельність населення Радивилова істотно зросла, до кінця ХІХ століття тут проживали понад 12 тисяч чоловік, тобто навіть більше, ніж є тепер. Значний прошарок чиновників і офіцерів, присланих до кордону з глибинних губерній імперії, вплинув на підвищення інтересу до листування, пересилання речей і до далеких поїздок.

Мало того, через Радивилів переправляли кореспонденцію в сусідню Австрію (з 1867 року – Австро-Угорщину), інші європейські країни. Тут пролягав шлях мандрівників.

З огляду на це в містечку з’явився і так званий «чорний кабінет» (існував тут до 1839 року) – для негласного виловлювання з листів «підозрілої» інформації. Спостереження за листуванням із закордонними адресатами жителів західних губерній, у тому числі Волинської, до якої належав Радивилів, почалося з кінця 1803 року. До підозрілих таємний припис російських імперців відкидав листи «усі ті, котрі містять будь-яке вільне і недозволенне судження щодо уряду, яке являє собою невдоволення ним, злочинні зносини з іноземцями, умови або угоди щодо збурювання потаємних партій, одне слово, усе те, що має вигляд схильності до збурювання тиші і безпеки державної».
Перлюстрація – розкриття листів без відома їх авторів – виникла, напевно, одночасно з поштовим листуванням. Влада завжди бажала встромити носа в те, що міркують про неї дипломатичні посадовці інших держав і – тим паче – що пишуть політичні супротивники. Росія завжди заперечувала наявність перлюстрації. Тому-то все, з нею пов’язане, завжди відносили до найпильніших державних таємниць.

На посаду поштмейстера в Радивилів, таким чином, потрапляли дуже перевірені люди. Відомо, що в 1810 році і пізніше поштмейстером у містечку був Карл Карлович Гірс (1777 – 1835, 20 квітня, помер у Радивилові). Тут він 1810 року одружився на Анні Петрівні Літке (1793 – 1838, померла в Житомирі), з відомої графської аристократичної родини. У їхньому домі, вирушаючи за кордон, зупинялися впливові на той час діячі – генерал-фельдмаршал граф Петро Християнович Вітгенштейн (1769 – 1863), князь, колишній міністр закордонних справ Російської імперії і майбутній голова Національного уряду поляків у період Польського повстання 1830-31 років проти російського поневолення Адам Адамович (Адам Єжи) Чарторийський (1770 – 1861).

У Радивилові 1820 року в подружжя Гірс народився син Микола, який згодом, здобувши відмінну освіту, дослужився до посади міністра закордонних справ Російської імперії. Були й інші діти: Софія (Єлизавета) (1813 –?), Олександр (1815 – 1880), Емілія (1817 –?), (Валерія (1818 –?), Федір (1824 – 1891), Юлія (1824 –?), Анна (1826 –?). Із них Олександр Гірс став сенатором, видним діячем селянської реформи 1861 року. Федір Гірс займав важливі державні посади, дійсний статський радник. Очевидно, всі діти поштмейстера Гірса народилися в Радивилові.

Оскільки залізниця до Радивилова була прокладена в 1873 році, то раніше до кордону можна було дістатися лише кінним повозом. Такий транспорт використовувало і поштове відомство. Долати доводилося не тільки сотні, а й тисячі верст, тож це вимагало створення поштових станцій на шляху руху – для відпочинку і харчування поштових працівників, перепрягання стомлених коней.


В Інтернеті з’явилися фотокопії багатьох (але далеко не всіх) сторінок рідкісного видання 1824 року, яке дає уявлення про особливості поштових маршрутів до Радивилова. Це видання – «Почтовый дорожник или описание всех почтових дорог Российской империи, царства Польского и другий присоединенных областей в трех частях с принадлежащими к оному таблицями, расписаниями, почтовими картами и другими сведениями. Издан по Высочайшему утверждению Его Императорским Величеством положенню Комитета Гг. Министров от Почтового департамента»; «Дорожник» віддруковано в Санкт-Петербурзі в друкарні медичного департаменту міністерства внутрішніх справ.

У межах губернії докладні маршрути з переліком усіх поштових станцій вказуються один раз, потім називаються тільки найбільші міста. Отож маршрут №43 від Санкт-Петербурга в Радивилів (Радзивиловъ) виглядав так (у перекладі з російської, Радзивиловъ записано як Радивилів):
«м.Орша, 707 верст, – губернське місто Житомир, 547 верст, – Волинська губернія: Вільськ – Пулини – Соколов – Несолон – Новоград-Волинський – Дідович – Молошкова – Корець – Аннопіль – Кривинська корчма – Острог – Гульча – Варковичі – Дубно – Комаровська – Верба – містечко Радивилів».

1537 верст – загальна довжина маршруту. Слід зазначити, що верста – одиниця виміру відстані в тодішній Росії, яка відповідає приблизно 1,1 кілометра (точніше 1.066,8 метра).

Інші поштові маршрути на прикордонний «Радзивиловъ» були такі:
Маршрут 108, від Москви: губернське місто Калуга – Козелець – губернське місто Київ – Житомир – Радивилів. Усього 1322 версти.
Маршрут 172, від Архангельська: ст. Сінекая – Москва – Калуга – Козелець – Київ – Житомир – Радивилів. 2548 верст.
Маршрут 235, від Астрахані: Новохоперськ – ст. Шестакова – губернське місто Воронеж – Глухів – Козелець – Київ – Житомир – Радивилів. 2170 верст.
Маршрут 297, від Брест-Литовського: Ковель – Дубно – Радивилів. 314 верст.
Маршрут 358, від Білостока: Брест-Литовський – Ковель – Дубно – Радивилів. 427 верст.
Маршрут 477, від Вітебська: Орша – Житомир – Радивилів. 914 верст.
Маршрут 535, від Владимира: Москва – Калуга – Козелець – Київ – Житомир – Радивилів. 1494 версти.
Маршрут 592, від Вологди: Москва – Калуга – Козелець – Київ – Житомир – Радивилів. 1745 верст.
З матеріалів згаданого «Дорожника» неможливо скласти уявлення, як часто доставлялися поштові вантажі за цими маршрутами. А ось кількість використовуваних коней просто вражає – це, напевно, пояснюється тим, що в дорозі їх гнали щосили, не переймаючись виснаженням тварин.

Десь у той час і з’явилося слово «тройка»: значить, в екіпаж для швидшого переміщення запрягали відразу троє коней.

Відомо, що поштові карети (їх ще називали «пошт-диліжанси») використовувалися і для перевезення пасажирів – послуга ця була недешевою, тому скористатися нею могли тільки заможні люди і ті, які їхали за спеціальним завданням. Тобто митники і офіцери приїздили в Радивилів і їздили в справах, найвірогідніше, поштовими каретами. На такий транспорт мали пільгове право листоноші, пожежники.

Цікаво, що в поштову кибитку могли одночасно вміститися троє пасажирів, і тільки в такому разі в повіз впрягали «тройку». Двоє в кибитці могли розраховувати лише на пару коней. Поштові повози мали дзвіночки – мабуть, не стільки для того, щоб застерегти неуважних перехожих, а щоб надати більшого значення поїздці.

Про поїздки поштовим візком дає уявлення виявлений мною запис барона Андрія Івановича Дельвіга, двоюрідного брата російського поета Антона Дельвіга (нотатки ввійшли в книгу «Мои воспоминания», 1858 – 1867, том 3).

Запис про поїздку 1865 року (переклад):

«З Дрездена я проїхав залізницею до Львова (Лемберга), по огляді якого вирушив на російський кордон до Радзивилова. Цим трактом ходили поштові карети, в яких сидіти дуже незручно, і тому, маючи на увазі, що на кожній поштовій станції в Галичині є коляски, я зажадав, щоб мені давали коляски з поштовими кіньми. Львівський поштмейстер довго вмовляв мене взяти місце в поштовій кареті, поставляючи мені на вид дорожнечу подорожі в особливому екіпажі і пропонуючи дати мені найзручніше місце.
Я не погодився і зробив по-своєму, але на перших же станціях від Львова зрозумів причину, яка спонукала поштмейстера радити мені не користуватися екіпажами поштових станцій, вони були всі дуже старі і ніким не використовувалися, а тому я на кожній станції витрачав багато часу, доки їх вивозили на поштове подвір'я та підмазували. Ямщики, які везли мене Галичиною, охоче розмовляли зі мною, кажучи, що я росіянин, а вони рутени.
На російський кордон я приїхав на світанку. Хоча дороги в Галичині не облаштовані, але бездоріжжя від цього кордону до Радзивилова мене вразило. Проїхавши прикордонний стовп, мій екіпаж зав'яз у глибокій калюжі, наповненій водою по всій ширині дороги.
На митній заставі унтер-офіцер прикордонної варти заявив мені, що начальник митного округу генерал-майор, якого прізвища не пам'ятаю, просить мене зупинитись у нього.
Мої речі були оглянуті на його квартирі і я, напившись з ним кави, подякував за гостинність і поїхав до Кременця до мого брата Миколи, який надіслав за мною свою карету.
Брат мій був тоді начальником 11-ї піхотної дивізії і жив у двоповерховому кам'яному будинку штабу цієї дивізії, влаштованому для штабу колишнього 4-го піхотного корпусу під час командування цим корпусом генерал-ад'ютанта графа Дмитра Єрофійовича Сакена».

Трохи раніше особливості поїздки поштовим повозом, а ще – значущість постаті поштмейстера в Радзивилові завважив французький романіст Бальзак, відправляючись 1847 року з прикордонного містечка в Бердичів:

«Добру настроєність притлумив своєю непоступливістю поштмейстер, який, не мавши офіційного паперу для поштового дозволу, не бажав дати бодай рукописного». Та якось владналося: «Отож я вирушив углиб нескінченної і незнайомої країни в товаристві незнайомця, якому, згідно з розрахунками радзивилівського поштмейстера, видали на дорожні витрати тридцять два рублі сріблом». І далі – в Бердичеві, коли письменник хотів доїхати до Верхівні, омріяного маєтку своєї коханої: «Поліцмейстер зауважив, що подорожна мені виписана тільки до Бердичева, а поштмейстер зажадав з мене за коней до Верхівні шість рублів».

Пошта в Радивилові була, ймовірно, в районі теперішнього дендропарку неподалік від професійного ліцею. На це вказують такі факти: вулиця Германа Жуковського (недавня Петра Козланюка) колись звалася Поштовою, Старопоштовою, на місці вірогідної пошти знайдено фірмені ґудзики з чиновницьких мундирів, монети, уламки скляного посуду ХІХ століття з характерним тисненням, а при пошті завжди існував і шинок; може здатися, що це було доволі віддалене від центру Радивилова місце, однак маймо на увазі: у другій половині ХІХ століття зовсім поряд, скраю парку, мав свій палац князь Урусов, місцевий землевласник.

Як і при будь-якій поштовій станції, у прикордонному місті був постоялий двір для мандрівників. З урахуванням поштових чиновників, кухарів шинку, прислуги, конюхів поштова станція була вельми людним місцем. Мали в дворі й певну кількість коней для перепрягання повозів.

У 1892 році, як свідчить випущений свого часу в Москві “Адрес-календарь Волынской губернии на 1892 год”, у поштово-телеграфній конторі “въ м. Радзивилов” начальником був надвірний радник Федір Максимович Журавльов, його помічником – губернський секретар Андрій Полікарпович Матишев. Поштово-телеграфні чиновники записані такі: 4 розряду – колезький асесор Даниїл Іванович Падалка, титулярний радник Петро Костянтинович Заверняєв, Марія Пилипівна Голуб, 5 розряду – титулярний радник Авксентій Іванович Чередник, без чину Антон Юхимович Давиденко, без чину Микола Фрідріхович Фрейман, Матильда Густавівна Фрейман, Ельміра Іванівна Енберг, 6 розряду: вищого окладу – титулярний радник Володимир Григорович Чегринцов, губернський секретар Никанор Фомич Савицький, нижчого окладу – колезький секретар Олексій Федорович Арефа, губернський секретар Михайло Костянтинович Павликовський, без чину Варфоломій Максимович Шарабура, без чину Гаврило Михайлович Беренфельд, наглядач нижчого розряду – губернський секретар Дмитро Семенович Мурашевський.

Чи могли вони подумати, що й більш як через 130 років у Радивилові хтось знатиме їхні прізвища? Адже вони, ці прізвища, вказують на те, що ніхто або, можливо, майже ніхто з нащадків поштових чиновників у Радивилові сьогодні не живе (у місті є тільки прізвища Голуб, Савицький).

Прокладення до Радивилова залізниці в 1873 році, з пізнішим сполученням її через Броди з залізницею Австро-Угорщини, назавжди змінило тут характер поштового сполучення.

Підготував Володимир ЯЩУК, 
почесний член Національної спілки краєзнавців України, журналіст.


Під пильним поглядом...

Деякі люди знають про те, що існують синьо-чорні бджоли, павичі-альбіноси та жовті кавуни. Але багатьом має бути цікаво, наприклад, як ховається хамелеон на камуфляжному забарвленні. Активні користувачі популярних соцмереж публікують дуже цікаві фотографії, які залишити без уваги просто неможливо.

«Ось мій камуфляжний рюкзак. Здавалося б, нічого цікавого. Але якщо придивитися, на ньому можна побачити хамелеона»


 Ультрафіолетові промені надають ківі дивовижного забарвлення...[ Читати далі ]

Митець України...

 

Український художник, член Національної спілки художників України, Дмитро Добровольський

[ Читати далі ]

Если у меня есть свободное время значит я забыла что то сделать

  • 23.11.23, 02:05

















День Благодарения!!!!!
Если у меня причины за что то благодарить ….
О да
Хотя бы за то что только один левый глаз дергается
Увы…. Не шутка

Вибори.вибори...

  • 22.11.23, 22:44
Ті, хто знає мене з "Щоденників БМ" та Блогів пам'ятають, напевно, мої графоманські "П'єски для політичного театру". Я пішов звідусіль, тому нехай свіженкі тут полежать. Можна не читати.

Картина Перша.

Вечір, напів пітьма. Кличко вигулює песика. Поряд зупиняється мотоцикл. За кермом Ар'єв. Пес рветься

КЛИЧКО. Фу, сидіти!
АР'ЄВ. Сиджу.
КЛИЧКО. То не тобі. Чого треба?
АР'ЄВ. Вам пакет!

Передає пакет, їде у темряву.

Джакузі у "богатому" номері готелю. У ванні Тимошенко, ззаду Власенко масує їй шию та плечі. Раптом вона чує голос.

ПОРОШЕНКО. Ю-у-у-ля! Ю-у-у-ля! Не спи!

Тимошенко повертається, за спиною стоїть не Власенко, а Порошенко.

ПОРОШЕНКО. Юля, завтра чекаю о десятій вечора на Лаврський. Є справа на мільярд.
ТИМОШЕНКО. Мільярд чого?
ПОРОШЕНКО. Зайчиків Лукашенка! Не тупи - доларів, звісно. Чекаю.

Юля заплющує очі, трясе головою, відкриває їх знову - перед нею Власенко.

ВЛАСЕНКО. Мила, тобі було добре?

Притула дивиться ретро ефір "Хто зверху?" та п'є пиво. Раптом замість Нікітюк у телевізорі з'являється лице Порошенка. Притула давиться пивом.

ПОРОШЕНКО. Сергійко, завтра о десятій. Лаврська. Батл. Хто виграє, той перший волонтер країни! Явка обов'язкова!
ПРИТУЛА. (З витріщеними очами) Ох ні х.. я собі!
НІКІТЮК. (Знову повертається у кадр). Є, є таке слово!

КАРТИНА ДРУГА.

Лаврська. Просторий кабінет. У кріслах сидять Кличко, Тимошенко, Притула. Входить Порошенко, за ним йде Ар'єв який несе якусь загорнуту у папір картину. Порошенко зачиняє вхідні двері на ключ, підходить до вікна та кидає його у нього.
ПОРОШЕНКО. (Комусь внизу). Відкриєш як я згори крикну! (Звертаючись до зібрання.) Панове! Я вас зібрав щоби повідомити пренеприємнішу новину - скоро вибори!
ТИМОШЕНКО. А навіщо ти двері зачинив?
ПОРОШЕНКО. Пам'ятаєте, як обирають Римського Папу?
КЛИЧКО. Татусів не обирають!
ПОРОШЕНКО. Обирають, Віталя, ще й як обирають! Зачиняються кардинали у башті і не виходять звідти доки не оберуть Папу! І ми звідси не вийдемо доки не оберемо єдиного кандидата у Президенти від демократичної опозиції.
ПРИТУЛА. (Вказує на картину.) А це що?
ПОРОШЕНКО. А це щоби нам краще думалося.

Ар'єв рве папір, вішає раму на стіну. На картині Зеленський з легкою посмішкою.

ПРИТУЛА. Якщо від демократичної, то я тут один єдиний.
ПОРОШЕНКО. Який з тебе кандидат? Де твій рейтинг? Мало нам одного блазня - двох треба! Конячка Україна двох не вивезе!
ПРИТУЛА. Та не у тій манді де ваш, Петро Олексійович! Йдіть собі буржуйки шахматкою виставляти - за вас усе одно тільки сектанти проголосують! А я нове не заплямоване обличчя - за мною майбутнє!
ТИМОШЕНКО. Любі мої! Це перебільшення. Майбутнє за досвідченою людиною, красивою, зі зв'язками, яка до сердець українських достукатися може! Мене ще коли на переправі розпрягли як коня? Треба ж колись закінчити почате! Ставимо на мене і розходимося!
ПОРОШЕНКО. Гаразд, ставимо!. (Ар'єву). Постав їй на голову секретер!
ПРИТУЛА. Баба Юля, серцям ваших виборців ніякий волокардин вже не допоможе - виздихнуть скоро разом з вами!
ТИМОШЕНКО. Хам! Я в політиці сорок років під газом і нахлібалася за цей час у неї не тільки щщів!
КЛИЧКО. Зрадниця та крадійка!
ТИМОШЕНКО. Заткнися, Віталя! Ти землі у Києві нарив на стільки, на скільки я нагазувала - не тобі з себе чесного ліпити!
ПОРОШЕНКО. Висувати треба людину з найвищим рейтингом! Коней на переправі не міняють! Висуваємо мене - і шабаш!
КЛИЧКО. Якщо вас висуваємо, то точно шабаш. У мене антирейтинг найменший - я й піду єдиним!
ПОРОШЕНКО. Не вийдемо, доки не домовимося! Я теж іноді помилявся, але ж кінь о чотирьох ногах, а спотикається! Досвід не проп'єш!
ПРИТУЛА. То одному мені здається що тут тхне як на іподромі? Може все ж таки не кентаврів, а людей висувати почнемо?
КЛИЧКО. На перегонах перемагає найздоровіший кінь!

Гамір, усі звинувачують усіх в усіх гріхах. Зеленський на портреті вже відкрито сміється. Світло згасає.

КАРТИНА ТРЕТЯ.

Ранок, усі втомлені та голодні.

КЛИЧКО. Знаєте, а я можу двері вибити!
ПРИТУЛА. А чого ж ти мовчав?
КЛИЧКО. А мене ніхто не питав!
ПОРОШЕНКО. Марна справа. Я наказав усе замінувати, Пашинський збрехати не дасть.

За вікном якійсь гуркіт, голос командує "Майна" та "Віра", вікно розкривається, там у будівельній люльці стоїть Арестовіч.

АРЕСТОВІЧ. Що коїться? Прийшов під Раду полаятися - там нікого! Я в шоці! Це ж повне расчеловесеваніє недочеловєка! Це заколот! Зрада! Чого зібралися, зізнавайтеся?
ПОРОШЕНКО. Висуваємо єдиного кандидата від демократичної опозиції.
АРЕСТОВІЧ. І як?
ПОРОШЕНКО. Кворум є, консенсусу немає.
АРЕСТОВІЧ. Та по херу консенсус - мене спитайте! Я в усіх галузях профі! Дві-три хвилини - і будь яке рішення будь якої заморочки!
ПОРОШЕНКО. Треба єдиний кандидат з найвищим рейтингом.
ПРИТУЛА. Молодий та талановитий.
ТИМОШЕНКО. Досвідчений та красивий.
КЛИЧКО. Сильний та спортивний.
АРЕСТОВІЧ. Так це ж я!
ПОРОШЕНКО. Льоша, ти давно з люльки не випадав?

Усі кидаються до вікна та починають віддирати пальці Арестовіча від поручнів.

ТИМОШЕНКО. Я така рада що ми знайшли поле для спільних зусиль!
КЛИЧКО. Чому люди не літають як птиці?
ПРИТУЛА. Тому що вони - коні.
АРЕСТОВІЧ. Перестаньте! Досить! Я пожартував! Вам потрібен єдиний кандидат від демократів?
УСІ. (Хором.) Так!
АРЕСТОВІЧ. Джозеф Байден. Інших нема.

Позаду роздається гуркіт, щось впало. Усі повертаються до кімнати. На підлозі лежить портрет Зеленського з сумним обличчям.
КЛИЧКО. (Задумливо). Таки впав.

ЗАВІСА.

Віражи над лісом

  • 22.11.23, 22:16
Ліс живий та має своє сердце. Воно рветься в стражданнях, тому що загарбники нищать його, спалюють та пронизують тисячами куль, залишають лише мертві стовбури - скелети, що вібрують смертю, передаючи жахливу звістку землі про втрату покидьками людяності і страху перед силами природи. Тривожні хвилі, відголоски смерті непомітно блукали й в тих лісах де життя ще здавалось тихим.

Його улюблена лісова галявина, де він зустрів не один світанок разом з птахами та лісовими звірами, його крісло на невеличкій терасі біля входу до дерев'яної хатини і його чарівний ліс, що надихав на створення казкових світів, наповнених добром і ледь помітним теплом любові, що зігрівала навіть в морозні зимні вечори. Казкар Микола. Митець казкових перевтілень і справедливих перемог добра над злом та заповнення порожнеч надіями й теплом.

В той прохолодний осінній день Казкар так само сидів в кріслі на терасі, вкритий покривалом, дивився в посіріле осіннє небо, в уяві почала з'являтися нова казка про кохання між чоловіком та жінкою з різних світів. 
- Чувствую, сегодня у нас будут гости, - несподівано заговорила до Казкаря його подружка - лисиця Мава.
- Маво, знову ти русьнявою мовою розмовляєш - погладив її за вухами Казкар.
Невдовзі, десь, з далеку, над лісом, почулося щось схоже не звуки реактивних двигунів літака.
- Невже ворожа ракета, як вона сюди змогла потрапити, - притискав до себе пухнасту лисицю Казкар.
-Легко, ман'яки находять своїх жертв усюди! - якось гордо проговорила лисиця Мава.
 Через деякий час звук реактивного літака майже стих, а потім різко і галасно як вибух переполошив всю навколишню. 

- Вітаю, Микола! - Казкар аж злякався, побачивши несподіваного гостя на своєму подвір'ї.
- Гєра, Ти?!
- Ну, а якщо я, а що, таке не можливо в твоїх казкових краях? - запитав чоловік, років 40, заходячи на терасу до казкаря.
- Вітаю, нарешті, славний срачер, стьобар та ман'як невпинної боротьби з дєбілізмом та тупізною інтернетною! -посміхнувся Казкар.
- Слава міцніє! - посміхнувся у відповідь Гєра, обіймаючи Казкаря.
- Друже, вітаю в казковому лісі, зараз усе облаштуємо, - Микола доручив лисичці принести ще одне крісло з хати, чайник, самовар та солодощі до чаювання.
- Дякую, Миколо, так от як ти живеш-поживаєш, - усміхнувся Гєра.
- Стомилися чекати високих гостей.
- Тиша й спокій, ще й такі пухнасті подруги - підмигнув лисиці Гєра, - але ж як без дівок, не буде справжньої вечірки. В мене для тебе подарунок.
- Що? Хто? Ти привіз з собою хвойд?
- Ні, Микола, не хвойд, це та сама співаюча красуня, що тобі так подобається, вона погодилась заспівати тобі пісень під гітару.
На терасі з'явилася красуня з довгим темним волоссям та яскравою доброю посмішкою. - Привет, Я -Елена Ереван.
Вона співала їм весь вечір різні пісні, сумні та веселі, на різних мовах. Коли звучали пісні російською мовою в лісі щось дуже галасно гарчало, чи то велетенський пес, чи то вовк. 
- Друзья, я вдруг поняла, в чём ещё разница между русскими и украинцами - в паузе между песнями заговорила Елена, - русские ищут себе царя-батюшку, да построже и позлее, а украинцы в голове своей царя ищут.

- Николай, я, всё же, думаю, мулька это очередная с искусственным интеллектом как и с полётами на Марс в исполнении туповатого менеджера средней ущербности ылона моська. Да ещё звучит как гордо - "Искусственный интеллект",  а создан нашими хлопцами из Киева, Житомира и Харькова, в конце 80-ых, назывался просто электронно-вычислительная машина, изделие номер ** разрабатывался для секретных программ оборонки типа "звёздные войны". Для будущих космических кораблей делалось, Буран летал "сам" туда-сюда, приземлялся, все стыковки, всё ЭВМ вычислялось прямо на орбите. Уверен, что наш студент КПИ, 3-курсник, загонял бы вопросами до злостной пены ылона моську, не смотря на его старлинки и тачку выброшенную на орбиту как дополнительный мусор.

- Как это работает? - Сказочник с удивлением смотрел как чёрного цвета самолёт с трансформирующимися частями корпуса и крыльями, меняющими стреловидность, уносил на борту ввысь их прекрасную поющую гостью Елену.
- Бортовая ЭВМ с электронно-бионическим процессором, скорость в пилотируемом режиме...
Продолжения разговора со Сказочником никто из лесных зверей не слышал, даже его любимая подружка, лиса Мава...


«Белый, пока летел»


Выточены из глаз, 
Русла соленых рек,
Взор уплывает вниз,
По горизонту век,
Пенятся на волнах,
Тени далёких птиц,
Сыплются как песок,
Образы без границ.

Падают сквозь узор, 
За мириады снов,
Мимо чужих небес,
Мимо своих оков,
Образы будто снег,
Первый и навсегда,
Белый, пока летел,
Черный, когда вода.

© William van Warg

Українська музика 2371







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.