хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

_R

_R

Про мобілізацію

  • 07.01.24, 05:49
Тепер модно щось писати про мобілізацію. Всякі недоумки кажуть, що її треба проводити, як лотерею. Ну ми вже президента так обрали. І що? Так можна і з випадкових людей на вулиці обирати хірургів, водіїв, космонавтів та людей інших важливих професій. Думаю, що це була б катастрофа, хоча після всіх подій в освіті, науці і профільному міністерстві за останні роки ковіду, війни і "слуг", кидати жереб прямо серед вулиці, щоб вибрати собі хірурга для проведення операції на серці - не така вже й безумна ідея.


Чи потрібна Україні мобілізація? Потрібна!
На мою скромну думку потрібно мобілізувати тих, хто може принести найбільше користі, хто найбільш вмотивований, має найкращу підготовку, а не просто робити з захисту країни лотерею.

МОТИВАЦІЯ
Найбільш вмотивовані - це ті, хто готовий в додатковий час працювати на Україну, на своє місто чи село або регіон і притому робити це навіть безоплатно. Таким людям непотрібно пояснювати, що Україна в небезпеці, що є ризик втрати держави. Якщо Ви думаєте, що таких людей дуже мало, то ви помиляєтесь. Таких людей багато. Це депутати місцевих рад, які на добровільних засадах безоплатно в позаробочий час працюють непокладаючи рук на свій регіон, місто чи село. Їм не потрібна навіть заробітна плата. Крім депутатів в цей список найбільш свідомих і вмотивованих людей можна внести кандидатів в депутати, які приймали участь у всіх попередніх виборах, а таких ще більше. Вони усвідомлюючи, що мають йти на безоплатну роботу, горіли, а може навіть палали розумінням, що можуть принести користь країні, ставши депутатами. Хто, як не вони, найбільш патріотичні, свідомі та вмотивовані принести користь країні у важкий для неї час? Багато з них вміє промовляти запальні промови, мотивувати виборців проголосувати за них, повести за собою, переконати йти на виборчу дільницю і віддати голос саме за них. Чи це не ті люди, які зможуть сміливо піти в бій, повести за собою, надихнувши сенсом боротьбу? Пропоную в першу чергу мобілізувати за списком всіх слуг народу, а це повний список кандидатів в депутати різного рівня, які навіть партію назвали "слуга народу". Кому, як не їм, служити цьому народу, цій країні? В кого ще є більший рівень мотивації і свідомості?

ПІДГОТОВКА
Найбільш підготовлені це ті, хто вміє тримати в руках зброю. Це допоможе зберегти патрони на підготовку і на саму війну, що є вкрай важливо. Серед таких людей є теперішні і колишні працівники силових структур. Вони давали присягу,, знають що таке субординація і виконання наказів, вони свідомо йшли на роботу пов'язану з захистом країни. Вони регулярно проходили навчання зі стрільби, знайомі з різними засобами, які можуть пригодитися на війні, мають непогану фізичну підготовку, регулярно проходять медичні огляди і тому зі здоров'ям в них теж не так погано. Тих, хто трохи старші за 40 і вийшли на пенсію, то їх можна брати без жодних застережень. А ті, які зараз на службі, то їх також треба відправляти на війну, щоб вони бачили і розуміли, якою ціною дається Україні її виживання і їхня служба в тилу. Декілька місяців на рік їх можна відправляти на передову. Ще серед частково підготовлених є мисливці. Люди, які з азартом полюють на тварин. Хто, як не вони, вміють користуватися зброєю? Це люди, які вміють з азартом полювати на звіра в польових умовах, люди спостережливі, вміють читати знаки і бачити ситуацію ширше, ніж її бачать звичайні пересічні громадяни. Кому, як не їм полювати на звіра, який прийшов зі сходу? Полювання на цього звіра більш благородне і має вищий сенс, ніж полювання на бідолашних беззахисних тваринок.

НАЙБІЛЬШ КОРИСНІ
Найбільш корисні - це ті, хто вміє все рахувати, прораховувати, хто на державній службі із невеликими зарплатами досягнули неабияких фінансових результатів. Це люди, які з нічого можуть зробити щось. Це люди, які дорого цінять навіть курячі яйця. Уявіть собі на скільки вони цінять яйця, якщо купляють їх по 17 грн. Уявили? То на скільки більше вони будуть цінувати людське життя? Людське життя безцінне і хто, як не вони знають про це? Принаймні держава оцінила його в 15 млн грн, а це лише трохи менше мільйона курячих яєць. А мільйон яєць - це ОГОГО. Невдале порівняння, але... Все ж такі люди пригодились би на фронті, їм обов'язково треба взнати ціну кожного і свого життя і ціну яйця по 17 грн. В них є що захищати, їм є що втрачати і тому є мотивація це захищати в бою на передовій.


Звичайно, що до моєї думки ніхто не прислухається...

Заздрю сама собі!

  • 07.01.24, 00:06

Заздрю сама собі!

Він кохав мене всім серцем, був щасливий від того, що мав можливість піклуватися про мене.

Чекав мене після роботи, щоб разом їхати додому, зустрічав і проводжав, навіть коли це було дуже незручно. Думав про те, що я можу зголодніти в дорозі чи змерзнути, і мав чим зарадити цьому.

Якщо в ресторані мені сподобалася «Лазнанья» або «Тирамісу», він опановував рецепти і готував мені вдома.

Обирав музику і фільми, які мені б сподобалися. Ми слухали, дивилися і говорили про них.

У вихідні на сніданок варив вівсянку і приносив мені в ліжко. Кожного разу додавав до каші свої «чари»: або тер яблучко з корицею, або додавав ложечку меду і горіхи, були груша та малина, ваніль та вишня… А потім у найкращій чашці була кава, яку навчився варити на мій смак.

Ми багато гуляли, подорожували Україною та Світом… Він обирав маршрути, розповідав мені історію тих місць, продумував все до дрібниць… А я була щаслива, вперше в дорослому житті, повністю покладатися на нього, не сумніватися, довіряти.

Він дивувався, що наші почуття не слабшають з часом, не затираються побутом. Ми не хочемо відпочивати один від одного – скрізь прагнемо бути разом. Він дивувався тому, що відкриваються нові смаки в наших стосунках, хоча (за його теорією) все мало б затихати.

Нам так мало випало бути разом, але як багато я маю від тих стосунків...

07.01.2024

P. S. Мені просто потрібно було відпустити це у ВСЕСВІТ! Відпустити ВДЯЧНІСТЬ за те, що відчувала, за те, що мала щастя пізнати!


Тонуть вікна в білім подиху...

Тонуть вікна в білім подиху.

Ніч новий зриває куш.

Сни катаються на соняху,

А до хати – ані руш.

Небо бавиться люстерками,

Спомин бавиться в любов,

І міркує над цукеркою

Чай, голодний до розмов.



Вони виглядають так, наче хочуть тебе вбити

Зазвичай переглядаючи фотографії тварин ми дивимося на милих цуценят та пухнастих кошенят, яких так і хочеться пообіймати. Але такими добренькими вони бувають далеко не завжди. У них теж буває поганий настрій, при якому хочеться знищити цей світ. Ну чи просто когось вбити. Пропонуємо до вашої уваги 15 фотографій тварин, які явно встали не з тієї ноги.

Будьте обережні, можливо, в цей момент ваш вихованець теж замишляє щось недобре.


Гей, моя миска порожня!


 


 Він знищить увесь світ...[ Читати далі ]

ДТЕК, сцуки!

ДТЕК, сцуки! Позавчора зникла електрика і вони не в курсі, що трапилось. Лише потім надіслали повідомлення, що відключення аварійне. Трансформатор поміняли, планові ремонти регулярно роблять — а воно, бл%дь, знову зламалось?! Причому вимкнулось в той момент, коли працював. І хоч часто зберігаюсь, частину роботи довелося робити заново. А вчора знову зникла електрика. Добре, що ненадоавго. Однак і секунди виявилось достатньо, щоб вимкнувся комп. Звісно, під час роботи.

Єдине, що можу похвалити — пощастило додзвонитись. Але... з другої спроби. Скарги через сайт теж працюють не з першого разу. Шо тут скажеш..?

Я готовий платити більше, якщо не буде аварійних вимкнень. Але ж це на межі фантастики. Хотів би я, щоб у Верховній зраді були аварійні відключення, паскуди!

Пробуюся у письменництві. Ч.3

"Остання зустріч"
Продовження.

Нарешті вони досягли місця призначення. Вона з великою радістю залишила маршрутку і попрямувала до виходу з автовокзалу. За ті небагато поїздок вона встигла запам’ятати це місце, як свої п’ять пальців. Та і саме місто Дніпро стало для неї рідне. Вона така радісна, в салатовому костюмі, з посмішкою на вустах, йде по вулиці, і їй байдуже, що думають перехожі. (Ще не раз щаслива посмішка буде з’являтися на її маленьких незіпсованих косметикою губах. Ще не раз у карих очах буде спалахувати вогник маленького щастя при згадці про нього.) Дівчина йшла неспішно, знаючи, що Павло й досі десь на ринку. Скільки разів вона ходила цим шляхом на Привокзальну площу, проходячи повз усіх цих крамниць, бутиків, яток з пресою, повз бабусь, що торгують насінням і горішками. Їй здавалося, що вони вже запам’ятали її і звикли до неї. Коло бордюрів стояли маршрутки з табличками з назвами містечок, селищ і сіл. Коло цих маршруток стояли водії і пасажири. Посеред дороги пролягала колія у два напрями. По цій колії ходять трамваї. Їй особливо подобалося, коли проїздив трамвай і земля під ногами дрижала. Одразу відчувалося, що трамвай дуже важкий. Звісно, що усі вони важкі, але цей був найважчий і важив, певно, більше за інші. Вона обожнювала, коли він проходив повз, змушуючи землю дрижати. По ліву руку від неї розташувалися будинки в три-чотири поверхи. В них усі перші поверхи були віддані під крамниці і бутики. З усіх цих магазинів її найулюбленішими були лише два – «Книги» і «Дім фараона». Особливо останній. Вона обожнювала туди заходити. Їй подобалася аура, створена ввічливими і приємними продавцями.
Коли заходиш всередину, тебе огортає тиша і благодатний спокій. Ти немов потрапляєш в інший світ, більш кращий. Де час не має влади ні над ким і ні над чим. Де твоя душа розслаблена і ти ні про що не турбуєшся і нікуди не поспішаєш. Де змішались одразу кілька древніх світів, націй, божеств. Усі ці статуетки, кулони, вироби з металу, дерева, скла і каменів наближають тебе до вищої ступені насолоди і спокою – до нірвани. Там є фігури різних тварин, фігури людей і птахів. Там можна придбати кулон-талісман для чого завгодно – від кар’єри до кохання. Є дармовіси-талісмани. Але туди мало людей заходить. Напевно, не усі цінують те, що можна відчути, зайшовши у цей дивовижний світ спокою.
Вона пройшла цей магазин і попрямувала до супермаркету електроніки «Фокстрот», щоб там присісти на лавку. Привокзальна площа – це місце має декілька призначень. По-перше, тут розташована кінцева зупинка трамваїв номер один і номер одинадцять. Тут вони розвертаються і знову слідують по своєму маршруту до другої кінцевої зупинки. Ось так вони і їздять по замкнутому колу, який не в змозі розірвати. По-друге, тут є маршрутки, які слідують кудись за межі міста. По-третє, перед площею розташована будівля залізничного вокзалу. Це і є головний пунктик, через який площу назвали Привокзальною. Саме за цією будівлею знаходиться безліч колій, які ведуть у різні напрямки. Тут, на площі, перед «Фокстротом» тиняються цигани, пропонуючи перехожим поворожити на руці. Вона завжди намагається не говорити з ними.
Дівчина пройшла повз циганки, яка спробувала заманити її пропозицією поворожити. Але вона не повелася на ці хитрощі. Їй і так було відомо, хто чи що чекає на неї попереду. Знайшовши майже вільну лавку, вона присіла і стала чекати. Біля цієї лавки стояло двійко закоханих. Вони весело про щось розмовляли, сміялися і жартували. Вони очевидно кудись зібрались. Сонечко вирішило порадувати всіх своїм теплом. Поки дівчина сиділа на лавці, їй подзвонив друг. Поговоривши з ним трохи, вона попрощалася. Подумки вона молила бога, щоб більше ніхто їй не дзвонив. Дівчина не бажала, щоб хтось відволікав її у цей чудовий день. Так, як вона була у светрі з короткими рукавами, їй стало трохи жарко. Хлопець, що стояв за спиною, вирішив щось купити і пішов до ларьочка. Дівчина залишилася чекати. Через декілька хвилин він йшов назад, а за ним ув’язалася циганка. Він їй щось казав, але вона не відставала. Вони йшли в їхньому напрямку. Бачачи наполегливість цієї ворожки, вона вирішила залишити місце на лавці і пішла прогулятися по площі. Не знаючи куди піти, дівчина попрямувала до потягів. Потяги – це її слабкість. Вона обожнює їздити ними. Та й взагалі, вона дуже полюбляє подорожувати, будь-яким транспортом, окрім літаків. Їй ще ніколи не доводилося літати літаком. А оскільки вона боїться висоти, то ні за що не зійде на літак.
Віддаляючись від того місця, де вона кілька секунд тому насолоджувалася теплом жовтневого сонця, дівчина наближалася до будівлі залізничного вокзалу, обходячи його зліва, і минаючи кафе з такою теплою і веселою назвою «Пузата хата». Вона йшла прямо на платформу. На першій колії стояв «Столичний експрес». Вона одразу зупинилася ненадовго. А потім пішла вздовж потяга. Її думки раптом здобули меланхолійний характер. А усмішка на вустах то з’являлась, то зникала. Вона навіть не знала, чому пішла туди. День, коли товариш сержант демобілізується і залишить Дніпропетровськ, безжально наближався. Їй так хотілося повернути свій двадцять перший день народження, день їхнього знайомства і всі наступні дні… Вона боялася думати про їхню розлуку, але все ж думала, не в змозі керувати своїми думками. Дівчина повільно йшла по перону, не маючи сил зупинитися. Таким спокійним і розслабленим кроком вона могла йти довго. І хто знає куди може дійти. Це відчуття спокою гіпнотизувало усі її рефлекси і рухи. Їй здавалося, що вона наче літає. Дівчина йшла, уявляючи, як буде проводжати його, дивлячись услід потягу і зберігаючи на губах прощальний поцілунок, а в душі надію на зустріч у майбутньому. Вона знала, що буде плакати, коли він буде віддалятися від вокзалу. Ноги несли її вперед. Вона кинула сумний погляд на будівлю і усередину її. Їй хотілося зайти туди, але якийсь страх не дозволив повернути вправо. Те, що вона побачила через скло, полонило її. Вона порівняла цю красу і велич зі своїм нікопольським вокзалом. «Яка велика і гарна будівля. Не те, що наша. Наша і поряд не стояла», - подумала вона. Тоді дівчина вперше побачила вокзал міста Дніпропетровськ. Зачарована цією красою, вона побрела далі, повернувшись до своїх сумних думок.
Вона вже наближалася до кінця платформи, коли задзвонив телефон. Відповіла. Це був Павло. Він уже звільнився і приїхав на Привокзальну. Вони домовилися, що вона зараз підійде до центрального входу вокзалу і на сходах буде його чекати, поки він не підійде. Обійшовши будівлю з іншої сторони, вона попрямувала на вказане місце очікування. При цьому вони не переривали зв’язок. Через це вона почула слова, які залишили в пам’яті і в душі м’який і теплий слід, а саме: «З’явись, сонце». Вона не знала, спеціально він їх промовив чи вони випадково вирвались, але їй було приємно це почути. Нарешті вони знайшли одне одного. Вони зустрілися.

Далі буде...

Государственная пропаганда

  • 06.01.24, 15:28
В New York Times вышла статья про Украину


Название статьи:
"'Это государственная пропаганда': украинцы избегают теленовостей, поскольку война затягивается"

Интересные фрагменты из неё:

«Еще одно беспокойство вызывает то, что телемарафон превратился в пиар-акцию для Зеленского, который остается наиболее авторитетной политической фигурой в Украине, и рейтинг которого снизился за последние месяцы.

В мае 2022 69% украинцев доверяли Телемарафону. Сегодня этот показатель снизился до 10%.

Многие критики говорят, что Телемарафон сейчас приносит больше вреда, чем пользы.

"You don’t want to be like Russia" Ms. Romaniuk said.»

Вот интересно, расскажут об этой статье в Телемарафоне?)

PS
С помощью функции перевода в Chrome вы можете сами её прочитать.


З Хрещенням Господнім!

  

Щиро вітаю всіх з ВОДОХРЕЩЕМ!  Бажаю міцного здоров*я, миру, перемоги. 
Нехай свята водичка омиє ваші личка...)))
Хати вже покропили?)))

Українська музика 2416







50%, 1 голос

0%, 0 голосів

50%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.