Прочитав
допис колеги й вирішив написати щось собі. Отже, нижче — сумбурні особисті підсумки.
1. Протягом року пару разів проявив малодушшя й повівся на думку інших, за що досі дуже соромно. Треба думати своєю головою. Можливо, в майбутньому робитиму менше помилок, хоч і не позбувся проблеми остаточно. Хтось іще додатково може кинути в мене каменюкою, що не пішов добровільно на фронт, але я не дуже здоровий для ведення бойових дій (хоч формально придатний) і ніколи не тримав зброю в руках.
2. Цей рік був досить гострим на враження.
Ще ніколи до цього не відчував таких стресів, екзистенційних страхів і побоювань за себе, близьких та країну (про ненависть до ворогів буде нижче). На жаль, це все може колись відбитися на здоров'ї, в т. ч. психічному.
Ще ніколи до цього не втрачав родичів на фронті. В АТО всі знайомі й родичі вижили, а тут... Тепер коли дивишся, як наші скидають на
ворогів гранати з дрона, переживаєш змішані почуття.
Ще ніколи до цього не чув сирену тривоги,
артилерійську канонаду (в т. ч. гради), прольоти й прильоти ракет, роботу ППО, військові
літаки й вертольоти на мінімальній висоті над головою, не перебував у безпосередній близькості до району бойових дій. У тому числі в сірій зоні, коли між ворогом і мною — лише кілька кілометрів (або й менше) ніким не захищеної місцевості. Власне, поїхати на дачу — це якраз один із двох згаданих у попередньому пункті разів (про інший промовчу). Відмітився в погребі — добре, що через епідемію ми пару років нічого не садили й там було відносно чисто. Помітив, що тоді організм психологічно захистив мене — навіяв якийсь "спокійний" фаталізм. (Попутно відмітив, що сільські жителі набагато сильніше прив'язані до свого дому й землі, а тому їх важко змусити кудись евакуюватися.) Врешті, не маючи своєї машини, вдалося виїхати манівцями (в т. ч. полями) до столиці ще до відступу ворога з півночі України. Попутно відчув радість від наших блокпостів і задоволення від споглядання раніше бачених лише в інтернеті пам'яток Сіверщини.
Ще ніколи до цього не бачив таким мій Київ. Майже порожні й перегороджені їжаками вулиці, перекопані окопами клумби, блокпости. Постійна канонада, особливо чутна на північних околицях міста. Хлопець із мотиваційним плакатом на узбіччі.
Ще ніколи до цього не був на заході України. Тепер побував. Враження приблизно дорівнюють очікуванням, але уявлення втілилися в реальні спогади. Там купив свій перший ноутбук, трохи відхекався, намилувався горбистими краєвидами й парою великих міст, набрався місцевої лексики й повернувся додому. Погано тільки, що причиною поїздки була війна. Тому поїзд перших кілометрів 50 їхав дуже повільно й без світла у вагонах (вікна було закрито жалюзями). Поїздка туди була безкоштовною, але купе були набиті людьми. Попутники теж їхали не на прогулянку й пережили більше за нас (місто Чернігів).
Ще ніколи до цього не сидів у квартирі більше доби без світла, води тощо. Одразу починаєш думати, що можна ще зробити на майбутнє, де підстелити соломку. Павербанки, свічки, сухе паливо, запаси води й мівіни...
Ще ніколи не відчував, що "дім" — насамперед там, де ти й твої близькі. Віднедавна став більш мобільним і не настільки прив'язаним до рідних стін.
3. Дещо загострилося в душі.
Усвідомлення спільності з іншими політичними й етнічними українцями. Галичина, Херсонщина або Слобожанщина — це теж моя Батьківщина. Як і visnyk, заспокоюю совість донатами: вони не такі й великі, але залежать від скромної зарплати. Перестав рахувати переслані кошти — так менше давить жаба (на ті гроші можна було б щось купити для себе).
Ненависть до ворогів. 24 лютого я в колі близьких знайомих прокляв путіна, а патріарха гундяєва й широке коло осіб записав у фекальні маси. Те, що вони зробили в Маріуполі й багатьох інших місцях, ставить крапку на відносинах між нами й ними на кілька десятиліть. Побоююся, щоб ця ненависть не переросла у хворобливе й довічне бажання помсти, в т. ч. особам не дуже винним (порівняно з керівництвом росії, пропагандонами й військовими злочинцями). Але думаю, що більшість залишиться відносно адекватною.
4. Дещо притупилося. Відклав багато чого на "після війни". Бажання робити якийсь ремонт пропало повністю: навіщо вкладатися, якщо невідомо, що буде через пару місяців? Створювати сім'ю, народжувати дітей — я й раніше тут не мав великих успіхів, а що зараз?.. Навіть зайве голитися не хочеться. )))
5. Напишу трохи про політику. Наша нація очікувано не розділилася на фракції, як у 2014, і не атомізувалася, а навпаки — згуртувалася. Не повністю, але суттєво. Попри помилки перед 24.02, у перший місяць наша влада діяла напрочуд адекватно й органічно. Далі вже далися взнаки вади системи й конкретних персон (безсовісність і просто дурість). Повилазили різні бюрократи й хапуги. Але все одно певні люди проявили себе дуже добре й у майбутньому можуть заслужено залишитися в політиці (наприклад, Рєзніков). Так само дещо очистилися силові структури.
Вважаю, що Зеленський прийняв три рішення, які вплинули на історію України:
У 2021 почав сильно давити на медведчука, чим міг прискорити подальший розвиток подій. Тут мені важко оцінити плюси й мінуси.
У лютому 2022 не виїхав із Києва — й не прогадав, хоч і ризикував.
У квітні 2022 не пішов на часткову капітуляцію. Час покаже, чи ми щось виграли від цього, але поки що видається, що скоріше виграли (попри жертви).
6. Якщо дивитися глобально, ця війна все більше схожа на четверту світову (після Холодної). Вона змушує уряди й конкретних політиків визначатися, з ким вони: з Заходом, росією чи в хитрожопій позиції. Майбутнє наше залежить від нас і водночас від зовнішніх факторів. Я далеко не впевнений, що скоро буде повна Перемога. Війна може взагалі надовго заморозитися після кількох років стояння на місці. Можуть зіграти свою роль нові чорні лебеді, появу яких важко вирахувати наперед. Але порівняно з кінцем лютого зараз більше підстав для оптимізму, що нам удасться вистояти й зберегти під контролем більшість території України. Можемо відбити в росіян охоту воювати з нами років на 30 наперед (як у Афганістані). Імовірність повної Перемоги теж не нульова. Вірмо у краще й робімо хоч би трохи для цього.
7. Найкращий після 24.02 день був у травні:
