(стареньке українською)
Вечірня напівтемрява коротких днів, останній промінець крізь ліс прозорий, і тиша заспаних снігів. Вечірня синь та білизна снігів. Лише червоний промінь вечірнього світила контрастно виділявся.
Дух Лісовий, один серед безмовності природи, стомившись на пеньку сидів. Обличчя риси нечіткі, і погляд стомлений та тихий смуток на душі. І в лісі не сховатись від самотності, і духом бути теж не просто. Дивився він у далечінь узлісся, що потопає у серпанку, немовби там, за пеленою днів, крізь час зустрічний погляд пробивається.
І ось на мить, чи то з глибин свідомості, чи то і справді наяву, прекрасний образ Незнайомки з'явився на узліссі! Лукавинка в очах, і погляд, що розтоплює сніги. Ходою легкою, по снігу босоніж, і в легкій сукні зі снігу і туману, вона прекрасною була. А в срібному волоссі заколка-зірочка сіяла.
Дух Лісовий боявсь поворухнутись під поглядом чарівним, боявся налякати і втратити чарівну мить. І лише поглядом відповідав на погляд.
Пориви вітру, так безтактно піднявши хуртовину, за сніжною завісою сховали всю околицю. І розчинилась далечінь, і затулила образ милий. Мабуть за чарами зими, за сивими туманами, вона так само залишає слід. Так само погляд намагається пробитись крізь тумани.
Дух Лісовий не втомиться чекати, коли розвіються тумани, і під яскравим сонцем сніг засяє, і на узліссі чарівниця покличе поглядом до себе.