Якось згадалося те тендітне безтурботне юнацьке життя. Батько шахтар, гарує в забої, добуває вугілля і гроші, життя  в шахтарському містечку, все є, школа, друзі, але. Але таки є батьківська хата в селі, де є щирі люди дідусь і бабуся, і є  теж друзі,  не городські, сільські щирі і добрі. Десь в 1975 році,  літом на  канікулах пішов я в селі з друзями працювати в тракторну бригаду, ні не за гроші, просто за компанію. В шість ранку  бабуся смажила яєчню і відправляла сонного онука кудись на роботу,  розуміючи, що всі в селі з малечу працювали. Ідучі  з холодком і туманом напівсонний , вдихав серцем рідний край, мукання корів нетерплячих до пасовиська, спів півнів, звуки відер тягнутих з криниці, запах силосу. І ось вона Бригада, і юрба шість  нас молодих підлітків , дають наряд в Рублевому стягувати сіно в скирду. Стягувати це  два трактори гусеничних  метрів 50 сітка з тросів і поперечин, головне цією сіткою прихватити пару трійку  копиць, далі трактористи як заправські риболови збирали солому по всьому полі. А ми в  цей момент сиділи на підплигуючій соломі  і  чомусь раділи. Саме  престижне  завдання було попасти помічником  комбайнера, але туди брали старших хлопців . Ще  круто було попасти на  нічне орання ріллі, треба було розводити багаття на  краю поля, щоб тракторист бачив напрямок в темряві. А  саме круте для мене була кузня, де я навчився  кувати  зубки на борони. От  так в 13 я якось пізнавав життя в селі, цей  досвід допоміг в подальшому становленню як інженера.  До речі за два місяці я заробив десь 280 рублів. В міст,і теж мої дузі чомусь не розуміли моїх сільських робіт. До  речі десь трьох моїх юних побратимів я зустрів  в Гірничому інституті.