Коли я була маленькою...

Я тоді вже знала про динозаврів і була знайома з теорією походження видів на землі.. Ми з сім'єю відвідували природничий музей....

А ще я дуже боялася смерті. Не темряви, ні, а саме смерті — того моменту, коли мене раптом не стане. Прокидалася серед ночі, плакала, кликала маму. Найбільше мене лякало й турбувало те, що я більше не зможу дивитися мультики. Ці спогади чітко закарбувалися в моїй пам’яті.

Звісно, було й багато інших — світлих, звичайних дитячих моментів: ігри у дворі з подружками, ляльки, книжки. Читати я почала рано. І досі пам’ятаю перші дві книжки, які подужала самостійно: «Казку про зайчика» та «Пригоди Піноккіо». Остання здавалася мені тоді просто величезною і товстезною. Спочатку її вечорами, після роботи, мені читав тато. А потім сказав: «Сама читай. Ти вже вмієш». Як же я тоді собою пишалася! Сама прочитала таку велику книжку!

У тата була велика бібліотека. Деякі книжки мені не дозволяли брати, але вони мене й не дуже цікавили. Там зовсім не було малюнків — лише безліч дрібних літер і незрозумілих слів.

Та одну книжку я все ж прочитала ще до школи. Вона вразила мене й повністю перевернула моє уявлення про світ. Це була «Теорія відносності для мільйонів» Мартіна Гарднера — з чудовими малюнками та неймовірно зрозумілим текстом.

Одразу після неї я схопила шкільний підручник з астрономії й перечитала його від початку до кінця кілька разів. Це був дивовижний новий всесвіт, який збуджував уяву та притягував глибокі думки.

Саме так почалося моє захоплення наукою і перші пошуки знань про наш світ.