Мати сина чекає,
Поглядає в вікно.
Бо від нього ось звістки
Так небуло давно.

Він до неї не дзвонить,
І не пише листи.
-Сину, сину, рідненький,
Де знаходишся ти?

Я ж ночами не спала,
Немовлям як ти був,
А дорослим як став,
То про мене забув.

Сину, сину, благаю,
До мене прийди,
Для відвідин матусі,
Час віднайди.

Я спечу пироги,
Ті, що ти так любив,
Ти мовчанням своїм,
Моє серце розбив.

Син нарешті зібрався
В материнський же дім,
Але вже запізнився,
Не живе ненька у нім.

Ось півроку минуло,
В інший світ відійшла,
Запізнився ти, сину,
Я уже відцвіла.

Син на цвинтарі плаче,
І таке промовля:
-Ти пробач мені, нене,
Пухом буде земля.

Я до тебе візити
Увесь час віхдкладав,
І синівську любов,
Тобі трішки віддав.

Хай же буде повчальним
Для когось урок,
Не баріться до рідних,
Як оцей ось синок.

Ви частіше бувайте
У оселі батьків,
Бо вони ж так чекають
Своїх доньок й синків.

Їм ви шану віддайте,
Як вони ще живі,
Коли ряст з нами топчуть,
Й ходять тут по траві.

Знову весна забуяла
А з нею прийшов і той день,
Для тебе вітання лунають,
А також багато пісень.
Сьогодні до тебе, Русланко,
Чергова ось Днюха прийшла,
Тобі побажати я хочу
Достатку,щастя й тепла.
Радісні вісті в оселю
До тебе частіше щоб йшли,
А очі від сміху щоденно
Вологі у тебе були.
Невдачі нехай обминають,
В усьому нехай же щастить,
Уваги ніяк не звертати,
Що час дуже стрімко біжить.

наступати на ті самі "граблі" організаційного безладу, які призвели до 
трагедій Іловайська та Дебальцевого. В ефірі Радіо NV командир
 взводу 13-ї бригади НГУ "Хартія" Юрій Бутусов розставив крапки над "і" у питаннях втрати територій, брехливих доповідей "нагору" та ілюзорних сподівань на мир без зупинки фронту.

Зустрів якось одногрупника по ТУN5, де ми вчилися на слюсарів-ремонтників. Привіталися, розпитали хто де і ким працює. Вітька розказав, що після армії повернувся на шинний завод, своє перше виробництво. Почали згадувати спільних знайомих, багато хто з наших повернулися на шинний, а чому б і ні, платили добре, стаж шкідливий, тобто на пенсію раніше. Слухай, ти Гольдберга пам'ятаєш? Раптом спитав Вітька. Дядю Гришу? А як же! Хіба забудеш це позорисько! (Щоправда позорисько не дядя Гриша, а те що вчинив патрорг нашого цеху). Тепер про все докладніше. Дядя Гриша по батькові був Ісакович, старші колеги часто називали його Івановичем, на що він не ображався, ми, пацани зверталися до нього дядя Гриша. Він мав шостий, тобто найвищий розряд, було у нього два сина погодка, хлопці виявилися за характером жабками-мандрівничками і коли батьки черговою відпусткою зібрались на море, почали вмовляти батьків поїхати до Москви, мовляв море від нас нікуди не подінеться, давайте краще погуляємо по Красній площі, подивимось на Леніна, на цар колокол та цар пушку. Сходимо у Третяковську галерею, відвідаємо музей імені Пушкіна, прослухаємо оперу у Великому театрі, і взагалі там є на що подивитися. Батьки погодилися, приїхали до Москви і якось гуляючи Москвою проходили повз ОВИР і чорти його туди занесли. Совок був країною вільною, тому про це швидко доповіли куди слід. Як тільки дядя Гриша повернувся з відпустки, парторг цеху замутив зібрання щоб розібрати особисту справу товариша Гольдберга. Справа в тому, що дядю Гришу в цеху любили і поважали за золоті руки і розумну голову, а особливо за легкий веселий характер, все у нього було просто і весело, з жартами та хохмами, а от парторга не дуже любили. Справа ще ускладнювалося тим, що родина дяді Гриші стояла в черзі на розширення житла. Шинний завод будував своє житло для своїх робітників. Тому парторг призначив бажаючих виступити, роздав їм папірці, на яких було написано що треба сказати, і почалося ганьбище, кожен з призначених виходив, розгортав папірець і починав по буквах мекати написане. Коли парторг зрозумів що сміються саме з нього він припинив викликати людей для виступу. Він взяв слово сам. Тим, хто хоче покинути батьківщину ніякого житла і ніяких шостих розрядів максимум третій! Взяв слово дядя Гриша, товариші, друзі мої що ж ви робите? Я ж нікуди не збирався їхати а зайшов в ОВИР просто з допитливісті, а ви мене фактично випихаєте! Так я таки поїду! Бо тут мене вже ніщо не тримає! Так і закінчилися ті збори. Це я пам'ятаю, Так він нещодавно приїздив, зібрав кого зміг, повів у ресторан, накрив шикарний стіл і дуже шкодував, що парторга вже нема, пішов на вічні збори до товариша Сталіна. Яке життя він мені влаштував! Я не кажу що у мене немає проблем, головна проблема у моєї родини куди поїдемо цього року, де ми ще не були. Ми каталися на лижах у Швейцарії, танцювали на карнавалі в Ріо, піднімалися на Фудзіяму, каталися на слонах по джунглях Тайланду, ходили по Лувру, плювали з мосту в Темзу, цього року я вирішив приїхати до вас і ось приїхав. Що ще цікавого розповідав? Як все почалося на новій батьківщині. Коли дізналися про мою спеціальність то запропонували роботу майже одразу. Я поцікавився у сусідів, розказав які пропонують умови і яку платню. Мені сказали, що це не зовсім те, про що треба мріяти, але жити на це можна, працювати і щось шукати краще. Скоро краще саме підвернулося. Прийшли два хлопці і запропонували роботу на військовому заводі, правда треба переїхати до іншого міста, це не дуже бажано, бо дружина щойно знайшла хорошу роботу. А вона у вас хто? Кухар! А український борщ вона варити уміє? Та ще і який смачний! То беріть її з собою, нам такі люди потрібні. Бо серед працівників багато тих, що приїхали з союзу. Ми погодилися, там і працюємо. Скоро на пенсію, Діти виявилися, вже не пропадуть. Дай Боже щоб і у вас колись були ті ж проблеми що і у нас!