Мій батько був засуджений у1949 році за 58 статтею (зрада батьківщині) на 25 років позбавлення волі. Строк він відбував у Карлазі, тобто на території Казахстану, як він казав сам, трохи повезло, хоч теж не цукор, але значно краще ніж десь під Магаданом. Все ж біля Караганди таких лютих морозів не буває. А значить вижити легше. Все ішло своїм чином, аж раптом на початку березня 1953 року нас замість роботи ведуть до стовпа з табірним "матюгальником"(так ми називали колокол гучного зв'язку), по якому давалися об'яви і все те, що треба було знати ув'язненим. Ми зрозуміли, що сталося щось надзвичайне. По рядах пішов шепіт, мабуть війна! Будуть набирати добровольців! Є шанс потрапити на волю достроково! Та може не війна? А що ж тоді, раз такий кіпіш і мусора усі на понтах! Погляньте на них, наче гімна наїлися! Та реальність виявилася іншою, нам повідомили, що товариш Сталін тяжко захворів, у нього стався інсульт, але він живий. Це було дуже дивно, бо відомості про стан здоров'я вождя завжди був державною таємницею. Потім ми пішли на роботу, і тільки і розмов було про хворобу Сталіна. Один з в'язнів нам пояснив, що інсульт хвороба тяжка і підступна, може минути практично без наслідків, але це дуже рідко, Якісь наслідки та будуть, які саме, то вже як бог дасть, може відібрати ноги, може руки, а може і пам'ять, забуде людина як її звуть, хто вона така і все інше. Всіляке буває. Передбачити це неможливо, але раз такий кіпіш, значить там щось серйозне. Кожні кілька годин передавали звіт про стан здоров'я товариша Сталіна, начебто йому стало краще, він провів нараду і навіть підписав якісь документи. Невже все мине без наслідків? Та раптом чергове повідомлення, що Сталіну знов стало гірше, на дачу, де все відбувалося прибули відомі лікарі і застосували передові методи лікування. На що в'язень, який нас просвітив, що таке інсульт сказав що так не буває, наслідки видно одразу, вони або є, або їх нема. А так щоб було вже майже нормально, а потім знову погано не буває, принаймі якщо це дійсно інсульт. В той день оголошень про стан здоров'я вождя було кілька, і сутність їх була така, стало гірше, лікарі щось зробили, попустило, потім знову погіршення, лікарі, стає краще, але таки гірше ніж було до цього, ось такі хвилі, на що наш розумник сказав: брехня, так не буває, або це ніякий не інсульт, або він вже ласти склеїв, а друзі та товариші трон між собою ділять і ніяк домовитися не можуть. На другий день звіти про самопочуття Сталіна продовжили передавати. Ми до "професора", так охрестили того в'язня, бачиш, він ще живий, але звіти по стан були чимдалі тим суміші. Втім нічого дивного, якби зразу народу вкинули повідомлення що Сталін помер, наслідки могли бути непередбачувані, від масових суіцидів, мовляв нема батька народів то і мені нема для чого жити, до бий комуняк, пали сільради! А разом з ними райкоми та обкоми. Все могло статися, тому народ підготували, владу між собою поділили, нового вождя призначили. Тільки на третій день рано вранці передали, що Сталін таки помер. Реагувати зеки по різному, хто радів, а хто і плакав. Причому серед плачучих більшість була політичних, а кримінальники більше раділи. Мені версія, яку висловив "професор" здається цілком слушною бо якось натрапив на спогади Світлани Алілуєвої, де вона писала, що коли почула по радіо про хворобу батька піймала таксі і поїхала на дачу, її туди не пустили, хоча вона благала, пустіть, я просто погляну на тата і все, більше нічого, та її практично заломивши руки запхали в машину, привезли в Москву на якусь квартиру і наказали бути тут до особливого розпорядження, нікуди не виходити, в квартирі є все необхідне, а якщо чогось бракуватиме, за дверима буде черговий співробітник, скажіть йому що треба і вам все принесуть. Мені здається, що на цей момент Сталін вже був мертвий, бо так поводити себе з донькою ЖИВОГО вождя наврядчи б ризикнули. Так розповідав батько. Особисто він за Сталіним не сумував, сенсу не було. Кілька днів підстьобували охоронців, агов, хлопці, а давайте мінятись місцями, раніше сядете, раніше вийдете!
Після смерті Сталіна справи багатьох осуджених були переглянуті, багато вийшло на волю по амністії. Батькові знову повезло за результатом перегляду справи він був реабілітований "за відсутністю складу злочину", принаймі так написано було у довідці. Реабілітація дала йому повне відновлення в правах, можливість закінчити університет і навіть деякий час працювати вчителем української мови та літератури.

Філософ Руссо одного за іншим віддав до притулку п'ятьох дітей. Його співмешканка народжувала дітей, а потім вони опинялися в притулку. Руссо писав, що хоче, аби діти стали селянами: здорова праця на свіжому повітрі, проста їжа, гармонія з природою... Проте, швидше за все, малюки просто померли в притулку, де умови у 18 столітті були жахливими.

Оскільки англійської у мене по роботі трохи більше ніж дохера, користуюсь Grammarly давно та стабільно. У часи до появи чату жпт та йому подібних, це було щось революційне та унікальне. Зокрема досить довго я купував саме Pro версію, яка значно глибше аналізує текст, але й недешева - роки три щонайменше, тільки цієї весни відмовився.

Люди, які тримають собак у квартирі, в місті. вигулюють їх зранку та ввечері, - це УСЕ росіяни наші.