Про це у четвер, 16 липня, розповів Федоров під час брифінгу.

«В нас нормальна була розмова вчора з президентом, він запропонував стати радником або знайти якийсь інший шлях залишитись в команді. Я від радника відмовився. В мене ніколи не було цілі стати міністром, залишатися міністром, шукати собі посади», — заявив він.

Федоров додав, що його не можна звинуватити в тому, що він займався політичною діяльністю, корупцією, «будував якісь схеми».

«Я сім років поруч з президентом робив реформи і був в тих „гарячих точках“ трансформації країни, куди мене відправляли. Але сьогодні питання не про мене. Сьогодні питання про всіх нас. Ми або закриваємо очі і говоримо: окей, нехай буде все як було. Або ми говоримо: стоп, український народ взагалі вміє воювати», — наголосив міністр, підкресливши, що необхідно «змінювати підходи та говорити правду».

Під час брифінгу міністр також також заявив, що Україні потрібно змінити головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, щоб «перемогти ворога асиметрично».

Федоров підтвердив конфлікт з головнокомандувачем, заявивши, що Сирський блокував усі його ініціативи і не готовий був говорити про проблеми, натомість «готовий плести інтриги».

• Сам Федоров 15 липня підбив підсумки роботи на посаді міністра оборони, розповів, що не встиг зробити і запевнив, що продовжує свою місію, щоб "перемагати ворога асиметрією, швидкістю іновацій і силою організації" 

      Протягом століть це місце має й гастрономічну славу. Бо зіньківська чорна ковбаса для Поділля так само знакова, як, скажімо, мацик для Полісся або галушки для Полтавщини. Ніхто навіть приблизно не знає, скільки століть печуть ту чорну ковбасу у селі Зінькові. Місцеві люди кажуть, що років зі триста щонайменше. "Зіньківська ковбаса" занесена до енциклопедії гастрономічної спадщини України та до Хмельницького обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Господиня зеленої садиби, де я ночувала, розповіла, що в одному з місць де виготовляють ковбасу, користуються бабусиним рецептом, десь такого типу: відро м"яса, чверть відра сала, жменя перцю, дві жмені солі....   тобто орієнтир не на грами, а на якійсь умовіні міри об"ємів    

Звісно, я купила шматочок ковбаски, овочів, якусь привабливу булочку і пішла занурюватись в історію цього містечка.         Несподівано я знайшла залишки старого базару, де здавалось зараз заїдуть люди на підводах і почнеться великий торг. Я примружила очі і мені згадувались сцени з фільмів з подібними базарними лавками. Я ще ніколи не бачила таких рядів в реальному житті. Цікаво чи ще десь збереглись такі ринкові ряди?

Неподалік ринку знаходяться залишки старого єврейського цвинтаря, а це говорить про те, що тут була єврейська община. Отже від XVIII ст. важливу роль в житті містечка починають відігравати євреї. В XIX ст. вони складають майже все населення горішньої частини Зінькова. Що значить горішньої частини, запитаєте ви – а це значить, що Зіньків розташований на досить великому перепаді висот, отже євреї жили на верху містечка, а інші жителі в долині, яка видніється з замкової гори.

До Другої світової війни Зіньків був типовим єврейським містечком (штетлом), де понад половину населення складали євреї. Колись у Зінькові було кілька синагог, але на жаль, під час нацистської окупації та за радянських часів вони були майже повністю знищені або перебудовані під склади.

Дорогою йду роздивляюсь старі будівлі Зінькова

Неподалік сидів кіт-баюн   

А навпроти через дорогу стояла ця гинуча будівля, як потім з"ясувала це давно закинутий єврейський клойз

Між іншим, дізналась, що в Зінькові знятий фільм "Сотворение любви".

Я ще не подивилась його, але днями збираюсь. Ось що про нього пишуть  "Фільм знятий по повісті Якова Тихмана "Мотл-Шотхен". Ця філософська притча з неймовірно достовірними замальовками із сільського життя насичена сонячним містечковим колоритом, гумором та безмірним вселенським сумом. Напрочуд точно і барвисто описується містечко Зіньків, де у 1930-1950-х роках у мирі та злагоді жили люди різних національностей та конфесій, — це фактично райський куточок, якого не було на карті колишнього СРСР: загадковим чином він просто «випав» із поля зору тоталітарної системи. У ньому спокійно та природно сусідили православна церква, єврейська синагога, костел та спадок ісламу — стара турецька фортеця."

           Далі йду до руїн замку і тут відкрилась чудова панорама на нижню частину села Зіньків, а саме головне – біля підніжжя залишків замку виглядав костел. Погода була пречудова, я сиділа на пагорбі, на смарагдовій весняній траві і наче на величезному екрані попереду дивилась фільм ВВС про природу України, в небі пливуть хмари, на городах працюють люди, навколо спів птахів і аромат весни….

Час тут зупинився, в обіймах подільської природи і історії я їла чорну зіньківську ковбаску запечену на дровах і приготовану по старовинному рецепту. Хочу сказати, що по смаку вона не схожа на жодну ковбасу, яку я куштувала досі. 

      Зіньківський замок збудований у 1450 році для захисту від татарських набігів. Початково замок був трикутний, одним боком виходив на р. Ушицю, іншими нависав над глибоким яром. Стіни фортеці були по 85 м в довжину кожна, на кутах стояли 3- та 4-поверхові башти. Загальна площа твердині була близько 0,5 га. На сьогодні із трьох веж залишилась тільки одна, майже вщент зруйнована. До замку прилягали численні підвали та підземні ходи, з яких частина зберіглася досі. Замок був знищений російською владою.

Там ще залишились якісь ходи всередину, якісь залишки кімнат, їх видно, але я не лазила в середину   

Час йти далі, відкривати красоти Зінькова. Спустившись вниз до костелу побачила вверху шматочок колишнього замку, де я щойно насолоджувалась красотами. 

Костел Святої Трійці це один із найстаріших католицьких храмів Поділля заснований у 1450 році. Спочатку він був дерев'яним, його спалювали татари, але у XVII столітті його відбудували з каменю як міцну оборонну споруду. У радянські часи костел закрили й перетворили на господарське приміщення, але віряни таємно приходили вночі під його стін молитися.

Від Костелу побачила стежечку в хащах, яка вивела мене на одну з нижніх вулиць. Які ж гарненьки хатки і дворики на Поділлі. Наче б то і нічого не звичного, але все таки інші ніж у нас і мені так подобається їх розглядати.

Цією вуличкою йду далі і знахожу старий пивзавод. Мало хто знає, але наприкінці XIX століття у Зінькові діяв відомий на всю губернію бровар (пивоварний завод), який належав німецьким промисловцям. Зіньківське пиво славилося своєю м'якою водою, яку брали з місцевих глибоких джерел, та особливим подільським ячменем. Броварня вже не варить пиво у великих промислових масштабах. Сорти на кшталт "Зіньківське Світле" випускаються періодично, здебільшого орієнтуючись на локальний ринок та специфічні замовлення для регіональних гастрономічних і крафтових турів  Хмельниччиною. Ворота були зачинені, хоча може і можна було там якось пролізти, але ж я вже поважна пані   і не стала соромитись такою наглою поведінкою, хоча дуже було цікаво, що ж там далі  скажу чесно, пізніше про це пожалкувала, бо цікавість все ж залишилась 

А це я просто просунула в ворота камеру, щоб в шпаринку сфоткати хоч щось 

Вже вдома, коли занурилась в історію цього чудового місця, знайшла старі фотографії. Як я люблю роздивлятись подібні фотки   між іншим, на одній з фото досить не стара дата 

Цей день подарував мені зустріч із легендарним Зіньковом — селом, яке дихає сивою давниною. Взагалі, коли я занурилась в історію Зінькова, не могла зупинитись читати. Скільки всього цікавого відбувалось в цьому містечку. Буремна історія життя євреїв, українців і росіянців старообрядців з сусіднього села мене вразила.

Зіньків — це взагалі унікальне місце. Там ви побачите і дерев’яну церкву, і руїни замку. А обід із крафтовим хлібом та тією самою ковбасою після пішої прогулянки — це буде найсмачніша трапеза у вашому житті, повірте! 

Сьогодні я відвідала ще одну цікаву локацію Зінькова, але про це в наступній розповіді