Скажите, друзья, у вас бывает нестерпимое чувство, когда безумно хочется вернуться в то место , где родился и где прошло детство? Увидеть и возобновить в памяти и в душе все до мельчайших подробностей.

Когда ко мне в гости приехал друг детства, с которым мы жили по соседству, но потом он переехал в другой город, он сказал, что деревья очень выросли ... Тогда мне показалось это смешным, я ведь этого не замечала.

В своем городе я живу с рождения. Но сейчас мне безумно хочется вернуться в село, где проходило каждое лето моего детства, где мы с сестрой облазили и знаем каждое деревце, каждую тропинку, огороды свои и соседей, дорогу ведущую в лес на огромную качелю, колодец у дома, куда так хотелось заглянуть и покричать, маленькие сельские магазинчики, в которых нас все знали, особенно комиссионный (там можно было купить лаковые туфли на каблуке за 3 руб. а носочки по 1 коп. за штуку), места первых свиданий с соседским мальчишкой. Перед глазами возникает каждый домик, который проходили по дороге...

Дом наш давно продан. В том селе я не была уже больше двадцати лет. И вот появилась возможность и время туда поехать...но я боюсь, что все, что так долго хранится в моей памяти будет разрушено и растоптано изменившейся до неузнаваемости действительностью. Я не увижу того , что хотелось бы. Чужие люди, чужие дороги ... все чужое... Теперь вот не знаю, стоит ли ехать или навсегда сохранить в памяти только воспоминания и этим довольствоваться. 

P.S. В село я так и не попала, но зато нашла у сестры недавние фотки дома. Решила разместить себе в заметке. Вот он. Там под красной крышей проходило мое беспечное детство.

Вирушаючи у подорож, я навіть і не сподівалася, що потраплю у таке цікаве і водночас відштовхуюче місце. З траси Київ-Львів ми звернули на якусь биту і немощену дорогу. Заїхали в ліс. Місцеві підлітки, яких ми, на наше щастя, зустріли в тому ліску, підказали, що ми таки їдемо правильно. Вони ж і погодилися нас туди провести. 

Отже. Недалеко від села Тараканів Дубненського району, в мальовничій місцевості над Іквою, серед лісу, на пагорбі, збереглися розвалини форту, який ще іноді називають Нова Дубенська фортеця. 

Місцеві відразу попередили нас, щоб ми не торкалися руками цієї отруйної, з їхніх слів, рослини. Мене роздирали сумніви, але перевіряти на собі  отруйність цієї рослини не хотілося. Попереду ж довгоочікуваний відпочинок! 

Далі ми залишили автомобілі на галявині і великим натовпом дорослих, дітей і підлітків вирушили до руїн форту. Йшли вздовж стін і я з нетерпінням очікувала, коли ж нарешті буде величний вхід. Але замість цього ми зупинилися біля входу в тунель, при чому абсолютно темний, в якому не видно кінця й краю, що піднімається кудись вгору слизькою після дощу багнюкою. Очам своїм не вірила, що я маю туди заходити та ще й йти у повній темряві. Перемагаючи свій страх, відразу подерлися ми всі вгору по тому тунелю вслід за нашими "гідами". Взуття моє не розраховане на такі вилазки почало розлазитися уже в тунелі. Пару раз мало не впавши у багнюку, тримаючись за стіни і за руки один одного, ми вийшли на світ Божий. Тут же я побачила і надпис на стіні .

Ось, що я відшукала з історії цього форту. 

Починалось все в середині ХІХ ст. Тоді цей край належав до горезвісної Російської імперії. А що її, імперії, ворог був недалеко, то кордон належало укріпити. Головне інженерне управління при міністерстві оборони під керівництвом Е.Тотлебена має план, як це зробити! І закипіла робота. В 1860-х роках починають нарощувати пагорб для форту. 1873 р. приносить 66 млн. карбованців на зведення потужної воєнної махіни. 1884 рік - інспектування фортець регіону, яке підтвердило необхідність укріплення на західному театрі Дубно. Нарешті 1885-1890рр. стали роками народження Тараканівського форту.  Щоб не казати довго про масштаби та важливість будівництва, наведу один-єдиний факт: з того часу жителям 10 сіл, які розташовані неподалік форту, суворо заборонили зводити будь-які кам'яні споруди. Живіть собі в мазанках або ізбах. Все для форту, все для перемоги!  Окрім каменю та цегли, пішло на будівництво немало й нового як на той час матеріалу - бетону. А чавунні герметичні двері! Чудо цивілізації! А маса лазів, таємних входів та виходів? Диво конспірології! Мав форт власну баню, прачечну, хлібопекарню, прийомний покій на 28 ліжок. У 1901р. зводиться гарнізонна церква в візантійському стилі, яка розмістилася в казематах центральної казарми.  Величезний чотирикутник форту містить в собі родзинку, як коктейль - вишеньку. В його середині знаходилось величезне двоповерхове приміщення, куди до цих пір веде кам'яний тунель. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерийської роти та штабу коменданта форта. Периметр форту складений з так званих безпечних казематів, які слугували ще й для підтримки головного фортечного валу. Саме на валу знаходилась вогнева позиція (бруствери для гармат, танкетки для стрільців, тильні траверзи). Між ними був - і є дотепер - вал ганг, по якому переміщали гармати. З тилу форту був захищений шлях через головний рів, куди в разі необхідності висувався з спеціальних казематів металевий міст. Головний сухий рів посилювали ескарпова та контрескарпова стіни. На останній розмістились бойові бетонні каземати-кофри (з заходу, півночі і півдня).

Як не дивно, у 1900р. новенький форт використовують лише як... склад, а пізніше й взагалі як тюрму. Це і слугувало грунтом для небаченого історичного анекдоту: у 1915р. москалі покидають ці стіни, і форт хутенько займає австрійське військо. Не пропадати ж такому диву. Хіба ж росіяни могли пробачити таке неподобство? Під час Брусиловського прориву 1916р. форт було зруйновано. А потім і Перша кінна Будьонова ганяла околицями польські загони...  Радянська влада теж хотіла як-небудь використати кам'’яно-бетонного монстра, хоча б як склад, та через підвищену вологість та різноманітні випарування Тараканів з вояка на кладовщика не перетворили.(с)

Облазивши зовнішні стіни , входи і виходи, місцеві гіди запропонували оглянути ізсередини форт. На це вже я погодитися не могла і всередину, скоріше у підземелля, пішли найсміливіші з нас, озброївшись ліхтарями. Доки ми їх чекали, здавалося , що час зупинився. 

Навколо форту все густо заросло деревами , кущами та бур’янами. Все це нагадувало тропічний ліс. Форт відверто занедбаний і спаплюжений туристами, які всіма способами намагалися залишити після себе слід чи згадку  для нащадків у вигляді надписів чи графіті. 

Та все ж, попри все, місце надзвичайно цікаве. Дізналися і місцеві легенди, нібито у форті зустрічаються три привиди : солдат, дівчина і австріяк. Словами важко передавати почуття, які охоплюють в тому місці. Тому просто дивіться http://photo.i.ua/user/759252/202420/

З історії форту читайте тут :http://podorozh.info/?view=pbl&kod=835

Свежие помидоры , куриное филе и твердый сыр нарезаем кубиками. Чеснок, зелень, зеленый лук измельчаем. Подготовленные компоненты смешиваем, солим по вкусу и заправляем. Для заправки я слегка взбиваю растительное масло, немного уксуса, французкую горчицу . 

Прятного аппетита! 

Это один из моих самых любимых салатов. 

Итальянский салатик  или салат из помидоров и моцареллы 

500 г помидоров "черри"

250 г сыра "моцарелла"

2 маленьких луковицы

по 50 г оливок и маслин

4 ст. л. оливкового масла

3 ст. л. сухого красного вина 

уксус, перец, соль, базилик

Помидоры "черри" разрезаем пополам, сыр - небольшими ломтиками, лук шинкуем кольцами и маринуем в сухом красном вине. Из маслин и оливок удаляем косточки или изначально берем без косточек и разрезаем . Базилик мелко рубим. Смешиваем помидоры с маслинами и оливками и раскладываем на тарелке вместе с ломтиками сыра. Добавляем лук и заправляем. 

Для заправки салата взбиваем оливковое масло с уксусом (я брала яблочный), добавляем чеснок перец и соль. 

*******

У меня сегодня были обычные помидоры, а не "черри" и сегодня обошлась только оливками, но вкус салата это не испортило. Приятного аппетита! 

Потрапила мені до рук цікава книга, написана в художньо-кулінарному жанрі живою українською мовою, смачно пронизаною діалектами, які анітрохи не заважають розумінню змісту, приправлена справжніми перлами народної мудрості і неймовірними життєвими історіями. Читаючи її, я поверталася у своє дитинство, і пригадувалися бабусині повчання і настанови слово в слово. 

Вже говорила я, що книга крім художньої цінності має ще й кулінарну, оскільки автор дає багато випробуваних рецептів на всі випадки життя. Один з них і надихнув мене сьогодні на створення цього торта. 

Рецепт цитую з книги Марії Матіос "Кулінарні фіглі" :

"...Бідний чоловік! Йому знову доведеться вибирати. Ви думаєте, його більше привабить блиск лаку на Ваших чудових нігтиках, навіть якщо лак із берегів Сени? Та побий мене кицька лапкою!

Його ласий, тренований зір яструбом упаде на білосніжні вершини ще не баченого, а значить, не підкореного, як сніги Кіліманджаро, торта. Ви, звичайно, думаєте, що то лише принадна назва і моя вигадка — дамські пальчики? Аж зовсім ні! Подивіться на свій мізинний пальчик. І не забудьте подивитися на кожен пальчик, випечений за моїм рецептом. Але перед приготуванням цього торта не забудьте ввімкнути легку музику. Саксофон, наприклад. Я дуже люблю саксофон. Його звуки дають великий простір для імпровізацій. І хоча понад усе я люблю ще й кулінарні імпрові-зи, все ж застерігаю: боронь, Боже, Вас імпровізувати з рецептом цього торта. Інакше вийдуть не пальчики, а тещин язик. Знаєте, є такий вазон, пласке листя якого якраз відповідає суті тещиного язика. Глядіть мені! Не перелякайте обранця натяком невдалої форми торта — близькою перспективою зустрічі із тещиним язиком, а не Вашими мізинчиками. Отже, дамські пальчики. Беремо каструлю, наливаємо 1,5 склянки води. Додаємо 150 грамів коров'ячого масла. Коли маса закипає, додаємо 1,5 склянки муки, добре розмішуємо і знімаємо з вогню. Чекаємо, поки вистигне. Тоді поступово вливаємо шестеро яєць. Через кулінарний шприц або дірочку в поліетиленовому мішечкові на деко витискаємо тісто довжиною якраз із Ваш мізинець чи вказівний палець. То залежить головним чином від того, як Ви налаштовані на майбутнє із своїм обранцем — манити його мізинчиком чи вказувати вказівним пальцем. Отже, на холодне деко, змащене смальцем, витискаємо тісто у вигляді пальчиків і печемо в не дуже гарячій духовці. Ого-о-о, скільки тих пальчиків набралося! Окремо робимо крем. Раджу Вам сметани не шкодувати, бо пальчики добре вбирають крем і, якщо «економити» сметану, торт може вийти сухим. А це, перепрошую, все одно, що суха шкіра жіночої руки. Отже, сметану (3-4 склянки) змішуємо із двома склянками цукрової пудри. На середину тортівниці кладемо пляшку шампанського, знизу на третину обгорнуту фольгою, а навколо пляшки робимо гірку із пальчиків, обкачаних у кремі. Хочу Вам сказати, що білий колір торта (зверху крем іще можна посипати білою кокосовою стружкою) якнайкраще пасує до урочистості Вашої першої спільної трапези. Іще хочу сказати, що від солодкості крему і довжини печених пальчиків прямо залежатиме черговість смакування тортом і обціловування кожного Вашого пальчика Вашим візаві. ..." (с) Ось, що у мене сьогодні вийшло: 

Тісто замішується надзвичайно швидко. 

Пальчиків вийшло дуже багато. Випікала в три заходи. 

Але пальчики при випіканні збільшуються, тож не треба робити їх великими. 

Фото у автора в книзі немає, тому тут вже я сама викладала так, як собі уявила.

Скажу відразу: так швидко ми не з’їдали ще жоден торт. Чули вислів "тане в роті" , так це про нього.

Смачного! 

Продукты: 

Куриное филе - 1кг

Лук - 2 шт.

Перец болгарский (лучше  взять разных цветов) - 2-3 шт.

Пиво светлое - примерно стакан

Сливки - 300-400 г

Соль, перец , раст. масло

Куриное филе нарезаем небольшими кусочками, солим, перчим и панируем в муке. Потом  обжариваем на растительном масле до полуготовности. 

Мясо выкладываем на тарелку, а на сковородку бросаем порезаный  лук и болгарский перец. Обжариваем до мягкости.

Добавляем мясо, которое мы отложили, перемешиваем. Доливаем пиво и даем возможность ему испариться. 

Когда пиво испарится, добавляем сливки и тушим еще 3-4 минуты. Куриное филе очень быстро готовится, поэтому не пересушите. Мясо должно получиться нежным и сочным.

Приятного аппетита!!!

На днях вернулась из Одессы. Впервые была в этом городе, и влюбилась с первого взгляда и навсегда. Фотоаппарат не хочется выпускать из рук. Привлекает взгляд все: и старые улочки с невысокими домами, и красивые скульптуры, которыми украшено здесь почти все, и легенды , что сопровождают чуть ли не каждое деревце или здание... К тому нужно притронуться, это потереть, а к этому прильнуть... и как говорится будет вам счастье везде и всегда... Кафешки и ресторанчики все стилизованы. То украинский двор с официантками в национальных костюмах, то корова перед "Вино и мясо" , а в одном сидения украшены принтами с голливудскими звездами... А деревья бесстыдницы, которые стоят "голые" по всей Одессе! А море - нет слов! Я завидую одесситам! В этот город хочется возвращаться снова и снова...

P.S. Фотки в альбоме 

Еще один рецептик с курочкой. Один из моих любимых .

Понадобится :

500 г куриного филе ( я брала 1 кг, семья у меня небольшая, но покушать любят )

2-3 апельсина

250 г любого плавленого сыра в баночке ( типа "Виола")

250 г сливок 

вкусная горчица

1 зубчик чеснока

раст. масло

100 г сухого вина ( красного или белого. Я готовила первый раз без вина, тоже было очень вкусно)

1. Итак, выжимаем сок из двух апельсинов, натертую на мелкой терке цедру с этих же апельсинов, добавляем соль, столовую ложку растительного масла, горчицу (примерно пару чайных ложек, я клала французкую), можно добавить сухого вина

2. Маринад размешать венчиком, выложить туда нарезаное небольшими кусочками филе, можете помять его немного руками - лучше промаринуется. Оставить мариноваться на полчаса, а лучше на час.

3. Разогреть сковородку с растительным маслом, достать курицу из маринада и обжарить почти до готовности. Внимание - не пересушите! Филе не требует длительного приготовления.

4. Пока курица жарится, на соседнюю конфорку поставить кастрюльку, вылить в нее сливки и сразу выложить содержимое банки с сыром. Размешивать сыр в сливках до гладкости.

5. Залить этим соусом курицу, выдавить один зубчик чеснока (только один, добавление большего количества придаст соусу ненужную резкость и убьет нежный аромат) потушить, помешивая, минут 5.

6. Главное - не забывайте помешивать. Результат - нежные кусочки филе в нежном же соусе с очень тонким ароматом. На гарнир очень хорош рис. Можно так же к рису добавить зеленый горошек из банки прогретый со сливочным маслом.

Пошла кушать, всем приятного аппетита!!! 

Курица по-бургундски

Нам понадобится:

1 курица,

3-4 луковицы,

2 ст красного вина,

100-200 гр твердого сыра,

1-2 дольки чеснока,

200-300 гр шампиньонов,

приправы, масло растительное

1. Разрезаем курицу на порционные кусочки. Солим, перчим, приправляем. Обжариваем на раст. масле. Мясо выкладываем.

2. На той же сковороде жарим лук, порезаный полукольцами. 

3. На поджареный лук ложим обратно в сковородку мясо, заливаем 2 стаканами сухого красного вина и накрываем крышкой.

4. Когда вино закипит, бросаем  натертый на крупной терке сыр и даем ему расплавится. Выдавливаем пару зубков чеснока. Накрываем крышкой и тушим минут 20. 

5. Добавляем порезаные шампиньоны и еще тушим минут 10.

6. Все готово! Я еще в конце готовки посыпала сухим базиликом. Но каждому свое. Приятного аппетита. 

Вот так вот у меня получилось. Готовить лучше в глубокой сковородке.

Для гарнира я приготовила рис.