-Я вашу душу добре розумію
Ваш інтелект цінити мудро вмію,
В майбутнє разом наші йдуть дороги...,-
(А сам дивився лиш на її ноги.)

-Поеми  ваші як величні зорі,
В них на кохання натяки прозорі
Талант Ваш поетичний бачу всюди,-
(Та бачив сам, лише, жіночі груди.)

-Для Вас пройду всі гори і долини,-
(В думках до неї, лише, в ліжко линув.)
-Світами з вами помандрую залюбки,-
(Про секс були, лише, його думки.)

Любов сліпа її закрила очі
Розтанула м'яка душа жіноча.
Отримав все, чого собі хотів...
Звабляти іншу далі полетів.

1 травня 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

http://photo.i.ua/user/363472/68464/2513063/  



                                                        

*
Чудовий день, кохання свято
Святкують так людей багато.
З Європи свято прибуло
Та в нас по-руськи загуло.

Завжди тримаємось усіх
Традицій давніх на Русі.
Як повелось, на кожне свято
Міцної випивки багато.

Горілку пиво і вино
Змішаєм разом всеодно.
Тому закінчимо під тином
Ми день Святого Валентина.

А з ранку знову буде свято.
Бо всіх потрібно похмеляти.
То ж свято з ранку далі йде.
І так віками Русь гуде.

14 лютого 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Не буду сумувати, що кохання,
З тобою геть до іншого пішло
Бо назавжди у спогадах лишились
Таких жаданих, ніжних рук тепло.

Ніхто не може спогадів відняти
Про ті найкращі і шалені дні,
В яких крім нас нікого не існує,
Немов у світі ми були одні.

В його коханні вже цього не буде,
Не повториться ця чудова мить.
Лише в душі моїй чарівним дзвоном
Минулеє кохання продзвенить.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Це оповідання я вже публікував тут, у блогах. Та через обставини, що від мене не залежали, довелося
видалити більшу частину блогу. Під видалення потрапило і це оповідання. Зараз маю змогу відновити
видалену частину блога. Тому ті, хто вже читав це оповідання, нехай пробачать мене за його повторну появу у стрічці друзів і, спокійнісінько, закриють, не читаючи.


                                                                      ***
   Її звали Марина. Подруга старшої сестри. Екстравагантна дівчина. Всю зиму проводила на ковзанах,
не знімаючи свої "дутиші" навіть, коли йшла в гості, чим здорово дратувала мою маму. Важкенької
Марининої руки побоювалися, навіть, найзавзятіші ловеласи, любителі привабливого жіночого ландшафту.
Мені було 14, їй-18. У такому віці, це відстань, як між двома галактиками. Ми просто признавали факт
існування одне одного і жили, кожен у своєму світі.

  Закінчивши школу сестра вступила до університету, поїхала на навчання, і Марина також зникла
з мого обрію. Згодом і я закінчив школу і поїхав в інше місто вивчати нелегку гірничу науку.

 [ Читати далі ]

*
Повірили люди
Що слово - це свято.
Таких марновірців
Навколо багато.

Навколишній світ
Нас мовчанням гнітить.
Та слово стрілою
Отруйной летить.

Ото ж і виходить
Тоді вже не свято,
А сльози й страждання
І горя багато.

Людина жорстока,
А звір не зобидить
Не ткне звисока
Як тебе ненавидить.

Орел з висоти
Всім прокльони не носить.
А плІтки синиця
Селом не розносить.

І кит із дельфіном
У морі не брешуть
Заради потіх
Язиками не чешуть.

Конвалія словом жорстоким
Не вдарить.
Лиш мовчки красу запашну
Всім подарить.

Тому і точиться
Розмова запекла
То що ж таке слово?..
Це свято чи пекло?..

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Знову я знаходжусь в світовій мережі.
І тебе шукаю у її безмежжі.
Щось засумував я за тобою, дуже.
Я тебе чекаю, відгукнися, друже!

Може поговорим ми про свою долю.
Всі душі страждання випустим на волю.
Ми свої негоди між собою звірим,
І в щасливу долю знов з тобой повірим.

Хоч мені кохання і не вистачає,
Все ж не опускаю руки у відчаї.
Все одно чекаю я цю мить щасливу,
Вірю непохитно в долю незрадливу.

А тобі бажаю долі дочекатись
Проти злої волі встоять, не зламатись.
Щоб велике щастя знов тобі всміхнулось,
І Фортуна-пані знову повернулась.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Грудень суворий землею ступає,
Сонце яскраве нікого не гріє.
Сіра земля вже про літо забула,
Сумно під сонцем холодним сіріє.

Голі дерева дрижать на морозі
Тільки-но їх вітерець обвіває.
Згадують зелень і зливу весняну.
Спогадів кращих в житті не буває.

Про весняну милу, лагідну пору,
Що молодий, новий лист відкриває.
І смагарагдовим ніжним покровом
Землю стражденную ніжно вкриває.

На підвіконні синичка завмерла,
Мріє про сонце і літа чекає.
Холодно, сіро і дуже похмуро,
Навіть тоді, коли сонечко сяє.

15-17 грудня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.