Обставини, що виключають злочинність діяння
7. Виконання наказу чи розпорядження.
Дія чи бездіяльність особи, що заподіяли
шкоду правоохоронюваним інтересам, не є злочином, якщо вони були
вчинені на виконання законного наказу або розпорядження. Зміст закону
полягає в тому, що відповідальності підлягає не особа, що спричинила
шкоду, внаслідок виконання наказу чи розпорядження, а особа, що видала
наказ або розпорядження.
Кримінально-правові принципи регулювання
спричинення шкоди внаслідок виконання наказу були сформовані в
міжнародному праві під час роботи Нюрнберзького міжнародного трибуналу у
справі головних німецьких воєнних злочинців, створеного після Другої
світової війни.
Наказ - це видана в належній
формі відповідною особою в межах її компетенції офіційна обов'язкова
вимога виконати чи не виконати підлеглому якісь дії. У деяких випадках
невиконання наказу тягне кримінальну відповідальність (ст. 403
“Невиконання наказу” КК України).
Кримінальне право (ч. 2 ст. 41 КК України) визначає, що наказ або розпорядження буде законним за таких умов: вони
мають бути видані відповідною особою в належному порядку в межах її
компетенції; наказ чи розпорядження мають не суперечити чинному
законодавству та не порушувати конституційних прав і свобод людини та
громадянина.
Виконання наказу, згідно з чинним законодавством, буде законним за таких умов: виконавцем
наказу чи розпорядження може бути лише особа, підлегла особі, що
видала наказ чи розпорядження; наказ або розпорядження, належним чином
видані, є обов'язковими для виконавця; виконання наказу чи
розпорядження не завдало шкоди правоохоронюваним інтересам; наказ або
розпорядження не повинно бути заздалегідь незаконним для виконавця.
Явна незаконність наказу чи розпорядження означає,
що виконавець знає про їх явно незаконний, злочинний характер або має
знати про це на підставі покладених на нього юридичних обов'язків
(наказ застосовувати зброю під час припинення несанкціонованого
мітингу).
Особа, що відмовилася виконати явно злочинний
наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності.
Особа, що виконала явно злочинний наказ чи розпорядження, за діяння,
вчинені на виконання такого наказу або розпорядження, підлягає
кримінальній відповідальності на загальних підставах, як і керівник,
чиє волевиявлення вона виконала. Особа, що знає про злочинність наказу
чи розпорядження, однак виконує його внаслідок примусу, підлягає
кримінальній відповідальності за правилами, передбаченими ст. 40 КК
України.
Якщо особа не усвідомлювала та не могла
усвідомити злочинного характеру наказу чи розпорядження,
відповідальності підлягає тільки особа, що видала злочинний наказ чи
розпорядження. Водночас учинення злочину внаслідок порушення умов
правомірності виконання наказу або розпорядження може бути визнано
обставиною, що пом'якшує покарання.
Що стосується працівників міліції, то
виконання їх службових обов’язків чітко регламентується Законом України
“Про міліцію”, Положенням про проходження служби рядовим і
начальницьким складом органів внутрішніх справ, Статутами, іншими
нормативними актами. В них, зокрема, акцентується увага на безумовному
дотриманні працівниками міліції законних вимог своїх начальників.
Так, у ч. 3 ст. 20 Закону України “Про
міліцію” зазначено, що “працівник міліції при виконанні покладених на
нього обов’язків керується тільки законом, діє в його межах і
підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто
інший, за винятком уповноважених службових осіб, у передбачених законом
випадках не вправі втручатися в законну діяльність працівника
міліції”. В ч. 1 п. 10 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ
України зазначається: “Наказ начальника повинен бути законним, чіткім і
зрозумілим і виконується беззаперечно, точно і в строк.
Цьому служить в нормативно-правових
документах, що регламентують виконання працівниками міліції службових
обов’язків, і пряма заборона незаконного впливу на них. Зокрема, в ч. 4
та ч. 5 ст. 20 Закону України “Про міліцію” сказано: “Ніхто не має
права покласти на працівника міліції виконання обов’язків, не
передбачених чинним законодавством. Втручання в діяльність міліції
тягне за собою відповідальність за законом”.
Дисциплінарний Статут органів внутрішніх
справ України деталізує поведінку працівників міліції при одержанні
явно незаконного наказу. В ч. 2 п. 10 цього Статуту читаємо: “В разі
одержання неправомірного наказу підлеглий зобов’язаний негайно
доповісти про це особі, яка віддала цей наказ. В разі ж підтвердження
наказу – не виконувати його, а доповісти старшому прямому начальникові.
Невиконання правомірного наказу тягне за собою відповідальність згідно
з цим Статутом”.
Отже, працівники міліції повинні виконувати
свої службові обов’язки, в тому числі і застосовувати вогнепальну
зброю, спеціальні засобі, заходи фізичного впливу, відповідно до вимог
нормативних актів, що регламентують таке виконання.
Джерело:http://www.naiau.kiev.ua/books/mnp_krum_pravo_zag/Files/Lekc/T13/T13_P7.html
