Втім, не про то мова

А може й про то...

Коли в розпалі наступу-відступу мене шести-семирічного заносило на подвір'я старенької баби Радзівонихи, фронт втрачав свою актуальність, наступала пора ротації. Вона частувала дітей солодкими медовими грушами і розповідала про те, що було колись

Як прийшли в село німці.  Котрих ми,хлопчаки, нібито так завзято тлумили і зневажали. Бо ми були рускі. Тіпа 

. Жінки з дітьми мусили  перебратись в меншу кімнату, але хто б там нарікав..

В більшій оселились солдати вермахту. Вони не були страшні, якщо їм не робили шкоди. Готували собі самі, навіть ділились харчами і частували дітлахів. Але найбільше враження справили побудовою виходку із гимбльованих дощок.(смайлик знак німецького качиства  )  Дрова їм постачала відповідна служба, то також ділились. Один навіть пробував щось там прищеплювати в невеликім садочку 

А коли драпали в паніці ,   то тим не менш все чисто прибрали за собою, залишивши навіть хату підметеною  

Потім прийшли асвабанітілі. Їх уже трохи знали...

Але прийшли то й прийшли, все ж ніби також люди

Знову мати з дітьми в малу хату, але давай стірай, давай варі, ішчі драва, шотамісчоутібяєсть і тдтп. Той шикарний на ті часи туалєт спалили в печі, як і дерева в садочку, а срати сідали попід саму хату довкруг   нікого не соромлячись 

Знайомо чи не так? Тіпа наша ісконная зімля, імєю право  

  Потім ті також погнали впірьот а з садочка зосталась вцілілою одна-єдина груша. 

  От плодами з неї бабця нас і частувала