В разгар летних отпусков Николай Янович Азаров пугает министров и соотечественников мировым экономическим кризисом и опасными решениями, к которым приближаются Соединенные Штаты Америки и Европейский Союз.

В переводе с чиновничьего языка это означает, что именно мировыми проблемами будут объяснять Азаров и компания грядущие экономические проблемы страны, - пишет известный публицист Виталий Портников. 

А в том, что кризис будет, я не сомневаюсь.Но не мировой. Кризис, как и в прошлый раз, будет прежде всего украинским. И обусловлен онследующими причинами:

1. Стойкая неспособность - и нежелание - действующего президента исполнять свои обязанности. Виктор Янукович сосредоточен исключительно на собственном - и семейном - обустройстве в завоеванной имстране, на всех этих Межигорьях, вертолетах и прочей лабуде. И ведет себя как типичный африканский президент60-х-70-х годов прошлого века, просто не имеющий времени на государственные дела в хлопотах об охотничьих домиках и унитазах с бриллиантами.

2. Некомпетентность правительства и его неумение отвечать на вызовы нового времени. Правительство укомплектовано чиновниками «старого режима», такими, как Азаров - или вполне современнымиолигархами, занятыми лоббированием интересов собственного бизнеса. Этот симбиоз практически парализует деятельность исполнительной власти и удорожает до безумия даже разумные ее намерения и проекты -если такие имеются.

3. Тотальная коррумпированность власти. Если скромный чиновник Волга, далекий от«настоящих» олигархов и «настоящих» денег, берет по пол-лимона, то сколько берут остальные? Даже и думать не хочется, но эта коррумпированность полностью парализовала экономические возможностисреднего и мелкого бизнеса и поставила под вопрос самовыживание населения.

4. Сырьевой характер бюджетообразующих отраслей экономики, делающий Украину полностью зависящей от мировой конъюнктуры - действительно ухудшающейся из-за неблагоприятных тенденций в экономикестран Запада.

5. Ухудшение отношений с Западом из-за авторитарных тенденций в политике, прежде всего из-за процесса надТимошенко. В этой ситуации кредитование страны под большим вопросом, а денег у правительства нет.

6. Ухудшение отношений с Россией из-за нежелания Януковича сдавать собственность Путину ироссийским олигархам. В этой ситуации рассчитывать на договоренности по газовой цене не приходится, а после ее увеличения выживаемость бюджетообразующих отраслей экономики под вопросом.

7. Деградация силовых структур. Прокуратура и суды используются как рычаги для решения политических проблем и бизнес-разборок, СБУ превратилась в часть холдинга Валерия Хорошковского. Армия в этойстране - войско нищих.

8. Полная и сознательная незаинтересованность чиновников в исправлении ситуации. Янукович занят вертолетными площадками, его ближайшее окружение - компрометацией «папы» на Западе и в Москве сцелью занять его место, средний круг - компрометацией ближайшего окружения в глазах «папы» с целью занять место ближнего круга. С усилением кризисных тенденций все эти пауки в банке начнут стрелять исажать друг друга - собственно, с задержания Волги все и началось.

9. Отсутствие координации действий между правительством и Национальным банком и стремление каждой из сторон соблюсти прежде всего корпоративные, а не государственные интересы. Похожая ситуациянаблюдалась, как известно, и при Ющенко, с той только маленькой поправкой, что Ющенко был банкир и хотя бы понимал, что происходит вокруг него.

10. Дезориентированность основной массы населения, разочаровавшейся во власти, но не видящей альтернатив происходящему и все также патерналистски настроенной - что делает невозможным проведение хоть сколь-нибудь серьезных реформ.

Это даже не кризис. Это крах.

Міська рада Севастополя не підтримала ідею безвідплатної передачі римо-католикам їхнього колишнього храму.

Відповідну пропозицію про повернення будівлі по вулиці Шмідта, де до війни розміщувався римо-католицький храм, озвучив з трибуни сесії депутат міськради Василь ЗЕЛЕНЧУК.

Так, за підсумками обговорення питання «Про безвідплатну передачу релігійній общині – римо-католицьку общину Священномученика Климента Римського в Севастополі і Одесько-Сімферопольській єпархії Римо-католицької церкви в Україні храму Священномученика Климента Римського, розташованого по вул. Шмідта, 1 у Севастополі», «за» проголосували тільки 3 депутати. 16 депутатів проголосували «проти», інші - «утрималися» і «не голосували».

Саме обговорення питання було нетривалим, під час дебатів виступили тільки два депутати, які заявили, що, на їхню думку, було б неправильним безоплатно передавати будівлю в комунальну власність. Вони також аргументували свою позицію тим, що інші конфесії в Севастополі по-іншому вирішували таку проблему, зокрема, запитували у міськради виділення земельних ділянок і потім зводили храми.

Як повідомлялося, на початку цього місяця настоятель римо-католицької общини Севастополя Юрій ЗИМІНСЬКИЙ заявляв, що римо-католицька община Севастополя проведе безстрокову акцію з вимогою повернути їй збудований 100 років тому і відібраний у парафіян у 30-і роки минулого століття храм Священномученика Климента Римського.

Він підкреслив, що «ми відстоюватимемо нашу позицію».

Сьогодні, на початку пленарного засідання сесії, біля стін будівлі міськради католики Севастополя провели пікетування. У руках вони тримали, зокрема, плакат з написом: «Християни, поверніть храм християнам».

Голова Севастопольської міської Ради Юрій ДОЙНИКОВ кілька днів тому заявляв, що долю будівлі по вулиці Шмідта, де до війни розміщувався римо-католицький храм, а в післявоєнні роки - кінотеатр «Дружба», необхідно вирішувати на загальноміському референдумі.

Севастопольська МДА впродовж останніх більше 10 років на виконання відповідного указу Президента України не раз ініціювала розгляд міськрадою питання про повернення римо-католицькій громаді міста будівлі. Проте результат щоразу був негативним.

Видавництво "Зелений пес" надрукувало книжку німкені Габі Кьоп "Навіщо я народилась дівчинкою?" про сексуальні злочини Червоної армії. З німецької книгу переклала Юлія Горбач.

У Німеччині книжка викликала резонанс. Габі Кьоп стала першою німецькою жінкою, яка у віці 80 років зізналась у тому, що стала жертвою сексуального насильства російських солдат, коли була 15-річною дівчинкою.

"Для бійців Червоної армії німкені були одним із найбажаніших трофеїв. Трофеєм стала і авторка книжки, - розповідає піар-менеджер видавництва "Зелений Пес" Анна Богородіченко.

"До того ж, нею, як наймолодшою та найслабшою весь час прикривались інші жінки, щоб самим уникнути ґвалтування, - розказали про нову книжку у видавництві. - Усі звикли в нашій країні, що Гітлер поганий, а Сталін бідненький, нещасний, захищався. Ми не вигороджуємо когось одного, просто хочемо показати альтернативну думку. Російська влада досі замовчує факт масового насильства над німкенями, яке чинили російські солдати".

Книга Габі Кьоп "Навіщо я народилась дівчинкою?" відкрила нову книжкову серію "Нетабачна історія".

"Це буде серія історичної публіцистики. За останній рік слово "Табачник" та "брехня" стали синонімами, історію перекручують і подають однобоко. Ми пропонуватимемо правдиву історію. У цій серії плануємо видати книги про боротьбу ОУН-УПА під проводом Бандери та про війну в Грузії в 90-х роках", - продовжила Богородіченко.

Офіційну презентацію книжки про сексуальні злочини. Червоної армії видавці планують провести вже в вересні. Зараз її можна купити в інтернет-магазинах та книгарнях за 50 грн.

Зазначимо, у Львові 14 лютого відбулася презентація книги "Страсті за Бандерою" - збірки матеріалів з трьох дискусій про Бандеру в українському медіа-просторі. До видання увійшли 32 тексти як українських, так і іноземних фахівців, насамперед істориків.

Недопустимым считает присутствие на катере во время обхода парадного порядка кораблей в День украинского флота третьего июля спикера российской Госдумы Бориса Грызлова и командующего Черноморским флотом РФ Владимира Королева глава комитета Верховной Рады Украины по вопросам национальной безопасности и обороны Анатолий Гриценко.

Как сообщает пресс-служба политика, Гриценко рассказал, что когда занимал должность министра обороны, в День военно-морских сил Украины такой обход на катере осуществлял вместе с ним верховный главнокомандующий – третий Президент Виктор Ющенко и командующий ВМС Украины.

"На этот раз Янукович в Севастополь не приехал. Вместо него приехал Литвин - полковник запаса СБУ, "участник боевых действий" за пребывание два дня в Косово. В катер вместе с ним сели глава Госдумы РФ, командующий Черноморским флотом России. Кроме того, они сразу вышли поздравлять моряков не на украинский фрегат "Гетман Сагайдачный", а на крейсер "Москва". И это в день нашего флота", - заметил Гриценко.

Глава комитета парламента также возмутился словами Литвина относительно того, что напрасно разъединили два праздника - День украинского и День российского флотов, поскольку "Черноморский флот у нас почти один, и праздник также должен быть общим".

"Такие слова не мог говорить украинский политик. Это заявление Литвина свидетельствует об отсутствии у него достоинства", - подытожил Гриценко.

ДЕНЬ ЗВІЛЬНЕННЯ. Естонці відсвяткували 70-річчя звільнення південної Естонії від російських окупантів

За повідомленнями естонських ЗМІ, у п'ятницю об 11 ранку  на німецькому військовому кладовищі в південноестонському місті Фелліне (по-естонські Вільянді) товариство естонських бійців Sakala (Eesti Sjameeste Sakala hing) провело святковий мітинг, присвячений 70-річчю вигнання з південної Естонії російських загарбників  німецькою армією.

На кладовищі естонці віддали дань пам'яті 680 німецьким солдатам, загиблим за свободу естонського народу.

Організатор заходу — Сакалаське товариство військових Естонії. За словами організатора Яаникі Кресса, звільнення південної Естонії в 1941 роки відзначається вперше, пише естонська газета Sakala.

«Для естонців положення знову стала нормальним після її звільнення у 1941 році», — відзначила Кресса.

Вона відповіла, що естонці мають величезне почуття подяки до німецького народу і німецької армії, яка звільнила  Естонію від лютого російського ярма, знищили людиноненависницький большевицький режим в країні і врятувала естонців від тотального геноциду росіянами, оскільки в одному тільки червні 1941 року росіяни заслали на смерть до Сибіру більше 10 000 естонців і повністю розграбували місцеве населення.

«Ми хочемо подякувати солдатів, що залишилися, і сказати, що вони вчинили правильно, борючись з більшовизмом», — підкреслила вона

Ахмед Изз эль-Араб, вице-председатель главной либеральной и светской партии Египта, Вафд, заявил на конференции по правам человека в Венгрии : "Холокост – это ложь".

Эль-Араб также сообщил в интервью , что не только Холокост, но и атаки 9/11 и дневники Анны Франк "являются историческими фабрикациями".

У эль-Араба на все есть научное объяснение. Он говорит: "Нам вбивают в голову, что во время Холокоста были уничтожены 6 миллионов евреев. Но под властью нацистов находились лишь 2,4 миллиона. Откуда же взялись еще 3,6 миллионов?"

Египетский политик признает, что "нацисты, возможно, уничтожили сотни тысяч евреев, но никаких газовых камер не было, и никто не сдирал с евреев живьем кожу".

Далее эль-Араб рассказал о своих научных исследованиях в Стокгольме. Там он изучал дневники Анны Франк – в рамках подготовки к защите докторской диссертации. Он утверждает: "Клянусь Аллахом, что это – подделка. Девочка была , никто этого не отрицает. Дневников не было".

В подготовке терактов 9/11, по мнению эль-Араб виноват не Усама бин Ладен, у которого не было "достаточных технических знаний", а некий таинственный "американский агент, или, возможно, агент "Моссада"".

Эль-Араи говорит: "Если бы у Усамы были такие возможности, одного самолета, протаранившего Кнессет, было бы достаточно. И это бы имело гораздо больший эффект".

Українці не мають можливості дізнатися всю правду про Нюрнберзький процес, оскільки у нас надруковано 7 з 40 томів матеріалів Нюрнберзького процесу. В неопублікованих томах йдеться про те, що український національно-визвольний рух (лідерами якого, нагадаємо, були Степан Бандера та Роман Шухевич – ред.) був антигітлерівським. Про це заявив професор КНУ імені Т. Шевченка Володимир Сергійчук.

Він зазначив, що опубліковані були саме "ті сім томів, які влаштовували комуністичну пропаганду".

"Представники українського національно-визвольного руху не були засуджені Нюрнберзьким трибуналом, навіть дивізія "Галичина", - підкреслив історик.

У той же час член Центрального комітету Комуністичної партії України, історик Сергій Гмиря заявив, що Компартія готова ініціювати публікацію всіх невиданих томів Нюрнберзького процесу.

Нагадаємо, нещодавно у Держдумі РФ закликали українських політиків "перестати крутитися між спадкоємцями переможців фашистів і спадкоємцями поліцаїв", і назвали тих, хто виступає за Бандеру, "зрадниками свого народу".

-------------------------

Сіоністи підробляли докумети Нюрнберзького трибуналу, які спростовували існування газових камер

Брехня щодо 6 млн. загиблих жидів почалася давно. Втім, її легко виявити при читанні збірника документів Нюрнберзького процесу, опублікованого за часів "хрущовської відлиги" в 1957-1961 рр.. Пропагандисти голокосту впливають на значну частину засобів масової інформації і користуються необізнаністю мас, які не знають, що під час підготовки до процесу було розглянуто понад 100 тисяч захоплених німецьких документів. З них лише близько 10 тисяч були схвалені для подальшого  детального вивчення як такі що мають доказову цінність. Більше 1800 фотографій було відібрані і підготовлені для використання як докази. Але при виданні збірника до нього увійшли документи, які не мають ніякого відношення до Нюрнберзького процесу, до того ж частина з них була зухвало сфабрикована.

Небагатьом відомо, що ті документи, які використали в якості обвинувальних на процесі, крім реєстраційного номера мали номер звинувачення. Наприклад, "Документ НІ-15256, номер звинувачення 2207". "З щотижневого звіту" Фарбен-Освенцім "№ 94, з 8 по 21 березня 1943 р.: в даний час число ув'язнених становить 3517 чол. Намічено закінчення будівництва бараків для розміщення до 1 червня 1943 5 000 ув'язнених. Табір буде розширений і згодом вмістить 6 тис. ув'язнених "(т. 3, с. 720). Наступний Документ НІ-11143, номер звинувачення 150 (т. 3, с. 724) повідомляє, що у вересні 1943 р. на будівництві працювало 20 тис. ув'язнених.

Щоб отримати уявлення про кількість концтаборів і число ув'язнених, потрібно зазначити, що згідно з документами, які фігурували на Нюрнберзькому процесі, до початку Другої світової війни в Німеччині існувало 6 таборів, в яких знаходилося 22 400 ув'язнених. У 1940-1942 рр.. було створено ще 9 таборів. У доповіді начальника адміністративно-господарського управління Поля на ім'я Гіммлера від 15 серпня 1944 наводиться загальна кількість ув'язнених з точністю до однієї людини, які утримуються в таборах Німеччини, Австрії та Польщі - 524 тисяч 286 чол. (379 067 чоловіків і 145119 жінок).

Пропагандисти голокосту основний акцент переносять на Освенцім, де нібито загинуло не то 4, не то 5 млн. жидів. Досі  незрозуміло, чому вони продовжують мусувати ці цифри, адже на Нюрнберзькому процесі фігурувало донесення Поля на ім'я Гіммлера від 8 квітня 1944 р., в якому повідомлялося таке: "Протяжність і велика кількість ув'язнених у концтаборі Освенцім спонукали мене ще в жовтні минулого року запропонувати розділити табір на три частини. Після отримання вашої згоди це було здійснено з 10 листопада 1943 Таким чином, з тих пір в Освенцімі існує три табори. Табір 1 – чоловічий і нараховує в даний час близько 16 тисяч ув'язнених. Табір 2 знаходиться від табору 1 на відстані приблизно 3 км. У ньому розміщено 15 тисяч чоловіків і 21 тисяча жінок. Табір 3 охоплює всі наявні у Верхній Сілезії філії при промислових підприємствах і налічує близько 15 тисяч чоловік, Найбільший з цих таборів знаходиться в Освенцімі при концерні "ІГ Фарбен індустрії ". В даний час у ньому близько 7 тисяч ув'язнених". Таким чином, в районі Освенціма на 8 квітня 1944 р. в цілому перебувало всього 67 тисяч чоловік.

З осені 1944 р. почалася масова евакуація ув'язнених з Освенціма в інші табори. На час визволення Освенціма в таборі залишилося близько двох тисяч хворих. Отже ні про які мільйони ув'язнених, які нібито знаходилися в Освенцімі, не може бути мови. Тому не дивно, що згідно із документами табору, вивезеним в СРСР, загальне число загиблих і померлих своєю смертю за весь час існування табору склало близько 70 тисяч.

Незважаючи на ці факти, упорядники збірки документів Нюрнберзького процесу під керівництвом генерального прокурора СРСР Руденка запхали до збірки зміст газети "Правда" від 7 травня 1945 р. з вигаданими цифрами загиблих в Освенцімі та газовими камерами. Міністра озброєнь Німеччини А. Шпеєра, у віданні якого перебували всі хімічні заводи Німеччини, допитували представник США Джексон і представник СРСР Марк Рагінський (жид). Ні в питаннях, ні у відповідях газові камери не фігурували. Тим не менш, при складанні збірника радянські сіоністи повісили їх на німців.

Вигадуванням неіснуючих газових камер теоретики голокосту продовжували займатися й надалі. Так, у т. 1 на с. 747 вони вписали, нібито "є неспростовні свідчення того, що велика кількість" Циклону Б "поставлялося фірмою" Дегеш "організаціям СС, і цей газ використовувався для масового знищення в'язнів концтаборів, а також табору Освенцім". 42,5% акцій цієї фірми належали концерну "Фарбен", чиї заводи розташовувалися в районі Освенціма. Адміністрація і невелика рада цієї фірми складалася з 11 осіб (Харлайн, Вюрстер та ін.) Проте з документів трибуналу випливає, що "Циклон Б" широко застосовувався в якості інсектициду ще до війни, вироблявся з 1927 р. і був винайдений лауреатом Нобелівської премії з хімії жидом Фріцем Габером. Для необізнаних потрібно зауважити, що інсектицид - хімічний засіб боротьби зі шкідливими комахами, самими небезпечними комахами в таборах були тифозні воші, а також клопи та блохи. «Циклон Б» по сьогодні  виробляється у Чехії в м. Колін під торговою маркою «Uragan D2» (Zyklon перекладається на чеську як Uragan). Отже, "газових камер" немає, а "Циклон" досі виробляють...

У  томі 2 збірника документів Нюрнберзького трибуналу є документи про те, що "Циклон Б" використовувався в циркуляційних газових камерах, які виготовлялися фірмою "Теш і Стабенов". З метою запобігання захворювання ув'язнених тифом (воші були виявлені в концтаборі Бухенвальд) ці камери об'ємом 10 кубічних метрів поставлялися в концтабори. Також є документ від 14 травня 1944 про переведення циркуляційних газових камер з "Циклону Б" на інший газ "Арегінал".

З 24 осіб, які були причетні до виробництва газу "Циклон Б" та виготовлення циркуляційних газових камер і постали перед судом, 11 людей були виправдані. Решта 13 осіб (директори підприємств) були засуджені не за використання газу для знищення людей, а за використання примусової праці ув'язнених на 2-3 роки. Проте й вони невдовзі були звільнені. Цікаво зазначити, що не задовольнившись рішенням Нюрнберзького трибуналу, жиди продовжували тягати по судах генерального директора фірми "Дегеш" Герхарда Петерса. Вісім разів він поставав перед західнонімецькими судами. Останній раз його судили в 1955 році у Франкфурті-на-Майні. Суд в черговий раз виправдав його, вказавши у вироку: "Дійсно, Петерс добровільно погодився поставляти газ у табір. Однак немає можливості безумовно довести, що в Освенцімі вбивали людей за допомогою газу "Циклон Б".

Незважаючи на те, що ні Нюрнберзький трибунал, ні наступні суди, що відбувалися в окупаційних зонах Німеччини, не встановили наявності в концтаборах газових камер для масового знищення людей - радянські сіоністи вклали виготовлений ними документ про газові камери в збірник документів, тим самим вчинивши фальсифікацію. У ході судового розгляду було опитано 116 свідків, всі вони констатували, що велика кількість смертних випадків відбулася через недостатні заходи з техніки безпеки на заводах "ІГ Фарбен" в таборі Освенцім та інших концтаборах. Смерть ув'язнених наступала також через систематичне недоїдання, погані умови утримання, а також від бомбувань концтаборів авіацією союзників.

4 сентября 1943 г. по инициативе Сталина состоялась его встреча с группой священнослужителей, окончившаяся созданием “Русской Православной Церкви Московского Патриархата”. Группу иерархов, удостоившихся аудиенции у “вождя народов”, возглавлял митрополит Сергий (Старгородский), который еще в 1927 году издал знаменитую “Декларацию”, провозглашавшую полную лояльность по отношению к советской власти (напомню, в те годы власть жидобольшевиков активно уничтожала церкви и священнослужителей). «Декларация» послужила началом административного разрыва между Церковью в Отечестве и ее заграничной частью.  Подписание это декларации стало своеобразным “благословением” для сотрудников ОГПУ-НКВД усилить физическое уничтожение православных священников, монахов и верующих мирян. В 2006 г патриарх Алексий так охарактеризовал роль прислужника безбожного режима Сергия «Насколько успешной была попытка митрополита Сергия? Впоследствии репрессированы были как те, кто сочувственно принял это послание, так и те, кто его отверг, поскольку власть ставила перед собой цель уничтожить Церковь».

Митрополит Сергий  всегда был готов оправдывать большевиков перед всем миром заявлениями о том, что в Советском Союзе нет преследований Церкви. К 1937 году карательные органы советской власти уничтожили столько архиереев, священников, монахов и верующих, что православная Церковь в России фактически перестала существовать открыто и почти полностью ушла в катакомбы - случился так называемый "катакомбный раскол".

Как известно, в первые месяцы войны в 1941 г. русские люди в советской форме отказались защищать "советскую родину" (читай политбюро и жидобольшевиков) и не только сдавались немцам сотнями тысяч, но и просили у немцев оружие, чтобы идти бить коммунистов-жидобольшевиков. Сталин лихорадочно стал искать выход из положения. Именно тогда, вследствие отказа народа защищать советский режим, было принято решение сделать ставку на русский патриотизм. Марксистские жидобольшевистские лозунги были временно упрятаны в архив и вместо них были вытащены лозунги русские.

1 января 1943 г. в армии были введены погоны, для офицеров и генералов – золотые, те самые, которые вырезались на коже у офицеров всего лишь 20 лет до этого, во время гражданской войны. 1 сентября 1943 г. началось раздельное обучение мальчиков и девочек; были учреждены ордена Суворова, Кутузова, Дмитрия Донского и пр.; полкам и дивизиям начали присваиваться имена царских гвардейских и других полков, а жидобольшевистская пропаганда дружно трубила о священных вековых, овеянных славой традициях таких полков. Война с Германией начала преподноситься как “отечественная”, т.е., борьба русского народа с иностранными захватчиками. О коммунизме никто больше не говорил.

Налаживая пропаганду, Сталин не забывал и о духовной стороне вопроса. Первым проявлением показного изменения отношения к церкви со стороны властей была отмена комендантского часа на Пасху, 5 апреля 1942 г. По радио было передано распоряжение коменданта Москвы: разрешается беспрепятственное движение по городу на всю пасхальную ночь, "согласно традиции". Толпы народа повалили к заутрене. А 8 сентября 1943 г. малиновый колокольный звон оповестил жителей столицы об избрании “Патриарха всея Руси”.

Это “избрание” было целиком и полностью организовано Сталиным в ходе упомянутой встречи 4 сентября. Тогда же Сталин приказал начать издание "Журнала Московской Патриархии", открыть некоторые семинарии и духовные академии. На этой же встрече на шею новоиспеченному “патриарху” посадили "Совет по делам Русской Православной Церкви", возглавленный, по указанию Сталина, Георгием Григорьевичем Карповым в недалёком прошлом начальником отдела НКВД по борьбе с религией. При этом назначении Сталин успокоил митрополитов, сказав, что тов. Карпов - человек исполнительный: когда ему приказывали уничтожать священников - он их уничтожал; а теперь, когда приказывают их охранять - он их будет охранять.

Как вспоминал сам Карпов, беседа Сталина с митрополитами продолжалась 1 час 55 минут. Создателя советской “церкви” интересовали три основных вопроса: как будет называться новый “патриарх”, когда может быть собран архиерейский Собор и нужна ли какая-либо помощь со стороны советского правительства. Митрополит Сергий ответил, что было бы желательным и правильным, если бы правительство разрешило принять для патриарха титул "патриарха Московского и всея Руси". На второй вопрос митрополит Сергий ответил, что архиерейский Собор можно будет собрать через месяц. В ответ на что Сталин поинтересовался: "А нельзя ли проявить большевистские темпы?".

После короткого обмена мнениями договорились, что архиерейский Собор соберется в Москве 8 сентября, т.е. через 4 дня. На третий вопрос Сталина митрополит Сергий ответил, что в качестве помещений для патриархии и для патриарха он просил бы предоставить бывший игуменский корпус в Новодевичьем монастыре, и помочь, если можно, выделением машины. В заключение приема митрополит Сергий выступил с кратким благодарственным словом к советскому правительству и лично к товарищу Сталину.

Сергий-Старогородский, посвятивший себя духовному служению жидоольшевизму, величал Сталина "богохронимым Вождем" и велел поминать его имя на ектиньях.  12 сентября 1943 г. состоялась интронизация Сергия в Московском кафедральном Богоявленском соборе. 15 мая 1944 г. - в 6 ч. 50 м. скончался якобы от кровоизлияния в мозг (понятное дело что его отравили).

Белая (катакомбная) православная церковь называет неканоническую церковь созданную тираном Сталиным "сергианской ересью", "ересью сергианства" и характеризует ее "аки не бывшую".

Таким образом, не только повседневная деятельность РПЦ МП, но и история ее возникновения демонстрирует несостоятельность утверждений о Московской Патриархии, как “наследнице и правопреемнице тысячелетней Русской Церкви”. На деле ее история  насчитывает не тысячу лет, но лишь 63 года. А ее основателями стали не святые отцы, действовавшие в соответствии с канонами Православной Церкви, а "святые от КГБ" - группа отступников, выполнявших волю циничного безбожника.

--------------------

Мне интересно, неужели народ ходит в эту московскую псевдоцерковь и ничего не знает о ее настоящей истории, о многомиллиардном бизнесе сатаниста Гундяева, о финансовых махинации с участием иерархов, (не говорю уже об их дорогих часах, мобильных телефонах, иномарках, о распутной жизни, прелюбодеянии, повальном гомосексуализме,  и проч). О методах этих деятелей, по-моему,  знает каждый - достаточно открыть газеты или включить телевизор.  Я не могу понять, почему люди продолжают посещать эту безблагодатную псевдоцерковь - ведь из нее ведет прямая дорога в ад? Эта сатанинкая секта приносит несчастья, обратите внимание: там где расположены их парафии - везде господствует нищета, пьянство, наркомания, ложь, безверие, проституция, криминал, матерщина, вражда...

Письменник та історик Віктор Суворов у ексклюзивному інтерв’ю розповів «Тижню» про роль СРСР у розв’язуванні Другої світової війни й затуркуванні суспільства псевдоісторичною пропагандою.

На переконання Суворова, обмеження доступу до радянських документів в архівах – один із важелів впливу Кремля не лише на громадян Росії, а й мешканців інших країн пострадянського простору, а також на західних істориків, зокрема на зміст і спрямованість їхніх публікацій.

За словами письменника, з відкритих джерел вже відомо, що від осені 1939-го до червня 1941 року Генштаб Червоної армії розробив щонайменше п’ять планів завоювання Європи, але російська влада намагається «накачати» суспільство, концепціями схожими «на «історіографію» кондового брєжнєвського застою».

«Це дрімуче мракобісся поширюють у дуже багато способів, зокрема й через нав’язування видавництвам силоміць авторів – оскаженілих неосталіністів, створення всіляких відкритих і таємних фондів, що спонсорують подібну макулатуру. Годі вже й казати про всю систему державних ЗМІ, особливо телебачення, яка намагається пошити в дурні народ», - підкреслив Суворов.

Втім письменник переконаний, що всі ці потуги часто дають протилежний результат. «Стомившись від мороку офіціозу, не маючи шансу в державних профільних наукових журналах прочитати правду чи бодай гостру полеміку, людина тягнеться до альтернативних джерел інформації. Зрозуміло, що з роками вся ця курява осяде, фальсифікаторів забудуть, а правда ввійде у шкільні та університетські підручники історії», - впевнений Суворов.

Повна версі інтерв’ю з Віктором Суворовим «Зашорена історія» у журналі «Український тиждень» №25-26.