Мені набридли спекуляції щодо історичного походження і повноцінності української мови. Мене дратують адепти точок зору, згідно з якими українську зліпила із польських слів у ХІХ столітті купка галицьких фанатиків на чолі з Грушевським (а потім їхню справу докінчили більшовики), що Шевченко писав виявляється на малоросійськом нарєчії, яке прирівнюється ними до сучасного суржику. І взагалі слова «Малоросія», «малоросійський», які вперто прививають усякі ваджри і тому подібні заслужені діячі, опираючись на термінологію кількасотрічної давнини. (До речі ці терміни церковного походження, а не політичного. І давно не актуальні).
Прикро, що куди більшу активність у цьому питанні проявляють навіть не росіяни, а група особливо збочених українців. Хоча правильніше було б назвати їх маломозгами малоросами.
Отже, точка зору, що староукраїнська (так само як староросійська і старобілоруська мови) виникли із спільної старослов’янської, їх не влаштовує. При цьому спираються вони на те, що ніяких документів часів Русі на мові подібної
до української немає.
Свята правда.
Тільки з одним зауваженням – документів російською тоді теж не було. Тому що всі вони велись церковнослов’янською мовою. Філологи, включаючи російських, визнають, що старослов’янска (староруська, якщо комусь так дуже хочеться) і церковнослов’янська мови – це різні речі. І останньою, хоч і розуміли її всі, не користувалися у побуті, за винятком хіба що інтелігентів-церковників.
Як же заперечити вельмишановному бидлу (якщо є таке бажання), що українська з’явилася трошки раніше, ніж вони собі надумали? Пропоную декілька шляхів.
Народні пісні, думи, колядки, щедрівки, приказки, пісні козаків і бандуристів, билини і т. д. (Билини я б виділив окремо. Виявляється, вони були на ходу не тільки на півночі Росії, а і в Україні, і в Білорусії. Є в них і суто «наші» персонажі, наприклад, Котигорошко).
На жаль, у всіх їх є один недолік – усна народна творчість і передавалась тільки усно, ніяк не записувалась. Більшість цих творів (гуглимо «дохристиянські пісні» або «старовинні пісні») в інеті адаптовані під сучасну українську мову, і як вони звучали в оригіналі, можна більше хіба що здогадуватись. Роком першого запису української пісні вважається 1571 – тоді чех Ян Благослав записав із слів якогось Никодима «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?». Прочитати можна тут.
Кількість українських пісень, зібраних вченими, коливається. Я бачив цифри до 200 тис. Боюсь, у галицьких фанатиків при всьому бажанні не вистачило б на таке фантазії.
По-друге, сліди української можна шукати в тих же літописах. В творах «Збірники Святослава» або «Тринайцять Слів Григорія Богослова» використовуються слова незвичні до церковнослов’янської мови і більш характерні для народної української. На їх основі можна було б багато чого довести, тільки особисто я працю над стародавніми письменами не осилю, а вцілому як завжди всім начхати.
Нарешті, маломозги чомусь впритул не бачать Пересопницьке Євангеліє – видатну книжку кінця 16 століття, яке якраз і є яскравим і живим на даний момент прикладом староукраїнської мови. Звісно, не без впливів латині, полонізмів і церковнослов’янської. Як на мене, дуже багато незнайомих букв. Українська мова з того часу сильно змінилася, що тільки підтверджує, що вона жива.
Не можу не погодитись, що галицький вплив таки був, тільки його роль явно перебільшена. Бачив складені трійки слів українське-польське-російське, у яких тільки російське слово відрізняється. При цьому сором’язливо замовчується, що значна частина російських слів сама запозичена з мов неслов’янських племен або турків. Або конкретні приклади, коли російські слова походять з латині:
квітень – kwiecien – апрель
цукерка – cukierek – конфета
Тим не менш, твори Котляревського та Шевченка дуже вже схожі на сучасну літературну українську (з поправкою на наявність екзотичних букв типу Ъ і "ять"). Хоча, не перестаю нагадувати, штучна мова, вигадана уже після їх смерті, мала б бути якоюсь зовсім чужою.
Помітили, що стосовно білоруської і близько немає срачу такого масштабів? Тому що там вони уже домоглись свого – мова існує тільки декоративно, її усюди витіснила російська.
На додачу. Я не хочу уподібнюватись до вас і розказувати про фінно-угорський суржик та інші образливі речі. Російську мову розумію і ціную завдяки певним літературним творам. А якщо вам ваша розумова неповноцінність не дає змоги осилити українську, це зовсім не привід її принижувати, бо так ви тільки принизитесь самі. А ви і без цього жалюгідні.
(с) Моє.
